Протягом двадцяти п’яти років пострадянської історії Україна пережила дві революції, три виборчі системи (мажоритарну, пропорційну та змішану). Все це супроводжувалося високою плинністю гравців на політичній арені. Постає питання, як зміна виборчих правил та революції вплинули на формування українських партій. Щоб відповісти на це питання, Іренеуш Садовскі та Наталія Погоріла дослідили 46 586 випадків партійної міграції на восьми українських парламентських виборах. Пропонуємо поглянути на результати Game of Seats: Electoral Rules, Revolutions, and Affiliation Switching in Ukraine, 1990–2014.
Вплив виборчих правил особливо актуальний серед молодих демократій, особливо в Центральній та Східній Європі. Предмет дискусії – підзвітність народних обранців, що забезпечується мажоритарною системою та ступінь представницької демократії, що забезпечується пропорційною системою (Lijphart, 1991). У обох випадках основним елементом влади виступає політична партія.
З 1990 року в Україні було проведено вісім парламентських виборів. При цьому, жодні наступні вибори не можна порівняти з попередніми. Причина – зміна системи голосування або виняткові обставини формування парламенту, такі як дострокові парламентські вибори 1994, 2007 та 2014 років. Особливості виборчого процесу в Україні роблять його цікавим для дослідження трансформації політичної еліти. Аналіз виборчого процесу доповнюється іншими факторами – переворотами, революціями, мінливістю виборчого законодавства, специфікою інституцій. В той же час, ряд інших факторів залишаються відносно стабільними протягом усього періоду української державності. Наприклад, населення, яке висуває кандидатів та голосує за них.
Особливості виборчого процесу в Україні роблять його цікавим для дослідження трансформації політичної еліти. Аналіз виборчого процесу доповнюється іншими факторами – переворотами, революціями, мінливістю виборчого законодавства, специфікою інституцій.
Нас цікавить два запитання:
- Як виборча система впливає на прихильність кандидата до партії чи політичного блоку?
- Як революції впливають на зміни політичної еліти?
Як виборча система впливає на прихильність кандидата до партії чи політичного блоку
Чи потрапить політик до партії, є результатом взаємного вибору політика та партії. Партійна міграція формується стимулами з обох сторін «угоди».
Іншими словами, перехід політиків з однієї політичної партії до іншої залежить від узгодження інтересів політика та партії. Процес відбору політиків та кандидатів до політичних партій відіграє вирішальну роль у формуванні партійної системи. Також, вагомий вплив на цей процес здійснює чинна виборча система.
Принцип підзвітності та відповідальності політиків, що закріплюється на законодавчому рівні, підкреслює різницю між голосуванням по одномандатному виборчому округу та за партійними списками.
Принцип підзвітності та відповідальності політиків, що закріплюється на законодавчому рівні, підкреслює різницю між голосуванням по одномандатному виборчому округу та за партійними списками. Хоча цей принцип переважно стосується прозорості зміни влади в мажоритарних системах, це також означає, що особа, яка має сильну позицію в певному окрузі, може бути цінним активом для політичних партій на мажоритарних виборах.
В українському контексті існує принаймні три фактори, які можуть впливати на електоральні правила та політичну прихильність.
- По перше, хоча часто обрання і переобрання кандидата розглядається як його основний стимул, в ряді ситуацій це може бути другорядною метою або просто засобом для досягнення мети. Зокрема у процесі формування коаліції та розподілу державних посад. Зазвичай вважається, що партійна зменшується в умовах президентської республіки (Carey, 2007). Така ситуація була характерна в період президенства Леоніда Кучми після прийняття Конституції у 1996 році. Тоді важливість конфігурації партій у парламенті зменшилася, оскільки президент мав вплив на формування уряду і здатність включати окремих депутатів та їхні фракції у парламентську більшість.
- По-друге, велике значення має, які політичні ресурси ефективні для забезпечення перевиборів. У політичній системі, де переобрання можна легко забезпечити доступом до адміністративної влади, існують стимули для отримання останньої шляхом вступу до уряду. Така система характерна і для олігархії. Якщо фінансова спроможність олігархів має більше значення, ніж ідеологія та необхідність вирішення проблемних питань, то політичні партії відіграють незначну роль (Mainwaring, 1991). Навіть у Швейцарії, при прийнятті законодавчих рішень депутати схильні проявляти лояльність не лише виборчим округам, а й групам інтересів (Giger, Klüver, 2015).
- Третій вирішальний фактор стосується позицій партій у політичній системі. Міжпартійна міграція може залежати від популярності певних політичних брендів та від прогнозованих змін на політичній арені.
В умовах української політичної системи окремі кандидати в цілому є важливішими, ніж політичні партії. Голосування за пропорційною системою може бути засобом посилення позиції партії у процесі відбору кандидатів. Тоді як при голосуванні на одномандатних виборчих округах вибір кандидата буде значно обмежений. Це може сприяти збільшенню міжпартійної міграції.
Як революції впливають на зміну політичної еліти
За період незалежності Україна пережила дві революції. Можливість масових протестів населення є основним захисним механізмом для збереження демократії, який дає народу можливість змінювати правлячу еліту (Fearon, 2011). З іншого боку, політики можуть прагнути боротися з цим механізмом (Slomczynski, Shabad, Zielinski, 2008). Разом з тим, мінливість на політичній арені створює умови для міжпартійної міграції. Це дозволяє окремим політикам залишатися у виборчій гонці попри поразку їх партії (Thames, 2007).
В Україні після революцій спостерігається підвищена довіра виборців до окремих політичних фігур на фоні зниження довіри до політичних партій. Це також супроводжується партійною міграцією тих, хто намагається залишатися в політиці.
В Україні після революцій спостерігається підвищена довіра виборців до окремих політичних фігур на фоні зниження довіри до політичних партій. Це також супроводжується партійною міграцією тих, хто намагається залишатися в політиці. Дослідження показує, що післяреволюційні зміни на українській політичній арені мали в основному характер ребрендингу, не підвищуючи політичну конкуренцію. Та не надто впливаючи на перестановку кадрів між партіями.
Що викликає партійну міграцію на українських виборах
Дані на Графіку 1 свідчать, що зміни в кількості кандидатів до складу Верховної Ради відбувалися головним чином через вибуття з виборчих перегонів через невдалу політичну діяльність.
Графік 1. Збереження політичної приналежності, міжпартійна міграція та вибуття з виборчих перегонів кандидатами на виборах до Верховної Ради України у 1990-2014 роках (% від загальної кількості)
Ймовірність збереження партійної приналежності була особливо низькою на виборах 1994 року (11%) та дуже високою в 2007 році (53%).
Внаслідок двох революцій ймовірність міжпартійної міграції складала відповідно 70% та 68%. Це менше, ніж протягом усього періоду 1990-2002 рр., але більше, ніж у період з 2006 по 2012 рр.
Графік 2. Ймовірність міжпартійної міграції у 1994-2014 роках
Збільшення прихильності депутатів до своїх партій у цей період можна пояснити двома причинами. По-перше, виражена поляризація політичної еліти після Помаранчевої революції, що не сприяло міжпартійній міграції. Інша причина може критися у імперативному мандаті, що був введений у 2004 році, скасований у 2010 році, а потім знову введений у 2014 році.
Дослідження свідчить, що незалежні кандидати (обрані по одномандатному виборчому округу) були більш схильними до переходу з однієї партії до іншої, але різниця між ними та кандидатами обраними за партійними списками була низькою. Термін перебування політика в партії є головним показником його прихильності. Цей показник для незалежних кандидатів був дещо нижчий, ніж для деяких політичних блоків таких, як Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) чи Наша Україна.
Дослідження свідчить, що незалежні кандидати (обрані по одномандатному виборчому округу) були більш схильними до переходу з однієї партії до іншої, але різниця між ними та кандидатами обраними за партійними списками була низькою. Термін перебування політика в партії є головним показником його прихильності.
В цілому, політичні партії, які вже пройшли час свого розквіту мають більший відтік депутатів, ніж притік. З іншого боку, молоді партії Удар (2012 р.) та Блок Петра Порошенка (2014 р.) мали значно менший відтік та надвисокий приплив нових членів.
Немає чітких та однозначних доказів впливу українських революцій на прихильність депутатів до своїх партій чи посилення міжпартійної міграції. Шанси переобрання у 2006 році (36%) та 2014 році (33%) були вищими, ніж у 1994 році (13%) і 1998 році (33%). Таким чином, середня частка переобраних до парламенту депутатів склала 28% протягом 1994-2002 рр. і зросла до 44% у 2006-2014 роках (36%, якщо не враховувати вибори 2007 р.). Це свідчить про зменшення міжпартійної міграції у періоди політичної нестабільності.
Графік 3. Партійна приналежність депутатів на виборах 1998 року (% від загальної кільності)
Висновки
Дослідження показує, що післяреволюційні вибори не мали більші обсяги міжпартійної міграції. А випадки зміни політичних партій характерні, скоріше, для окремих депутатів, ніж для депутатського корпусу в цілому.
Незважаючи на ефект мажоритарної та пропорційної системи на підзвітність та відповідальність депутатів, цей вплив не може розглядатись, як суттєвий в реаліях українського політичного середовища. Міжпартійна міграція зумовлена в основному мотивами самих депутатів, що змінюють партію, залишитися при владі, при цьому партійна приналежність для них виступає засобом досягнення цілей.
Main photo: depositphotos.com / luminastock
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
