Відновлення міст, областей і країни за принципом «краще, ніж було»: ціле не дорівнює сумі елементів

Як координувати відбудову на різних рівнях?

Процес повоєнного відновлення містить суттєвий міський та регіональний елемент. Економічний розвиток сіл, міст та регіонів аналізується за допомогою методологічного та інтелектуального підходу, який перекриває і доповнює підхід до аналізу макроекономічного зростання,  але й частково відрізняється від нього. Це важливо, оскільки різні національні стратегії розвитку наголошують на різному поєднанні праці та капіталу, що має далекосяжні наслідки для продуктивності, фінансових потреб компаній та подальшої динаміки заробітної плати та прибутку. Наприклад, стратегія розвитку, орієнтована на наукомісткі галузі, вимагатиме щільної мережі висококваліфікованих працівників. Їх здебільшого можна знайти в містах, де територіальна близькість уможливлює часте особисте спілкування. Натомість традиційна стратегія промислового розвитку передбачає, що капіталомістке виробництво без еквівалентної потреби у висококваліфікованій праці, але з великими фіксованими витратами на основний капітал, може знаходитися в сільській місцевості. Такі відмінні варіанти передбачають різні способи розподілу праці та капіталу, а отже, різні профілі заробітної плати та ренти. Відповідно, успіх чи невдача на регіональному рівні відбиватимуться на сукупній статистиці та опосередковано впливатимуть на макроекономічний контекст.

Баланс між роботою та особистим життя на рівні міста, регіону та країни вимагає ретельного планування

Українські міста перейняли багато урбаністичних інновацій із Західної Європи та США, не маючи довгострокових планів міського розвитку. Це призвело до яскравих рішень у сфері комерційної та комфортної житлової нерухомості, вписаних у фрагментовані пострадянські ландшафти, які не врахували нові виклики, які постануть перед міським керівництвом. Оскільки їм бракувало здатності пристосуватися до нових реалій, великі українські міста виявилися забиті транспортом та хаотичними парковками, інфраструктура у них не встигає за зростаючим числом мешканців, а девелоперська забудова є повністю відірваною від навколишніх спільнот.  Невеликі міста зіткнулися зі скороченням кількості мешканців та підприємств. Незбалансоване зростання регіонів було емпіричним фактом ще до війни. Повоєнні реалії лише прискорять соціальні та економічні процеси, яким бракувало чітких, цілісних рішень. У цьому контексті знадобиться належна оцінка післявоєнних викликів у міському та регіональному розвитку для підтримки соціально інклюзивних та економічно стійких громад. Суттєвим елементом успішної стратегії відбудови є гармонізація макроекономічної політики (оподаткування, субсидії на ринках праці та капіталу) з політикою на рівні регіонів та міст (промислова політика, енергетика, транспорт та логістика).

Міста потребуватимуть процвітаючих, динамічних підприємств у нових галузях. Вони фінансуватимуться традиційним банківським сектором чи, можливо, через краудфандингові платформи? Чи сприятиме законодавство легкому входу та виходу на різні ринки та м’яким дефолтам у разі недостатнього комерційного успіху? Що краще: мати надійну екосистему малого та середнього бізнесу чи кілька великих та продуктивних домінуючих компаній чи, можливо, і те, й інше? Ринки праці пройдуть через структурну трансформацію завдяки поєднанню довгострокових чинників, як-от міграція та старіння, зі швидкою зміною зовнішніх пріоритетів.

Питання щодо економічної моделі має відповіді на кожному географічному рівні. Планування економіки, яка експортує послуги, вимагає роздумів про складне поєднання необхідних трудових ресурсів, потенційно розпорошених у просторі. Індустріальних парків та податкових пільг може вистачити для залучення як компаній, так і фахівців на першому етапі, проте інноваційні продукти та послуги з високою доданою вартістю виникають в обшарпаних гаражах. Додаткові обмеження випливають із програм релокації підприємств зі східних та південних областей. Не існує легких і швидких рецептів, як поліпшити становище тут і зараз не жертвуючи довгостроковим потенціалом зростання. Щоб упоратися зі зростаючим переліком повоєнних пріоритетів, потрібна відповідна концепція. Така, що офіційно визначає нові цілі та обмеження макроекономічної стабільності та цілей міського розвитку та визнає, що ці цілі не завжди можуть бути повністю узгоджені між собою. Відділення ймовірного та досяжного від економічних химер – перший суттєвий крок до прозорої, сталої відбудови.

Міста та села України – довоєнний економічний контекст

Ще до повномасштабного російського вторгнення в Україні ставав помітним розрив у якості та структурі економічної діяльності в сільській та міській місцевостях. Галузі послуг із високою доданою вартістю (наукомісткі, експортоорієнтовані) виграють від щільної мережі навичок та різноманітного ринку праці, наявного наразі лише у високоурбанізованих регіонах. Подібна ситуація спостерігається і в інших європейських країнах. Міста в ЄС та США змагаються за залучення працівників розумової праці, застосовуючи широкий спектр стратегій — від заохочення жвавого культурного життя, пішохідних центрів до цільових субсидій на дитячі садки та яскравих дитячих майданчиків, дбайливо розташованих у житлових районах із високою щільністю населення. IT-індустрія, локомотив українського експорту послуг, відчиняє двері своїх офісів переважно в містах. Це просто результат економії агломерації. Працівники розумової праці є більш продуктивними в щільних мережах комплементарних навичок. Близькість до міст уможливлює  такі мережі.

З часом ці процеси стають самодостатніми, що веде до все більшої концентрації фірм та домогосподарств. Природно, це призводить до високих ставок оренди як на офісну, так і на житлову нерухомість. Коли внаслідок концентрації витрати стануть непідйомними, компанії та працівники будуть витіснені за межі центру міста, що приведе до збалансування економічних витрат у містах і збільшення активності поза центром. Проте така відцентрова сила, що витісняє житлову та комерційну забудову, не зашкодить екосистемі лише в тому разі, коли адекватна інфраструктура дозволить працівникам без проблем діставатися центру. Доступність високоякісних послуг (охорона здоров’я, освіта, роздрібна торгівля та розваги)  поряд із житлом ще більше сприяє стійкості такого розвитку. Для проходження такого циклу зворотного зв’язку потрібен час, а для забезпечення збалансованого розвитку міста необхідна цілеспрямована політика. Відсутність чіткої візії стосовно того, як мають зростати міста та регіони, отримавши таку можливість, як правило, веде до некерованого розвитку, який задовольняє нагальні потреби за рахунок довгострокового сталого зростання.

Будівництво нерухомості

Наш нещодавній досвід проживання в Києві до війни показує, що хаотична забудова робить акцент на автомобілеорієнтованих районах. Затори паралізували місто і головні артерії в’їзду й виїзду. Продуктивність задихалася від марнування часу в заторах. Багато житлових комплексів, якщо взяти, наприклад, Київ, виявилися мрією гіперфункціоналістів. Будівництво нерухомості передусім задовольняло нагальну потребу в житлі, а не потреби міських мешканців протягом усього їхнього життєвого циклу. Як і після Другої світової війни, основним пріоритетом було задоволення потреби в житлі. Тому й будували житло, а не функціональні мікрорайони. Від Таллінна до Софії «хрущовки» нагадують нам про те, що буває, коли відповідь на житлове питання є надто буквальною.

Новобудови, якими поцяткований український міський ландшафт і які видаються дещо ізольованими невеликими групами хмарочосів, могли б чудово працювати, якби навколо них поставали громади. Вони б перетворювалися на жваві міські квартали з мистецькими алеями, гамірними барами та невеличкими майстернями. Однак ці новобудови нерідко зводилися як модні додатки до великого міста, майже не переймаючись тим, як мешканці проводять у них час окрім короткої прогулянки з собакою. Їх помітить будь-хто на шляху до Борисполя чи з нього. Вони зводилися як гуртожитки просто неба, дуже подібні за духом до старішої практики містобудування.

Оскільки зведення функціонального мікрорайону коштує недешево, зрозуміло, що основна увага приділялася створенню нових, добре спроєктованих та збудованих квартир, але не обов’язково нових, добре спроєктованих та збудованих мікрорайонів. Що в результаті? Мешканці їдуть до своєї квартири, щоб поспати та прийняти душ, а потім повертаються до міста заради культурного життя, їжі та подій. Час, витрачений на продуктивні розмови про нове підприємство чи продукт, замінюється на час, проведений у заторах, інколи гортаючи стрічку соцмереж.

Природно, що формулювання та втілення комплексної стратегії розвитку для підтримки нового району може не бути першочерговим інтересом забудовника, оскільки органічні, багаторічні сили, що ведуть до зростання міської території, є відмінними від тих, що очікують прибутку протягом року. Міські ради та мери користуються перевагами нової забудови, залучаючи мешканців із вищими доходами, але надто мало опікуються пов’язаним із нею зростанням навантаження на наявну інфраструктуру. Чи міждисциплінарним характером ефективних міських рішень. Більш гармонійний розвиток громадського транспорту та модернізація систем водопостачання, електропостачання та каналізації у поєднанні з очікуваним збільшенням щільності міст зроблять життя приємнішим, а фірми — продуктивнішими. Чим менше синхронізовані приватна діяльність та публічне управління, тим більше емігрують компанії та приватні особи з високою доданою вартістю. Спершу між регіонами, а тоді за межі країни. Додайте до цього додаткові труднощі, спричинені менш ніж оптимальним міським управлінням та періодичними скандалами, й виявиться, що жодна субсидія чи низькі процентні ставки не досягають своєї мети.

Сільські пріоритети та профілі регіонів

Сільські райони, позбавлені добре оплачуваної роботи та прибуткових галузей, можуть стати заручниками застарілої економічної моделі. У цьому географічному масштабі роль регіональних стратегій розвитку полягатиме у підтримці нових моделей виробництва та торгівлі. Це прийде з усвідомленням того, що виробництво в епоху глобальних ланцюжків доданої вартості може пов’язати невелику громаду в Україні із великим автомобільним заводом у Німеччині завдяки запчастинам, які вони виробляють. Це може змінити привабливість таких регіонів та підвищити рівень зайнятості.

Тут ми знаходимо численні точки дотику, де макроекономічна стратегія безпосередньо взаємодіє з регіональною політикою: через оподаткування праці та доходів від капіталу та їхній вплив на склад навичок на ринках праці, законодавство, що сприяє підприємництву, зрілий ринок капіталу, здатний розрізняти різні профілі ризиків та розподіляти капітал відповідним чином.

У постковідний та повоєнний час багато європейських компаній усвідомили життєво важливе значення гнучкого виробництва та географічної близькості. Оскільки економіки країн Центральної Європи вже стикаються зі зростанням вартості робочої сили та орендної плати, різка реорганізація великих ланцюгів виробництва та постачання відкриває унікальні можливості для українських регіонів.

Стратегії економічного розвитку

Зміна смаків споживачів та розвиток ринкових структур є реальністю, з якою сьогодні стикаються всі компанії як у розвинутих економіках, так і в країнах, що розвиваються. Глобалізація – це вулиця з двостороннім рухом, яка пропонує світ можливостей для місцевих компаній, які можуть імпортувати більш якісні проміжні ресурси за вигіднішими цінами, водночас експортуючи власну продукцію новому колу клієнтів та ринків. Однак глобалізація також наражає українські компанії на жорсткішу конкуренцію. Що важливіше, при розробці середньострокової стратегії зростання ця конкуренція має іншу природу, ніж конкуренція на місцевому рівні. Прояснити цей момент допоможе такий приклад. Українська сільськогосподарська продукція переважно продається у непереробленій або мало переробленій формі (зерно та рослинні олії). Додана вартість є відносно низькою та залежить від волатильності цін на міжнародних ринках. Водночас українські супермаркети пропонують досить обмежений асортимент печива та випічки місцевого виробництва. Хоча шлях від зерна до печива не такий складний, як шлях від залізної руди до двигуна автомобіля чи літака, ці виклики дещо схожі.

Як умоглядну вправу, можемо розглянути, що необхідно для створення успішного асортименту української випічки (й загалом продуктів харчування з борошна). Настільки успішного, щоб ми також могли використати його як канал для експорту зерна з вищою доданою вартістю – як у випадку з італійською пастою. Обладнання для виробництва такої продукції можна імпортувати, але чи маємо ми фінансувати придбання капіталу за допомогою кредиту в гривнях чи, можливо, в євро за нижчою відсотковою ставкою? Крім того, яке саме печиво потрібне покупцям? Що люди цінують у печиві — поєднання цільних злаків (для підтримки здорового способу життя, на який вони нещодавно перейшли) чи, можливо, використання сталого сільського господарства та зелених джерел енергії? Чи матимемо ми місцеву компанію, здатну сертифікувати якість зерна або екологічність використовуваної енергії? Скільки покупці платитимуть за це? Якщо ми погоджуємося, що це важливі запитання, то наступний етап – вирішити, як зібрати відповіді. Використовуватимемо фокус-групи? Чи, можливо, дізнаємося про вподобання клієнтів із їхньої активності на соціальних платформах?

Це підкреслює важливі відмінності в природі конкуренції: чи мають місцеві виробники внутрішні спроможності обробляти тисячі кліків у соціальних мережах, щоб зрозуміти, яку колірну гаму використовувати для упаковки? Чи активно вони розробляють свої маркетингові стратегії, канали збуту та навички управління ризиками? Ці прості питання вказують на необхідність провести величезну роботу з підготовки місцевих підприємств до конкурентної глобальної економіки. Це та природа конкуренції, про яку йшлося вище – конкурентоспроможні продукти є відображенням конкурентоспроможності підприємств. Підприємств, які вміло поєднують сучасні виробничі процеси (як-от виробництво «саме вчасно») та управління фінансовими ризиками за повного використання стратегій цифрового маркетингу. 

Щоб успішно експортувати наші зернові з вищою доданою вартістю, ми маємо поєднувати їх із усе складнішими ноу-хау, починаючи від смаків іноземних споживачів до управління ланцюгами поставок та фінансовими ринками. І, що важливіше, на тлі цього макроекономічний контекст (приклад із кредитом в євро та гривні врешті зводиться до процентних витрат та очікуваних курсів валют) має активно адаптуватися до нових економічних профілів регіонів та міст. Цього можна досягнути за рахунок покращення аналітичних можливостей державних органів, що дозволить їм краще розуміти основні чинники економічної та фінансової динаміки, і, сподіваємося, також дозволить їм розробляти та втілювати політики (інтервенції) в оптимальному масштабі. Це також буде досягнуто за рахунок розширення інструментарію розробників політики для врахування потенційно різноманітних профілів ризику, які мають співіснувати на ранньому етапі відбудови. Це можуть бути, наприклад, різні премії за ризик для банківського кредиту в різних регіонах та галузях або, що не менш важливо, профілі податків та субсидій, гнучкі в часі та просторі або залежні від конкретних результатів.

Належні механізми фінансування, які не чинитимуть тиску на вразливу повоєнну фінансову стабільність банківської системи, є необхідними, але не достатніми. Наприклад, новий трактор може допомогти підвищити врожайність у сільському господарстві. Але якщо у нас подрібнена власність на землю з багатьма невеликими ділянками, отримання цих переваг може бути ускладненим. Щоб скористатися перевагами нового капіталу, нам також потрібні інноваційні юридичні та соціальні механізми розподілу, щоб численні дрібні власники могли об’єднатися для досягнення спільних цілей на кшталт оренди трактора. Спеціалізовані цифрові платформи, розроблені місцевими геніями IT, допомогти не лише вирішити проблеми координації при збиранні капіталу та робочої сили, але й продати кінцеву продукцію.

Існує нетривіальна взаємодія між політикою макроекономічної стабілізації (таргетування інфляції та згладжування обмінного курсу) та стратегіями зростання конкретних підприємств. Слабкість місцевої валюти призводить до добре відомих втрат. Але надмірно сильна місцева валюта також має свої вади, оскільки сприяє потенційно спекулятивному транскордонному руху капіталу. Дехто може поставити на місцеві технологічні компанії чи заміну застарілих виробничих активів, тоді як інші можуть фінансувати сектори з невеликим потенціалом зростання продуктивності. Житловий бум і криза в багатьох країнах ЦСЄ, підживлювані дешевими іпотечними кредитами в євро та швейцарських франках, є проявом цього ризику. Ризику, з яким Україна зіткнеться після початку відновлення через великі та нестабільні потоки капіталу, що стануть новим джерелом волатильності валютного курсу та можуть вимагати масштабніших втручань.

Ця взаємодія стане помітною на ранній стадії відбудови. Слушно очікувати дефіциту будівельних матеріалів та робітників. Перш ніж українські компанії зможуть виробляти все необхідне для будівельної галузі, прогалину заповнить імпорт. Цей імпорт, якщо він не збалансований експортом, чинитиме тиск на валютні резерви та валютний курс і, можливо, призведе до спалахів інфляції. Найімовірнішим результатом буде підвищення відсоткової ставки, якщо прогнозуватиметься збереження вищого рівня інфляції. Але це зробило б капітал дорожчим у той час, коли він потрібний найбільше.

Стійке повоєнне відновлення вимагатиме фундаментального перегляду обмежень і ресурсів, набагато більшого акценту на інновації (в усіх сферах державного управління та економіки) та нових принципів планування. Соціальна та екологічна стійкість – це фундамент розвинених галузей промисловості та підгрунтя стратегії «Відбудувати краще, ніж було». Податки на викиди вуглецю серйозно вдарять по наших промислових експортних можливостях, якщо українські підприємства не модернізують свої технології. Такі міркування переплітають і зв’язують нитки національної та регіональної політики, обмеження міської та сільської інфраструктури, публічні та приватні інтереси.

До процесу відбудови буде залучено багатьох акторів, у тому числі державні органи, девелоперів, міжнародних донорів та суспільство. Потенціал значний, але його успішна реалізація головно залежатиме від правильного поєднання елементів старої промисловості та нових послуг, які стануть складовими нової економічної мозаїки.

Зробити загальне більшим, ніж сума його частин – три пріоритети

Покращення прозорості та доступності даних

Одним із перших викликів у сучасному розвитку міст в Україні є відносна відсутність високоякісних даних щодо соціальної та економічної діяльності. Існують фрагментовані, розрізнені джерела на регіональному та міському рівні, проте їх потрібно зібрати, задокументувати, перевірити й зрештою агрегувати в базу даних, яка може бути відкритою для подальшого аналізу та дослідження.

Нестача даних означає обмежену здатність зрозуміти, де ми перебуваємо з погляду регіональних профілів промисловості, розподілу продуктивності між підприємствами або співвідношення праці та капіталу. Дані з відкритих джерел, як-от активність у соціальних мережах та поява високоякісних недорогих супутникових зображень, разом з алгоритмами сегментації та категоризації на основі машинного навчання відкривають нові можливості для досліджень, які виходять за межі оцінки збитків від війни.

Оцінка та ідентифікація економічної бази регіонів та міст України

Якою є оптимальна стратегія промислового розвитку для існуючих міст? Наявні моделі та теорії можуть скеровувати оптимальну економічну реконструкцію, висвітлювати витрати та вигоди різних політик, пов’язані з ними часові рамки та притаманні їм невизначеності, проте лише за умови достатньої глибини та якості вхідних даних. Попередній аналіз наявної економічної бази (у широкому розумінні: фірми, людський капітал та якість місцевих інститутів) слугуватиме важливою вихідною точкою для обговорення пріоритетів відбудови та їх впровадження.

Діджиталізація для інституційних реформ та розвитку ринків

Надійна правова система підкріплює здорові ринки та забезпечує прозоре та швидке набуття та відчуження активів. Суперечки під час використання чи на будь-якому іншому етапі інвестицій мають ефективно вирішуватися. Нещодавній запуск ринку землі є позитивним кроком, однак реформа судів залишається складнішим викликом. Необхідно покращити конкурентну структуру ключових підсегментів ринку: будівництва, фінансів, аналізу та консалтингу, кожен із яких виграє від низьких вхідних бар’єрів та доброчесної конкуренції. Найбільш потрібними є ініціативи, пов’язані з реформою управління містами. Нещодавні суперечки, спричинені законопроектом №5655, застерігають від недостатньо продуманих суспільних пріоритетів. Діджиталізація може і повинна відігравати важливу роль у прискоренні становлення всієї екосистеми підприємств, а також у покращенні функціонування та підзвітності наявних державних інституцій та органів влади.