До 2014 року Україна потерпала від хронічних неринкових перекосів на енергоринку, які значною мірою зумовили кризу в державних фінансах у 2014-2015 рр. на тлі збройного конфлікту на Сході України та анексії Криму.
Серед головних проблем на той час:
- перехресне субсидіювання (низькі тарифи для домогосподарств, високі для промислових підприємств),
- монополізація сектора зі слабким регулятором,
- відсутність вимірювальних приладів (за винятком електроенергії) в більшості домашніх господарств
- та мізерні інвестиції в інфраструктуру (значні енергетичні втрати на шляху від виробника до споживача),
- субсидії «хронічно» неприбутковій вугільній галузі, тощо.
Найбільше в боргове ярмо затягували проблеми на ринку газу. Фактично держава в особі НАК «Нафтогаз» субсидувала все населення через низькі тарифи. Збитки від закупівлі газу за високою ціною та продажу за низькою лягали на державну компанію. Це призвело до того, що наприкінці 2014 року дефіцит НАК «Нафтогаз України» досяг 5,3% ВВП, перевищивши дефіцит Держбюджету.
Ця проблема була вирішена в двох площинах. По-перше, це реформа корпоративного управління «Нафтогазу» та створення в ньому незалежної наглядової ради. Реформа уможливила успішне протистояння з «Газпромом» у Стокгольмському арбітражному трибуналі.
По-друге, був ухвалений новий закон «Про ринок природного газу», який лібералізував цей ринок згідно з вимогами Європейського енергетичного співтовариства. Фактично була зруйнована монополія «облгазів» (регіональних газорозподільчих компаній) – бізнес з управління мережами був відокремлений від трейдингу – що вивело на ринок сотні нових учасників ринку. Лише один показовий факт: конкуренція на ринку закупівель природного газу у Prozorro є однією з найвищих серед усіх ринків і становить 2,9 учасників на тендер проти 2,3 в середньому.
Реформа ще триває. Наприклад, лише в 2019 році було впроваджено добове балансування природного газу замість місячного, що сприяє подальшому забезпеченню прозорості й конкурентності газового ринку, а також синхронізації роботи оператора української ГТС з операторами європейських держав. Мова йде про щоденне узгодження попиту на природний газ із пропозицією та відповідне коригування ціни. Коли таке узгодження відбувалося раз на місяць, це призводило до численних маніпуляцій і зловживань, пов’язаних, зокрема, з різницею вартості газу для побутових та промислових споживачів.
Але реформа газового ринку досі не завершена. З самого її початку конкуренція відсутня в сегменті теплокомуненерго (ТКЕ) та відповідно споживання газу населенням. При повній лібералізації ринку уряд зіштовхнувся би зі зростанням цін на газ для населення, якби світові ціни на газ зросли. Отже, більш нагальною стала б необхідність розвитку ефективної системи субсидій (так, монетизація субсидій, яка сприятиме ощадливому використанню ресурсів, розпочалася лише у 2019 році, за п’ять років після початку реформи та запровадження субсидій для захисту бідного населення від підвищення тарифів. У 2018 – першому півріччі 2019 року ринкова ціна газу майже в півтори рази перевищувала спецціну для ТКЕ і населення. Наразі газ за заниженою порівняно з ринковою ціною так само постачає Нафтогаз, відповідно до постанови КМУ про Постачальника останньої надії (ПСО).
Новий сезон 2019/2020 дає можливість повністю завершити цю реформу, яка вже розтягнулась на чотири роки. З літа 2019 року ринкові ціни на газ впали до рівня навіть нижчого, ніж зафіксовано в постанові КМУ про ПСО. Загалом ціни на природний газ у Європі опустились до десятирічного мінімуму та продовжують знижуватися, оскільки поставники не мають наміру скорочувати поставки, повідомляє Bloomberg з посиланням на енерготрейдерів. Це відкриває вікно можливостей для Уряду: лібералізація цін просто не буде помічена населенням.
Це ж саме стосується ринку електроенергії, який з літа 2019 року тільки почав переводитись на ринкові рейки згідно з ухваленим 2017 року Законом «Про ринок електричної енергії». Він має ті ж самі потенційні ризики в частині збільшення тарифів для населення, які є одними з найнижчих у Європі, згідно останніх даних НКРЕКП. На противагу одним з найвищих тарифів для бізнесу. Згідно даних CEO НЕК «Укренерго» Всеволод Ковальчук і представника Президента України Володимира Зеленського у Кабінеті Міністрів України, наразі тарифи для бізнесу в Україні в середньому на 20% вищі, ніж середні в Європі.
Наразі сегмент споживання населенням фактично виведений за периметр новоствореного ринку: домогосподарства отримують електричну енергію за тарифами, що діяли в Україні раніше. Якщо на ринку газу такі спеціальні зобов’язання покладені на «Нафтогаз», то у випадку ринку електроенергії фактичними бенефіціарами збитків є державні «Енергоатом» і «Укргідроенерго».
Половинчастий підхід до реформ газового і електроринку простежується й в інших сферах енергоринку. Наприклад, у 2019 році були запроваджені аукціони на «зелений тариф», але зі значним (3-4 роки) відтермінуванням початку їх дії. Процес монетизації субсидій на споживання енергоресурсів реалізований частково і впирається в якість реєстрів та обліку споживання. Аукціони з продажу прав на розробку родовищ природних копалин (зокрема нафти та газу) стартували наприкінці 2018 року після того, як найбільш цікаві ділянки були роздані без конкурсу.
Деякі реформи взагалі не були початі. Досі не впроваджені проекти з RAB-регулювання на ринку розподілу електроенергії, що не дозволяє вирішити проблему зношеності електромереж; залишається крос-субсидування населення за рахунок промисловості; не запроваджена плата за користування газовими мережами, не реформована дотаційна вугільна галузь, не завершений анбандлінг НАК «Нафтогаз України» (виділення газотранспортної мережі).
І поки ці питання не вирішені, з’являються нові виклики: головний – припинення транзиту російського газу через Україну з 2020 року – і потенційна втрата в грошах 3 млрд дол на рік або 3% ВВП країни -, якщо не буде підписано нової транзитної угоди з «Газпромом», ймовірність чого в самому «Нафтогазі» оцінюють як мізерні. Це потребує мобілізації зусиль, які частково виходять за рамки енергетичної галузі. Наприклад, одним з рішень може бути швидке виконання Тристоронньої угоди, підписаної на минулому тижні під час поїздки президента Володимира Зеленського до Варшави, яка передбачає розвиток постачання американського скрапленого природного газу в Польщу та Україну, використання українських підземних газових сховищ (ПСГ) та облаштування газової інфраструктури. Просування цього питання великої мірою лежить в політичній площині покращення україно-польських відносин.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
