Ринок праці в Україні: відбудувати краще, ніж було

У книзі «Відбудова України: принципи та політики» (Городніченко та ін. 2022) ми обговорюємо ці питання та пропонуємо можливі відповіді.

Ще до війни український ринок праці мав структурні вади. Серед них високий рівень безробіття (9,9 відсотка у 2021 році) та низький рівень економічної активності (на десять базових пунктів нижче, ніж середній показник по ОЕСР), особливо для жінок (56 відсотків проти 68 відсотків у чоловіків  вікової групи 15-70 років). Приблизно одна шоста зайнятих працювали в сільському господарстві, а кожен п’ятий – у неформальному секторі. Довгострокове безробіття також сприяло зменшенню ефективної пропозиції робочої сили: кожен четвертий безробітний отримував допомогу понад 12 місяців*, і було складно поєднати працівників та вакансії, що викликало зміщення кривої Беверіджа (рис. 1).

Усе це відбувалося на тлі старіння населення та низького рівня народжуваності, що означало швидке скорочення робочої сили, як зазначає, наприклад, Гладун (2020). На початку 2000-х Україна мала один із найнижчих у світі показників народжуваності та переживала значну еміграцію (Лібанова, 2019).

Пандемія лише погіршила ситуацію. Запроваджені у 2020-2021 обмеження, пов’язані з пандемією, у сферах торгівлі, транспорту та послуг, а також невизначеність щодо темпів поширення вірусу, спричинили значне падіння не лише попиту, але й пропозиції робочої сили.  Жорсткі карантинні обмеження негативно вплинули на динаміку зайнятості та доходи: рівень бідності у ІІ кварталі 2020 року виріс на 24,5% порівняно з аналогічним періодом попереднього року (Лібанова, 2021).

Російське вторгнення в лютому 2022 року підірвало український ринок праці, спричинивши його загальне скорочення, а також величезну невідповідність – географічну та галузеву – між попитом і пропозицією робочої сили.

З боку працівників відплив людського капіталу був безпрецедентним: війна змусила більше третини населення України (яке за оцінками 2021 року становило 41 мільйон) переїхати. Близько 5,9 мільйона людей наразі є внутрішньо переміщеними особами (МОМ 2022), а ще понад 7,9 мільйона є біженцями за кордоном: це найбільша міграційна криза в Європі з часів Другої світової війни (дані УВКБ ООН), причому майже 90 відсотків біженців становлять жінки та діти. Майже 5 мільйонів біженців зареєстровані в ЄС згідно з Директивою про тимчасовий захист, що дозволяє їм вибрати країну призначення та почати працювати там негайно (це уможливило більш збалансований розподіл біженців порівняно з іншими хвилями міграції – рис. 2). Опитування УВКБ ООН (2022) показує, що більшість дорослих біженців мають вищу освіту (70%) і мали роботу до виїзду (63%). Значна частка біженців (порівняно з попередніми хвилями міграції, спричиненими конфліктами) вже знайшли роботу та відправили дітей до шкіл приймаючих країн.

Підприємства також були змушені переміщуватися, часто не туди, де є працівники. Опитування українських малих і середніх підприємств показують, що станом на листопад 2022 року близько третини підприємств повністю або майже повністю припинили виробництво, а ще 50 відсотків скоротили потужності (рис. 3). Окрім цього, слід також враховувати непрямі наслідки війни: порушення ланцюгів доданої вартості, збитки нанесені інфраструктурі робочих місць і транспортних шляхів, а також зміни в попиті на продукцію.

Досвід країн Центральної та Східної Європи, в яких були конфлікти у нещодавньому минулому (Боснія і Герцеговина, Грузія, Косово тощо), підказує, що війна має довгострокові негативні наслідки для здоров’я та людського капіталу працівників, і що дуже важко реінтегрувати тих, хто виїхав, рятуючись від конфлікту, і вирішив повернутися після війни.

Тому відбудова має включати надзвичайні заходи, спрямовані на подолання наслідків війни, а також структурні реформи, покликані усунути наявні неефективності українського ринку праці.Після закінчення війни ми пропонуємо чотири основні види політики на ринку праці:

1 – Інвестування в людський капітал майбутнього 

Пандемія та війна створили величезні прогалини в освітніх показниках, оскільки школи часто закривалися, запроваджуючи в найкращому випадку дистанційне навчання. Усунення прогалин в освіті, накопичених за останні три роки, має бути пріоритетом під час відбудови України (це можуть бути такі програми як репетиторство, наставництво, позашкільні заходи, літні табори тощо).

Водночас війна знищила мільйони робочих місць, деякі з яких не повернуться. Тому надзвичайно важливим буде перенавчання працівників, що сприятиме їхньому перерозподілу до галузей, які, ймовірно, найактивніше розвиватимуться у післявоєнний період (будівництво, машинобудування, охорона здоров’я, ІТ).

2 – Більш ефективно використовувати існуючий людський капітал

Буде важливо заохочувати економічну активність жінок, одночасно підтримуючи дітонародження (тобто розвиваючи інфраструктуру догляду за дітьми). З поширенням безробіття серед молоді можна боротися, спираючись на німецьку традицію вищої освіти (Fachhochschule).

Крім того, одним із головних викликів буде інтеграція внутрішньо переміщених осіб до місцевих ринків праці. Ці люди втратили як фізичний капітал, так і свої соціальні зв’язки. Слід запровадити постійні грошові виплати (щоб уникнути ризику бідності) та одноразові виплати (щоб полегшити доступ до кредитів і стимулювати відновлення бізнесу), разом із субсидованою зайнятістю (наприклад, громадські роботи) і програмами допомоги в пошуку роботи. Часто ВПО переїхали в регіони, де бракує робочих місць за їхніми спеціальностями, тому програми перепідготовки можуть бути дуже корисними.

3 – Захищати набільш вразливі групи  

У таких складних умовах втрата роботи може мати дуже серйозні наслідки. Саме тому допомогу з безробіття слід реформувати, розширивши часткове страхування на випадок безробіття: потрібно дозволити одержувачам допомоги одночасно працювати на низькооплачуваній роботі.

Коли війна закінчиться, ветеранів війни може бути до мільйона. Факти свідчать про те, що повернутися до цивільного життя їм непросто, тому потрібно буде запровадити заходи тимчасової підтримки (податкові пільги для тих, хто їх найме, субсидії на навчання тощо). Широкомасштабний достроковий вихід на пенсію є неможливим у світлі демографічних змін. Однак, для літніх працівників із застарілими навичками можна запровадити схеми переходу до пенсії шляхом продовження терміну виплат з безробіття.

Особливу увагу слід приділяти вразливим працівникам. Кількість людей, які отримали тілесні ушкодження під час війни, продовжує зростати, а психологічні наслідки конфлікту є тяжкими. У процесі відбудови слід забезпечити можливості працевлаштування та інфраструктуру, придатну для людей з обмеженими можливостями, а також програми психологічної підтримки.

4 – Сприяння поверненню ідей, якщо не людей

Україна зазнала великої втрати населення, і це може бути не тимчасовим. Чим довше триває війна, тим більша ймовірність того, що біженці залишаться в приймаючих країнах навіть після закінчення конфлікту. Тим не менш, біженці та працівники в Україні можуть тісно співпрацювати: віддалена робота та географічна близькість (найбільша частка біженців, згідно з даними УВКБ ООН (1,6 мільйона зареєстрованих для тимчасового захисту) перебувають у Польщі) можуть зменшити масштаби витоку мізків, пов’язаного з міграцією кваліфікованих працівників. Найбільше зростання експорту з колишньої Югославії було зареєстровано в секторах із найбільшим відсотком біженців у Німеччині. Пандемія розширила дистанційну роботу: це може бути додатковим способом повернути в Україну частину людського капіталу, який виїхав під час війни та не повернувся фізично.

Ця політика має здійснюватися за технічної та економічної підтримки Європейського Союзу. Процес вступу України до ЄС може стимулювати, як і під час минулих розширень ЄС, значне покращення якості інституцій в Україні. Деякі політики також потребуватимуть фінансування ЄС, наприклад, через розширення програми SURE (тимчасова підтримка для зменшення ризиків безробіття в надзвичайних ситуаціях). Прогрес у впровадженні цих політик потребує постійного моніторингу. Створення в Україні динамічного і сучасного ринку праці в інтересах усього континенту.

Використана література