«Вторгнення» — збірка репортажів британського журналіста і письменник Люка Гардінґа від початку повномасштабного вторгнення до весни 2023 року. 24 лютого 2022 року він був у Києві. Від перших днів повномасштабної війни спілкувався з українцями, їздив у гарячі точки, фіксував свідчення й описував події, щоб показати світові звірства російських окупантів в Україні. Книжка виходить в перекладі українською у видавництві Vivat.
Уривок. «Держава, перевірена часом»
ЗАЕС серпень 2022
Здалеку це скидалося на химерний язичницький храм. Над Дніпром, немов якісь поважні ідоли, височіли шість реакторів. Перпендикулярно їм тягнулися лінії електропередавання, а поруч видніли димові труби і дві з кількох градирень. Це була Запорізька атомна електростанція (ЗАЕС), що колись символізувала прогрес і винахідливість: людина опанувала атом. Значно більша за Чорнобильську і найбільша в Європі, вона, як могутнє божество, дарувала людям світло й тепло. Вироблена нею електроенергія живила мільйони домогосподарств по всій Україні.
Я приїхав туди серпневого ранку, сонячного, але оповитого легким серпанком туману. ЗАЕС уже майже не працювала. На початку березня 2022-го росіяни захопили і саму станцію, і місто-супутник Енергодар, де мешкають її працівники. Тоді довжелезна колона бронетехніки прорвалася крізь барикади і заходилась обстрілювати територію. Поблизу одного з реакторів зайнялося полум’я. Росіяни пробралися досередини ЗАЕС.
Спроби Москви просунутися далі на північ зазнали краху. За пів року вторгнення атомна станція, розташована на лівому березі Каховського водосховища на Дніпрі, опинилася на лінії фронту. Українські працівники продовжували опікуватися її безпекою та стежити за функціонуванням. Тільки тепер вони виконували свою роботу в умовах сильного стресу та під прицілом ворожих військових.
Кремль замислив дещо вкрай зухвале. Відрізати станцію від української мережі й перелаштувати так, щоби вона живила Крим. Інфраструктура півострова завжди була пов’язана з материковою Україною, тож після анексії він потерпав від нестачі електроенергії. Утім експерти застерігали, що план окупантів небезпечний, технічно складний, ризикований і майже приречений на поразку.
Історія ще не знала такого, що намагався втнути Путін, — крадіжки цивільної атомної електростанції в іншої держави. Це був гидотний сюрреалістичний злочин, за яким наглядала російська державна компанія з генерації ядерної енергії — «Росатом».
Після першого штурму ЗАЕС українська мережа втратила зв’язок із двома з шести її реакторів. Коли було пошкоджено лінії електропередавання, українські працівники вимкнули третій реактор. Невдовзі лишилося працювати два генератори, потім один, а відтак — жодного.
Ситуація стрімко погіршувалась. У березні, звертаючись до західних партнерів, Зеленський бив на сполох. Від початку літа міжнародне співтовариство дедалі більше переймалося розвитком подій навколо ЗАЕС. Понад сорок країн закликали росію повернути станцію Україні. Київ звинувачував Москву в шантажі і ядерному тероризмі й вимагав втручання Сполучених Штатів та їхніх союзників. Путінові було по цимбалах.
Що він міг зробити далі? Підірвати Європу? Навряд. Сучасні водно-водяні ядерні реактори мають грубі стіни і спроєктовані так, щоб витримувати якщо не артилерійські обстріли, то землетруси. Вибух спричинив би викид радіоактивних часток, що забруднили б росію та Крим, а також частину території України — залежно від сили й напрямку вітру. Правдоподібнішим сценарієм була аварія внаслідок халатності, нова версія Чорнобильської катастрофи 1986 року, коли вибухнув четвертий реактор і радіація розсіялася над Білоруссю, Україною та Скандинавією. Як сказав радник голови Офісу Президента Михайло Подоляк, «росія легко може все спаскудити».
Дії окупантів і раніше не вселяли довіри. Подоляк нагадав, як зайди вирили окопи в найтоксичнішому куточку Чорнобиля, взяли в заручники персонал ЧАЕС, перетворили зону відчуження на військову базу і радіоактивним лісом гайнули на танках до Києва. «Вони не знають, що роблять. Російський персонал дуже погано підготований», — зазначив Подоляк, додавши, що ризик всеєвропейської катастрофи цілком реальний.
ЗАЕС також була перетворена на повноцінну військову базу. Перша і друга машинні зали заповнилися бронетранспортерами, безпілотниками, боєприпасами та російськими бійцями. За 150 метрів од реактора стояли спеціальні вантажівки з позначками «Z». Комплекс був замінований. На всій його території і в сусідніх селах Водяне та Кам’янка з’явилися позиції реактивних систем залпового вогню.
А потім, у серпні, Путін підвищив ставки.
Згідно з заявами української сторони, росіяни поновили обстріли ЗАЕС, щоби знищити лінії електропередавання й назавжди від’єднати станцію від української мережі, а тоді звинуватити в цьому «нерозсудливість» Києва. Один снаряд пробив діру в покрівлі будівлі, де зберігалося свіже ядерне паливо. І ще один влучив у склад твердих радіоактивних відходів, повибивавши вікна. Пошкоджень також зазнали паливний бак турбіни та контейнер із системою моніторингу радіації. Через поранення українського працівника інша зміна не вийшла на роботу.
Люди, знайомі зі станцією, казали, що цим атакам передували консультації з російськими експертами з атомної енергетики. Ті начебто радили, куди бити «безпечно». Кадри руйнувань демонстрували на кремлівських телеканалах, а винуватцями називали Збройні сили України. Це була смертельна гра в радіаційну російську рулетку.
Скидалося на те, що Москва, зробивши з ЗАЕС зброю, навмисно розмиває відмінності між власним тактичним ядерним арсеналом і цивільною атомною інфраструктурою — у цьому разі станцією, яку вона поцупила в України. Головною темою токшоу на російському ТБ стали погрози вдарити ядерними ракетами дальнього радіусу дії по Сполучених Штатах і Європі. Замість знижувати градус напруги, Кремль підвищував загрозу катастрофи на ЗАЕС — задля залякування Білого дому і здобуття поступок із його боку.
Отже, шантаж. Це визнала і речниця Міністерства закордонних справ росії Марія Захарова. Москву обурили плани Євросоюзу заборонити чи обмежити видавання віз російським громадянам —цей крок зачепив би російських урядовців та їхні родини, які щовідпустки раювали в Італії, Франції та Іспанії. Захарова пригрозила: «Радіації не потрібні візи, щоб долати кордони. Якщо в Запоріжжі щось трапиться, йтиметься вже не про візи, паспорти чи кордони».
Не бажаючи обмежуватись ядерними погрозами, Москва припинила постачати газ до Німеччини (цілком очікувано). Газопровід «Північний потік-1» було перекрито «на кілька днів» — через технічні проблеми, як стверджували у Кремлі. Та згодом Москва заявила, що відновить постачання лише тоді, коли Захід скасує санкції.
Угоду щодо експорту зерна з України до Близького Сходу та Африки через чорноморські порти не було розірвано, хоча Путін постійно буркотів, начебто товар надходить тільки до Європи (авжеж, то була неправда). Вочевидь Москва вела багатовекторну кампанію. Воєнна «спецоперація» в Україні відбувалася водночас з енергетичною й продовольчою війною, що мала на меті поставити Європу на коліна.
У вересні Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) нарешті навідалося на Запорізьку станцію, де панував небезпечний розгардіяш. Певної миті делегації на чолі з Рафаелем Ґроссі довелося бігти в укриття, щоби сховатися від обстрілу. Відтак Ґроссі звітував про порушення правил безпеки, виснаження українських працівників і присутність російської техніки, зокрема й на містках між реакторами. Обидві армії мають негайно відступити, заявив він. Бо головне —убезпечити ЗАЕС.
Ніхто й не сподівався, що Путін послухається наказу голови МАГАТЕ. Демілітаризація електростанції і повернення її «Енергоатому» — українській державній компанії з генерації атомної енергії — не входило до його планів. Ядерний шантаж був для нього найефективнішим засобом міжнародної політики. Мовляв, коли йдеться про балансування на межі третьої світової, слабші вороги з демократичного табору завжди поступаються.
А якби станція вибухнула? Путін сказав би: шкода, але це провина України.
Уривок опубліковано у межах партнерства «Вокс Україна» з видавництвом «Vivat» у напрямку популяризації читання книг українських видавництв.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
