Уривок з книжки «Велика президентка маленької країни. Історія Далі Грибаускайте» Дайви Ульбінайте
Beta

Уривок з книжки «Велика президентка маленької країни. Історія Далі Грибаускайте» Дайви Ульбінайте

Photo: unsplash.com / Alfons Morales
21 Січня 2022
FacebookTwitterTelegram

Сильна лідерка, яка знає ціну собі та своїй державі, обстоює національну гідність і вибудовує власну діяльність на суспільних цінностях. Навіть коли залишається сама проти олігархів і корупціонерів, Кремля і Вашингтона, противників і вчорашніх соратників. Це — про експрезидентку Литовської Республіки Далі Грибаускайте. Читайте уривок із книги, що розкриває таємницю відомої лідерки, разом із нами.

Комісарка року

Робота в західному оточенні вчила іншого мистецтва в ухваленні рішень і добре обшліфувала різкий характер. «Дуже-дуже багато треба було вчитися. У Литві я мала тил, тому було легко сказати — ні, нема грошей, або існує таке рішення і крапка. У Брюсселі мусила навчитися працювати в міжнародному оточенні з Європейського парламенту, де стосунки були зовсім інші. Я мусила навчитися терпіння, сточити гострі кути власного характеру і знаходити компроміси, ладнати. Справді, необхідно було навчатися працювати у зовсім іншому західному оточенні».

Президентка зізнається, що тоді була нетерплячою, її рішення були дуже швидкі й дуже різкі, вона вважала, що лише ця правда є оптимальною на певний час, однак погоджується, що форма подання могла би бути трохи лагіднішою. Працюючи на Заході, вона для себе відкрила, що саме форма подання дуже важлива в ухваленні рішень. Люди потребують діалогу і більше уваги, їм потрібна розмова. Ти мусиш не лише сам переконатися в слушності свого рішення, але переконати й іншого в тому, що воно й справді правильне. «Працюючи в Литві, я майже ніколи так не робила, вважала, що це гаяння часу, втім, у мене була можливість цього не робити. А на Заході я була змушена старанно вчитися, бо усвідомила, що стосунки з людиною, переконування та погодження справи більш важливі, ніж саме рішення».

Голова Європейської комісії (ЄК), згадуючи про свою роботу з Далею Грибаускайте, в ексклюзивному інтерв’ю розповів, що, попри свій досвід на посадах міністра фінансів і прем’єр-міністра Люксембургу, при ухваленні складних рішень ЄК часто опирався на підмогу Грибаускайте. «Особисті зв’язки між лідерами безсумнівно важливі, і коли в когось виникають проблеми, ти сам обираєш: надати тій людині допомогу чи забути про неї. Я ніколи не забував, що Даля була однією з лідерів країн Центральної та Східної Європи, котрі дотримувалися чіткого європейського порядку денного. Коли ми обоє виконували обов’язки міністрів фінансів, і в неї виникали труднощі, я їй допомагав, а вона допомагала мені, якщо проблеми з’являлися в мене. А в мене проблеми виникали доволі часто. Я не забуду і того, як під час ухвалення невигідних рішень для Великої Британії, Тоні Блера, шведів та інших вона пропонувала свої задуми, які виправдовувалися. Коли ваша президентка була членом Європейської комісії, це були найкращі миті та досвід моєї роботи в Європі. У 2005 році її оголосили “Комісаркою року”, і справді заслужено».

За порадами до Далі Грибаускайте зверталася і канцлерка Німеччини Ангела Меркель, довіру якої Грибаускайте заслужила з першої зустрічі. Уперше вони зустрілися, коли Даля Грибаускайте була комісаркою, а Ангела Меркель — прем’єркою ще за першої каденції, тільки четвертий день у власному офісі. Вона прибула в Брюссель на зустріч із тодішнім головою Європейської комісії Жозе Мануелем Баррозу для обговорення фінансових перспектив та на переговори щодо нового бюджету. Баррозу на робочий обід з новою канцлеркою Німеччини запросив і відповідальну за бюджет комісарку. «Меркель бачить мене уперше, і я вперше бачу її. Ми розмовляємо. Вона запитує: як, на вашу думку, відреагують на те чи інше нові країни ЄС? А я відповідаю їй прямо: з цим погодяться, а з іншого питання не погодяться, і треба зробити те і те. І, мабуть, той діловий підхід та прямолінійна відважна відповідь справила на неї враження, отож, пізніше вона постійно оберталася в мій бік. Вона знала: те, що я говорю, є вельми важливо і є правдою».

Сама Ангела Меркель, згадуючи враження від першої зустрічі, розповідає про своє сильне здивування тим, що нова єврокомісарка володіє такою кількістю знань, така діловита, відповідальна і конкретна: «Я була вражена, оскільки вона насправді відповідала за бюджет. Вона так чітко знала факти. Яке ж сильне і добре враження вона тоді залишила!»

Протягом п’яти років роботи в Брюсселі Даля Грибаускайте здобула довіру і повагу багатьох керівників країн Європи, її життя там було безпечним і відносно тихим. Однак усе більше людей вмовляли її повернутися до Литви і взяти участь у виборах президента у 2009 році. Був серед них і Лінас Лінкявічюс, тодішній надзвичайний та повноважний посол у представництві Литви в НАТО і Західноєвропейському союзі. «Я не те щоб вмовляв її, я просто говорив, що потрібно наважитися. Я вважав це за потрібне, оскільки в той час були ще ті кандидати… Окрім того, для цього були всі передумови, які життя згодом підтвердило. Ми в Литві нечасто замислюємося над тим, хто такий президент і що він має робити. Це не почесний титул — це конкретна робота, зміст якої — зовнішня політика та політика безпеки і захисту держави. Необхідно знати мови, і, по правді, про це теж мало хто думає. Я усвідомлюю, яка це робота, для мене ясно, що за неї мусять братися ті люди, які мають досвід і необхідні якості. А хто в Литві роздумує про те, що буде, якщо, наприклад, вибрати президента, який не володіє англійською, або не любить чи не хоче спілкуватися? Я і сам не дуже уявляю… Ну, можливо, він був би номінальним керівником держави, проте з цього користі ніхто б не мав. Ми мусили все це враховувати».

Вмовляли Грибаускайте за кілька років до президентських виборів, але вона відмовлялася. Вона не прагнула стати президенткою, ніколи не бажала бути ні політиком, ні тим паче головою держави. «Ніколи. Я і досі вважаю себе нетиповим політиком», — стверджує вона. Для неї друга каденція єврокомісара, добра зарплатня та цікаве життя на Заході, по суті, було вже забезпечене. Однак почуття обов’язку не давало їй спокою.

«Я вважаю, що в житті необхідно шукати не легкого, а змістовного. А найбільший зміст завжди — Литва. Одна скибка хліба чи дві — зовсім неважливо, якщо в житті немає сенсу. А коли живеш за кордоном, все одно не почуваєшся повністю інтегрованим».

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний