Жерар Ролан: Бажаєте економічного зростання, – спробуйте не експропріювати капітал

Демократія VS заходи безпеки: як вони впливають на економічне зростання країни. Ці питання підняв у своєму виступі на конференції “Роль центрального банку в забезпеченні економічного росту” професор економіки університету Берклі (США) Жерар Роланд. Конференція відбулась в середині травня у Київі під час  Ukraine Economy Week. VoxUkraine публікує найбільш цікаві виступи та дискусії.

Жерар Ролан

Я хотів би обговорити тему, яка є дуже важливою для економічного зростання, але в останні роки обділена увагою  – це проблема оподаткування капіталу.

У чому полягає проблема оподаткування капіталу? Існує велика різниця між еластичністю капіталу до оподаткування до інвестування та після цього. До того, як інвестиції були зроблені, люди можуть інвестувати в різні країни та навіть різні континенти. [потенційні] Інвестиції дуже чутливі до умов економіки, бізнес-середовища, оподаткування, законів і т.д. Але щойно ви зробили вибір та інвестували у конкретну країну – Ваші активи доволі важко вивести, і ви стаєте більш уразливим до ризику не лише високих податків, але й експропріації. Це називається проблемою оподаткування капіталу.

Різна еластичність капіталу до і після інвестування спричиняє дуже важливу проблему. Тому, якщо уряд хоче мати високий рівень інвестицій (і, як результат, високий рівень економічного зростання) – він повинен намагатися не експропріювати капітал. Це видається простою істиною, але ми постійно спостерігаємо експропріацію інвестицій. Одним із прикладів є Росія, де відбуваються значні ренаціоналізації: найбільш відомими випадками є ЮКОС та Сибнефть. У Китаї теж відбувалися подібні речі, тому підприємці, які боялися експропріації, намагалися максимально скоротити період окупності своїх інвестицій.  Китай є величезною економікою, і тому люди готові йти на ризик [інвестування у нього], але у випадку меншої економіки, якщо інвестори вважають, що їхні інвестиції можуть бути експропрійовані – це негативно впливає на зростання. Таким чином, зобов’язання не експропріювати активи є абсолютно необхідним.

Як створити таке зобов’язання? Найкращий спосіб на сьогодні – це демократія. Демократія – це основа для створення зобов’язання не експропріювати. Звичайно, демократичний устрій не є досконалим. Але оскільки демократії мають верховенство закону, поділ влади, установи, яким довіряють, – вони створюють зобов’язання не експропріювати. Демократія не є ідеальною, але вона набагато краща за автократію. Незалежність судової системи є основою для цього, але важливі й інші інститути.

Незалежний центральний банк є надзвичайно важливою установою для утвердження верховенства права. Усі популісти в світі ненавидять незалежність центрального банку, тому що вони хочуть прийти до влади аби друкувати гроші та перерозподіляти їх – а в результаті отримуємо те, що ми спостерігаємо сьогодні у Венесуелі.

Зобов’язання не експропріювати є надзвичайно важливим. З цієї точки зору не існує такого поняття, як неліберальна демократія. Демократія – це не про те, як більшість експропріює або пригнічує меншість. Деякі люди можуть це заперечити, посилаючись на приклад Сінгапуру, який не є демократією. Це так, але Сінгапур – це місто-держава, це дуже відкрита економіка де сильне верховенство права. Якби там не було верховенства права, ця держава не була б такою  багатою, якою вона є сьогодні. Сінгапур, до речі, є єдиною тропічною країною, яка належить до групи країн з високим рівнем доходу.

Реальною небезпекою популізму є те, що популісти – перші, хто захоче експропріювати та перерозподіляти багатство серед народу. Якщо ви дозволите цьому трапитися, то в кінцевому підсумку ви отримаєте автократію з убитими журналістами, суддями, які зникли, та ін. (як приклад – події в Туреччині та Росії). Це стосується не тільки політики, мова йде про зростання. Створити зобов’язання не експропріювати можна лише при наявності правильних інститутів – це аксіома.

Дане питання є особливо важливим у посткомуністичних країнах. Занадто часто ми думаємо про перехідні економіки як про такі, що просто позбулися комуністичних режимів. Але насправді комуністичні режими втрачали свою силу поступово, і коли обвалилася влада комуністів, з’явилася мережа політичних підприємців, олігархів і т.д., які почали захоплювати шматки державної влади. Тому пост-комуністичні країни, як правило, мають погані показники розвитку інститутів, верховенства права та демократії. Це є викликом, властивим лише для посткомуністичних країн: під час перехідного періоду за відсутності втручання держави будуть діяти хоча б деякі ринкові сили. Але якщо у вас є корумпований державний апарат, який став для олігархів інструментом  збагачення за рахунок платників податків (буквально як банкомат), наслідком є дуже низьке зростання.

Україна страждає від цього. Проте тепер, після Євромайдану, є дуже сильна політична воля для подальших змін.

Перетворення посткомуністичних держав є міжнародним процесом. Уряд Путіна (я немаю на увазі Росію) вважає, що в його інтересах використовувати державу як банкомат і підтримувати корупцію. Ось чому всі перетворення і демократичні зміни, які ми спостерігаємо в Україні за останні роки, розглядаються як загроза для режиму Путіна. Ось чому Європейський союз перебуває під загрозою, ось чому демократичні системи перебувають під загрозою. Це дійсно міжнародний процес і, як я вже сказав, ідеться не тільки про політику, а й про [економічне] зростання.

Tимофій Милованов (модератор)

Україна знаходиться в центрі збройного конфлікту. І ми намагаємося побудувати демократію. Як знайти баланс між посиленням національної безпеки, яка вимагає деяких обмежень, і демократією, яка проти цих обмежень?

Жерар Ролан

Кожного разу, коли я слухаю доводи на підтримку національної безпеки, я бачу їхнє неправильне використання. Наприклад, недавня заборона російських соціальних мереж (VK, OK і т.д.), окрім того, що надзвичайно важка у реалізації, є, на мою думку, просто неправильною. Вона неправильна не лише тому, що йде врозріз зі свободою слова і т.д., але і тому, що створює прецедент, на основі якого, використовуючи як аргумент підтримку національної безпеки, ви можете розправитися з будь-ким у цій країні.

Подивіться на приклад іншої країни. Уряд Орбана в Угорщині намагається закрити Центрально-Європейський університет – найкращий університет у країні. Вони кажуть, що «ми просто дотримуємося закону», але закон був прийнятий з єдиною метою  – заборонити цей університет.

Ще один випадок неправильного використання аргументу про підтримку національної безпеки – це децентралізація. Я багато разів чув доводи (і це не має нічого спільного з Мінськими угодами), що надання більших повноважень місцевим органам влади – мерам, обласним радам і т.ін. – погано для національної безпеки. Я не підтримую цю точку зору. Я вважаю, що децентралізація є надзвичайно важливою для вивільнення та розвитку демократичних сил, підприємців та молодіжних ініціатив. Якщо коротко, то я думаю, що докази на підтримку національної безпеки використовуються не зовсім правильно.

Звісно, питання конфлікту не повинно применшуватися. Але я хочу сказати дві речі. По-перше, якщо доводи на користь національної безпеки використовуються все частіше – Путін виграв. Путін бажає аби Україна повернутися до епохи Януковича – коли пригнічується демократія, де корупція може тривати скільки завгодно без народних протестів. Таким чином, поразка демократії в Україні є перемогою Путіна. Дуже важливо  пам’ятати про це під час дискусії про національну безпеку.

Інша річ є більш фундаментальною. В Україні, як і у всіх інших посткомуністичних країнах, окрім Росії, склався альянс ліберальних демократів (люди, які хотіли б мати демократію і сучасну ринкову економіку) і ультра-правих націоналістів. Цей союз виник через бажання позбутися комунізму – у кожного через свої причини. Одні люди казали «ми не хочемо бути під тиском Росії, бо вона пригнічує права людини і стає на заваді демократії», а інші казали «Ми не хочемо бути під владою Росії, ми прагнемо мати свою етнічно чисту національну державу». Ми  бачили цей союз на Майдані. Але це нестійкий альянс. Такий розкол між ліберальними демократами і націоналістами в найближчі роки матиме важливе значення для всіх країн у цьому регіоні (Польща, Угорщина і т.д.). Я не виключаю, що в якийсь момент Україна може перетворитися на націоналістичну державу – яка, як і раніше, буде проти Росії, але у якій будуть обмеження демократії,  етнічних та інших меншин і т.д.