Аналіз та Рекомендації щодо Згладжування Гендерної Нерівності в Україні

Стаття аналізує проблему гендерної нерівності в Україні, а також інструменти та потенційну віддачу від її подолання. Зокрема авторка, опираючись на дослідження Booz & Company, зазначає, що більше залучення жінок до складу робочої сили може підвищити ВВП США на 5%, Японії – на 9%, Італії – на 11%, Південній Африці – на 10%. Для України такі розрахунки не проводились, але можна припустити, що чистий приріст вітчизняного ВВП від активнішого залучення жінок до економіки може скласти 9-12%.

Гендерна нерівність є однією з характеристик сучасного світу. З розвитком глобальної економіки та поширенням демократії ця проблема стає дедалі актуальнішою для багатьох країн, а її вирішення може спричинити позитивний вплив на розвиток суспільства. Проте, чимало осіб ставлять під сумнів існування гендерної нерівності як такої чи не вважають за доцільне шукати шляхи вирішення цієї проблеми. Усталені стереотипи про роль жінки переважають серед українців. Разом з тим, якщо ми прагнемо рухатися у напрямку розвитку демократії, проблема гендерної нерівності заслуговує особливої уваги. На сьогоднішній день проведено чимало досліджень, які свідчать про вигоди для суспільства від проведення гендерної політики як на мікро-, так і на макрорівнях.

У кожній країні існує значна кількість проблем різного характеру: соціального, економічного, політичного та інших. Багато з нас навіть не підозрюють про наявність і наслідки деяких з них. Одна із таких проблем – гендерна нерівність. Чи справді вона є проблемою? І якщо так, чи необхідно її вирішувати?

Кількість світового населення на сьогоднішній день становить більше 7 мільярдів людей. Країнами-лідерами у цій сфері є Китай (1,407 млрд.) та Індія (1,292 млрд.). За результатами дослідження, здійсненого Booz & Company, було виділено третій мільярд, що може мати такий самий вплив на світовий економічний розвиток, як і два перших. “Третій мільярд” – це жінки, чий потенціал не використовується на повну силу. У вказаному досліджені на основі даних Міжнародної Організації Праці було виділено дві головні перешкоди до реалізації економічного потенціалу жінок. Жінки або неготові (вимірюється рівнем грамотності та рівнем здобуття середньої освіти) або не в змозі розкрити свій економічний потенціал через соціальні та економічні бар’єри (усталені гендерні стереотипи, нерівні можливості доступу до ринку праці, нерівність заробітної плати тощо). Компанія дослідила, що до 2020 року кількість жінок віком від 20 до 65 років, що неготові або не в змозі здійснити свій внесок в економічний розвиток власної країни, досягне 1 мільярду (навіть якщо не брати до уваги жіночої частини населення Китаю та Індії, цей показник дорівнюватиме щонайменше 500 млн.).

Це дослідження також виявило, що більше залучення жінок до складу робочої сили може підвищити ВВП США на 5%, Японії – на 9%, Італії – на 11%, Південній Африці – на 10 %. Для України такі розрахунки не проводились, але якщо поглянути на її місце в рейтингу індексу Третього Мільярду, який показує, настільки ефективно країни розширюють можливості жінок як економічних агентів, (табл. 1) то можна припустити, що чистий приріст вітчизняного ВВП від активнішого залучення жінок до економіки може скласти 9-12%.

Ефективність впровадження гендерної рівності у різних сферах розглядається у низці досліджень. Так, McKinsey&Company виявили, що компанії, які мають більший рівень гендерної диверсифікації серед працівників, у середньому на 15% прибутковіші. Варто звернути увагу також на те, що сьогодні чимало країн зіштовхуються з «дефіцитом талантів», що для роботодавців спричиняє проблеми із заповненням робочих місць. До 2040 року дефіцит працівників у Європі може сягнути 24 млн. осіб віком від 15 до 65 років. Підвищення частки жінок у робочій силі може скоротити цей розрив до 3 мл.

Аналізуючи ситуацію в Україні, можна стверджувати, що проблема гендерної рівності присутня практично у всіх сферах. Згідно з інформацією Державної служби статистики України, розмір середньомісячної заробітної плати жінок в середньому нижчий, ніж у чоловіків, на 27%.

Наприклад, розглянемо структуру Верховної Ради України. Частка жінок у парламенті VIII скликання становила 11,1% (для порівняння, у 2012р. 9,7%, у 2007 – 7,6%). Незважаючи на позитивну тенденцію, цього недостатньо. Ще у 2000р. Україна взяла на себе зобов’язання перед ООН (підписавши Декларацію тисячоліття ООН «Цілі тисячоліття») до 2015 р. збільшити кількість жінок у парламенті до 30%. На сьогодні цей показник для України виявився недосяжним. Причинами недостатнього прогресу у збільшенні частки жінок серед членів Верховної Ради можна назвати: низький соціальний статус жінок, економічну залежність від чоловіків, відсутність центрів з політичної освіти населення, вплив стереотипу “політика – чоловіча справа”.

Популярним механізмом збільшення частки жінок у парламенті у багатьох країнах світу є встановлення квот. В Україні, згідно з фінальним звітом щодо гендерного моніторингу на місцевих виборах 2015 року, ми можемо спостерігати позитивні зрушення в цій сфері. Важливим кроком стало затвердження квоти у законі «Про місцеві вибори» статті 4 (таке саме положення є у законі «Про політичні партії», статті 8), згідно з якою представництво жінок і чоловіків у виборчих списках має становити не менше 30%. Згідно з даними ЦВК станом на 20 жовтня 2015 року, формуючи партійні списки, провідні партії здебільшого дотрималися цієї норми. Проте у законодавчому аспекті є ще над чим працювати сьогодні ця норма носить неімперативний характер, тобто не є підставою для відмови у допущенні партії до виборів. Це стало однією з причин того, що на парламентських виборах 2014 року 20 з 29 партій не дотрималися вимог стосовно квот.

Для ще одного підтвердження гендерної нерівності на вищих рівнях управління в Україні нами було досліджено співвідношення жінок і чоловіків на посадах ректорів та проректорів вітчизняних університетів (рис. 2). У вибірку потрапили 100 найбільших вищих навчальних закладів 4-го рівня акредитації.

Рис. 2 ілюструє, що існує значна різниця у структурі жінок та чоловіків на керівних посадах у ВНЗ. Зокрема, 91% ректорів і 78,65% – проректорів – чоловіки.

У 2014 р. Всеукраїнською організацією «Жіночий консорціум України» та Київським інститутом гендерних досліджень було проведено дослідження, метою якого стало визначити проблеми, з якими зіштовхуються жінки у кар’єрі. Одна з виявлених проблем – проблема подвійного навантаження, розповсюджена не тільки в нашій країні. Згідно зі звітами щодо людського розвитку, практично в усіх індустріальних країнах світу загальний робочий час у чоловіків розподілено так: 2/3 на оплачувану працю та 1/3 – на неоплачувану. Для жінок – навпаки. Звідси випливає, що жінка витрачає більшу частину свого часу на репродуктивну (неоплачувану) працю, яка включає в себе народження і виховання дітей, піклування про членів родини, ведення домашнього господарства тощо. Безумовно, чоловіки не зможуть перейняти на себе певні обов’язки, зокрема народження дитини. Проте цілком реальним є активізація залучення їх до процесу виховання дітей.

У багатьох країнах дедалі актуальнішим стає питання, яким чином посприяти створенню балансу між роботою та сім’єю для обох батьків. Настільки це є важливим? Існує багато доказів доцільності проведення такої політики. До прикладу, Єврофонд за власними підрахунками визначив, що втрати від гендерного розриву у сфері зайнятості можуть сягати понад 300 млрд євро на рік (або 2,5% від поточного ВВП ЄС). Ці втрати переважно складаються з упущених доходів і несплачених податків. У стратегії ЄС 2020 зазначено, що однією з цілей союзу є досягнення 75% рівня зайнятості серед чоловіків та жінок. Станом на 2014 рік рівень зайнятості жінок становив 63,5%.

Окрім економічних вигод, сприяння гендерній рівності у сферах праці та сім’ї має й позитивні соціальні наслідки. До таких можна віднести збільшення рівня народжуваності та зниження кількості розлучень. Щоб здійснити такі зміни, велику увагу необхідно звернути на збільшення залучення до репродуктивної сфери чоловіків. Такі країни як Німеччина, Австрія, Хорватія, Італія активно здійснюють таку політику, проте країною-лідером протягом тривалого часу залишається Швеція. Ще у 1972р. швецький прем’єр-міністр Улоф Пальме зазначив, що «зміна чоловічої ролі та активне батьківство є фундаментальними засадами успіху шведської політики подвійної кар’єри для двох сімейних годувальників». Яскравим прикладом такої діяльності стало введення декретної відпустки для шведів. Вже протягом 12 років чоловіки нарівні з жінками ділять між собою відпустку по догляду за дитиною: шведи як мінімум 3 місяці мають доглядати дитину віком до 1 року, що у свою чергу створює сприятливі умови для поєднання материнства/батьківства та зайнятості. Це посприяло перетворенню Швеції на європейську країну з одним із найвищих показників народжуваності (1,89 дитина на жінку, тоді як середній показник в ЄС – 1,55) і одним із найкращих рейтингів гендерної рівності (4-те місце серед 145 країн). Зважаючи на те, що в Україні до 2050-го року, за прогнозами, населення зменшиться на десять мільйонів, здійснення таких заходів є одним із інструментів стимулювання демографічного зростання.

Як раніше було зазначено, однією з ключових перепон на шляху до досягнення гендерної рівності є нестача навичок та наявність соціальних бар’єрів. Суспільні стереотипи часто є перешкодою для жінок у повному розкритті їхнього потенціалу. З цього приводу Є. Ескандон, голова асоціації жінок-голів підприємств Франції, влучно сказала, що «в школах необхідно приділяти більше уваги рівності жінок і чоловіків. Потрібно показати, що це цілком можливо, і відкрити перспективи. Проведені дослідження говорять про те, що при обговоренні можливої кар’єри з хлопчиками і дівчатками, у хлопчиків зазвичай налічується куди більше можливих варіантів». Ефективним може стати створення серії тренінгів, на яких жінки, що досягли значних результатів у професійній кар’єрі, поєднуючи її з сімейним життям, зможуть ділитися своїм досвідом і ставати добрим прикладом для наслідування. Приклад успішної жінки може стати позитивним стимулом для досягнення такого самого результату.

Зважаючи на євроінтеграційний напрям руху, проблема гендерної нерівності в Україні стає дедалі актуальнішою. Разом з тим, чимало українців не розуміють необхідності її розв’язання або навіть не підозрюють про її існування. Проте, як показано вище, жінки формують надзвичайний потенціал, використання якого сприятиме розвитку суспільства, економіки та демократії. Для зниження гендерної нерівності в Україні можна здійснити такі заходи: введення санкцій за невиконання квот під час проведення виборів, заохочення тат до більшої залученості до виховання дітей та рівномірного розподілу хатніх обов’язків, приділення більшої уваги гендерній рівності у школах, розвиток мережі дитсадків, з метою надати можливість обом батькам поєднувати кар’єру та виховання дітей. Зі здійсненням таких заходів наша країна зможе повніше використовувати наявний людський потенціал.