Зміна правил приватизації: Послуги оцінювачів і організаторів аукціонів більше не потрібні

Минулого тижня оприлюднено постанову Кабміну про порядок проведення електронних аукціонів з продажу об’єктів малої приватизації. Цим завершився процес розбудови нового дизайну української приватизації.

Вперше вона відбуватиметься переважно без залучення «незалежних оцінювачів», які раніше виконували роль постачання інсайдерам ексклюзивної інформації про об’єкт приватизації. І без «організаторів аукціонів» – посередників між органами приватизації і покупцями, які виконували замовлення з забезпечення ексклюзивного доступу тих самих інсайдерів до участі в аукціоні.

Кишенькові оцінювачі і кишенькові біржи (вони ж – «організатори аукціонів») – були фундаментом, на якому українська приватизація стояла десятиріччями. Яку конфігурацію матиме новий фундамент для нової будівлі?

Відповідь на це запитання отримаємо із серії публікацій, присвячених аналізу приватизації по-новому. У першій публікації серії дізнаємось про те, як визначатимуть стартову ціну приватизаційних аукціонів без оцінювачів, які ризики має нова система, і що запропонували автори закону для подолання цих ризиків.

Як позбувалися оцінювачів

У минулій системі оцінювачі відігравали ключову роль, оскільки саме вони визначали стартову ціну аукціону. Залучення оцінювачів значно збільшувало строк підготовки об’єкту до продажу. У Києві, наприклад, середня тривалість визначення стартової ціни аукціону з продажу об’єкту приватизації впродовж 2016 – 2017 років складала 297 днів [1]. Це є середній строк між датою публічного оголошення конкурсу з відбору оцінювача і датою оголошення власне приватизаційного аукціону.

Цінність роботи оцінювача завжди піддавалася критиці. У тому ж таки Києві у 2016 році лише один об’єкт із 11 було продано за ціною, близькою до тієї, що була визначена оцінювачем. Решту об’єктів було продано з другої спроби після зниження ціни в середньому на 30 % [2]. У великій приватизації усім відомий приклад Припортового заводу, яким не вдалося зацікавити покупців навіть і з другої спроби після зменшення стартової ціни.  Цим феноменам української приватизації можна находити багато пояснень. Але ясно одне: авторитету інституту «незалежної оцінки» вони точно не додавали.

Окрім якості роботи оцінювачів під сумнів завжди ставилась їх незалежність попри те, що вони обирались за конкурсом. У конкурсі перемагав той оцінювач, хто за свою роботу пропонував найменшу ціну. Символічну по суті суму. Серед спостерігачів поширеною є думка, що  реальну компенсацію за роботу оцінювач отримував не з бюджету, а від справжнього замовника – інсайдера, який згодом перемагав в аукціоні. На відміну від інших, інсайдер, який неформально оплачував роботу оцінювача, дізнавався про приховані недоліки або переваги об’єкту з першоджерела. Звіт оцінювача не є публічним, оскільки захищається вимогою закону про конфіденційність. Але інсайдер отримує доступ до звіту без жодних проблем. Інші ж потенційні покупці отримували інформацію про об’єкт із лаконічних публічних повідомлень.

Закон скасовує оцінювачів для малої приватизації і запроваджує радників замість оцінювачів для великої. Подивимось, як це працюватиме на практиці.

Радники замість оцінювачів

Запропонована радником ціна за його послуги не буде мати вирішального значення у конкурсному відборі. Радник, який пропонує найменшу ціну за свої послуги, отримає максимум 6 балів із 43. Разом з тим радник, який має представництво у «фінансових центрах держав Європейського Союзу, Сполучених Штатах Америки, Азії» отримає 3 бали, а досвід радника у «забезпеченні успішного укладення договорів про відчуження активів у сфері, в якій провадить діяльність підприємство, що приватизується», оцінюється у 5 балів.

Закон дозволив виплачувати радникам винагороду у розмірі фіксованої плати і крім того премії за результат. Фіксована винагорода може сягати 0,5 відсотка вартості активів підприємства. Вона сплачується за роботу з пошуку покупців і надання рекомендації щодо ціни продажу об’єкту. Право на фіксовану винагороду виникає незалежно від того, чи буде врешті проданий об’єкт приватизації. Додатково сплачуватиметься премія за наслідками продажу, якщо він відбудеться. ЇЇ розмір не перевищуватиме 2 відсотків ціни проданого об’єкта приватизації.

Радник, який має досвід продажу і глобальну присутність, може просити максимальну можливу суму за свою роботу і все ще матиме перевагу у два бали перед тим, який пропонує символічну суму, але не має інших переваг. Нова бальна система по суті надає перевагу глобальним інвестиційним банкам перед традиційними українськими оцінювачами, хоча формально і вони можуть стати радниками за відсутності пропозицій від інвестбанків.  

Балансова (номінальна) вартість замість «ринкової» як стартова ціна аукціонів

Якщо у об’єкта малої приватизації є балансова вартість, вона і стає стартовою ціною для нерухомості і єдиних майнових комплексів підприємств. Для акцій і часток господарських товариств стартовою ціною стає їх номінальна вартість. Оцінка по методиці Кабміну вимагається лише для приватизації об’єкта шляхом викупу або якщо об’єкт не має балансової вартості. Щоправда, люди з значним досвідом роботи в органах приватизації стверджують, що об’єктів, які не мають балансової вартості, чимало. Тим не менше очікується, що більшість об’єктів виставлятимуться на аукціони за саме балансовою (номінальною) вартістю.

За існуючої системи, в якій доступ до аукціонів мають переважно інсайдери, починати аукціон з продажу підприємств і нерухомості за балансовою вартістю – доволі ризикова пропозиція. Які інструменти пропонує закон для подолання цих ризиків?

Дійсно, балансова вартість об’єкта державної або комунальної власності, як правило, в десятки або навіть сотні разів менше їх ринкової вартості. Номінальна вартість акцій також не відображає реальної вартості компанії. Ці дисбаланси створюють ризики зловживань. Майно може бути продано за символічною несправедливою ціною, якщо на аукціон приходить лише один учасник або пов’язані між собою учасники.

Нова система, в якій балансова (номінальна) вартість є стартовою ціною, може спрацювати, якщо виконується три важливі умови:  

1. Вільний доступ до участі в аукціоні, усунення будь-яких штучних або навіть виправданих політичними міркуваннями перешкод для цього
2. Забезпечення конфіденційності інформація про учасників аукціону з метою недопущення змови між ними про непідвищення ціни
3. Можливість швидко і без перешкод отримати вичерпну інформацію про майно.

Закон зробив справжній прорив у виконанні першої і другої умов, які у попередній системі подекуди не виконувались взагалі. Значний поступ зроблено в напрямку поширення інформації про об’єкт приватизації.

Докладніше про це – у наступних публікаціях серії.

Примітки

[1] Джерело: Інформація про результати приватизації комунального майна у м. Києві шляхом продажу на аукціонах у 2016-2018 рр. Проаналізовано вибірку із 46 об’єктів, приватизованих у Києві у 2016-2017 роках. Звертає увагу те, що середній строк десяти «найшвидших» підготовчих процесів складав 84 дня, а десяти «найдовших» – вражаючі 851 день! Якщо відкинути ці екстремуми, середня кількість часу, необхідного для визначення стартової ціни об’єкту приватизації  – 187 днів.

[2] Антонєнко Л. Нововведення у сфері приватизації комунального майна революційно змінюють Київ.