Зміни в моно: що сталося зі «Слугою народу» за 5 років депутатства?

На початку роботи парламенту ми бачимо чітко згуртовану монобільшість – всі до одного «слуги» голосують майже однаково, формуючи на візуалізації щільну групу. Це був період «турборежиму» й очікувано найвищої консолідації фракції. Чітко промальовуються й інші групи, причому найбільш відокремлену від монобільшості політику мають «Голос» і «Європейська Солідарність».

Наприкінці другої сесії (у січні 2020 року) позафракційні створили депутатську групу «Довіра», і вже з третьої сесії спостерігаємо, як злагоджено ця група голосує разом із монобільшістю. У цей період «Голос» також максимально підтримує «слуг» у голосуваннях за реформи, тому утворюється фактична коаліція з 269 депутатів. Єдиним винятком зі злагоджених голосувань «Слуги народу» є депутатка Дар’я Володіна, яка за своїми голосуваннями опинилася серед опозиції.

Під кінець другого року роботи парламенту (5-та сесія) до «слуг» наближаються депутати із фракції «За майбутнє», підтримка «Довіри» залишається стабільною. Формується нова де-факто коаліція з 263 депутатів. Відокремлюються від монобільшості ті, хто найбільше пропускають засідання: Анастастія Ляшенко та Жан Беленюк (брав участь у міжнародних змаганнях) .

Проте вже до середини каденції (6 сесія, що тривала з серпня 2021 до січня 2022) спостерігаємо зміни в згуртованості. Монобільшість починає «розтікатися» по графіку, що свідчить про появу різних груп всередині фракції з відмінними патернами голосування. Опозиційні фракції все ще тримаються разом.

Початок сьомої сесії збігається з початком повномасштабного вторгнення. У цей період ми бачимо консолідацію парламентарів і активну роботу як опозиції, так і коаліції – депутати об’єднались для ухвалення критично важливих рішень в умовах воєнного стану. Водночас певні розбіжності в голосуваннях усе ще залишаються – обриси фракцій можна простежити.

Вже з восьмої сесії парламент ділиться не на коаліцію та опозицію, а на три категорії: тих, хто стабільно ходить та голосує, тих, хто не завжди підтримує реформи, і тих, хто не бере активної участі у більшості голосувань. Кількість активних депутатів зменшується до 144. Орієнтиром для відстеження реформаторського крила є позиція Олександра Пасічного – депутата зі стабільно високим рівнем підтримки реформ згідно з нашим рейтингом. Пасивних парламентарів можна відстежувати за Ольгою Савченко, яка поступово знижувала свою присутність у Раді ще з третьої сесії.

Розподіл на депутатів, що активно підтримують реформаторські закони (де-факто коаліція), та більш пасивних парламентарів зберігається впродовж наступних сесій. Іноді ми бачимо розподіл другої категорії на «прогульників» та тих, хто голосує за реформи вибірково (8 та 11 сесії). До кінця 11-ї сесії лише 95 депутатів продовжують стабільно голосувати за реформаторські ініціативи, тоді як 140 парламентарів фактично відійшли від активної законотворчої роботи.

Серед тих, хто не голосує, велика кількість прогульників. Втмі, аналіз відвідуваності показує, що проблемою парламенту є не лише прогули, але й менш очевидне явище – неучасть депутатів у роботі парламенту. В такому разі депутати фізично перебувають у Раді та вставляють картку в систему для реєстрації, але не голосують. Такі «мовчазні присутні» разом із традиційними прогульниками створюють суттєвий розрив між офіційною та реальною кількістю працюючих парламентарів. Згідно із Законом про статус народного депутата, парламентарі зобов’язані особисто брати участь у голосуваннях, а Регламент визначає, ця участь реалізується через натискання кнопок «За», «Проти» чи «Утримався». 

Від початкової монолітності фракція «Слуга народу» трансформувалась у розрізнені групи – одні депутати продовжують активно працювати над реформами, інші долучаються до голосувань ситуативно, а значна частина взагалі самоусунулась від законотворчості, хоч і зберігає мандати. Така деградація парламентської активності створює серйозні ризики для законодавчого процесу. Якщо кількість активних депутатів дедалі знижуватиметься, ухвалення важливих рішень може значно ускладнитися.