Відповідь на Мінськ-2: чи зрозуміли західні спостерігачі “логіку” Донбасу | VoxUkraine

Відповідь на Мінськ-2: чи зрозуміли західні спостерігачі “логіку” Донбасу

9 Червня 2016
FacebookTwitterTelegram
1456

Нещодавно VoxUkraine опублікував статтю Роберта Купера “Формула примирення: як Мінськ-2 може допомогти Україні вирішити проблему на Донбасі”. Вона піднімає дуже важливе питання: можливий порядок дій, необхідних для розв’язання військового конфлікту у східній Україні. В той час як я повністю підтримую цілі та засоби, а також загальну ідею про те, що епіцентр подій необхідно перенести із поля битви у кабінети дипломатів, я дуже сумніваюсь, що запропоновані кроки справді можна здійснити. Без реагування на причини, що викликали військові дії, будь-які наступні кроки позбавлені сенсу

Згідно із Мінськими угодами, першим пунктом порядку денного є припинення вогню. Це має вирішальне значення, особливо з огляду на значне підвищення кількості жертв в останні два тижні. Для того, щоб досягнути перемир’я, необхідно зрозуміти, хто і чому продовжує вести вогонь.

Необхідно зрозуміти, що в Україні (в т. ч. на окупованій території) не здійснюється промислового виробництва артилерійських снарядів (є лише один завод в Шостці, що не виробляє снаряди з 2004 року, але має необхідний потенціал). А снаряди для «Граду» та схожих комплексів в Україні не вироблялись ніколи (див. наприклад загальний огляд BBC та огляд російських експертів). На окупованій території є лише один завод, що виробляв амуніцію для стрілецької зброї, та два підприємства, що виробляли порох та вибухівку, але ніколи – снаряди.

Існують військові склади – залишки з радянських часів. Але вони ніколи не розташовувались в окупованих районах (вони розташовувались в інших областях, зазвичай близько до західного кордону). Тому єдиний спосіб, в який сепаратисти можуть отримувати засоби для артилерійських атак – це поставки з Росії. Це означає, що поки частина російсько-українського кордону залишається непідконтрольною стороні, що зацікавлена в повному припиненні притоку військових засобів, ніхто не може гарантувати відсутності нових поставок.

Водночас в запропонованому порядку дій повернення кордону під контроль України є останнім кроком. Автор переконує, що так є, оскільки «Мінські угоди передбачають, що процес відновлення контролю українською влади над кордоном повинен розпочатися в перший день місцевих виборів та завершитись після досягнення політичного порозуміння, в т. ч. конституційної реформи». Так, Мінськ-2 справді так стверджує, але до виборів він передбачає “звільнення та обмін всіх заручників та нелегально утримуваних осіб, на основі принципу «всі за всіх». Цей процес має завершитись – найпізніше – на п’ятий день після виведення (зброї)”, чого досі не відбулось, як і декількох інших кроків.

Україна може заявити, що в той час як “повний (!) контроль українською владою державного кордону в зоні конфлікту ” повинен бути встановлений на перший день виборів, моніторинг цілого сегменту кордону може і, на мій погляд, повинен бути встановлений групою ОБСЄ за принципом, записаним у Мінську-2:  “Ефективний моніторинг з боку ОБСЄ та перевірка режиму припинення вогню та відведення важкого озброєння буде забезпечене з першого дня відведення, з використанням всіх необхідних технічних засобів, таких як супутники, дрони, радіолокаційні системи тощо”. Як я зазначав раніше, неможливо гарантувати припинення вогню без контролю над шляхами постачання, які наразі проходять лише через російсько-український кордон. Можна тимчасово передати контроль української сторони кордону представникам ОБСЄ, ООН або інших організацій за умови контролю всієї протяжності кордону. Це також змусить російську сторону до дій – якщо вони справді хочуть примирення, вони повинні дозволити місії ОБСЄ бути присутньою на вибраних пунктах кордону (всі транскордонні залізничні та автомобільні шляхи), бо РФ повністю контролює свій бік кордону.

Одностороннє безумовне припинення вогню Україною є поганим способом дій. Слід пам’ятати, що коли 12 лютого 2015 року було підписано Мінськ-2, угода стверджувала: “Відведення всього важкого озброєння … озброєними угрупованнями окремих районів Донецької та Луганської областей України від контактної лінії згідно з мінським меморандумом 19 вересня 2014 року”, тоді як насправді ці озброєні групи використали перемир’я для входу в та захоплення Дебальцеве 18 лютого 2015 року. Дуже ймовірним є те, що сепаратисти використають будь-яке одностороннє безумовне припинення вогню для захоплення нових територій, особливо з огляду на їхні постійні заяви про те, що кордони так званих «народних республік» повинні співпадати із адміністративними кордонами Луганської та Донецької областей (наразі вони контролюють приблизно половину цієї території).

Таким чином, Україна повинна шукати способи мінімізувати втрати життя та власності своїх громадян на окупованих територіях. Тому будь-які домовленості, досягнуті з цією метою, слід вітати. Однак, для того щоб досягти тривалого миру, необхідно гарантувати неможливість поставок нової зброї, амуніції та військ на окуповану територію. Тому першим рішучим кроком, а не останнім (як вважає Роберт Купер), повинен стати міжнародний моніторинг всіх поставок через кордон.

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний