Здатність українців вирізняти меседжі роспропаганди: результати дослідження громадської думки

Результати дослідження

Загалом більшість опитаних як в Україні, так і за кордоном, погоджуються з проукраїнськими меседжами та не погоджуються з проросійськими. Це говорить про загальну тенденцію до здатності населення вирізняти наративи російської пропаганди. Утім, при аналізі кожного наративу окремо помітні наступні тривожні сигнали:

• 43% опитаних в Україні та 36% за кордоном не погодились із твердженням «В Україні малопоширена нацистська та/або неонацистська ідеологія»;
• 29% опитаних в Україні та 35% за кордоном не погодились із твердженням «Революція Гідності в Україні 2013-2014 року НЕ була державним переворотом»;
• 26% опитаних в Україні та 29% за кордоном погодились із твердженням «Росія в Україні воює проти Заходу/НАТО»;
• 25% опитаних в Україні та 29% за кордоном погодились із твердженням «Захід використовує Україну у власних цілях у війні з Росією»;
• за кордоном 32% опитаних погодились із твердженням «В Україні утискають російськомовних».

Примітно, що наратив про утиски російськомовних не отримав значної підтримки від українців, що перебувають в Україні. Однак із ним більшою мірою погодились опитані за кордоном. Тобто ціллю російської пропаганди в цьому випадку виступають, у першу чергу, українці в Європі. Росія намагається впевнити іноземців у тому, що російськомовних в Україні дискримінують, аби зіпсувати міжнародний імідж країни та дискредитувати українську владу. Це підтверджують результати опитування щодо частоти зустрічі наративів в інформаційному просторі: українці за кордоном значно частіше стикаються з меседжами щодо нелегітимності та некомпетентності влади в Україні, утисків російськомовних.

Якщо дивитись глибше, то тематика нацизму та участі Заходу у війні викликає більші суперечності у жителів невеликих міст та сіл та у людей віком 50-70 років. Відповідно, думки опитаних українців залежать від місця проживання та рівня доходу. 

Люди з низьким рівнем доходу, які змушені економити на харчуванні, більш схильні до сприйняття проросійських тверджень. 40% опитаних, які саме так ідентифікували свій фінансовий стан, згодні з тим, що Захід використовує Україну у власних цілях у війні з росією. До того ж, відповідаючи на питання «Наскільки ви впевнені в тому, що зможете відрізнити дезінформацію від правди?», вони рідше за інші групи були впевненими у своїх силах. Натомість ті, хто визначає свій рівень доходу як високий (вистачає на харчування, одяг, взуття, дорогі покупки), навпаки, — одна з найбільш впевнених у своєму критичному мисленні група.

Територіально згода з проросійськими меседжами найбільш поширена в Південному та Східному регіонах. Жителі Півдня частіше за інших визнавали заборону УПЦ МП переслідуванням церкви та вірян та погоджувались з тезою, що Захід використовує Україну у своїх цілях для війни з Росією. 

Жителі Сходу більш схильні вірити російській пропаганді щодо розробки біозброї, цілеспрямованого знищення Україною міст Донецької та Луганської областей та «братерства» українського і російського народів. 

Також жителі Півдня і Сходу частіше підтверджували вплив провокації НАТО на російське вторгнення. І навпаки, проукраїнські меседжі отримують меншу підтримку від мешканців південних та східних областей. Йдеться про тези щодо незаконності російських референдумів, переваг від постачання зброї, визнання масових вбивств у Бучі воєнними злочинами російської армії та боротьби із колаборантами в політиці та ЗМІ. 

Причому схильність до сприйняття проросійських тверджень спостерігається також і серед жителів великих міст Півдня та Сходу: Одеси, Харкова, Дніпра, Кривого Рогу. 

Загальна структура відповідей жителів великих та малих міст схожа. Незалежно від регіону проукраїнські меседжі щодо визнання вини росіян за масові вбивства в Бучі та сприяння постачання зброї перемозі України отримали майже одностайну підтримку населення. Високий рівень згоди відмічений і щодо фальсифікації референдумів та заборони проросійських партій. Утім, жителі малих міст та сіл рідше визнавали дієвість західних санкцій та малопоширеність нацистської ідеології в Україні. Водночас вони більше за інших підтримували проросійські наративи щодо Заходу, НАТО та відповідальності  української влади за гуманітарну кризу. 

Окремої уваги потребує меседж «Революція Гідності в Україні 2013-2014 року НЕ була державним переворотом». Він належить до частини наративів, що постійно знаходяться в українському інформаційному просторі впродовж останніх дев’яти років. Тому можна помітити тенденції не лише з боку регіонального розподілу, але й вікового та освітнього. Також, на відміну від інших меседжів, цей наратив отримав різний рівень підтримки від чоловіків та жінок. Жінки мають більше сумнівів щодо опису подій 2013-2014 року та рідше погоджувались із цим твердженням. Таку ж динаміку показала й молодь: 37% опитаних у віці від 18 до 29 років вважають, що Революція Гідності є державним переворотом. Це вказує на потребу продовження комунікацій із суспільством щодо цих подій, просвітницьких заходів, зокрема щодо термінологій. 

На здатність розрізняти дезінформацію впливають також джерела споживання інформації та самооцінка навичок критичного мислення. 

Респонденти, що відстежують іноземні ЗМІ (телебачення, аналітичні видання) та уникають українські, більш схильні погоджуватися з проросійськими твердженнями. Здебільшого головними джерелами інформації українці відзначають українські новинні та аналітичні видання та українське телебачення. Українці за кордоном більше схильні дослухатися до «незалежних експертів», друзів, знайомих та іноземних ЗМІ.

Аналіз присутності проукраїнських та проросійських наративів в інформаційному просторі показав, що близько 20% українців регулярно стикаються із меседжами ворожої пропаганди. При цьому саме мешканці Півдня зустрічаються з проросійськими наративами найчастіше. Можна помітити також зв’язок специфіки регіону із панівними в них проросійськими меседжами. На Заході вища присутність наративу про те, що заборона УПЦ МП — це переслідування церкви і вірян, на Сході — що українці та росіяни є братніми народами.

За власними оцінками 97% українців добре знають та розуміють термін «дезінформація» або хоча б чули такий термін. Впевненість у здатності розрізняти дезінформацію позитивно впливає на рівень підтримки проукраїнських тверджень. Менш впевнені у здатності розрізняти дезінформацію: 

• жінки, особливо молоді жінки 18-29 років;
• чоловіки у віці 50-70 років;
• мешканці сіл;
• люди із середньою і професійно-технічною освітою;
• ті, хто більше покладаються на отримання інформації з українського телебачення або від друзів і знайомих. Зокрема на українське телебачення як джерело інформації більше покладаються люди у віці 50-70 років, а молодь у віці 18-29 років більше покладається на інформацію від друзів і знайомих.

Саме ці групи потребують детальнішої уваги при плануванні інформаційних кампаній та просвітницьких заходів. Згідно з результатами, жінки почасту отримують інформацію з українських видань в інтернеті. Люди старшого віку теж довіряють українським виданням, а також слідкують за «Єдиним телемарафоном». У селах окрім видань та марафону ще порівняно часто слухають радіо. Це варто враховувати при плануванні кампаній із протидії дезінформації. 

Висновки

Проведене опитування показало загальну здатність українців розрізняти наративи російської пропаганди. Причому нові меседжі, що з’явились в умовах повномасштабного вторгнення, вони ідентифікують краще та найбільш одностайно погоджуються з проукраїнськими твердженнями. Натомість тези про нацизм та державний переворот, уже «вкорінені» в український інформаційний простір, мали найбільший розкид відповідей. Ймовірно, у випадку нових дезінформаційних вкидів спрацювала активна комунікація від держави та громадських організацій щодо ворожої дезінформації. Тривала популярність «вічнозелених» наративів може бути пов’язана із відсутністю своєчасної реакції на дезінформацію, наявністю«інформаційного шуму» із великої кількості версій (улюблена стратегія російських пропагандистів із їхнім «не все так однозначно»). У цьому випадку необхідне активне просування контрнаративів.