Чи переходять діти шкільного віку на українську мову?

Розглянемо використання української мови нашими школярами спираючись на щорічні звіти Державної служби якості освіти (ДСЯО) з дотримання мовного законодавства, а також дані Центру Разумкова. 

Освітні заклади є місцем формування ідентичності та вкорінення цінностей у дітей. Показники використання української мови під час освітнього процесу, отримані з відповідей батьків, свідчать про дотримання мовного законодавства під час навчання (рис. 1) та стійку позитивну динаміку: рівень її використання під час навчання в школах виріс із 87% у 2021/22 н.р. до 94% у 2024/25.

Поза межами освітніх закладів ситуація менш оптимістична. Станом на 2021/22 н.р. переважно або повністю українською послуговувались 63% опитаних школярів. Після початку повномасштабного вторгнення у 2022/23 цей показник виріс до 71%, у наступному навчальному році (2023/24) повернувся до 63%, але в 2024/25 н.р. знову виріс до 70%. Втім, частка виключно україномовних дітей нижча – в межах 37–44% протягом усіх трьох років дослідження. Отже, близько 30% дітей спілкуються то українською, то російською мовою залежно від обставин. 

Показники вживання російської мови в приватному спілкуванні змінюються дзеркально. Найнижчим цей показник був у 2022/23 н.р. – 9% після довоєнних 17%. Наступного навчального року він повернувся до 17%, проте у 2024/25 н.р. дещо знизився – до 14%.

У показниках мовної самоідентифікації також помітний певний «відкат». Якщо у 2022/23 н.р. українську мову вважали рідною 91% учнів, то вже наступного року цей показник упав до 74%, а в 2024/25 н.р. дещо відновився – до 78% (рис. 2). Втім, частка дітей, які вважають українську мову рідною, залишається вищою, ніж частка тих, хто спілкується нею в побуті. Отже, є потенціал до розширення функціонування української мови. Рис. 2 також показує, що частка дорослих, які спілкуються виключно українською мовою, значно вища, ніж частка дітей. Однак, такий результат може бути зумовлений тим, що під час опитування дорослі намагалися відповідати «правильно», тобто згідно з суспільними очікуваннями.

Самооцінка школярами свого знання української мови дещо виросла: частка учнів, які заявили про вільне володіння українською мовою, збільшилася з 68% у 2022/23 н.р. до стабільних 73% у наступні два роки (рис. 2). Попри це, і вчителі (15% опитаних у 2023/24 н.р.), і самі учні (13,5% опитаних у 2023/24 н.р.) зазначали недостатній рівень знань як бар’єр для повноцінного переходу на державну мову (рис. 3). 

Втім, важливішими перешкодами, на думку батьків та вчителів, є російський контент та звичка розмовляти російською поза школою – з родиною чи друзями. Учні ставлять другий із цих чинників на перше місце. Відповіді школярів свідчать, що поки батьки спілкуються зі своїми дітьми російською (і таким чином формують «звичку» у своїх дітей, які своєю чергою створюють російськомовне середовище для однолітків), мова ворога, на жаль, займатиме помітне місце в інформаційному просторі молодшого покоління.

Родина – важливий, але не єдиний чинник формування мовного середовища дитини. Сучасні діти проводять значну кількість часу онлайн, і доволі часто споживають російськомовний вміст (рис. 4), причому частка учнів, які споживають виключно україномовний контент, останнім часом знизилася. Втім, виключно російськомовний вміст споживають менше 10% учнів, а близько 40% – як український, так і російський. Це удвічі більше, ніж в 2022/23 навчальному році, що свідчить про зниження ефекту «єднання навколо прапора» та зростання толерантності до російської мови. Алгоритми платформ і великий обсяг російськомовного продукту повертають школярів до старих мовних звичок та допомагають створити для них російськомовне середовище. 

Отже, існує доволі суттєвий розрив між високим рівнем мовної ідентифікації та формального володіння українською і значно нижчими показниками її ексклюзивного використання в побуті. Головними причинами такого розриву є російськомовне середовище, зокрема сімейне, та значний обсяг російськомовного онлайн-контенту.