Напередодні голосування за законопроект «Про приватизацію державного майна» в Україні спалахнула традиційна дискусія, що робити з держвласністю: продавати – не продавати, якщо щось не продавати, то що саме залишити, та хто і як повинен управляти держактивами. Розвинені країни вже давно пройшли цю дискусію й підсумували її результати у «Стандартах ОЕСР з корпоративного управління держкомпаніями». Один з ключових висновків цього документу – держава повинна мати політику в сфері власності. Саме вона визначає, якими підприємствами та з якою метою держава має володіти.
Практика та дослідження показують, що продуктивність підприємсв приватної власності є вищою, ніж у державній.
Разом з тим, сучасна практика державного управління не заперечує, що низку проблем державі доречно вирішувати саме через державну власність, зокрема для використання позитивних екстерналій. Екстерналії – це не враховані в цінах побічні ефекти функціонування ринку, що можуть впливати на суспільство в цілому. Наприклад, з метою забезпечення мобільності людей, держава може володіти залізницею. Також метою може бути забезпечення обороноздатності та безпеки держави або певний стратегічний інтерес. Саме ці проблеми й пріоритети прописуються у політиці в сфері держвласності.
Україна не має політики в сфері власності. Проте має щонайменше 3444 державних підприємств. І це, насправді, лише вершина айсбергу. Повну кількість підприємств уряд ще має порахувати, включаючи підприємства комунальної власності, компанії, якими опікується академія наук та інші державні інституції.
Оскільки політика у сфері власності в Україні відсутня, VoxUkraine розібрався, якою вона фактично є, проаналізувавши портфель державних підприємств.
Ми провели контент-аналіз назв 3444 державних підприємств (рисунок 1) та визначили, якими видами діяльності займаються або принаймні повинні займатися судячи з назв державні підприємства найбільш активно. Ми встановили частоту, з якою види діяльності вживаються в назвах держпідприємств, та припустили, що більш пріоритетними є ті, що вживаються найчастіше.
Серед ТОП-10 пріоритених видів діяльності державних підприємств – наука, лісове госпордарство, будівництво, мисливство, сертифікація, землеустрій, виробництво спирту, рибна промисловість, вугільна промисловість та видавнича справа.
Цей перелік далекий від задекларованих пріоритетів уряду, серед яких: енергоефективні та ресурсозберігаючих технології, розвиток транспортної системи, технологій та обладнання для якісного медичного обслуговування, охорона навколишнього природного середовища. Низка видів діяльності, таких, як рибна промисловість або видавнича справа, вже давно розвинуті в приватному секторі. Досить часто серед видів діяльності держпідприємств можна знайти і такі специфічні, як коконосушарство або конярство. Незважаючи на розвинутий сектор ІТ, держава володіє численними центрами автоматизації, інформацизації та комп’ютерізації.
Рисунок 1. Основні види діяльності державних підприємств.
Пріоритет #1 – наука
Наукою опікуються майже всі органи влади. Вони мають у своєму підпорядкуванні наукові або дослідні центри, інститути, науково-виробничі підприємства. Понад 400 державних підприємств займаються наукою або дослідженнями. Серед них, наприклад, численні галузеві інститути металургійної, харчової, легкої та, навіть, соляної промисловості.
На додачу до науки та досліджень, українські державні підприємства багато займаються конструкторськими розробками. Частина з них обслуговує розробки у сфері оборони. Решта – в різних галузях економіки: вугільній промисловості, машинобудуванні, будівництві. Є і досить специфічні конструкторські бюро – наприклад, кіноустаткування або електронагрівання. Як бачимо зі статистики кількості винаходів, велика кількість держпідприємств не генерують результат.
Крім державних підприємств, наукою в Україні займаються академії наук та університети. Можна припустити, що на противагу цим установам, державні підприємства спеціалізуються саме на прикладних дослідженнях. Проте, сучасний стан економіки свідчить, що така діяльність не має відчутних позитивних ефектів для вітчизняної економіки. На практиці, значна кількість таких підприємств – це лише будівлі, які багато років здаються в оренду.
Більшість таких компаній, які безпосередньо не залучені до забезпечення оборони, має бути приватизована. Якщо вони дійсно мають цінність для майбутніх інноваційних розробок, то цей потенціал треба спробувати реалізувати приватним інвесторам.
Пріоритет #2 – лісове господарство
Всього понад 300 державних підприємств опікуються українськими лісами. Можна припустити, що мета володіння такими підприємствами – збереження лісових ресурсів. І якщо це так, то, на жаль, сьогодні ця мета не досягається. Тому, очевидно, що ситуацію треба змінювати.
На даний момент плани уряду передбачають передачу більшості лісгоспів у концесію. Вартість активів таких підприємств у середньому дорівнює 2-3 млн грн. За наявними даними серед них доволі часто зустрічаються і прибуткові, і збиткові компанії.
Пріоритет #3 – будівництво
Незважаючи на те, що будівництво активно розвивається у приватному секторі, держава має у власності майже 70 державних підприємств, діяльність яких пов’язана з будівництвом. Їх створювали в різні часи для різних задач, частина з яких вже давно втратила актуальність. Серед них – дирекція будівництва льонокомбінату, центр капітального будівництва державної фіскальної служби, підприємства, що залишилися після активної підготовки до ЄВРО-2012 тощо.
Незважаючи на велику кількість державних компаній, лише 3 з них формують близько 60% виручки усіх державних підприємств. Ці підприємства – «Нафтогаз», «Енергоринок» та«Укрзалізниця».
Головна проблема підприємств державного сектору навіть не їхня низька ефективність. В цих компаніях існують майже ідеальні умови для тіньової економіки та корупції. Якщо усі видатки та доходи державного бюджету приймаються парламентом, оприлюднюються казначейством, контролюються громадськістю та держаудиторською службою, то контроль доходів та видатків державних підприємств дуже обмежений.
Саме тому багато політичних сил, приходячи до влади, намагаються якнайшвидше отримати контроль над державними компаніями. Це дозволяє їм збагачуватись, а коли приходить час, фінансувати передвиборчі компанії.
Реформа державної власності була й залишаєтсья ключовим кроком для подолання корупції та побудови ефективної держави. Серед її складових – формування політики держави у сфері власності, реформа корпоративного управління підприємств, що мають залишитися у державній власності, та прозора приватизація решти підприємств.
Головне фото: sstc.com.ua
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
