У січні 2016-го українські науковці були шоковані, виявивши в докторській дисертації з педагогіки, написаній Катериною Кириленко, псевдонаукові висловлювання і плагіат. Те, як розвивалася ця історія, — доказ розвалу української системи присудження наукових ступенів. У кінцевому рахунку, цей випадок — приклад корупції, яка роз’їдає Україну, немов рак.
«Лептонний бог»
Почнемо з загадки. Прочитайте такий абзац:
«Душа не здатна до практичної діяльності, якщо вона не втілена в органічну оболонку. Лептонний «Бог», розум якого у вихідній формі був тотожним із його лептонним тілом, сам створює розмаїття своїх «тілесних органів». «Органами» його діяльності стають ті синергетичні системи, які він створює. «Знаряддями» його діяльності є ті самі резонансні взаємодії, що здійснюються в синергетичних процесах саморозвитку багаторівневих систем. Можна було б вважати, що Бог своєю креативною діяльністю рятується від нудьги. Також можна було б говорити, що він сам вигадує для себе розмаїття ігор: він грає в створення Космосу для того, щоби не відчувати нудьги».
Звідки взявся цей текст? Що це — релігійний манускрипт чи псевдонаукова маячня? У січні 2016-го багато українських вчених-природодослідників були шоковані, виявивши, що це абзац із докторської дисертації з педагогіки, написаної Катериною Кириленко. У грудні 2015-го Міністерство освіти України присудило їй ступінь доктора педагогічних наук.
Крім того виявилося, що весь цей абзац написаний не Кириленко: приблизно 10 сторінок (с. 153–163) своєї дисертації вона скопіювала з псевдонаукової роботи іншого автора, не вказавши посилань.
Щорічно на плагіат і псевдонауку в Україні даремно витрачається мінімум 300 млн грн.
Що ще гірше, виявилося, що Катерина Кириленко включила незаконно скопійований псевдонауковий матеріал у різні підручники і використовувала його під час викладання курсу «Культура й наука». Псевдонауковий текст, через якого автора дисертації прозвали в Facebook «Катериною Лептонівною Кириленко» — лише верхівка айсберга. Ретельно вивчивши дисертацію, Тетяна Пархоменко з’ясувала, що 30 % її вмісту — плагіат. За її скаргою Міністерству освіти довелося розслідувати цю справу. Треба підкреслити, що наукові ступені в Україні присуджує держава, а не виш. Така ступінь гарантує 20-відсоткову надбавку до заробітної платні й дає можливість займати у виші адміністративні посади. За деякими оцінками, на виплату надбавок людям, які отримали наукові ступені за допомогою плагіату і псевдонаукових досліджень, щорічно витрачається 300 млн грн.
Оскільки плагіат у дисертації був явний — автор повністю скопіювала цілі абзаци — експертам довелося визнати, що Катерина Кириленко дійсно запозичила текст, але тільки зі своїх власних наукових публікацій, у яких вона посилалася на роботи інших авторів. А це, за висновком «фахівців», уже не плагіат. Докладний аналіз того, як «експерти» ігнорували очевидний факт, можна прочитати тут. Незважаючи на всі ці докази, 10 червня 2016-го наукова рада, яка 15 жовтня 2015-го присудила Кириленко науковий ступінь, одноголосно підтвердив своє початкове рішення.
Історія досягла кульмінації 1 липня 2016-го, коли Атестаційна колегія Міністерства освіти України взяла це рішення до відома , навіть не спробувавши розглянути звинувачення наукової спільноти. У своїй промові на Раді пані Кириленко визнала, що включила в дисертацію позанаукові висловлювання, але вказала, що просто запозичила ці ідеї в іншого автора. Вона наполягала, що студентам потрібно передавати «позанаукові» знання (що вона й робить), не розмежовуючи науку і псевдонауку.
Це рішення тягне за собою два небезпечних наслідки. По-перше, те, що у світовій науці називають плагіатом, в Україні тепер офіційно дозволено (виступаючи 10 червня 2016-го, пані Кириленко стверджувала, що не хотіла перевантажувати дисертацію бібліографічними посиланнями, і наукова рада прийняла цей аргумент. «Експертна оцінка» підтвердила, що дозволяється копіювати великі фрагменти тексту, вказавши справжніх авторів десь в інших публікаціях. А у зв’язку з попередніми рішеннями Кабінету Міністрів України в Міносвіти залишилося мало повноважень, щоби перешкоджати цьому). По-друге, тепер можна викладати студентам ненауковий або псевдонауковий матеріал, щоби сформувати в них «цілісну картину світу». Зрозуміло, ніяких наукових ступенів і дипломів такої системи освіти ніде визнавати не будуть, а це підриває довіру до країни загалом.
Цей випадок — лише один приклад корупції, яка роз’їдає Україну, як ракова пухлина.
Саме час пояснити, чому українська система присудження наукових ступенів дала такий серйозний збій. Пані Кириленко — не просто рядовий науковець, який займається чесними дослідженнями. Вона — дружина віце-прем’єр-міністра України В’ячеслава Кириленка, який захищає її в пресі і в Twitter (наприклад, тут і тут), а також «за лаштунками». Пан Кириленко — нинішній бос міністра освіти України д-ра Лілії Гриневич (вона контролює всю систему присудження наукових ступенів), а пані Кириленко працює в Університеті Культури, який підпорядковується В’ячеславу Кириленку. Тож маємо кричущий випадок конфлікту інтересів, який перешкоджає будь-яким спробам наукової спільноти наполягати на чесному розслідуванні цієї справи. Цікаво, що один зі службових обов’язків В’ячеслава Кириленка — стежити за виконанням законів про авторське право в Україні.
Виходить, цей випадок — ще один приклад корупції, яка роз’їдає Україну, як рак.
Сумні «лептони» і висновки
Завершимо цей текст ще одним абзацом із дисертації Катерини Кириленко, який вона незаконно запозичила:
«Не торкаючись зараз питань про «емоції» «грубих» форм матерії у фізичному макросвіті, припустимо, що легкі та «тонкі» лептони, коли вони згортаються в конгломерації, отримують якісь «надзвичайні» властивості. Психіка в біологічному світі існує як наслідок розвитку природи. Вона має свого реального носія — фізичну часточку. Ця часточка ще невідома науці на сучасному рівні її розвитку. Відомо лише, що шукати її треба саме у світі субелементарних часточок лептонів. Хай навіть первісні часточки, з яких складається матерія у Всесвіті на ступені до Великого вибуху, ще не здатні до відчуття емоційних станів. Але рано чи пізно відтворюються й ті форми лептонів, що до цього здатні і які повинні бути фізичними носіями психічних процесів».
Українська система освіти тільки що підтвердила, що подібні незаконно запозичені дослідження заслуговують на науковий ступінь. По суті, вона стверджує, що в лептонів — елементарних частинок, які широко вивчаються відповідним розділом фізики (див. наприклад тут), розвиваються почуття, емоції, думки й самосвідомість, як у біологічних систем. Ось посилання на публікацію пані Кириленко, с.81, яка підноситься як публікація в зарубіжному науковому журналі, як того вимагає Міністерство освіти України.
Джерело: depo.ua
Загалом, є дві стратегії поліпшення нинішнього стану системи присудження наукових ступенів в Україні. Одна — нормативно-правова. У її рамках потрібно закривати лазівки в існуючих правилах і створити державний репозитарій дисертацій, у якому тексти будуть перевірятися на плагіат. Це невиграшна стратегія. Наприклад, вищезгадана публікація пані Кириленко в «закордонному науковому журналі» — результат попередньої спроби Міністерства освіти підвищити якість дисертацій, вимагаючи публікації в реферованих зарубіжних наукових журналах. У результаті як гриби після дощу почали з’являтися «сміттєві журнали», які лише імітують науковий підхід. Відповідно, зараз розробляється нова версія правил, яка вимагає точніше вказувати, які реферовані наукові журнали відповідають вимогам. Ідея перевіряти дисертації на плагіат у державному репозитарії виглядає непогано. Але це не допоможе виявити незаконні запозичення шляхом перекладу текстів із російської (як у випадку з пані Кириленко) або англійської мов. Зрештою, текст можна перефразувати так, щоби перевірка не виявила плагіату.
Друга стратегія — кардинально змінити правила гри, тобто передати право присуджувати вчені ступені від держави до самих вишів і скасувати автоматичне підвищення зарплат за науковий ступінь. Ця стратегія виглядає більш багатообіцяючою хоча б тому, що чиновники, які ніколи не працювали в науці й зацікавлені в більш високих зарплатах, будуть виключені. І все ж природне очищення наукової спільноти можливе тільки в тому випадку, якщо в тій чи іншій науковій галузі працюють справжні науковці. Є серйозні сумніви, що згадані вище заходи допоможуть поліпшити якість дисертацій, наприклад, у педагогіці.
Українським урядам був потрібен деякий час на те, щоби зрозуміти, що економічну кризу не здолати, просто друкуючи гроші. Схоже, урядам, у яких працюють люди на кшталт пана Кириленка, буде потрібно ще більше часу, щоб усвідомити, що якщо роздавати наукові ступені, щоб задовольнити нездорові амбіції чиїхось дружин, диплом про науковий ступінь перетвориться на нікчемний папірець.
Скорочений виклад
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
