Вищий суд з питань інтелектуальної власності: об’єктивність, популізм чи лобізм?

Яка модель ІР-суду існує сьогодні в Україні? На якому етапі перебуває втілення цієї моделі? Чи досягне ІР-суд своїх цілей, тобто чи зможе він ефективно захищати право інтелектуальної власності?

Сьогоднішня модель ІР-суду навряд чи може принести задуманий результат, оскільки під час її розробки уряд не дотримався стандартної послідовності розробки та втілення політик або реформ (див. врізку).

Цією статтею я публічно звертаюся до всіх прихильників чинної моделі ІР-суду з низкою принципових запитань до її змісту. Я закликаю до відвертої та фахової дискусії, що дозволить виявити сильні сторони та ризики різних моделей і обрати оптимальну.

Під час нещодавнього круглого столу Асоціація правників України (АПУ) не розглядала альтернативні моделі суду та не ставила під сумнів існуючу. Можливо, тому, що учасники круглого столу зацікавлені в запуску ІР-суду за чинною моделлю, адже серед них були кандидати на посаду суддів цього суду та представники юридичних компаній з практикою в ІР, що загалом прихильні до цієї моделі. Відповідно всі учасники круглого столу погоджувалися один з одним, і тому змістовної дискусії не вийшло.

Зокрема, ніхто не поставив головне запитання: за яких саме обставин та умов така окрема інституція справді необхідна? Адже далеко не в кожній країні суд з інтелектуальної власності існує окремо. Наприклад, у більшості країн ЄС та світу діють не окремі суди, а спеціалізовані палати в межах звичайних судів, і лише у виняткових випадках – повноцінні ІР-суди на рівні апеляції. 

Посилання на міжнародний досвід лунали лише вибірково й однобоко, як правило, дуже узагальнено та з елементами маніпуляцій. На жаль, глибокого дослідження та порівняння існуючих у світі моделей в Україні немає. Таке дослідження мало би розглянути питання про те, якою є структура ІР-судочинства у вибраних державах, яку юрисдикцію мають і який обсяг справ розглядають спеціалізовані суди, як розподілені функції між інстанціями, який рівень довіри до судової системи, і головне — чи дійсно українські умови хоч приблизно відповідають тим, у яких діють суди інших країн. Ці нюанси залишилися поза увагою учасників круглого столу. Аргументи про «європейський досвід» подавалися як аксіоми, які не потребують доказів. Проте європейські суди функціонують у зовсім інших обставинах, ніж українські: з усталеними процедурами, стабільним обсягом справ та навантаженням, з високим рівнем довіри до суддів і технічних експертів, яких українська судова система наразі не має і не скоро ще набуде.

Запуск IP-суду в умовах війни, обмежених ресурсів, економічної кризи, низької довіри до судів, удаваної відповідальності судових експертів та невизначеної юрисдикції може призвести до неефективності цієї інституції.

Показовим є епізод на круглому столі з питанням про кількість справ – це один із публічних аргументів критиків чинної моделі, в тому числі й автора (про це детальніше в наступних статтях). Сьогодні в Україні замало судових спорів у сфері IP для обґрунтованого створення окремого ІР-суду (наприклад, окремий суд діє в Китаї, де багато високотехнологічних виробництв і відповідно багато справ, що стосуються інтелектуальної власності). Тому окремий суд та його судді можуть бути недовантажені порівняно з іншими судами та неспеціалізованими суддями й при цьому отримуватимуть таку саму зарплату. 

Наприклад, за підсумками 2023 року найбільша кількість справ стосувалися стягнення боргів за комунальні послуги (321 000), пенсійних спорів (319 000) та розірвання шлюбу (121 000). У сфері інтелектуальної власності за 2023 рік розглянули лише 688 справ, що становить приблизно 0,02% загальної кількості. Але прихильники створення окремого суду відкидають ці аргументи. На їхню думку, в Україні небагато справ з інтелектуальної власності лише тому, що сторони не хочуть іти до суду через складність і тривалість процесів (при цьому в найбільших обласних центрах є колегії спеціалізованих суддів, а в судах є судді, які спеціалізуються на інтелектуальній власності). Виявити прихований попит на такі суди, якщо він існує, могло би, наприклад, опитування бізнесу, але його не проводили. 

З 2017 року тривають конкурси на посади суддів цього суду, й він навіть отримав деяке бюджетне фінансування (рис. 1).

Проте, оскільки суд досі не «злетів», можливо, його потрібно переосмислити? Зрештою показником успіху є можливість ефективно захистити право інтелектуальної власності, а не створення певної інституції. Адже теоретично новий суд, замість посилити захист прав інтелектуальної власності, може погіршити ситуацію, якщо не буде чіткої підсудності, суддів із технічними знаннями, якщо у суддів існуватимуть конфлікти інтересів та ін. Крім того, розташування суду в Києві може ускладнити доступ до правосуддя в регіонах. На існування такого ризику вказує те, що запропоновану модель ІР-суду в Україні активно просувають кілька столичних патентно-юридичних компаній (деякі з них планують делегувати до цього суду «своїх» суддів, тоді як патентні повірені, адвокати чи юридичні компанії з інших міст, із якими спілкувався автор, говорять про загрозу створення локальної монополії та нерівного доступу до суду.

Найбільше непокоїть те, що наразі у професійної спільноти немає розуміння навіть якого рівня буде цей суд. За указом президента про створення суду, він має бути судом першої інстанції та апеляційним. Однак, він чомусь називається Вищим. Створити якийсь суд і допрацьовувати його «на ходу» – навряд чи оптимальний підхід до реформи, де кожне формулювання має важливе юридичне, політичне й інституційне значення.

Судова інституція державного рівня не має бути експериментом. Це про баланс прав і обов’язків, про конституційність, про зручний доступ до правосуддя, про стабільність, об’єктивність, чесність і передбачуваність. Тут недоречно надавати перевагу швидкості перед якістю та поспішати формально виконати умови міжнародних партнерів. Адже вони також зацікавлені у сутнісних, а не формальних, змінах.

Отже, необхідно глибоко осмислити модель ІР-правосуддя, врахувати фактори, умови та обмеження, що існують в Україні. Без цього є ризик створити конструкцію, що не буде працювати. Для розробки працюючої моделі потрібно відповісти на незручні запитання та проаналізувати всі доступні альтернативи здійснення IP-правосуддя.

У наступних статтях ми розглянемо ці запитання та альтернативи. Зокрема, детальніше розглянемо створення лише патентного суду, що було передбачено указом президента від 2001 року, логіку тієї реформи та спроби її впровадження. А також порівняємо нашу модель ІР-суду з досвідом інших країн. Іншими словами, зробимо кроки 1-3 з розробки реформи, про які йдеться у врізці.