Безпека Східного партнерства: цілі ЄС і просування України

Безпека стала однією з найважливіших складових в ініціативі Східного партнерства (СП) з самого початку його запуску. У комунікації Європейської комісії «Східне партнерство» від 3 грудня 2008 року безпека була визначена одним із напрямків цієї ініціативи ЄС з фокусом на управлінні кордонами, протидії нелегальній міграції та організованої злочинності.

Якщо ми проаналізуємо діючий документ «Східне партнерство: зосереджуючись на ключових пріоритетах і конкретних завданнях», остаточно прийнятий у червні 2017 року, то побачимо, що Євросоюз зберіг ці пріоритети для безпеки СП, логічно доповнивши їх кібербезпекою, протидією гібридним загрозам, поширенню зброї, радіаційним, хімічним і біологічним загрозам і надзвичайним ситуаціям.

Звичайно ж, перелік цих напрямків безпеки важливий для України та інших країн СП, але відкритим залишається питання, наскільки вони є пріоритетними для стабільності і безпеки в цьому регіоні. Україна, яка і раніше займала лідируючі позиції з розвитку співпраці з ЄС у сфері безпеки і яка вже п’ятий рік протистоїть гібридній агресії Російської Федерації, вже виконала частину визначених Євросоюзом завдань і, ймовірно, зможе виконати всі до 2020 року, як це і передбачено згаданим документом ЄС щодо Східного партнерства.

Цілі ЄС і реальні виклики для безпеки Східного партнерства

Завдання з безпеки для Східного партнерства не задовольняють повністю інтересам країн-партнерів, оскільки в них не передбачено вирішення головної проблеми – припинення конфліктів і не згадується головне джерело загроз безпеки партнерів – Росія. Без чіткої ідентифікації джерела загроз важко вживати ефективних заходів протидії. Варто зауважити, що хоча в «Глобальній стратегії ЄС» 2016 року, ключовому документі у сфері зовнішньої політики і безпеки, ЄС чітко і не вказує джерело загроз, але все ж зазначає, що вони йдуть зі сходу, і звинувачує Росію в політиці дестабілізації: «Порушення Росією міжнародного права і дестабілізація України, як вершина тривалих конфліктів в Чорноморському регіоні, кинули виклик самій його основі європейського порядку безпеки».

Євросоюз, без сумніву, визнає важливість зусиль по врегулюванню конфліктів в регіоні СП. Так, після 5-го саміту Східного партнерства, проведеного в листопаді 2017 року, президент Європейської Ради Дональд Туск зазначив: «Хоча й існують дійсно хороші перспективи для майбутнього, заморожені і збройні конфлікти продовжують перешкоджати розвитку і створюють труднощі в країнах Східного партнерства».

Але все ж Брюссель переслідує абсолютно прагматичну мету – забезпечити стабільність і безпеку на східних кордонах ЄС. Достатньо проаналізувати завдання, які ЄС визначає для безпеки СП до 2020 року.

Наприклад, «поліпшення здатності країн-партнерів протидіяти організованій злочинності», звичайно ж, посилить там внутрішню безпеку і їх інституційну спроможність, але також знизить і ризики її проникнення в країни ЄС. Те ж стосується і протидії нелегальній торгівлі зброєю, кіберзлочинності, ризикам радіаційного, хімічного і біологічного характеру, гібридним загрозам, надзвичайним ситуаціям.

Тут інтереси ЄС і країн-партнерів збігаються, що робить таку співпрацю взаємовигідною, але недостатньою. Адже у протидії гібридним загрозам важливіше нейтралізувати їхнє джерело, ніж постійно готуватися до відбиття гібридних атак. А протидія джерелу складно визначити в документах ЄС, оскільки Східне партнерство «не спрямоване проти будь-кого», та й не всі країни-партнери приймуть таке формулювання.

Євросоюз також запропонував країнам СП проводити спільні заходи з підготовки їхніх військових підрозділів брати участь у місіях і бойових підрозділах ЄС, що має дозволити їм бути краще підготовленими до попередження конфліктів і врегулювання криз.

Хоча Молдова і Грузія скористалися цією можливістю для участі в місіях ЄС, а Україна планує направити свої підрозділи до складу бойових тактичних груп ЄС, все ж ці кроки носять виключно тактичний характер і стосуються лише окремих підрозділів. Та й по цих завдань видно переважну активність трьох країн, які підписали Угоду про асоціацію.

В цілому обмеженість завдань безпеки для Східного партнерства до 2020 року можна пояснити:

• пріоритетністю для ЄС забезпечення своєї безпеки на сході;бажанням ЄС визначити завдання, які будуть відповідати його інтересам і інтересам усіх без винятку країн-партнерів;
• бажанням уникнути спрямованості дій проти будь-якої третьої сторони, зокрема – Росії;
• кардинально протилежними зовнішньополітичними курсами різних країн-партнерів, коли одні є членами Євразійського союзу і ОДКБ (Білорусь і Вірменія), а інші взяли курс на членство в ЄС і НАТО (Україна, Грузія).

Досягнення України у виконанні завдань безпеки Східного партнерства

Україна мінімум на 50% вже виконала завдання безпеки для Східного партнерства і має всі можливості завершити їх виконання до 2020 року. Важливим моментом стало прийняття в червні цього року Закону «Про національну безпеку України», де чітко зафіксовано намір інтегруватися в європейський простір безпеки.

Україна також практично виконала завдання Східного партнерства щодо протидії організованій злочинності, розширюючи співпрацю з Євроюстом та Європолом на підставі відповідних угод від 2016 року. Від України був призначений офіцер зв’язку в Європол, він безпосередньо координує взаємодію. В Україні продовжує роботу Консультативна місія ЄС, яка робить вагомий внесок у розвиток можливостей українських правоохоронних органів у боротьбі з організованою злочинністю, а також у сфері кібербезпеки.

У той же час в Україні відсутня цілісна ефективна загальнодержавна система протидії нелегальному розповсюдженню зброї, хоча такі заходи проводяться.

Після того, як у 2016 році була прийнята стратегія кібербезпеки України, український уряд щорічно приймає і виконує відповідні плани заходів, які передбачають імплементацію положень Конвенції про кіберзлочинність в ЄС. Крім того, в Україні в 2017 році був прийнятий Закон «Про основи забезпечення кібербезпеки України». Були створені Національний координаційний центр кібербезпеки в РНБОУ і Департамент кіберполіції, функціонують спеціалізований підрозділ кібербезпеки СБУ і CERT-UA (по аналогії з CERT-EU), які виконують весь комплекс завдань в цій сфері, в тому числі й у співпраці з українськими неурядовими організаціями та міжнародними партнерами. Іншими словами, завдання СП з кібербезпеки Україна вже виконала.

У військовому плані Україна брала участь в операції Євросоюзу EU NAVFOR ATALANTA в 2014 році і бойових тактичних групах ЄС в 2014 і 2016 роках і планує продовжити цю участь. Українські навчальні заклади в сфері безпеки, наприклад, академії внутрішніх справ, СБУ, Прикордонної служби та державного управління, тісно співпрацюють з ЄС, виконують положення «Загальної політики безпеки і оборони ЄС», а от військова академія все ж більше орієнтована на співпрацю з НАТО. Можливо, з розвитком оборонної складової ЄС, який ми спостерігаємо сьогодні, військові структури України посилять свою військову співпрацю з Євросоюзом.

Не завершено також і процес створення системи захисту критичної інфраструктури України. Хоча певна робота проводиться і в 2017 році була прийнята «Концепція створення державної системи захисту критичної інфраструктури», але до цього часу не ухвалений відповідний закон.

Україна не приєдналася до механізму цивільного захисту ЄС за прикладом Македонії, Сербії, Ісландії, Ліхтенштейну і Норвегії, хоча офіційний запит був направлений ще в 2014 році. Цей обсяг роботи Україні слід виконати до 2020 року.

Простір для поглиблення співпраці, диференціації та ефективності

Виходячи з цілей, які ставить перед собою Євросоюз – забезпечення стабільності і безпеки в східному сусідстві, а також з огляду на інтереси, погляди і можливості країн-партнерів у сфері безпеки, країнам-членам ЄС і країнам-партнерам доцільно зосередитися на протидії тим викликам і загрозам, які мають загальний для всіх знаменник і транскордонний характер.

Також у сфері безпеки СП слід застосувати вже відомий принцип «більше за більше». Іншими словами, не визначати єдині для всіх східних партнерів завдання, а ставити більш амбітні цілі і більш активні формати співпраці для тих країн, які цього прагнуть, у першу чергу – для України, Грузії і Молдови. Зокрема, протидія гібридним загрозам, актуальність якої постійно підкреслюється в ЄС, в тому числі відображена і в Спільній декларації саміту Східного партнерства 2017 року, мало б визначати подальший розвиток співпраці між ЄС – з одного боку, та Україною, Грузією і Молдовою – з іншого. Адже три країни практично щодня стикаються з гібридними погрозами, джерелом яких є Росія.

Для узгоджених дій в рамках СП доцільно було б створити платформу протидії гібридним загрозам і врегулювання конфліктів, в роботі якої б взяли участь ЄС і ці три країни. Адже створений за участю ЄС Європейський центр з протидії гібридним загрозам в Гельсінкі не в змозі адекватно оцінити гібридні загрози в такому віддаленому для нього регіоні, та ще й без участі країн, які безпосередньо піддаються цим загрозам. Надалі до цієї платформи могли б приєднатися й інші країни-партнери.

Для України, Грузії і Молдови важливими питаннями є кібербезпека і стратегічні комунікації, включаючи протидію негативному впливу пропаганди. У цих двох напрямках країни могли б рухатися паралельно, але узгоджено, обмінюючись досвідом і реалізуючи спільні проекти. Як показало дослідження, проведене в ході реалізації проекту «Сприяння розвитку можливостей України гарантувати безпеку суспільства в умовах гібридних загроз» в рамках проекту Civic Synergy за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та ЄС, три країни, які підписали Угоду про асоціацію, мають схожі проблеми у сферах інформаційної та кібербезпеки. А значить, вони можуть спільно їх вирішувати, підвищуючи власну стійкість до гібридних загрозам.

Ця співпраця особливо актуалізується в контексті майбутніх президентських виборів у Грузії в жовтні цього року, парламентських виборів в лютому 2019 року в Молдові, президентських і парламентських виборів в Україні.

Без сумнівну, Кремль намагатиметься вплинути на ці вибори, використовуючи інформаційні та IT-ресурси, щоб привести проросійські сили до влади в цих країнах і перешкоджати їхньому зближенню з ЄС. Не виключено, що «обкатані» на виборах в Грузії, Молдові та Україні технології Кремль спробує застосувати для втручання у вибори депутатів Європейського парламенту, які відбудуться у травні 2019 року. Це повинно стимулювати Брюссель до тіснішої співпраці з трьома країнами в контексті інформаційної та кібербезпеки.

Постійне структуроване співробітництво ЄС (PESCO), схвалене в грудні 2017 року, передбачає можливість участі третіх країн, а інформаційна та кібербезпека внесені до переліку топ-пріоритетів цієї нової ініціативи ЄС. Крім того, з сімнадцяти визначених Євросоюзом у березні 2018 року першочергових проектів PESCO два стосуються згаданих сфер – це «Платформа обміну інформацією щодо протидії кіберзагрозам і інцидентам» (Cyber Threats and Incident Response Information Sharing Platform) і «Група швидкого реагування на кіберзагрози і взаємодопомога в кібербезпеці» (Cyber Rapid Response Teams and Mutual Assistance in Cyber Security). До згаданої Платформи могла б приєднатися і Україна, а також Грузія і Молдова, співпраця з якими дозволилм б «Групі швидкого реагування …» не тільки отримати додаткові джерела інформації про характер кіберзагроз, а й надавати допомогу країнам-партнерам в забезпеченні там кібербезпеки виборів.

Щоб дійсно створити зону стабільності і безпеки в регіоні СП, ЄС слід було б більш активно включитися у процеси врегулювання конфліктів і зробити їх дієвими. Можливості впливу для цього Брюссель має, питання лише в бажанні. Це могло б стати тестом для загальної політики безпеки і оборони ЄС, демонстрацією її ефективності і внеском в розвиток Євросоюзу як глобального лідера так, як це прописано в його «Глобальній стратегії».