Ця колонка написана на основі вітальної промови, проголошеної Тобіасом Тибергом, Послом Швеції в Україні, на конференції «Рік реформ під час війни», яку організувала аналітична платформа VoxUkraine за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Посольства Швеції в Україні.
Оригінальний матеріал опублікований англійською мовою, тут наведений його переклад.
Я хочу поділитися з вами трьома думками про Україну.
Сучасні виклики України за своєю природою є знаковими. Водночас ризики, які постали перед Україною через російську агресію, є найвищими в історії незалежної України. Однак, окрім ризиків, є й можливості. Я дуже сподіваюся на те, що західні партнери України нарешті ставитимуться до відносин з Україною так, як того вартує потенціал України і, що важливіше, — принесені українцями жертви. Проявом нового ставлення є такі речі, як безпрецедентна військова підтримка, яку зараз отримує Україна. А також той факт, що інші європейські країни вперше всерйоз бачать Україну майбутнім членом ЄС. Не лише на словах, а у якості вірогідної майбутньої реальністі — а це щось нове. Тож моє перше послання полягає в тому, що ми живемо в часи виняткового ризику, але водночас і виняткових можливостей для України.
По-друге, хочу зазначити, що коли представники Швеції разом з колегами з країн Балтії та Норвегії перебували в Україні (у листопаді 2022 року – ред.), вони здебільшого говорили про війну, але також і про реформи. І це були не абстрактні розмови про реформи, а дискусія про реформи як частину шляху України до членства в Європейському Союзі. Та дискусія зосереджувалася навколо семи умов (очікувань), які висувала Європейська Комісія, коли рекомендувала Європейському Союзу надати Україні статус країни-кандидата. Двосторонні зустрічі, які ми проводимо з українськими колегами, завжди були цікавими та надзвичайно обнадійливими. Але на останніх зустрічах ми відчули, що весь український уряд наразі є дисциплінованим та сфокусованим настільки, як ніколи раніше. Вочевидь, це наслідок війни та політичної рішучості не втрачати створені цією війною можливості. У цих зустрічах був елемент автентичності, щось дуже справжнє. Ця автентичність і відчуття історичної можливості також є дуже важливими для громадянського суспільства в Україні. Це один із тих історичних моментів української історії, яких, на жаль, в Україні надто багато. Це одна з трагедій України. Однак, попри все, це і історичний момент. Рішучість, яку я бачив у українських колег-політиків, відкриває можливості для громадянського суспільства в Україні, оскільки уряд зараз потребує всієї допомоги, яку може отримати, щоб використати існуючий шанс якнайкраще.
Третє спостереження полягає в тому, що з 24 лютого 2022 року відбулася колосальна мобілізація громадянського суспільства, що виходить за межі всього, що Україна бачила раніше. Таке траплялося нечасто. Мобілізація відбувається на політичному та військовому рівнях, проте так само мобілізується й громадянське суспільство. Мене не було в Україні у 2014 році, однак я чув, що це також був момент неймовірної мобілізації громадянського суспільства в Україні. Але я припускаю, що те, що ми побачили у 2022 році, виходить далеко за межі того, що було в 2014 році. Чи згодні ви, що це унікальний історичний момент мобілізації громадянського суспільства та що це означатиме для ваших організацій? Сподіваюся, що сьогоднішня дискусія допоможе пролити світло на ці питання.
Публікація видана в межах Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні. Думки та позиції викладені у цій публікації є позицією автора та не обов’язково відображають позицію Посольства Швеції в Україні та Міжнародного фонду «Відродження».
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
