Виступаючи проти скасування мораторію на вільний обіг землі, депутат з одного боку лякає небезпекою скупки земель за безцінь “іноземними спекулянтами та латифундистами”, а з іншого – наводить дані щодо зростання випуску сільськогосподарської продукції попри мораторій.
Щодо небезпеки скупки земель – сільськогосподарські землі принципово не відрізняються від інших активів, якими володіє значна кількість громадян України, наприклад, квартири. Чому немає мораторію на купівлю-продаж квартир? До того ж, навіть якщо припустити купівлю іноземцями землі “за безцінь” (зараз така купівля заборонена законом), вони її навряд чи вивезуть, тож додана вартість буде вироблятися в країні. Більш того, дослідження вказують на те, що основні опоненти продажу землі не є власниками паїв, які мають ухвалювати таке рішення. Досвід інших країн, у яких немає обмежень на купівлю землі іноземцями, не показав засилля чужинців-латифундистів.
Рисунок 2. Кому належить земля
Зростання обсягів урожаю з 2001 року не є наслідком мораторію. По-перше, у 1990-х роках ринку землі не існувало, тому запровадження мораторію зберегло статус-кво і не стало значною зміною правил гри. Подією, що спричинила зростання сільгоспвиробництва на початку 2000-х років, стала остаточна лібералізація цін на сільськогосподарську продукцію урядом Ющенка у 2000 році, що створило економічні стимули для виробників. По-друге, урожайність різних культур в Україні зросла за останнє десятиліття майже вдвічі (однак, все ще залишається у 2-3 рази нижчою від європейської) попри мораторій, і скоріше за все, вона зростала б набагато швидшими темпами, якби ринок землі було запроваджено ще на початку 2000х – оскільки за наявності ринку активи переходять від менш ефективних до більш ефективних власників. Натомість, існування мораторію та незахищеність прав землекористувачів перешкоджають залученню нових технологій та інвестиціям у виробництва із високою доданою вартістю.
Нарешті, пан Ляшко повторює вічний “плач Ярославни” про зменшення сільського населення та необхідність підтримки села. На це зазначимо, що урбанізація – об’єктивний процес, який відбувається в усьому світі по мірі того, як виникають нові високотехнологічні професії. Тому намагатися штучно “прив’язати” людей до села, наприклад, позбавивши їх можливості продати земельний пай та отримати “стартовий капітал” для переїзду до міста – означає залишити їх у бідності, адже мораторій, серед іншого, не дає змоги малим фермерським господарствам отримувати кредити для розвитку. Мораторій спричиняє подальший занепад сільської місцевості бо він обмежує орендну плату та відповідно доходи власників паїв. Як наслідок – низький рівень добробуту, низький попит на товари та послуги у сільській місцевості та відповідно обмежені можливості для створення робочих місць у сільській місцевості які б задовільнили цей попит.
Повна версія статті знаходиться за посиланням
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
