Сценарій “Диво”, Міжнародна Допомога, Відкладені Реформи та “Сувора Любов”

Інституції надання міжнародної допомоги та міжнародні фінансові інституції працюють в Україні з часів “перебудови”. Наслідки цієї підтримки є осяжними та значними. Однак, вони повільні або неповні, правоохоронна та регуляторна реформа суттєво знижують ефективність іноземної допомоги.  Нинішня залежність України від іноземної підтримки зумовлює моральну відповідальність задіяних країн та програм за швидкий поступ реформ.

У середині 1990-их я прочитав книгу “Росія 2010 та що це означає для світу”, написану у 1993 лауреатом Пулітцерівської премії Даніелем Єргіном, яка описувала можливі сценарії розвитку Росії після краху Радянського союзу. В той час я працював на одному із перших проектів Світового банку в Росії. Лише сценарій “диво”, описаний в книзі, відповідав моїй мотивації до праці в царині розвитку на пострадянському просторі. Двадцять років потому ,я знаходжуся в Україні, після Майдану, все ще очікуючи на “диво”.

Я не є макроекономістом і не розумію пасивності українців перед обличчям неприкритої та постійно обговорюваної корупції. З моєї точки зору, як іноземця, соціальні та економічні наслідки корупції є очевидними у всіх царинах життя в Україні – від шкіл до доріг, малих та середніх підприємств, рівня зарплати, тощо.

Пропрацювавши у сфері міжнародної допомоги сільськогосподарському сектору впродовж більшої частини післяперебудовного періоду, я бачу, що ціну корупції, незакінченої правової реформи та захоплення урядових та парламентських посад українцями, які на думку загалу, зацікавлені лише задоволенням власних потреб, неможливо оцінити в грошовому вимірі. Було би більш доречно оцінити людські втрати від корупції – через розбещення суспільства внаслідок прийняття корупції як норми, втрату морального розвитку дітей та молоді, які не вірять у можливість чесного життя, і так далі.

Сценарій “диво” Єргіна та Густафсона все ще є можливим. Він ґрунтується на тому факті, що пострадянський світ населений талановитими, мотивованими, творчими людьми, які після створення сприятливого правового та етичного середовища спонтанно створюватимуть конкурентоздатні підприємства, платитимуть податки та вирішуватимуть численні проблеми, які нині загрожують українській державі. Мій особистий менеджерський досвід в Україні перконав мене, що сценарій “диво” справді можливий.

Більшість знайомих мені українців прагнуть реформ, але вони не наважуються повірити, що реформи стануть реальністю. Можливо, це є наслідком минулих розчарувань, минулого досвіду. Нагромадження незначною меншістю надмірного багатства сумнівними способами після краху комунізму не є типовим для української культури. Дякуючи Богу, велика частина українців таких устремлінь не поділяє. Помаранчева революція 2004 року та Революція гідності 2013-2014 років створили можливість перемогти те, що я називаю успадкованим із радянських часів заціпенінням, та працювати на реформи, які нарешті уможливлять сценарій “диво”.

Я стверджую, що всі програми міжнародної допомоги Україні є морально та об’єктивно на боці тих, хто намагається реформувати правові та етичні основи українського суспільства. Ми не зможемо нічого звершити без повної участі українців, що прагнуть реформ. Революції є українськими, й іноземці, що мають добрі наміри, можуть підтримати їх морально та матеріально, але не можуть їх очолити чи утримувати на плаву. На жаль, кошти програм міжнародної допомоги часто марнуються. Я маю на увазі не ті гроші, які прямо надходять або знаходяться під контролем так званих “шукачів ренти”, чого всі міжнародні агенції всіма силами намагаються уникнути. “Пошук ренти” є чемним терміном для означення аморальної поведінки корумпованих бюрократів, які вимагають та отримують “хабарі” або “ренту” за застосування своєї легальної, але дискреційної влади, для забезпечення легальних або нелегальних доходів собі чи своїм партнерам. Я маю на увазі проекти, які розпочинаються та закінчуються, надають найкращі знання та досвід – як місцевий, так і міжнародний, але їхні рекомендації, й навіть готові законопроекти так і залишаються “в довгій шухляді” у бюрократа, який “освоює” вже нові схеми. Очевидно, що це не є надто ефективним використанням донорських коштів, як би донори не намагалися продемонструвати вплив та результати інвестицій. Якби результатом такої діяльності з допомоги справді ставало здійснення реформ, тоді ефективність програм міжнародної допомогти зросла би в багато разів – і “диво” могло б статись.

Я наведу декілька прикладів, щоб підкреслити те, що я маю на думці. Від часів перебудови рух кредитних спілок підтримувався місцевими ініціативами в Україні та донорською організацією, очолюваною канадцями та канадською діаспорою. Інші донори також вірили в цінність кредитної кооперації та в очікувані вигоди – особливо для сільської місцевості. Сьогодні, майже 25 років після початкових зусиль, кредитна кооперація характеризується законодавчими недоліками та обмеженнями, що зменшують можливості для росту кредитних спілок та надання ними необхідних послуг. Пропозиції щодо усунення цих обмежень були готові вже понад 10 років тому. Я особисто був задіяний у підготовці експертних звітів, рішень уряду, безкінечних зустрічах міністерств, розробці законодавства та лобіюванні у Верховній Раді. Результатом моїх зусиль, зусиль задіяної команди, мільйонів доларів інвестованих коштів стала, на жаль, лише дещиця того, чого можна було досягнути, якби було здійснено реформи. Тепер я боюся, що реформи кредитної кооперації запізнилися, і це, можливо, призведе до повільної смерті руху.

Стаття, надрукована на VoxUkraine, стверджує: “Повільні реформи означають відсутність реформ”. Наразі реформа кредитної кооперації є тому підтвердженням.

Наведу також інший приклад із царини, в якій я особисто працював – страхування сільського господарства. Страхування сільського господарства – це не більше ніж якісні статистичні дані, чесні контракти, порядні страхові компанії та ефективне регулювання. Знов-таки, донорська підтримка сільськогосподарського страхування, в т. ч. Світовим банком та Європейським союзом, триває вже понад 15 років. Загальновідомо, що проблема пов’язана із браком законодавчого реформування сектору страхування загалом. Хоча ми спостерігаємо реформування банківського сектору, реформа страхування відстає. Україні негайно необхідне запровадження нового закону про страхування, який би був наближений до міжнародних норм, наприклад, до європейського законодавства. Лише із таким законом споживачі будуть захищені, а в галузі страхування може відбутися “диво”. Новий закон про страхування розроблявся з 2007 року. І вже, принаймні, чотири роки очікує на прийняття збалансований законопроект, повністю сумісний із європейським законодавством.

У сільськогосподарському страхуванні виявилось неможливим впровадити систему звітності та збору статистичних даних, потрібну для регулювання страхування.

Хоча державно-приватне партнерство є світовою нормою у страхуванні сільського господарства, правова, регуляторна та статистична системи, які були б етичними та вільними від корупції, в Україні все ще відсутні. Впродовж 10 років програми, підтримувані донорами, надавали найкращі аналітичні матеріали та законопроекти, навіть інформаційні системи управління для регулятора та міністерства, проте, на жаль, ми досі чекаємо.

Я стверджував (та все ще вірю), що Україна має інтелектуальний та технологічний потенціал для того, щоб мати найкращу програму сільськогосподарського страхування в Європі та щоб стати першою країною в Європі, яка запровадить страхування доходів у сільському господарстві (найбільш розповсюджений тип страхування в США). Але ми чекаємо на реформи. І необхідні реформи ніяк не здійснюються.

Сільськогосподарському експорту з України ведеться добре, але у його розвитку є прогалини. Сільськогосподарське страхування пов’язане із сільськогосподарським кредитуванням – це складова управління ризиками у сільському господарстві. Погода завжди є важливим чинником. Як фермери, так і банки повинні бути готовими до проблемних років. Так звані малі та середні виробники в Україні доступу до позик не мають. Частиною проблеми є відсутність застави. Прямий негативний вплив на банківське кредитування має заборона використання землі як застави. Іншою частиною проблеми є страхування. Вони тісно пов’язані між собою. Жоден із конкурентів України на світовому ринку не позбавлений підтримки з боку якісної системи сільськогосподарського страхування. Розвиток села в Україні буде неповний без добре розвинутого сектору малих та середніх виробників.

Єдиними причинами того, що ці проблеми не вирішуються, є зацікавлені групи та корупція. Я сподіваюся, що спільнота країн та організацій-донорів припинить приймати виправдання за відсутність реформ та повільний темп змін. Мій досвід, так само як і досвід інших, підтверджує думку, висловлену раніше в статті на VoxUkraine, що в Україні “повільна зміна” рівноцінна “відсутності змін”. Ці зацікавлені групи та корумповані лідери проводять нескінченні дискусії та свідомо все заплутують з метою блокувати реформи.

Я також вважаю, що надто ліберальна, хоч із добрими намірами, міжнародна допомога є частиною проблеми. Чому для позначення осіб, що використовують свою посаду для спрямування коштів та послуг на задоволення власних інтересів, вживається термін “шукач ренти”? Чи не було би краще визначити їх як перешкоди для створення нової культури урядування в Україні, за якої замість “шукачів ренти” були б добре оплачувані та етичні держслуюбовці, які насправді служили б інтересам України, а не своїм власним. Сьогодні в Україні існує справжня можливість для змін, і міжнародна допомога відіграє важливу роль через кризу. Ми є свідками безпрецедентних заяв Американського посольства та Європейського Союзу щодо реформ, які здійснюються дуже повільно.

Спільнота донорів та працівників у сфері міжнародної допомоги не повинна бути складовою проблеми. Компромісів щодо принципів та графіку реформ бути не може. Більшість працівників та агенцій міжнародної допомоги усвідомлюють, що зміни є важкими і потребують часу. Ми знаємо, що проектні цикли є надто короткими і що корупція ховається в темряві та за зачиненими дверима. Проте якщо є затримки, повинні бути і наслідки. І якщо немає результатів, підтримка повинна бути припинена. Ось що називається суворою любов’ю. Я вірю, що платники податків у країнах, що надають допомогу, а також працьовиті та чесні українці погодяться зі мною.