Поглиблена Модель Демократії для України

Представницька демократія не є єдино можливою формою демократії. Вона може і повинна бути доповнена іншими елементами, такими як пряма демократія та демократія участі. Це особливо актуально у світлі дискусії про конституційні зміни. Їх треба проводити шляхом обговорення “знизу”, в якому зможе прийняти участь кожен громадянин, і потім треба провести референдум.

Пропозиція більш глибокої децентралізації влади, яку висувають автори статті “Україні Потрібна Децентралізація ...”, належить до ключових питань державної політики України. Перерозподіл деяких повноважень на місцевий рівень допоможе не тільки зростити нових лідерів, але й зробити рішення органів влади більш доречними та їх втілення більш підконтрольним громадянам. Це зробить державну політику більш ефективною та допоможе подолати корупцію. Але я вважаю, що треба йти далі та ввести більш поглиблену та багатосторонню модель демократії. Більшість коментаторів та аналітиків, які обговорююуть конституційну реформу та децентралізацію в Україні, говорять тільки про представницьку демократію. Втім, вона не є єдино можливою формою демократії. Вона може и повинна бути доповнена іншими елементами, такими як пряма демократія та демократія участі.

Один з найвідоміших прикладів прямої демократії – це Швейцарська модель. Але в останні роки виникло багато інших ініціатив, яки просувають поглиблені форми демократії. Нещодавно я натрапила на дуже цікавий проект – Економіка загального блага (https://www.ecogood.org/), – одною з основних складових якого є більш різноманітна та децентралізована форма прийняття політичних та економічних рішень. Проект стартував кілька років тому в Австрії і вже поширився на кілька інших європейських країн. Ця модель була б дуже доречною для України.

Основна ідея полягає в поєднанні декількох форм демократії: представницької, прямої та демократії участі (див схему).

Представницька демократія має тенденцію перетворюватися на олігархію – правління меншості. Якщо вибори проходять раз на 4 роки, то громадяни мають доволі обмежений вплив на політичні рішення. Партії, які не виконують передвиборчі обіцянки, залишаються у владі принаймні до наступних виборів, коли громадяни можуть їх “покарати”, не проголосувавши за них. Але до того, протягом цих 4 років у владі, політики можуть робити що їм заманеться. Крім того, велика кількість питань не є частиною передвиборчих обіцянок, і ніщо не перешкоджає депутатам приймати рішення, які суперечать позиції громадськості. У всіх цих випадках громадяни повинні мати право та можливість відмінити рішення своїх представників. І для цього потрібні сильніші інструменти прямої демократії. Вони можуть включати:

• Можливість для громадян відкликати мандат у певного депутата чи партії в будь-який час (шляхом голосування на місцевому рівні для одномандатних округів або національного голосування для партій)
• Можливість для громадян провести референдум з певного закона, якщо вони не погоджуються з рішенням національного парламенту
• Можливість для громадян пропонувати законодавчі акти

Крім того, основний закон – Конституція – та поправки до нього повинні прийматися шляхом референдуму, тому що народ є єдиним джерелом суверенної влади, і такі базові речі як Конституція повинні вирішуватися всіма громадянами. Тут я повістю підтримую пропозицію авторів статті «Як (не) Можна Змінювати Конституцію України» про проведення референдуму з внесення змін до Конституції, але процес обговорення цих змін повинен включати набагато ширше громадське коло.

Втім, механізми прямої демократії теба розвивати обережно, оскільки основною вадою прямої демократії є нестабільність та можливість маніпуляцій суспільною думкою. Наприклад, якщо відкликання депутата робити шляхом простого голосування більшістю, то це може стати спокусливим шляхом політичної помсти. Одним з способів зменшення нестабільності була б вимога досягнення більш широкого консенсусу з обговорюваного питання, що означає більш високий поріг для прийняття рішень. Вимога консенсусу також допопоже сфокусувати дискусію на аргументах, а не на емоційно-психологічній пропаганді. Тут якраз стає дуже корисним третій елемент запропонованої системи демократії – дебати.

Третьою ланкою комплексної демократії є демократія участі. Громадське обговорення є ключовим компонентом прийняття рішень, а також є джерелом їх легітимності. Якщо громадяни приймають безпосередню участь в обговоренні, то це є пряма демократія участі. Але ж, звичайно, обговорення може бути рисою і в представницькій демократії та в інших типах політичних систем.

Зазвичай метою дебатів є досягнення консенсусу, але якщо це не вдається, то можна приймати рішення більшістю голосів. Дебати завжди були частиною процесу прийняття політичних рішень, але в сучасній історії вони здебільшого застосовувалися тільки у комбінації з представницькою демократією. В останні ж пару десятиліть з´явилась нова тенденція до застосування дебатів разом з прямою демократією, тобто громадяни приймають безпосередню участь в обговоренні. Найбільш відомими прикладами такого підходу є реконструкція Нового Орлеану після урагану Катрина, а також спільне бюджетування в Порто Алегре в Бразилії, але є й багато інших.

Найбільшими перевагами демократії участі є:

• прийняті рішення мають підтримку усієї громади,
• покращується розуміння протилежних поглядів і зменшується протистояння,
• цей тип демократії більше покладається на виважену аргументацію і менше на персональні погляди,
• краще виконання прийнятих рішень через персональну переконаність всіх учасників прийняття рішення.

Отже, такий спосіб прийняття рішень посилює соціальну згуртованість та покращує колективний дух.

Демократія участі не обов´язково повинна бути місцевою. Хоча вона природньо підходить для місцевого рівня, її можна відтворити, з деякими модифікаціями, також на регіональному, рагіональному або навіть глобальному рівні. Дебати та прийняття рішень можуть бути розділені на кілька етапів, охоплюючи різні географічні межі, починаючи з місцевого рівня і закінчуючи національним. На місцевому рівні всі громадяни приймають участь у дебатах персонально, і рішення приймається консенсусом або більшістю. Потім всі місцеві громади направляють своїх представників для дебатів на регіональному рівні, а також всі громадяни, які мають доступ до Інтернету, можуть особисто долучитись до дискусії в онлайн режимі. Після дебатів знов проводиться загальне голосування (референдум), в якому всі громадяни голосують персонально. Потім процесс повторюється на національному рівні. Основною іновацією в цій моделі є персональне голосування всіх громадян на кожному етапі, в той час як дебати проводяться як напряму, так і через представників. Таким чином ми отримуємо комбінацію представницької, прямої та демократії участі. Сучасні технології відіграють важливу роль у цьому процесі, оскільки вони дають можливість громадянам відслідковувати та приймати особисту участь у дебатах та прийнятті рішення.

Повертаючись до України, демократія участі може виглядати незвично. Втім, саме такий тип врядування був притаманний Євромайдану, який показав, що громадяни України готові та бажають користатися своїми правами та брати на себе громадянську відповідальність. І це є не тільки бажаним, але ключовим елементом конституційної реформи. В контексті дискусії про референдум щодо конституційних змін одним з наріжних питань є роль Конституційної Асамблеї. Хто повинен приймати участь у дебатах Асамблеї і хто буде готувати текст Конституції (або конституційних змін)? Наскільки ці люди та організації є гарними представниками волі народу? Як забезпечити, щоб вони переслідували суспільний інтерес, а не свій особистий (або своїх спонсорів)? Всі ці питання вирішуються шляхом застосування загально-суспільних дебатів. Всі громадяни повинні почати обговорювати конституційні зміни на місцевому рівні. Треба створити місцеві експертні комісії, які будуть вивчати та інформувати громаду про формальні та інституційні наслідки різних варіантів рішення. Паралельно експертні дебати на загальнонаціональному рівні також допоможуть громадянам сформувати свою позицію. Після того, як місцеві громади приймають рішення (консенсусом або більщістю), їх представники беруть участь у дебатах на національному рівні.  Таким чином, Конституційна Асамблея буде складатися з самих громадян. Експерти будуть надавати корисну інформацію, але не обов´язково повинні бути в складі Асамблеї. І на завершення, всі громадяни голосують на референдумі.

Звісно, цей процес займає час. Але поспішати у питаннях Конституції не варто. Крім того, вона повинна бути підтримана всіма громадянами, або хоча б бути прийнятною для всіх. А це можна найкраще досягти за допомогою дебатів, у яких всі приймають участь. Це також значно посилить почуття відповідальності за громаду та країну вцілому. Громадські активісти часто скаржаться на брак цих рис в українців, але й не дивно – якщо я нічого не вирішую, то я втрачаю інтерес у питанні. Як тільки в мене з´являється можливість впливати на рішення, я беру участь, і не тільки у прийнятті рішення, але й в його втіленні.