Виклики креативного руйнування для України: як отримати від нього користь? | VoxUkraine

Виклики креативного руйнування для України: як отримати від нього користь?

5 Травня 2020
FacebookTwitterTelegram
5165

З самого набуття Україною незалежності її економічний розвиток нагадував дорогу з вибоїнами – періоди спаду змінюються короткими стабільними відрізками, за якими йдуть чергові зриви. Природно, цей економічний шлях не відповідає потенціалу країни та є далеким від ідеалу, до якого прагнуть українці, які голосують на виборах за чергову когорту політиків. Україну часто називають країною величезного нереалізованого потенціалу, проте темпи її розвитку набагато нижчі, ніж могли би бути.

Чому Україні досі не вдалося досягти бажаних результатів економічної трансформації? Яких елементів, необхідних для стабільного економічного розвитку та стрімкого руху до стандартів життя східноєвропейських сусідів, їй не вистачає? Здається, під час переходу до ринкової економіки будь-яка українська влада ігнорувала багато елементів необхідних для стійкості всієї системи. Економічна історія України повна прикладів, коли дії уряду уповільнювали розвиток підприємництва та були спрямовані на збереження неефективних галузей з низькою доданою вартістю. Відсутність справедливої конкуренції на багатьох ринках та слабка система правосуддя завадили розвитку сильного економічного фундаменту малих та середніх підприємств, необхідного для стійкого прогресу. 

Економіка – це система, що постійно розвивається

Як і будь-які живі екосистеми, економічні системи протягом свого життєвого циклу переживають постійні трансформації, які є реакцією на зміну оточення. Лісова пожежа чи землетрус суттєво змінюють ландшафт території, а її мешканці або гинуть, або адаптуються до нових умов. Аналогічні процеси відбуваються і в економічних системах як відповідь на різноманітні потрясіння. Ці потрясіння можуть бути як позитивними (технологічні зрушення, зростання попиту/пропозиції тощо), так і негативними (збройні конфлікти, фінансові кризи чи епідемії), але всі вони призводять до трансформацій та перерозподілу ресурсів у системі. Структура економіки змінюється у відповідь на різноманітні потрясіння, оскільки економічні агенти адаптуються до нових умов і знаходять інноваційні шляхи виробництва товарів та послуг. Звісно, в цьому процесі одні виграють, а інші програють. 

Що таке креативне руйнування?

Відомий американський економіст Йозеф Шумпетер описав процес постійних економічних змін як «творче руйнування», яке призводить до якісних змін економічної системи зсередини через відкриття нових ресурсів, ринків чи технологій [1]. 

У процесі креативного руйнування винайдені підприємцями інновації створюють нові способи виробництва та спричиняють знищення цінності вже існуючих компаній чи галузей. Інакше кажучи, Шумпетер пояснив, що ціна стабільного економічного зростання та прогресу – це стагнація та занепад компаній/галузей, які не здатні конкурувати з більш продуктивними учасниками ринку або технологіями.

Згідно з Шумпетером, конкуренція та підприємництво є важливими основами зростання продуктивності та економічного розвитку. Щоб трансформація за Шумпетером стала помітною, необхідні десятки років, хоча останнім часом «творче руйнування» прискорилося завдяки стрімкій глобалізації та технологічним зрушенням. Як наслідок, деякі технології стрімко захоплюють світ незалежно від рівня добробуту країни, а також допомагають зростанню продуктивності у країнах, що розвиваються, розширюючи їхні межі виробничих можливостей. 

Гіганти поступаються місцем новачкам…

Творче руйнування можна проілюструвати за допомогою динамічної зміни структури валової доданої вартості в країні, що швидко розвивається, або еволюції провідних світових корпорацій протягом кількох десятиліть. Наприклад, Південна Корея менш ніж за 30 років трансформувала свою економіку з переважно сільськогосподарської у 1960-х роках (коли близько 40% ВВП припадало на сільське господарство та лише 11% на промисловість) на високорозвинену промислову у 1990-х роках (коли понад 30% ВВП припадало на промисловість, а частка агросектору впала до близько 5% ВВП). 

Галузевий розподіл найбільших публічних корпорацій США за останні 30 років суттєво змінився. Нафтові та виробничі корпорації на верхівці списку Fortune 500 (рис. 1 та 2) були витіснені технологічними компаніями та компаніями сфери послуг (за ринковою капіталізацією). Однак лідерами за доходом все ж залишалися ритейлери та енергетичні гіганти, а не технологічні компанії. Такі корпоративні гіганти як Walmart, Exxon Mobil, General Motors та Chevron зуміли залишитись на вершині попри всі кризи та коливання попиту/пропозиції переважно завдяки постійним трансформаціям та підвищенню продуктивності. У 2019 році майже половина нових стартап-компаній, оцінених у понад $1 млрд, так званих єдинорогів, були створені у США, і більшість із них були технологічними компаніями[2].

Рисунок 1. Найбільші компанії за ринковою капіталізацією

Джерело: visualcapitalist.com

 

Рисунок 2. Топ 50 американських компаній за секторами, % загальної виручки

Джерело: fortune.com/fortune500

 

…але не в Україні

Корпоративний ландшафт України за останні 20 років не зазнав настільки глибоких змін і залишається набагато менш різноманітним, ніж, наприклад, у Польщі (рис. 3). На вершині списку найбільших компаній України і досі переважно або державні природні монополії або підприємства, які належать олігархам. 

Дослідження на рівні компаній показало, що підприємства олігархів є менш ефективними, ніж інші приватні компанії – і все ж на них припадає близько 15-20% працівників та обороту. Разом з державними та муніципальними підприємствами, які також далеко не є зразковими з точки зору ефективності та продуктивності, значні ресурси загрузли в неефективних компаніях, що не дає економіці зростати. 

Велика частина багатства зосереджена в руках невеликої групи олігархів – у 2017 році сукупна «вартість» трьох найбагатших людей в Україні оцінювалася у понад 6% ВВП. Для порівняння, аналогічний показник у Польщі становить менше 2% [3]. Малий бізнес в Україні виробляє близько 16% ВВП, тоді як у Польщі роль малого бізнесу оцінюється у понад 30% валової доданої вартості (окрім фінансового сектору). Більше того, малі підприємства в Україні дуже рідко перетворюються на середні чи великі. Причиною може бути система оподаткування, а також вхідні бар’єри, створені вже існуючими гравцями за допомогою чиновників. 

Розподіл найбільших підприємств України за секторами з 2000 року суттєво не змінився: лідерами (за доходом) досі залишаються енергетика, металургія, сільське господарство й торгівля. До нових секторів, зокрема IКT (інтернет та комп’ютерні технології), належать лише кілька компаній у списку 200 найбільших. 

У період після Майдану валова структура доданої вартості в Україні неминуче змінилася через те, що країна втратила контроль над промисловою частиною Донбасу, а отже, частка доданої вартості видобувної та важкої промисловості знизилася. Одночасно зросли частки сільського господарства, торгівлі та інформаційних технологій. 

Цю зміну валової структури доданої вартості можна віднести до процесу творчого руйнування лише частково. Більшість змін, на жаль, відбулися через фізичне знищення промислових об’єктів на Донбасі. Швидкий розвиток українського IКT-сектора, частка якого в економіці зросла від нуля до приблизно 4% ВВП та 15% від загального експорту послуг за останнє десятиліття, є ілюстрацією творчого руйнування в дії – наприклад, переплив людських ресурсів та капіталу від промисловості та сільського господарства до ІКТ-сектору.

Наразі Україна є швидше країною аутсорсингу, але за умови певних змін у бізнес-середовищі та стимулювання підприємництва вона може перетворитися на країну «єдинорогів». Згідно з дослідженням порталу DOU, кожен другий розробник зараз працює в аутсорсинговій компанії, проте кожен третій планує створити власний продукт, а кожний четвертий вже запустив його. 

Рисунок 3. Топ-50 найбільш прибуткових українських підприємств за сектором, 2018

Джерело: biz.censor.net.ua

 

Польща: структура топ 30 найбільш прибуткових підприємств за сектором, 2018

Джерело: Coface CEE Top 500

 

Значно менш різноманітний корпоративний ландшафт в Україні є наслідком довгої традиції кумівства, яка і досі послаблює державу та заважає розвитку бізнес-середовища. Це створює перешкоди для творчого руйнування – перерозподіл ресурсів від менш продуктивних підприємств до перспективних новачків є повільнішим, ніж міг би бути у сприятливому середовищі. 

Замість того, щоб інвестувати у збільшення продуктивності, підконтрольні олігархам великі підприємства зосередили свої зусилля на отриманні ренти – лобіюванні певних преференцій чи нефінансових пільг від влади, щоб з їхньою допомогою обходити конкурентів. Аналогічні схеми мають місце і на регіональному рівні: місцеві підприємці чи керівники муніципальних підприємств стають членами місцевих рад, щоб отримувати особливі преференції для своїх компаній. Через корумпованість судової системи захист прав власності і дотримання угод знаходяться в дуже поганому стані, що заважає зростанню бізнесів, які не мають політичних зв’язків, і не дає новим гравцям вийти на ринок. 

Хоча податкові пільги для цілих секторів та субсидовані тарифи на енергоносії залишилися в минулому, український уряд продовжує надавати державну підтримку тим, хто насправді її не потребує. Наприклад, щороку чотири найбільші сільськогосподарські господарства «з’їдають» більше половини державних ресурсів, виділених на аграрний сектор. Уряд на регулярній основі надає підтримку державним вугільним шахтам, більшість яких є збитковими, але які залишаються великими регіональними роботодавцями. Уряд витрачає кошти платників податків [4] замість того, щоб перевести залежні від вугільної промисловості регіони на альтернативні шляхи економічного розвитку. Звісно, для того, щоб закрити збиткові шахти та перерозподілити трудові ресурси в інші галузі, потрібні великі зусилля як уряду, так і місцевих громад. 

Через очевидні обмеження кількості факторів виробництва через демографічний спад та обмеженість природних ресурсів, Україна може досягти сталого економічного зростання лише за рахунок підвищення продуктивності. За оцінками Світового банку, українська економіка цілком здатна зростати на 7% щорічно, якщо загальна факторна продуктивність зростатиме на 2-3% щороку, що означає частку інвестицій на рівні 26% ВВП (звичайно, за умови, що інвестиції йдуть у виробництво).

Продуктивність – це складне поняття, яке має декілька вимірів, пов’язаних з (1) розподілом ресурсів між різними економічними агентами (від підприємств з низькою продуктивністю до підприємств з високою продуктивністю), (2) зміною продуктивності в межах існуючих компаній внаслідок впровадження нових технологій та вдосконалення людського капіталу та (3) створенням нових високопродуктивних та інноваційних підприємств [5]. Останній компонент продуктивності називають ефектом інновацій, що віддзеркалює шумпетеріанське сприйняття підприємництва як вирішального фактора у процесі креативного руйнування та стимулюванні економічного прогресу. Отже, щоб досягти успіху, країна, що розвивається, має заохочувати конкуренцію, а також стимулювати підприємництво та інновації. 

Чому Україна відстає за продуктивністю?

У кожній країні є певна частка людей, наділених духом підприємництва, але не в кожній країні підприємець може досягти успіху. Глобальний інститут підприємництва та розвитку (GEDI) розробив комплексний показник для оцінки якості підприємницького середовища в країні – так звану «підприємницьку екосистему», яка враховує інституціональні рамкові показники, соціальні норми та культурні переваги, а також рівень освіти, фінансові та ділові умови. Глобальний індекс підприємництва (GEI) базується на 14 елементах підприємницької екосистеми необхідних для ефективної підтримки підприємництва.

Хоча підприємницька екосистема України є далекою від ідеалу, її сильні сторони дають надію, що за умови ліквідації проблемних зон ситуація стрімко покращиться. Зі 173 країн у рейтингу GEDI Україна посіла 73 місце, Польща – 30-те. Усі перші десять країн у списку – це розвинені економіки. Перше місце посідають США як країна з добре функціонуючою підприємницькою екосистемою. Оцінка компонентів GEI для України (рис.4) показує, що проблемними напрямками, які не дають екосистемі розвиватися та потребують вдосконалення, є прийняття ризиків, сприйняття можливостей, культура підтримки та конкуренція. Все це компоненти, пов’язані з загальним ставленням до підприємництва у країні. Можливо, українцям потрібен аналог «американської мрії», коли підприємництво буде сприйматися як один з інструментів соціальної мобільності.

Водночас, оцінка України за компонентами, пов’язаними з підприємницькими здібностями та прагненням до зростання, такими як якість людського капіталу, навички стартапу, інноваційні процеси та ризикований капітал, є дуже близькою до показників Польщі.

Рисунок 4. Компоненти Глобального індексу підприємництва, 2018

Джерело: Глобальний індекс підприємництва 2018

 

Підприємництво є не найпопулярнішим кар’єрним вибором в Україні, але дух підприємництва зростає, особливо серед молодшого покоління. За результатами опитувань, 38% українців хотіли б відкрити власний бізнес, а 10% вже започаткували власний бізнес у 2019 році, що набагато більше за 27% та 5% відповідно у 2013 році (рис. 5). 

Обнадіює те, що 61% молоді (18-35 років) готові розпочати підприємницьку кар’єру. Наприклад, у США підприємницький дух є дуже високим серед випускників середніх шкіл (72% із них бажають започаткувати власний бізнес), а 62% випускників коледжів вважають власний бізнес привабливим кар’єрним вибором.

Якщо дивитися на ситуацію в світі, то найвищі підприємницькі амбіції у жителів Індії, В’єтнаму та Китаю – майже 90% опитаних вважають відкриття власного бізнесу привабливим кар’єрним вибором. Проте варто зазначити, що мотивація жителів країн Південної Азії до відкриття власного бізнесу більше зумовлена бажанням заробити собі на життя, аніж розумінням технологічних чи підприємницьких можливостей. 

Рисунок 5. Чи хотіли б ви почати власний бізнес/стати підприємцем?

Джерело: Група Рейтинг, розрахунки авторів

 

Для успішного здійснення бажання стати підприємцем необхідні сприятливе середовище, знання та навички, які не завжди є в країнах, що розвиваються. Наприклад, в Україні лише 15% людей вважають, що мають необхідні навички та ресурси для створення власного бізнесу порівняно з 37% у країнах ЄС (відповідно до Amway Global Entrepreneurship Report 2018). Поруч з регуляторним середовищем та верховенством права список факторів підприємницької діяльності тепер включає людський капітал, психологічні та культурні особливості необхідні для підвищення продуктивності та прийняття ризиків, пов’язаних із відкриттям нового бізнесу[6]

Прийняття ризиків та суспільна підтримка підприємницьких зусиль в Україні є низькими. Лише 7% опитаних в Україні готові піти на ризик невдачі – порівняно з 41% у ЄС та 74% у США відповідно до Amway Global Entrepreneurship Report 2018. Причиною може бути те, що українці пов’язують цей ризик із зовнішніми факторами, такими як корупція/рейдерство, а не з невдачами через власні прорахунки (неправильна оцінка попиту або вищі витрати порівняно з конкурентами). Сила зовнішніх чинників – це те, що відрізняє українське підприємницьке середовище від його аналогів у розвинених країнах. 

Прийняття ризиків та потяг до експериментів українців постраждали не лише через довгу історію корупції, політичної нестабільності та макроекономічної волатильності, але й через систему освіти, побудовану на засадах стигматизації помилок і несприйняття нових ідей та експериментів у юному віці. Обмежені можливості знайти високооплачувану роботу після невдач у підприємницькій діяльності не дають людям займатися бізнесом до того, як вони зароблять собі фінансову «подушку безпеки». 

Держава має сфокусувати свої зусилля на вирівнюванні умов для всіх учасників ринку, стимулюванні конкуренції та виправленні невдач ринку. Також вкрай важливо підтримувати макроекономічну стабільність та сприяти появі інноваційних стартапів через модернізацію системи освіти, спрощення доступу до фінансування, гнучкі правила на ринку праці, впровадження технологій тощо. 

Незважаючи на наявність кластерів продуктивності у секторі IКT, підприємництво в Україні залишається придушеним, а держава досі не впоралася з проблемами забезпечення верховенства права, корупцією, несправедливою конкуренцією на ринку, нестабільним законодавством. 

Важливо продовжити структурні реформи, спрямовані на підвищення продуктивності, такі як земельна реформа, приватизація, реформи державного управління та освіти. Багато малих та середніх підприємців не мають змоги отримати бізнес-освіту, тому місцевій владі варто вкласти кошти в програми бізнес-освіти для сприяння зростанню та створенню малого та середнього бізнесу. 

Децентралізація дала місцевій владі та муніципалітетам право проводити власну політику для сприяння розвитку місцевого бізнесу. У розпал викликаної пандемією кризи уряди розвинених економік виділили значні пакети фінансової допомоги для малого бізнесу, оскільки розуміють, що цей сегмент є важливим джерелом підвищення продуктивності праці та підприємницької активності.

Чи карантин прискорить творче руйнування?

Опитування показують, що певна частина малого бізнесу вже закрилася через карантин, а ще більша частина постраждала. Однак, є відоме висловлювання про те, що криза означає також можливість. Чи зможе український бізнес скористатися цією можливістю, чи на нього чекає лише «руйнування», без «творчої» частини? Багато залежить від політики уряду. 

Як і у багатьох інших країнах, де запровадили карантин, в Україні від нього найбільше постраждав малий бізнес. Увесь офлайновий готельно-ресторанний бізнес та нехарчовий ритейл не працює вже майже два місяці, і є висока вірогідність, що ситуація збережеться ще на місяць або й довше. Бізнеси роблять усе, щоб вижити. Наприклад, відкриті ринки «переїхали» у месенджери чи на онлайнові ритейл-платформи. 

У відповідь на кризу держава знизила податки, збільшила строки їх виплат, скасувала податкові інспекції та деякі види штрафів для малого та середнього бізнесу. На додачу, держава розробляє нову програму позик для бізнесу. 

Хоча така підтримка необхідна для того, щоб допомогти людям та бізнесу пережити карантин, ми вважаємо, що не менш важливо обдумувати потенційні можливості для розвитку бізнесу – як зробити це руйнування максимально креативним. 

Працівників та підприємців, які вже втратили або можуть втратити роботу чи бізнес, треба мотивувати думати про стартапи. Щоб зробити це можливим у кризу, необхідно зберегти для людей можливість отримувати допомогу з безробіття й інші пільги на додачу до позик на стартапи, поки ці підприємці роблять свої перші кроки у бізнесі або шукають нові ніші на ринку. 

Держава може спрямувати зусиллям стартаперів у певному напрямку, щоб максимально збільшити соціальну цінність – наприклад, підтримувати ідеї, які допомагають ізольованим (літні люди) або ідеї, пов’язані з онлайн-навчанням (доки навчання офлайн є неможливим). 

Окрім фінансової підтримки, держава має допомагати подолати бар’єри, як реальні, так і бар’єри сприйняття, включно з прогалинами, які виявив Глобальний Індекс Підприємництва. 

Незважаючи на стресовий стан, людей треба мотивувати не здаватися і шукати можливості для підприємництва. Можна запропонувати їм онлайн-навчання веденню бізнесу, допомогу з податками, а також юридичну підтримку. 

Викликана пандемією криза безперечно є руйнуванням. Держава мусить не лише намагатися мінімізувати її негативні наслідки. Вона також може творчо шукати шляхи відновлення економічної діяльності. Підтримка в українцях духу підприємництва може бути чудовим способом закласти основи для трансформації економіки після закінчення кризи. 

Примітки

[1] У своїй книзі «Капіталізм, соціалізм та демократія» (1942) Йозеф Шумпетер висловив ідеї про те, як бізнес оперує у капіталістичному суспільстві, та назвав процес неперервної реструктуризації економіки, коли старі підприємства постійно замінюються новими, творчим руйнуванням (докладніше у розділі 7).

[2] Станом на 31 березня 2019, у світі було 326 єдинорогів, найбільше – у США, Китаї та Великій Британії.

[3] Світовий Банк 2018. Аналіз зростання України: швидше, довгостроково, добріше

[4] Згідно з аудиторським звітом Рахункової палати за 2019 рік, державна підтримка вугільної галузі коштувала 5,5 млрд грн by у 2017-18 та першому кварталі 2019р., хоча переважна більшість отримувачів державної підтримки – збиткові підприємства, обсяг виробництва яких постійно скорочувався протягом останніх років. Нещодавні зміни до держбюджету в розпалі пандемічної кризи додали ще 1,6 млрд грн державних видатків на зарплати шахтарям у 2020.

[5] Кузоліто А. П. та Малоні В. Ф. 2018. Переглянута продуктивність. Зміна парадигм в аналізі та політиці. Світовий банк. Вашингтон, округ Колумбія

[6] Детальніше читайте у Главі 4 Кузоліто А. П. та Малоні В. Ф. 2018. Переглянута продуктивність. Зміна парадигм в аналізі та політиці. Світовий банк. Вашингтон, округ Колумбія

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний