Коли дві незалежні компанії оголошують про злиття і стають єдиною фірмою, економісти вбачають у цьому кроці прагнення збільшити спільні прибутки. Можна припустити, що зазвичай злиття несуть економіці благо. І все ж таки злиття — предмет антимонопольного регулювання. Але лише тоді, коли фірми створюють або зміцнюють домінуюче становище.
Чому злиття привертають увагу антимонопольних органів?
Коли дві незалежні компанії оголошують про злиття та стають єдиною фірмою, економісти вбачають у цьому кроці прагнення збільшити спільні прибутки. Оскільки прибутки — частина економічного добробуту в тому сенсі, у якому цей термін використовують економісти, можна припустити, що зазвичай злиття – це добре для економіки. Дійсно, щодо більшості злиттів це так (у цій статті ми використовуємо термін «злиття» в загальному для антимонопольного права значенні — об’єднання активів двох незалежних компаній шляхом юридичного злиття, поглинання, купівлі активів тощо).
І все-таки злиття — предмет антимонопольного регулювання. Справа в тому, що злиття може збільшити спільні прибутки об’єднаної компанії двома шляхами:
- дати певну економію витрат (іноді її називають ефективністю). А вона, у свою чергу, вивільняє ресурси для використання в інших виробничо-економічних цілях;
- послабити конкуренцію на деяких ринках, завдяки чому об’єднана фірма може з вигодою для себе підвищувати ціни.
Перше слід вітати, друге — ні (зрозуміло, злиття можуть призвести до обох наслідків одночасно, про що ми говоритимемо далі). В антимонопольному законодавстві та регулювання галузей злиття зазвичай підлягають юридичному й економічному аналізу, щоб економічний добробут не страждав через можливе послаблення конкуренції.
Зокрема, щодо можливих шкідливих наслідків злиття в антимонопольному праві зазвичай використовувалися два класи юридичних формулювань. За стандартами, які прийняті в США і спираються на формулювання статті 7 Закону Клейтона, злиття забороняється «якщо в будь-якій комерційній галузі або діяльності, яка впливає на комерцію в будь-якій частині країни, результатом такого поглинання може стати істотне послаблення конкуренції або тенденція до створення монополії». У правовій практиці злиттів перевірку на «істотне послаблення конкуренції» (substantial lessening of competition, SLC. – VoxUkraine.org) проводять також Канада й Австралія.
З іншого боку, багато країн використовують європейські стандарти. Зокрема, «Норми контролю за злиттями» ЄС довгі роки забороняли злиття, які «створюють або зміцнюють домінуюче становище» на ринку. (У 2010 формулювання змінили, і тепер заборонені ті злиття, які «суттєво ускладнюють ефективну конкуренцію на внутрішньому ринку або в значній його частині, у тому числі внаслідок створення або зміцнення домінуючого становища»). Застосування обох цих стандартів зазвичай дає той самий результат.
Стаття 25 Закону України «Про захист економічної конкуренції» говорить, що Антимонопольний комітет дозволяє злиття, «якщо воно не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині» .
Правова практика злиттів відрізняється від інших аспектів антимонопольного правозастосування (яке ми обговорювали в частині 1 цієї статті) як мінімум двома важливими моментами. По-перше, правова практика злиттів — єдина сфера антимонопольного правозастосування, зосереджена безпосередньо на структурі галузі, а не на способі дій однієї або декількох фірм. Як ми зазначали в першій частині статті, навіть у випадках з монополізацією або зловживанням домінуючим становищем потрібно, щоб компанія не тільки мала ринкову владу, але й зловживала нею, тобто демонструвала антиконкурентну поведінку.
По-друге, інші сфери антимонопольного правозастосування зосереджені на минулому — уже вжитих заходах та їхніх наслідках. Правозастосування в сфері злиттів за своєю суттю зосереджене на майбутньому: яким буде ймовірний результат об’єднання двох фірм? Тобто у правову практику злиттів закладений певний ступінь абстрактних суджень, і визначеності тут бути не може.
Злиття, які з погляду антимонопольного права вважаються потенційно несприятливими, зазвичай підпадають під одну з двох категорій:
- горизонтальні злиття — злиття фірм, які потенційно або реально конкурують між собою, працюючи на одному й тому ж рівні «виробничого ланцюга»;
- та вертикальні злиття — злиття фірм, між якими існують реальні або потенційні відносини у сфері закупівель або продажів, і які працюють на різних (часто суміжних) рівнях виробничого ланцюга.
Злиття, які не підпадають під жодну з цих категорій, об’єднані в загальну групу конгломератних злиттів. У 1960-х та 1970-х вчені та юристи ставилися до конгломератних злиттів із певним побоюванням, але сьогодні вони вважаються загалом нешкідливими. Виняток — випадки, коли в масштабі національної економіки власність може зосередитися в рамках однієї фірми до такого ступеню, що виникає небезпека перетворення економічної влади на політичну.
У наступних частинах статті ми детально розглянемо, як антимонопольні органи вирішують проблеми, пов’язані з різними типами злиттів.
Примітки:
[1] Висловлені в статті погляди можуть не співпадати із позицією Міністерства юстиції США.
Першу частину статті, присвячену змовам між компаніями та зловживанню домінуючим становищем, опубліковано тут
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний