Уривок з книжки «Більдунґ. Нордичний секрет краси і свободи» Лене Рейчел Андерсен, Томаса Бйоркмана

Розділ 1.

Чи справді нордичні країни такі особливі?

Факти і статистика щодо нордичних держав сьогодні. Чому ці країни взагалі варті досліджень?

Чи є нордичні країни винятковими? Справді? Може, ми просто самозакохані «нордисти» й виконуємо доручення своїх національних туристичних департаментів? Чи справді в Ісландії, Данії, Норвегії, Швеції та Фінляндії є щось важливе, варте вивчення? Дозвольте розпочати історією з реального життя, коли Лене вирушила читати лекцію до Швеції.

Був морозяний холодний листопадовий ранок, і лише почало світати, коли я попрямувала велосипедом до вокзалу. Чекаючи потяга на пероні, підстрибуючи на місці, щоб не замерзнути, думала про те, що попереду маємо три похмурі місяці. Від середини листопада до середини лютого більшість зайнятого населення в темряві ходитиме вранці на роботу, проводитиме кілька годин при денному світлі в офісі, а потім повертатиметься додому в цілковитій темряві. Я мешкаю в Копенгаґені (Данія), а в Ісландії, Норвегії, Швеції та Фінляндії ще темніше: моргнете — і того дня пропустите сонце.

А проте, згідно з рейтингом країн світу за рівнем щастя населення, рік за роком ми виявляємося одними з найщасливіших людей на планеті.

Хоч як дивно, у так само темній і холодній Канаді люди щасливіші, ніж у Швеції, а швейцарці зі схожим кліматом, але довшим світловим днем, — єдині, хто справді кидає виклик нордам. Нідерланди, Нова Зеландія та Австралія теж є членами «щасливого клубу». Переважно одні й ті самі десять країн рік за роком опиняються в першій десятці, і серед них — усі п’ять нордичних держав. Чому?

Коли я сіла в поїзд, година пік закінчилась. Зайняла місце, як і чоловік навпроти. Ми коротко кивнули і злегка усміхнулися, щоб визнати присутність одне одного. Інший чоловік сидів попереду сам, але я його не бачила за високими спинками. Коли ми переїхали міст до Швеції, задзвонив його телефон і відбулася якась важлива ділова угода.

Я мала попереду три години в поїзді. Дістала книжку і заклала у вуха навушники.

Коли поїзд подолав міст до Швеції, два митники забажали побачити мої документи. Я вийняла навушники та показала їм водійське посвідчення.

Після кризи з біженцями у 2015 році маємо ідентифікувати себе, подорожуючи з Данії у Швецію. Це незвично. Із середини 1960-х між нами діяв паспортний союз, який давав змогу ісландцям, данцям, норвежцям, шведам і фінам вільно подорожувати в межах нордичних країн, але тисячі біженців, які пройшли через Європу, припинили це. Я відчула себе ображеною, що мої політики не вирішили цього питання і що, їдучи до Швеції, маю себе ідентифікувати. Але двоє офіцерів поставилися до мене дуже дружньо та приязно. Навіть дві сирійські жінки, яких я бачила в поїзді минулої своєї подорожі, не зустріли нічого, крім доброти й поваги до себе. Вони мали вийти з поїзда, але їх доброзичливо поінформовували про їхні права щодо пошуку притулку. Орган прикордонного контролю продемонстрував людський капітал у всій його красі. Так проявили себе дві найбагатші країни світу, які боряться за баланс між правами людини, національною безпекою та соціальним добробутом, між ідеалізмом і реалізмом.

За даними Всесвітнього економічного форуму, Данія, Норвегія, Швеція та Фінляндія входять до першої десятки щодо розвитку людського капіталу, Ісландія — номер 20. У нас також одні з найбільш конкурентоспроможних економік.

Нордичні країни також високо оцінює і решта світу. Відповідно до Індексу «хорошої країни», три з п’ятьох країн входять до першої десятки, Норвегія — номер 13, а Ісландія не є частиною цього опитування, яке охоплює лише 163 країни.

Дивлячись у вікно, цього разу я вже не бачила на платформі біженців. Реалізм переміг над ідеалізмом, Данія запровадила прикордонний контроль на німецькому кордоні, а нордичні політики все ще воюють між собою в пошуках довготермінового рішення. Коли поїзд знову рушив, цього рішення все ще не було. Нам просто доведеться миритися з прикордонним контролем між Данією та Швецією. За вікном пробігав шведський пейзаж, морозяний і білий. У вагоні було приємно і тепло, а через гучномовці нам повідомляли, де можна придбати каву та чай. Мобільний телефон, що належав чоловікові, якого я не бачила, знову почав дзвонити, але той не відповідав на виклик.

Господи!

Чи завжди нордичні країни були такими щасливими й багатими? Ні. У нас не завжди було стільки грошей. Насправді, як стверджує історик та економіст Пол Байрох та як запевняють представники проєкту Maddison Historical GDP, у 1830 році нордичні країни були серед найбідніших у Європі. Нікого навіть запідозрити не могли у втечі сюди через гроші — й уже точно не через цей клімат!

Однак вражає, що з 1850-х по 1950-ті роки Данія, Норвегія та Швеція послідовно піднялися на самісіньку вершину європейських економік, кожній країні знадобилося на це близько 50 років. Жодна інша держава не зробила чогось подібного, крім Фінляндії, яка розпочала той самий економічний прорив близько 1920-го й завершила його лише за 30 років.

Коли ми прибули на залізничний вокзал у Мальме, до першого великого залізничного вузла на шведському боці, жінка років 50 зайшла до нашого купе, сіла і сховалася за однією зі спинок. 

Потяг знову почав рух. Мобільний телефон того пана вкотре задзвонив. Вона взяла його. О ні! Чоловік, мабуть, зійшов із поїзда на першій шведській станції й забув свій мобільний!

Жінка — очевидно, шведка, а чоловік на іншому кінці — данець. Розмова привернула увагу й пасажира ліворуч від мене: без сумніву, мобільний телефон має повернутися до свого власника, але як це зробити?

«Через 12 хвилин ми приїдемо до Лунда і пробудемо там кілька хвилин», — сказав чоловік поруч зі мною. Жінка повідомила про це співрозмовникові по телефону. Той, мабуть, десь їхав машиною в одному напрямку з нами, бо згодом, після перемовин, вона сказала, що чекатиме у дверях поїзда, якщо він вчасно дістанеться платформи. Вони домовилися, жінка вимкнула телефон.

У 1800-х роках у нордичних країнах з’явилось багато речей, які могли б пояснити наш економічний прогрес. Це залізниця, провідні комунікаційні технології, наукові прориви, зростання кількості інженерів, індустріалізація, лібералізація економік (тобто скасування гільдій і старих феодальних структур), нові технології в сільському господарстві, державні школи та загальний доступ до початкової освіти. Але такі зміни відбувались і в інших частинах Європи. У Бельгії, Франції, Німеччині, Нідерландах, Швейцарії та Великій Британії подібні вдосконалення продовжували збільшувати ВВП на душу населення, але згадані країни і так були багатими та й географічно перебували в «центрі всього». В Австро-Угорщині, Греції, Італії, Португалії та Іспанії такі поліпшення або не відбулись, або не мали великого економічного значення.

Коли ми під’їхали до станції Лунд, жінка вийшла в коридор із телефоном. Поїзд зупинився, проте чоловіка не було видно.

Соціолог Макс Вебер, мабуть, пояснив би різницю в економічному розвитку між нордичними країнами та Південною Європою відмінностями між протестантськими та католицькими/православними християнськими країнами.

Теологічна цінність праці в протестантизмі відрізняється від католицької через вчення Лютера і Кальвіна про взаємозв’язок між роботою і спасінням. Так само протестантизм здебільшого означав порівняно вищий рівень грамотності, ніж католицизм, адже лютерани повинні були читати Біблію та лютерівський катехізис. А грамотність, як і працьовитість населення, зазвичай впливає на економічний розвиток. Данія, Норвегія, Швеція та Фінляндія з 1530-х років були протестантськими, і чотири країни, зокрема Швеція, мали найвищі показники рівня грамотності в Європі протягом 1700-х років. І все ж ці держави увійшли в 1800-ті бідними, особливо Швеція. Франція ХІХ століття була переважно католицькою, як і багато швейцарських кантонів. Католицизм панував у Франції ще з часів Карла Великого, на 1000 років раніше, ніж у нордичних країнах, у швейцарських кантонах принаймні так само довго. І все-таки Франція увійшла в нове століття багатою, а швейцарці стали однією з найкращих економік завдяки своїй праці. Іншими словами: протестантське пояснення Вебера має сенс лише у вузькому контексті.

І тоді, коли годинник на платформі показував, що наближається час нашого відправлення, прибіг власник телефона. Він побачив, як жінка махала рукою. Вони обоє полегшено зітхнули, він отримав телефон, вони засміялись і поділилися кількома фразами про жахіття втрати мобільного. Потяг просигналив, що двері ось-ось зачиняться, вони побажали одне одному гарного дня, двері зачинились і поїзд рушив.

Коли вона повернулася до купе, ми кивнули, визнаючи одне одного і те, що навіть якби вона не взяла телефон і не зробила все, щоб повернути його незнайомцю, хтось із нас зробив би те саме. Так це зазвичай відбувається. Якби власник не встиг забрати телефон на вокзалі, він зателефонував би знову, і вони, напевно, домовилися б, що вона передасть телефон працівникам поїзда.

Дослідників збиває з пантелику високий рівень довіри. Усесвітнє опитування щодо цього рівня від «Наш світ у даних» (Our World In Data) ставить усі п’ять нордичних країн вище від решти в Європі. 

Дивно, що існує такий сильний фокус на довірі, а не на відчутті відповідальності, яке є базовим і дає нам змогу довіряти одне одному. Дослідники університетів та аналітичних центрів мають цілі програми, за якими вивчають і досліджують довіру; статті про нашу нордичну довіру публікуються на перших шпальтах у міжнародних ЗМІ. Водночас майже нікому немає діла до відчуття відповідальності.

Чи залишив чоловік свій мобільний телефон, бо вірив, що хтось його знайде і поверне? Точно — ні! Чи повернув він його собі тому, що зовсім не знайома жінка мала почуття відповідальності? Так, безумовно.

Норди не тільки унікальні у своєму економічному розвиткові, у нас ще й особливі цінності.

Якщо подивитися на «Світове дослідження цінностей» (World Values Survey) та цінності, що нині характеризують суспільства по всьому світові, то норди випадають із загальної картини й перебувають у дальньому правому верхньому кутку схеми.

Модель демонструє перехресну різницю між двома шкалами культурних цінностей: цінності виживання на противагу цінностям самовираження, традиційні цінності на противагу світсько-раціональним цінностям. Отже, горизонтальна вісь — це індивідуальність, а вертикальна — звільнення від релігійних обмежень у суспільстві. Скандинавські країни надзвичайно індивідуалістичні /самодосліджувані та світські/сучасні.

Найдавніше опитування датується 1981-м, і ще відтоді норди завжди були у верхньому правому куті. Протягом понад 30 років проведення опитувань відбувся глобальний поступ до більшого самовираження та світських цінностей. Як вид ми загалом рухаємося до ліберальніших цінностей. Однак відносно одна одної різні культурні зони та більшість країн залишилися в тій самій частині загальної картини.

Існує сильний взаємозв’язок між тими державами, які мають високе самовираження та світсько-раціональні цінності (верхній правий кут), і тими, що займають високі позиції в інших цитованих нами дослідженнях і статистичних викладках. Кореляція цікава, але чи є тут причина та наслідки? Як нордичні країни потрапили туди, де вони сьогодні? Один набір цінностей об’єктивно не може бути кращим за інший, але більшість, мабуть, радше віддала б перевагу високому рівню ВВП на душу населення та рівню щастя в середовищі відповідальних людей, аніж низькому ВВП і нещастю серед опортуністів. Що змінилося першим: цінності чи достаток?

Малоймовірно, щоб нордичні країни були серед найбідніших країн Європи в 1830 році й водночас мали цінності, радикально сучасніші, ніж у решти континенту. Насправді у Швеції в 1850-х роках спонсорований державою релігійний фундаменталізм був таким суворим, що США та кілька європейських країн офіційно протестували проти переслідувань громадян шведським урядом. Бідність була першою причиною еміґрації із цієї північної країни, а релігійна несвобода — другою.

Те, про що свідчить «Світове дослідження цінностей» щодо нордичних країн, буквально є результатом народного руху до емансипації та модерності.

Коли я взяла собі каву й поїзд продовжив свій рух промерзлою південною Швецією, я продовжувала своє дослідження для цієї книжки. Що саме ми винайшли, де ми черпали натхнення, що насправді допомогло нам здійснити мирний перехід від бідної знедоленої феодальної монархії до квітучої індустріальної демократії? І як далі розвинути сучасні суспільства, де забудькуваті люди отримують назад свої мобільні телефони?

З огляду на опитування та статистику робимо висновок, що в нордичних країнах є щось надзвичайне, хоча вони в цьому не самотні. Одна держава точно продовжує перевершувати нас або наступати нам на п’яти — це Швейцарія. Ще кілька країн є нашими затятими конкурентами, хоча ми особисто вважаємо за краще називати їх своїми друзями. Там, вочевидь, придумали щось, про що варто знати, і їхній секрет теж вартий дослідження.

Коли ми прибули до Векше і я вийшла з поїзда, то ще раз перевірила, чи зі мною мій мобільний. Я схильна проявляти відповідальність, але чи довірила б я свій телефон абсолютно не знайомим людям? Навіть у нордичних країнах? До дідька, ні!