Ефективна координація монетарної та фіскальної політики має вирішальне значення для забезпечення сталого економічного розвитку. Саме цій темі була присвячена цьогорічна наукова конференція Національного банку України, організована спільно з центральним банком Польщі за підтримки центробанку Канади, МВФ та KSE. Забезпечення «оптимального» ступеню координації цих політик є винятково важливим – залишаючись незалежними, фіскальні органи та центральні банки мають враховувати політику один одного. Оптимальний ступінь координації може зростати в періоди кризи. Ми наводимо ключові тези доповідачів конференції: Франческо Б’янкі, Моймір Гамплі, Майкл Вебер, Коба Гвенетадзе і Йеспер Лінде.
Інститутом, відповідальним за монетарну політику в більшості країн світу, є Центральний банк. Основною метою проведення монетарної політики є досягнення та підтримання цінової стабільності, а головним «традиційним» інструментом для цього є облікова ставка. Якщо Центральний банк зобов’язується дотримуватися стабілізуючої політики та громадськість довіряє його діям, оголошені зміни у процентних ставках впливають на очікування економічних агентів щодо майбутніх цін. Наприклад, якщо орган, який проводить монетарну політику і якому довіряють, зменшує облікову ставку, громадськість сприймає це як ознаку експансіоністської монетарної політики, відтак очікуючи вищий рівень інфляції в майбутньому. Ці очікування стимулюють попит (якщо я передбачаю, що певний товар буде дорожчим завтра, я краще придбаю його сьогодні) і, таким чином, приводять до пожвавлення економічної активності.
З метою протистояння кризі 2008 року, за якою розпочався період Великої рецесії, центральні банки багатьох розвинених країн дуже швидко знизили процентні ставки до нуля або майже до нуля. Незабаром виявилося, що навіть зниження процентних ставок до нуля було недостатнім для протидії рецесії. Коли звичний інструментарій монетарної політики був вичерпаний, багато центральних банків були змушені звернутися до нетрадиційної монетарної політики, такої як кількісне пом’якшення, для підтримання ліквідності та стимулювання попиту.
Проте Центральний банк є не єдиною установою, яка має можливість усвідомлено впливати на макроекономічну ситуацію. Іншим ключовим гравцем, який формує кінцевий результат стабілізаційної політики, є фіскальний орган (як правило, це міністерство фінансів).
Спектр цілей фіскальної політики є дуже широким. Окрім стабілізації економіки, діяльність фіскальних органів стосується перерозподілу ресурсів, управління нерівністю та підтримки довгострокового зростання. До інструментів досягнення цих цілей належать політика оподаткування та державних видатків, регулювання мінімальної заробітної плати та широкий спектр регулювання на регіональному рівні.
Окрім стабілізації економіки, діяльність фіскальних органів стосується перерозподілу ресурсів, управління нерівністю та підтримки довгострокового зростання. До інструментів досягнення цих цілей належать політика оподаткування та державних видатків, регулювання мінімальної заробітної плати та широкий спектр регулювання на регіональному рівні.
Криза 2008 року та історія подолання її наслідків за допомогою політики, що проводиться різними органами, актуалізували питання координації фіскальної та монетарної політики, особливо під час кризи. Дана проблематика інтенсивно обговорюється як науковцями, так і в середовищі політиків.
Франческо Б’янкі (Університет Дюка) показує, що відсутність координації фіскальної та монетарної політики має суттєві негативні наслідки для економіки. Одним із наслідків Великої рецесії є накопичення значних обсягів заборгованості у розвинутих економіках (ЄС, США). Для зменшення боргового навантаження необхідна фіскальна консолідація – зменшення дефіциту бюджету або навіть формування його надлишку для зниження рівня боргу. Водночас фіскальні органи влади не завжди охоче впроваджують такі фіскальні обмеження, сподіваючись отримати вигоди від вищої інфляції, яка зменшить їхнє боргове навантаження. Це суперечить довгостроковій меті центральних банків з утримання низького рівня інфляції. Врешті-решт, конфлікт між фіскальними та монетарними органами призведе до «нисхідної спіралі» низького обсягу виробництва, високої інфляції та високої заборгованості (якщо центральний банк піддається тиску фіскального органу та підвищує інфляцію) або до настання періоду тривалої рецесії разом із низькою інфляцією та високою заборгованістю (якщо центральний банк дотримується політики низької інфляції).
Головний результат дослідження професора Б’янкі полягає в тому, що центральний банк не може стабілізувати інфляцію без фіскальної підтримки. І політична рекомендація, що випливає з даного результату, полягає в тому, що органи влади погоджуються за рахунок інфляції зменшувати лише суму боргу, яка виникає внаслідок самої рецесії, а потім повертатися до проведення стандартної політики. Цей підхід є особливо корисним у тих випадках, коли монетарна політика обмежена нульовою нижньою межею.
Політична рекомендація полягає в тому, що органи влади погоджуються за рахунок інфляції зменшувати лише суму боргу, яка виникає внаслідок самої рецесії, а потім повертатися до проведення стандартної політики. Цей підхід є особливо корисним у тих випадках, коли монетарна політика обмежена нульовою нижньою межею.
Майкл Вебер (Чиказький університет) і Йеспер Лінде (Банк Швеції) обговорюють можливе використання нестандартних методів фіскальної політики для пом’якшення рецесії. Майкл Вебер зазначає, що фіскальна політика може допомогти управляти очікуваннями громадськості. Наприклад, оголошення про плани уряду з підвищення податку на додану вартість у певний момент у майбутньому може стимулювати людей витрачати більше сьогодні на товари тривалого використання (оскільки після збільшення ПДВ ці товари будуть дорожчими). Ефект може бути навіть сильнішим, якщо він поєднується зі зменшенням податку на доходи, адже таким чином у людей залишається більше коштів на споживання. Йеспер Лінде стверджує, що така політика є менш ефективною, ніж «традиційна» фіскальна експансія (наприклад, збільшення державних інвестицій), але також може стимулювати попит, особливо в поєднанні з політикою оподаткування доходів.
Ключовою ідеєю панельної дискусії з питань координації фіскальної та монетарної політики була необхідність знайти баланс між незалежністю обох інституцій та не порушенням засад політики один одного. Спікери також висловили думку, що під час кризи координація повинна зростати, тоді як в «нормальний» час кожен орган влади приймає політику іншого як дану.
Коба Гвенетадзе (Національний банк Грузії) поділився досвідом Грузії з питань ролі фіскальної політики у розвитку режиму таргетування інфляції. Він зазначив, що незалежність Національного банку Грузії та відсутність фіскального домінування є важливими передумовами для впровадження та підтримки режиму інфляційного таргетування. Пан Гвенетадзе зазначив, що координація фіскальної та монетарної політики має важливе значення для ефективного управління ліквідністю. Співпраця з фіскальними органами була важливим елементом запровадження режиму інфляційного таргетування, що привело до поліпшення результатів монетарної політики в Грузії.
Ключовою ідеєю панельної дискусії з питань координації фіскальної та монетарної політики була необхідність знайти баланс між незалежністю обох інституцій та не порушенням засад політики один одного. Спікери також висловили думку, що під час кризи координація повинна зростати, тоді як в «нормальний» час кожен орган влади приймає політику іншого як дану.
На підтримку цієї точки зору Ларс Свенссон (Стокгольмська школа економіки) зазначив, що кожна політика повинна проводитися незалежно, але як найкраща відповідь на політику, яка проводиться іншим органом (рівновага Неша). Історично, незалежність та підзвітність кожного органу є найкращим підходом для забезпечення довгострокової стабільності. Тим не менш, він визнав, що в кризові часи їхня координація може бути більш плідним підходом. Єжи Осятинскі (Національний Банк Польщі) підкреслив важливість фіскальної політики у час, коли монетарна політика вичерпує свої можливості (тобто коли процентні ставки наближаються до нульової нижньої межі). Він також зазначив, що найбільш вдалими політиками зі зниження інфляції були політики з перерозподілу доходів (приклад – Німеччина, Австрія, Скандинавські країни). Інші приклади – боротьба з дефляцією за допомогою збільшення зарплат та зміна відсоткових ставок у відповідь на інвестиції уряду. Таким чином, фіскальна політика має більший вплив на монетарні індикатори, ніж припускає економічна теорія.
Моймір Гампл (Чеський національний банк) підкреслив, що законодавча незалежність Центрального банку – це необхідна, але не достатня умова успіху монетарної політики. Пан Гампл уважає, що незалежність – це перш за все сприйняття. Справді незалежний центробанк повинен мати силу волі діяти проти уподобань громадськості. Однак, водночас він має постійно пояснювати свою політику, щоб відновити суспільну підтримку своїх дій.
Рада фінансової стабільності України, у рамках якої органи, які проводять фіскальну та монетарну політику, обмінюються думками щодо останніх та майбутніх економічних подій, є прикладом незалежних, але скоординованих фіскальної та монетарної політики.
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
