Успішність реформ і громадянська активність: що думають українці

Основні результати

• Найважливішими реформами для українців є зниження рівня корупції, поліпшення охорони здоров’я, судової системи та освіти. Запропонований респондентами перелік важливих реформ дуже схожий на той, який склали наші дослідники до опитування.
• Більш обізнаними про реформи виявилися ті, хто бере участь у громадській діяльності. Учасники громадських рад більше знають про децентралізацію, задіяні в розробці нормативних актів – про судову реформу, а учасники громадських організацій загалом демонструють глибшу обізнаність про реформу закупівель та малу приватизацію.
• Люди, які беруть участь у певних громадських активностях, більш схильні оцінювати їх як ефективні. Подібним чином громадяни, які більше обізнані про реформи, з більшою ймовірністю оцінять їх як успішні (охорона здоров’я та мала приватизація є винятками, де більша обізнаність пов’язана з нижчою оцінкою успішності цих реформ).
• Найважливішим фактором планів брати участь у громадських активностях є поточна участь у них. Обізнаність або оцінка ефективності не відіграють вирішальної ролі, тоді як особисті характеристики респондентів є значущими для невеликої кількості активностей. Так, люди з бідніших домогосподарств рідше планують робити пожертви, писати петиції чи брати участь у діяльності державних установ, тоді як працевлаштовані громадяни частіше планують донатити й писати петиції.
• Результати опитування показали, що часто люди не розуміють, що таке реформи (наприклад, багато хто називає реформами підвищення зарплат або забезпечення робочими місцями). Тому рекомендуються більш детальні опитування, які б вимірювали обізнаність щодо реформ та громадську активність.

Результати: реформи

На рисунку 1 наведений перелік реформ, які наші респонденти визначали як пріоритетні. Цей «рейтинг» багато в чому збігається з реформами, які респонденти назвали у відповіді на відкрите запитання, зокрема перша четвірка обох переліків – боротьба з корупцією, медична, судова та освітня реформи.

На п’ятому місці у закритому запитанні та на десятому у відкритому – пенсійна реформа.

Наші респонденти не уточнили, що вони мають на увазі під пенсійною реформою, але, ймовірно, більшість мали на думці підвищення пенсій, оскільки досить багато опитаних вказали підвищення зарплати чи соціальної підтримки як відповідь на це запитання. Це не реформи, але важливі для українців проблеми. У цьому ж дусі досить багато респондентів відповіли на це запитання, що Україні потрібно виграти війну або відновити мир. Як ми обговорюємо нижче, наші оцінки свідчать про те, що люди зазвичай перераховують у відповіді на відкрите запитання найбільш проблемні на їхню думку сфери.

Наші попередні дослідження також виявили слабке розуміння природи реформ. Це свідчить про необхідність більш детального пояснення того, що таке реформа та що означають конкретні реформи. Справді, як показано на рисунку 2, набагато менше людей «знають» про певну реформу, аніж «чули» про неї. Особливо це стосується судової реформи, податкової реформи та малої приватизації (ці реформи також мають найбільшу кількість респондентів, які зазначили, що нічого про них не знають). Водночас більшість респондентів вважають перераховані реформи важливими чи скоріше важливими (зелені та світло-зелені смужки на рисунку 2).

Менш «зеленими» є відповіді щодо успішності реформ (рис. 3). Найуспішнішою реформою, на думку українців, є діджиталізація (61% тих, хто знає про цю реформу або чув про неї, вважає її успішною або скоріше успішною). Серед інших успішних реформ названо реформу армії (41%), децентралізацію (28%) та публічні закупівлі (24%). Найменша частка респондентів вважає успішними судову реформу (9%), малу приватизацію (15%) та податкову реформу (16%).

Більшість респондентів уважають корупцію основною перепоною для реформ; на другому місці – війна з росією, на третьому – протидія корисливих інтересів (рис. 4). Отже, вони очікують зниження рівня корупції як головного результату реформ (рис. 5).

Чинники обізнаності про реформи

Далі ми аналізуємо [2] фактори, що сприяють обізнаності про реформи (вимірювані як частка респондентів, які повідомляють, що знають або чули про певну реформу, на відміну від тих, хто ніколи про неї не чув). Нас особливо цікавить, як громадянська активність впливає на обізнаність про реформи.

Переказ коштів на благодійність, волонтерство та підписання петицій є трьома найпоширенішими видами громадянських активностей (див. рис. 6), участь у яких пов’язана з підвищеною обізнаністю практично про всі реформи. Це дозволяє говорити про те, що люди, які беруть участь у таких активностях, загалом більше залучені до політики, а отже й краще обізнані про реформи. Певні види громадянських активностей пов’язані з більшою поінформованістю про конкретні реформи. Наприклад, люди, які беруть участь у громадських радах чи відкритих засіданнях державних установ, більше знають про децентралізацію, ті, хто бере участь у розробці нормативних актів, – про судову реформу, а ті, хто працює в громадських організаціях, краще обізнані про реформу закупівель та малу приватизацію.

Такий результат не дивує, оскільки багато НУО в Україні діють як спостерігачі (watchdogs) зокрема моніторять продажі чи закупівлі, в яких бере участь уряд, а людям, які працюють з державними органами, доводиться вивчати відповідне законодавство.

Працевлаштовані громадяни більше знають про реформу закупівель, цифровізацію та податкову реформу – можливо, тому, що користуються відповідними послугами у своїй роботі.

Жінки частіше краще обізнані про реформи освіти й охорони здоров’я, що узгоджується з результатами нашого попереднього дослідження (ймовірно, жінки більше опікуються освітою дітей та охороною здоров’я для домогосподарства). Очікувано, про освітню реформу також більше знають люди з вищою освітою та ті, хто має дітей 7-12 років. Чоловіки більше знають про боротьбу з корупцією та реформу армії.

Люди у містах із населенням понад 100 тисяч частіше зазначають, що чули про реформу децентралізації, аніж знають про неї, що говорить про те, що про децентралізацію більше обізнані жителі менших громад чи сіл. Це інтуїтивно зрозумілий результат, як і нижча поінформованість людей у містах про реформу ринку землі: мешканці менших та сільських громад мають більше шансів отримати практичний досвід роботи з ринком землі чи децентралізації.

Погляди на успішність реформ

Далі ми розглянемо чинники, що впливають на думку людини про те, що певна реформа була успішною [3]. По-перше, ми бачимо, що коли хтось називає певну реформу важливою (у відповіді на відкрите запитання), вони навряд чи оцінять таку реформу як успішну. Це стосується освіти, охорони здоров’я, децентралізації, армії, та судової реформи. Можливо, що у відкритому запитанні люди перераховують проблеми, які потрібно вирішити.

Крім того, респонденти, які кажуть, що знають про якусь реформу (на відміну від тих, хто чув про неї), більш схильні вірити, що ця реформа є успішною. Це стосується всіх розглянутих реформ, за винятком охорони здоров’я та малої приватизації, де «обізнаність» збільшує імовірність оцінки цієї реформи як неуспішної. Зауважимо, що насправді медична реформа була вельми успішною – вона змінила мотивацію медичних працівників та почала підвищувати ефективність системи охорони здоров’я України. Однак, якщо людина вважає, що успіх медичної реформи означає доступність будь-якої медичної послуги для всіх і одразу, вона може бути розчарованою. Це наводить на думку про те, що під час опитувань (наприклад, опитування1, опитування2) слід використовувати більш конкретні запитання, які вимірюють обізнаність щодо реформ.

Молодші респонденти (віком до 35-45 років) більш позитивно ставляться до більшості реформ, а чоловіки частіше схильні вірити, що реформа армії була успішною. Нам не вдалося виявити жодного системного впливу освітнього рівня на оцінку успішності реформ.

Люди з найбіднішої категорії (ті, хто має труднощі з купівлею продуктів харчування) з більшою ймовірністю вірять, що реформа освіти була успішною, і з меншою ймовірністю – що медична реформа та цифровізація пройшли успішно (можливо, вони не мали змоги скористатися плодами цих реформ – наприклад, якщо у них немає смартфона).

Зв’язок громадянської активності та успішності реформ наведено в таблиці 3 (кольорові клітинки містять статистично значущі результати). Таблиця 3 показує, що загалом люди, які брали участь у розробці законопроєктів, більш позитивно оцінюють успіх реформ (ймовірно, тому, що краще розуміють, наскільки це складний процес, або менш схильні критикувати те, до чого вони долучилися), тоді як волонтери, ті, хто пише петиції та робить пожертви з меншою імовірністю оцінять реформи як успішні (однією з причин цього може бути те, що вони частково виконують державну роботу). Мала приватизація є реформою, щодо якої громадські активісти схильні мати чітку думку, і вона є переважно позитивною.

Результати: залученість громадян

Насамкінець розглянемо, чинники, що впливають на громадську активність конкретної людини. Рисунок 6 показує, що сьогодні громадянська активність є вищою, ніж до повномасштабної війни, і що вона дещо знизиться після війни. Найпопулярнішими видами активностей є переказ коштів на благодійність та підписання петицій (можливо тому, що вони найменш трудомісткі). Досить велика частка українців (близько 50%) долучилася до волонтерського руху. Найменш популярною є залученість до діяльності уряду. Після війни люди, які наразі залучені до громадської діяльності, планують дещо  знизити свою залученість, однак їхня частка невелика (менше 10%).

Більше половини респондентів беруть участь у 2-3 громадянських активностях під час війни; близько 20% беруть участь в одному виді діяльності, і лише невелика частка залучена до більш ніж чотирьох видів активностей. 7% людей не брали участі в жодній активності під час війни, тоді як до війни ця частка становила майже 76%. Це означає, що повномасштабне вторгнення стимулювало багатьох українців долучитися до громадської діяльності, і вони здебільшого долучилися до найпростіших її видів, як-от переказ коштів на благодійність.

Значні кореляції між активностями ми спостерігаємо лише щодо тих, що пов’язані з урядом, на кшталт участі в громадських радах, розробці нормативних актів, написанні петицій.

Рисунок 7 показує обізнаність людей щодо громадських активностей (як видно з таблиці 2, це запитання ставилося лише тим респондентам, які не беруть участі у зазначеній громадській діяльності). Як бачимо, найменша поінформованість стосується активностей, пов’язаних із взаємодією з владою – участь у громадському контролі та розробці законодавчих актів. Водночас Рисунок 8 показує, що респонденти, які беруть участь у певних активностях, частіше зазначають, що така діяльність є ефективною (відповідаючи на це запитання, респонденти, ймовірно, оцінюють корисність певних активностей); найбільш ефективним респонденти вважають волонтерство та пожертви – види діяльності, в яких беруть участь більшість людей. Рисунок 9 показує, що серед «неучасників» респонденти, які більше обізнані про певні види активностей, більш схильні вважати їх ефективними.

Далі ми оцінюємо ймовірність того, що людина планує брати участь у якійсь громадянській активності протягом наступних шести місяців (зауважте, що лише 18% не планують брати участь у жодній із активностей)[4]. Ми хочемо з’ясувати, чи впливає поточна участь, обізнаність про певну діяльність (для тих, хто наразі не бере участі) та віра в ефективність певної діяльності на плани людей розпочати участь у певній громадянській активності. Ми також розглядаємо особистісні характеристики людей.

Ми виявили, що люди з бідніших домогосподарств рідше планують робити пожертви, писати петиції чи брати участь у діяльності державних установ. Працевлаштовані респонденти частіше планують робити пожертви та писати петиції, а ті, хто переїхав у межах України, частіше планують підписувати петиції, ніж ті, хто залишився на місці. Цілком очікувано ті, хто вже бере участь у певних активностях, з більшою імовірністю планують брати в них участь у майбутньому (табл. 4).

Обізнаність є або незначущою, або зменшує ймовірність того, що люди планують брати участь у певних активностях, окрім участі в розробці законопроєктів (тут обізнаність підвищує ймовірність такого плану). Причиною може бути те, що респонденти, які наразі не залучені до певних активностей, не планують ними займатися попри те, що знають про них. Віра в те, що громадська діяльність є ефективною (якщо вона значуща), підвищує імовірність того, що людина планує брати участь у ній. Винятком є підписання петицій: ті, хто вважає це ефективним, рідше планують брати участь у розробці нормативних актів чи надсилати запити до державних органів – ймовірно, тому, що не хочуть витрачати на це багато часу (підписання петицій є найлегшою формою громадянської активності).

Висновки

Опитування показало досить низьку обізнаність громадян як щодо реформ, так і щодо громадянської активності (можливо, якби їм поставили конкретні запитання про суть реформ чи активностей, ця частка була б іще нижчою). Отже, потрібні як додаткові зусилля щодо інформування людей, так і більш детальні опитування, оскільки ті, хто стверджує, що має кращу обізнаність, зазвичай позитивніше оцінюють успіх реформ та ефективність громадської активності. Загалом українці вважають реформи дуже важливими, причому найбільше значення надають антикорупційній реформі, реформуванню охорони здоров’я та судової системи. Громадянська активність значно виросла з повномасштабною війною і дещо знизиться в майбутньому. Найпопулярнішими видами громадських активностей є фінансові пожертви, підписання петицій та волонтерство. Найменш популярною є участь у діяльності уряду, наприклад, у розробці нормативних актів чи громадських радах.

Додаток

Описова статистика вибірки