«Зброя перемоги» — найповніший довідник з озброєння та військової техніки, що застосовують ЗСУ на передовій. У виданні подано яскраві фотографії та докладний опис бойових характеристик найрізноманітніших видів зброї вітчизняного і світового зразка, а ще наведено цікаві розповіді наших бійців, які цю зброю застосовують.
На 250 сторінках зібрана інформація про піхотну стрілецьку зброю, артилерійське озброєння, автомобільну техніку, авіаційну техніку та озброєння, морське озброєння та трофейну техніку та зброю, які перебувають на озброєнні ЗСУ.
Під час бойових дій у війні проти російського агресора Збройні сили України переважно використовують ті зразки військової техніки та озброєння, які дісталися після розпаду Радянського Союзу. Проте дедалі активніше наші воїни застосовують зброю та боєприпаси — причому як радянського зразка, так і західного виробництва, — які передають нам союзники.
Стрілецька зброя
Типовий варіант озброєння українського бійця станом на літо 2022 року — це насамперед різноманітні модифікації автомата Калашникова (АК, переважно калібру 5,45 мм, але є й 7,62 мм), ручні гранатомети (переважно західних зразків) та гранати (переважно радянського зразка: РГД-5, Ф-1, рідше РГН, РГО).
Проте слід сказати, що не тільки спецпідрозділи, але й частини територіальної оборони й бойові бригади дедалі частіше повністю або частково переозброюються на західні штурмові гвинтівки й карабіни калібру 5,56 мм (FN SCAR, M4A) та ручні кулемети (насамперед німецький MG3 та його італійський аналог калібру 7,62 мм NATO). Щодо ручних гранат, то, крім радянських, на фронті частіше застосовують німецькі чи американські (DM 51, М67).
У протитанковому озброєнні гранатомети радянського зразка (РПГ-18, РПГ-22) майже повністю витіснені західними (М72 LAW, NLAW). Більш-менш стабільно затребуваним зостається тільки радянський РПГ-7 та його західні клони.
Починаючи з 2015 року в українській армії відбувся масовий перехід від гвинтівок радянського виробництва (снайперська гвинтівка Драгунова) до гвинтівок UAR-10 вітчизняного виробництва. На озброєнні ЗСУ з’явився абсолютно новий клас гвинтівок — великокаліберні, причому не лише західні типу Barrett M82, а й вітчизняні Snipex T-Rex від ХАДО.
Парк великокаліберних кулеметів (НСВ «Утьос», ДШКМ) істотно доповнений американським Browning M2НВ, його не тільки використовують як станковий, але й установлюють на позашляховики та бронеавтомобілі.
Таке розмаїття стрілецького озброєння командування Збройних сил України поки що розглядає як тимчасовий захід. Уже очевидно, що після закінчення війни відбудеться перехід на піхотну зброю західного зразка.
Важке піхотне озброєння та артилерія
Щодо важкого озброєння, яке застосовує українська армія у війні, поки що можна сказати таке: загалом воно відповідає стандартному озброєнню частин і підрозділів сухопутних і повітрянодесантних військ радянської армії кінця 1980-х років.
Однак і тут відбулися деякі зрушення. Так, артилерійські частини масово одержують зразки натовського калібру 155 мм: як буксирувані гавбиці типу М777, так і самохідні артилерійські системи типу М109 або AHS Krab. Уперше українська армія використала в боях колісні САУ — насамперед ідеться про високотехнологічну французьку CAESAR.
Відкриттям цієї війни стала висока ефективність вітчизняних протитанкових комплексів «Стугна-П» та «Корсар». Мало того, учергове підтвердив свою доволі непогану репутацію американський FGM-148 Javelin, а для NLAW російсько-українська війна взагалі стала, можна сказати, першим бойовим досвідом використання.
Завдяки західному постачанню піхотні частини на фронті отримали достатньо велику кількість переносних зенітних комплексів, у тому числі й украй ефективні американські FIM-92 Stinger і польські Piorun, які посіли гідне місце.
Бронетехніка
Бойова броньована техніка, на якій нині воює українська армія, також здебільшого походить з радянського періоду, хоча її дедалі менше. Натомість частіше використовують вітчизняні та західні зразки. Наприклад, у боях, що велися впродовж 2014-2021 років, майже вибито застарілі БТР-60, БТР-70, тож тепер піхота частіше використовує БТР-80, а також різні модифікації БТР-3 та БТР-4.
Також за активної фази війни 2014—2015 років остаточно «добито» БМП-2, тож сьогодні основою парку бронетехніки стала БМП-1. Причому програми модернізації останньої не встигли стартувати масово, тому вітчизняні варіанти на фронті швидше виняток, ніж правило.
Можна сміливо говорити про те, що «алюмінієвої броні десанту» у вигляді БМД-1/2, САУ «Нона-С» та бронетранспортера БТР-Д більше не буде на озброєнні ЗСУ через цілковите зношення матеріальної частини й недоцільність поповнення та ремонту.
На фронті досить активно використовують танки, причому поряд з основним бойовим танком Т-64 БВ дедалі частіше можна помітити Т-72. Їх не тільки масово знімали зі зберігання в попередні роки, а й нині постачають союзники зі Східної Європи (насамперед це Польща, Чехія, Північна Македонія). Імовірно, на момент закінчення війни Т-72 стане основним бойовим танком ЗСУ, якщо тільки за ленд-лізом не відбудеться масового постачання машин Abrams чи Leopard.
На жаль, за вісім років війни так і не вдалося наситити війська бронеавтомобілями класу 4×4 — украй необхідною технікою. Фактично більш-менш переозброєні на вітчизняні «Козак-2» лише частини Десантно-штурмових військ. Тепер цей недолік наші військові намагаються компенсувати постачаннями із Заходу — тут насамперед можна говорити про британську бронетехніку, хоча за можливості допомагають також австралійці, поляки й навіть іспанці.
Авіація та ППО
Програма переозброєння Військово-Повітряних сил України на нову авіатехніку так і не стартувала, тож нині українські льотчики літають виключно на радянських зразках: штурмова авіація — на Су-25, бомбардувальна — на Су-24М, розвідувальна — на Су-24МР, військово-транспортна — на Ан-26 та Іл-76, а винищувальна — на Міг-29 та Су-27. Підтримку сухопутним військам досі надають вертольоти типу Мі-8, Мі-24 П/ВП. Причому якщо про постачання літаків із західними союзниками сьогодні тільки ведуть переговори, то гелікоптери час від часу нам передають.
До війни, згідно з базою даних «The Military Balance — 2021» Міжнародного інституту стратегічних досліджень, Україна мала загалом 125 боєздатних літаків, серед яких 71 винищувач типу МіГ-29 та Су-27, 14 бомбардувальників Су-24М та 31 штурмовик Су-25. Причому за роки незалежності Військово-Повітряні сили не отримали жодного нового борту, а найбільш «свіжі» літаки — це МіГ-29 та Су-24, виготовлені влітку-восени 1991 року.
Слід зазначити, що завдяки придбанню ударних безпілотників (знаменитих Bayraktar TB2) у Туреччини та масовій закупівлі тактичних БПЛА в місцевих виробників серйозно підвищилися (порівняно, наприклад, із 2014 роком) можливості в тактичній ланці для коригування дистанційних вогневих засобів ураження, наприклад ствольної артилерії, або РСЗВ.
Очевидно, що українська протиповітряна оборона зіграла досить важливу роль під час битви за Київ у березні 2022 року, коли було перехоплено більшість крилатих і балістичних ракет. Однак це вдалося завдяки концентрації всіх можливостей системи, бо саме тоді Харків, Маріуполь і Чернігів зазнавали масованих ударів з повітря, маючи дуже обмежені можливості ППО.
Попри те що наші льотчики мали певний бойовий досвід, набутий під час боїв на Донбасі навесні-влітку 2014 року, станом на 2022-й російські «опоненти» мали більшу кількість часів нальоту на рік, а також бойовий досвід (щоправда, сумнівний: за деякими даними, 70% російських льотчиків «пройшли» через Сирію).
Росія розпочала повномасштабне вторгнення вранці 24 лютого 2022 року із серії масованих ракетних обстрілів українських аеродромів, командно-диспетчерських пунктів і складів боєприпасів, щоб обезголовити й паралізувати Повітряні сили України. Але те, що відбулося далі, показало: країні-агресору не вдалося повністю ліквідувати українську протиповітряну оборону й забезпечити собі абсолютне панування в повітрі.
У перші дні війни, за даними Пентагону, українські льотчики здійснювали від 5 до 10 бойових вильотів на день, порівняно з приблизно 200, які здійснювали ПКС Росії. Але найважливішим виявився той факт, що Україні вдалося зберегти свою авіацію.
Так, 11 березня американське видання CNN процитувало представників Міністерства оборони США, які заявили, що у ВПС України все ще є близько 56 винищувачів, або близько 80% повітряного парку перед вторгненням. На жаль, ця інформація доступна тільки із західних джерел: ані Міністерство оборони України, ані Генеральний штаб ЗСУ такі дані не коментують і власних не надають, що обумовлено військовою цензурою.
Як стверджують західні аналітики, зберегти парк літаків удалося завдяки грамотному використанню насамперед зенітноракетних комплексів. Західні фахові видання говорять про наявність на лютий 2022 року 250 ЗРК великої дальності сімейства С-300, «Бук-М1» та С-125 «Печора». Однак, наприклад, дані по «Буках» датовано ще 2016 роком, і є думка, що в реальності їх більше; приблизно та сама ситуація і щодо С-300. Також немає в списку «Торів», хоча вони точно є на озброєнні.
Знову ж таки слід зазначити, що вся техніка не нова, хоча й модернізована. Так, «Бук-М1» прийнято на озброєння радянської армії 1983 року, але він і досі актуальний. Саме обслуги грузинських «Буків» збили чотири літаки російських ВПС (розвідник Ту-22М і три штурмовики Су-25) під час війни 2008 року. І у війні, яка триває нині, якщо судити з неофіційної інформації, саме «Буки» збивають більшість крилатих ракет.
***
Загалом можна говорити про те, що — хоч як дивно й цинічно це звучить — повномасштабне вторгнення РФ стало тим чинником, якому вдалося неможливе: через кров і втрати наша армія взяла стрімкий курс на західне озброєння. І цей процес уже неможливо зупинити. Таким чином, є серйозні підстави стверджувати, що після перемоги Україна набуде реального досвіду використання численних західних систем озброєння, а отже, матиме змогу порівнювати та брати на озброєння зразки, які виявилися найефективнішими у війні проти Росії.»
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
