За даними Держстату, за останні 12 років в Україні спостерігається міграційний приріст населення – за цей час до нашої країни приїхало на 230 тисяч більше людей, ніж виїхало. У той же час за даними ООН Україна входить до десятки країн із найбільшою кількістю емігрантів, і ця кількість збільшилася за останні роки. Кількість трудових мігрантів Держстат оцінює в 1,3 млн, а експерти наводять оцінки від 2 до 4 млн. Розбіжності виникають як через різні визначення поняття «мігрант», так і через різні методи збору даних.
Слабке розуміння «матчастини» призводить до плутанини та спекуляцій. Так, наприклад, багато політиків стверджують, що за останні роки від 5 до 8 млн українців покинули країну тікаючи від злиднів та безробіття.
VoxUkraine розібрався, що не так із міграційними даними та що з цим робити.
Визначення.
ООН дає найширше визначення мігранта – воно включає як людей, які їдуть на постійне місце проживання, так і тих, хто виїжджає вчитися чи працювати, а також біженців та осіб, які шукають притулку.
За визначенням ЮНЕСКО, мігрант – це людина, яка постійно або тимчасово проживає не в тій країні, у якій вона народилася, та набула значних соціальних зв’язків у країні проживання. Суттєвим є те, що мігрант прийняв рішення про переїзд добровільно. Тобто біженці та особи, яких змусили покинути країну, за цим визначенням не є мігрантами.
Трудовий мігрант за визначенням МОП – це людина, яка перетинає державний кордон з метою працевлаштування в іншій країні. Визначаючи загальну кількість трудових мігрантів, слід розрізняти кількість людей, які працюють за кордоном на певний момент часу, та кількість людей, які мали досвід трудової міграції в будь-який період протягом минулих 2-3 років (як визначає опитування Держстату) або протягом свого життя.
Отже, при оцінці кількості мігрантів потрібно в першу чергу звертати увагу на визначення поняття «мігрант».
Різні джерела інформації вказують на протилежні тенденції міграції з України. Дані ООН свідчать, що кількість українців за кордоном постійно збільшується, а кількість іноземців, які залишилися жити в Україні, у перші 15 років незалежності скоротилася, а потім залишалася майже на одному рівні (Графік 1).
Графік 1. Кількість мігрантів за даними ООН, млн осіб
Українські дані щодо міграційного руху населення суперечать статистиці ООН. За версією Держстату, з 2005 року в Україні спостерігається позитивне сальдо міграції – кількість тих, хто приїжджає жити в Україну, є більшою за кількість тих, хто поїхав (Графік 2).
Графік 2. Міграційний приріст населення за даними Держстату, тис. осіб
Джерело: Держстат
За часів незалежності, як показують дані ООН, напрямки міграції українців суттєво змінилися (Графік 3). В перші роки незалежності майже 85% українських емігрантів проживали в країнах колишнього СРСР (переважно це були люди, які народилися в УРСР та у певний момент часу переїхали жити до іншої республіки Союзу). За 27 років кількість українців у цих країнах скоротилася з 4.6 до 4.1 млн, а їхня частка у загальній кількості мігрантів – до 70%. Кількість українських емігрантів у США, Канаді, Західній та Центральній Європі та Австралії збільшилася з 0.7 до 1.6 млн, а їхня частка у загальній кількості українців, що виїхали жити за кордон, зросла з 13% до 27%.
Графік 3. ТОП-10 країн за кількістю українських мігрантів, тис осіб
Більше половини українських мігрантів – понад 3 млн – проживає в Росії. У першу декаду незалежності їхня кількість зростала (Гірафік 4). Потім Росія стала менш привабливою для українців – їхня кількість там скоротилася майже на 15%. Російська військова агресія проти України спричинила нову хвилю еміграції – кількість українців, які проживають у Росії, збільшилася з 3 до 3.3 млн.
Графік 4. Кількість українських мігрантів у Росії, млн осіб
Оцінки кількості трудових мігрантів в Україні також різняться. Наприклад, МОМ оцінює їхню кількість у 688 тисяч. Держстат періодично проводить опитування для визначення кількості трудових мігрантів за методологією МОП. За підсумками останнього опитування, яке стосувалося 2015-2017 років, Держстат встановив, що кількість трудових мігрантів складає 1,3 млн осіб (близько 8% зайнятого населення). Ці цифри експерти піддають сумнівам. Зокрема, за оцінками завідувача сектору міграційних досліджень Інституту демографії НАНУ О. Позняка кількість українських трудових мігрантів складає 2.3 млн осіб, професорки Київської школи економіки Г. Вахітової – 2.5 млн, Центру економічної стратегії – 2.6 млн.
У чому причина таких суттєвих розбіжностей?
Розбіжності в оцінках міграції перш за все пов’язані із різницею у методологічних підходах.
Рекомендації ООН від 1998 року визначають міжнародних мігрантів як осіб, що їдуть із країни свого звичайного проживання з будь-якої причини (див. врізку). ООН виділяє довгострокових (понад 12 місяців) та короткострокових мігрантів (від 3 до 12 місяців).
В Українській методології визначення міжнародних мігрантів немає, а міграційний рух визначений як демографічний процес, що змінює чисельність і склад населення за рахунок його територіального переміщення.
На перший погляд, обидва визначення намагаються охопити схожі явища, з єдиною різницею, що визначення ООН відображає загальну кількість мігрантів, а міграційний рух – зміну їхньої кількості за визначений період часу.
Проте методологія, яку Держстат використовує для оцінки міграційного руху, насправді відображає не зміну місця проживання, а лише реєстрацію в Державній міграційній службі. Методологія вказує, що розрахунок здійснюється на базі талонів зняття з реєстрації та відомостей про реєстрацію місця проживання.
Методологія, яку Держстат використовує для оцінки міграційного руху, насправді відображає не зміну місця проживання, а лише реєстрацію в Державній міграційній службі.
Зняття з реєстрації оформлює лише незначна частина емігрантів – здебільшого ті, хто отримує громадянство іншої країни та одночасно вирішує припинити українське громадянство. Українці, які постійно або тимчасово проживають в іншій країні та не знімаються з реєстрації в Міграційній службі, в показниках міграційного руху не враховані.
Дані ООН охоплюють усіх міжнародних мігрантів та використовують дзеркальну статистику. Зокрема, у них враховано дані української статистики та статистики країн, в яких живуть українські емігранти. Це дозволяє повніше відобразити потоки міграції, проте і ця методологія має певні вади та не дозволяє отримати точні оцінки. Головним чином ці вади пов’язані з тим, що визначення та методологія спостереження міжнародної міграції в різних країнах може відрізнятися. Тому дзеркальні методи оцінювання потребують певних корегувань та припущень.
Однак, Держстат не використовує дані дзеркальної статистики, тому його дані охоплюють лише малу частину тих, хто виїхав на постійне місце проживання, навчається чи працює за кордоном протягом тривалого періоду часу.
Окрім статистики інших країн та опитувань, для визначення кількості мігрантів можна використовувати ще кілька джерел даних.
Дані ООН охоплюють усіх міжнародних мігрантів та використовують дзеркальну статистику. Зокрема, у них враховано дані української статистики та статистики країн, в яких живуть українські емігранти. Це дозволяє повніше відобразити потоки міграції, проте і ця методологія має певні вади та не дозволяє отримати точні оцінки.
Адміністративні реєстри державних органів
В країнах існують демографічні реєстри, реєстри іноземців, спеціалізовані реєстри біженців та інших груп населення. Статистичні служби можуть отримувати дані з цих реєстрів та використовувати їх для оцінювання показників міграції. Головний недолік цього джерела даних – вони відображають дані лише про тих, хто легально перебуває у країні. У них також не завжди є інформація про короткострокових мігрантів. Незважаючи на ці вади, адміністративні реєстри у міжнародній практиці вважаються одним із головних джерел інформації для статистики міжнародної міграції.
Ще 1998 року рекомендації ООН вказували на проблеми з реєстрами населення у пострадянських країнах. Методологія Держстату не передбачала використання реєстрів населення, бо системно такі реєстри органи влади почали створювали лише після 2015 року. Після прийняття рішення про передачу повноважень з реєстрації місця проживання територіальним громадам місцеві органи влади почали створювати такі реєстри у своїх містах чи громадах. Існує і централізований реєстр для реєстрації місця проживання, яким можуть користуватися територіальні громади, щоб не створювати свій. Демографічний реєстр було створено у жовтні 2017 року. Цей реєстр містить лише інформацію про громадян, які отримали біометричні паспорти. Отже, він неповний.
Втім, методологія Держстату не передбачає використання даних ані демографічного реєстру, ані реєстрів місцевих органів влади. Можливо, Держстат отримує дані з цих реєстрів, проте, методологією це джерело даних не прописано. Також не визначено, як зводяться дані таких реєстрів для уникнення дублювання.
В Україні існують інші адміністративні реєстри, дані яких можуть слугувати додатковим орієнтиром для оцінок міграції, зокрема реєстр податкової служби, проте офіційна методологія з обліку міграції такі дані не використовує.
Дані державних органів
Крім реєстрів, ООН рекомендує враховувати інші наявні дані, які акумулюють державні органи. Зокрема, може бути корисною інформація про надані дозволи на проживання та працевлаштування, заяви про надання притулку тощо.
Міністерство зовнішніх справ України має інформацію про українських громадян за кордоном, які взяті на консульський облік (461 тис осіб у 2016). Ці дані також не враховані у методології оцінки міграційного руху.
Дані про перетин кордону
Записи про перетин кордону певний час вважалися одним із основних джерел інформації про міграцію. В пунктах вибуття/прибуття можна збирати дані про країну перебування, мету та терміни поїздки за даними, які містяться у паспортах, візах, дозволах на проживання чи роботу. Деякі країни використовують спеціальні статистичні форми, які люди заповнюють при перетині кордону.
Записи про перетин кордону певний час вважалися одним із основних джерел інформації про міграцію. В пунктах вибуття/прибуття можна збирати дані про країну перебування, мету та терміни поїздки за даними, які містяться у паспортах, візах, дозволах на проживання чи роботу. Деякі країни використовують спеціальні статистичні форми, які люди заповнюють при перетині кордону.
Практика виявила низку недоліків у таких способах збору інформації. Цих даних часто недостатньо, щоб розрізняти туристів та міжнародних мігрантів. Інформація, яка збирається при перетині кордону, часто виявляється недостовірною, а процедури її збору є громіздкими через великі потоки людей, що перетинають кордон. Для зменшення звітного навантаження деякі країни збирають статистичні дані вибірково, проте проблеми їх достовірності залишаються невирішеними.
Офіційна статистика в Україні не враховує дані про перетин кордону для оцінки потоків міграції. Центр економічної стратегії підрахував, що протягом 2002-2017 років з країни виїхало на 6.3 млн громадян більше, ніж в’їхало. Водночас, за тими самими даними, за той самий період до України в’їхало майже на 9 млн більше іноземців, ніж виїхало. Отже, щоб оцінити кількість мігрантів за цими даними, потрібні більш детальні дослідження.
Опитування домогосподарств
Статистичні відомства регулятно опитують домогосподарства, зокрема, з питань зайнятості, доходів та видатків. Питання щодо тимчасового перебування або працевлаштування за кордоном іноді також включають до таких опитувань.
Такі дослідження мають суттєвий недолік. Вони покривають лише родини, у яких хтось залишився в країні або повернувся. Якщо родина емігрувала у повному складі, дані про неї будуть відсутні. Разом із тим, таке спостереження досить інформативне для оцінювання нижньої межі кількості мігрантів.
Таке опитування Держстат робить для оцінки кількості трудових мігрантів. За його підсумками, нижня межа кількості трудових мігрантів у 2005-2008 роках становила 1.5 млн людей, у 2010-2012 – 1.2 млн людей, у 2015-2017 – 1.3 млн. Загальна ж кількість трудових мігрантів за оцінками експертів (1, 2, 3) становить 2.3 – 4 млн осіб.
Хоча офіційні оцінки трудової міграції існують уже понад 10 років, ці дані також не враховані в методології оцінки загальних обсягів міграції, яку використовує Держстат.
Крім цих класичних способів, статистичні агенції почали експерименти з сучасними технологіями збору даних щодо міграції, зокрема даними мобільних операторів та соціальних мереж (1, 2, 3).
Статистичні відомства регулятно опитують домогосподарства, зокрема, з питань зайнятості, доходів та видатків. Такі дослідження мають суттєвий недолік. Вони покривають лише родини, у яких хтось залишився в країні або повернувся. Якщо родина емігрувала у повному складі, дані про неї будуть відсутні.
Що можна зробити вже зараз для покращення якості даних про міграцію?
Серед основних перепон для отримання якісних демографічних даних прийнято розглядати затримку у проведенні перепису населення. Останній перепис проводився 2001 року, і з кожним роком його дані все більше застарівають. З часу проведення перепису Держстат повідомляє лише оціночні дані про кількість населення, розраховані на основі даних про народжуваність, смертність та (офіційний) міграційний приріст. Це впливає на якість не лише демографічних даних, а й на такі показники як, наприклад, ВВП на душу населення.
Для підвищення якості даних про міграцію та загалом даних про кількість населення в Україні варто розглянути можливості використання дзеркальної статистики, зокрема, реєстрів країн, куди їде найбільша кількість українців. Чинну методологію можна переглянути з урахуванням можливостей, які може надати новостворений демографічний реєстр та реєстри територіальних громад. Додаткові оцінки можуть дати існуючі реєстри фіскальної служби. А також, уже зараз варто переймати передовий досвід з використання «великих даних» (мобільних операторів, соцмереж тощо) для оцінки транскордонних рухів.
