Чому Захід має неухильно підтримувати Україну: три головні причини

Чому Захід має неухильно підтримувати Україну: три головні причини

Photo: ua.depositphotos.com / rospoint.ukr.net
20 Травня 2023
FacebookTwitterTelegram
875

Цілком імовірно, що ми перебуваємо на вирішальному етапі історії. На багатьох фронтах людство стикається зі зростаючими викликами, серед яких занепад демократії, порушення прав і свобод людини, бряцання ядерною зброєю та її поширення, глобальне потепління. У цьому есе я стверджую, що суттєво сприяти розв’язанню кожного з цих викликів перед обличчям відкритої агресії може подальша рішуча підтримка України.

Прямими військовими, політичними та гуманітарними ініціативами вона не обмежується. Поточна політика включає і має продовжувати включати в себе заходи, які опосередковано підтримують прагнення України до свободи [1] і обмежують здатність росіян її стримувати. Мабуть найдієвішим із цих кроків є скорочення залежності Європи від російських нафти й газу. Цього надзвичайного результату європейцям вдалося досягти менше ніж за рік. Це призвело до суттєвих економічних витрат, але в довгостроковій перспективі дасть економічні переваги й вигоди у сфері безпеки.

Демократія і права людини здають позиції, і цей відступ триває вже понад 15 років (Freedom House, 2022), але вторгнення путіна активізувало всі вільні суспільства й спонукало їх до згуртованої відповіді. Принаймні поки що. 24 лютого 2022 року росія розпочала вторгнення з конкретною метою – загарбати Київ, обезголовити демократично обраний український уряд і поставити на його місце кремлівських маріонеток. Новою ця мета не була. Продовження втручання в українську політику було стандартним інструментом росії з моменту проголошення Україною незалежності в 1991 році. Спроба завадити українському прагненню «повернути на Захід» призвела до Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності в 2014 році, також відомої як Майдан. Окупація росією Криму і частини східних областей України в 2014 році виявилася недостатньою для того, щоб спонукати Захід до дієвої реакції. Справді, Північний потік-2 схвалили вже після вторгнення 2014 року, тобто тенденція до умиротворення агресора тоді ще нікуди не зникла. Таким чином, росія в суто ленінському стилі «прощупала» Захід багнетом, знайшла нібито м’яке місце і вже повномасштабно вломилася в Україну в 2022 році.

Проте прокинувшись, демократичні суспільства стають грізним супротивником. Збільшивши військову, матеріально-технічну і розвідувальну підтримку України, НАТО дало росії рішучу відсіч. ЄС розробив багатоаспектну стратегію протистояння російським поставкам природного газу, які москва перетворила на знаряддя шантажу. Попри російські прогнози, зиму 2022-2023 років Європа успішно пережила. У пастку московської газової залежності втрапили не всі країни ЄС. Литва у 2014 році спорудила потужності для зберігання і регазифікації СПГ. У разі зриву російських поставок  національні потреби в блакитному паливі цей об’єкт задовольнить повністю. Литва назвала його «Незалежність».

Протягом першого року повномасштабного вторгнення Захід чітко дав зрозуміти, що припиняти підтримувати молоду й життєздатну демократію він не збирається. Але цієї лінії потрібно триматися, щоб не дати автократам зробити висновок, що рішучість Заходу – тимчасова [2].

Чи стане колективна й стійка підтримка України геополітичним розворотом демократій із відступу в наступ – розсудить історія. Підтримка України – шанс, який не можна втрачати.

Путін і його оточення заходилися бряцати ядерною зброєю. Потурати їм неприпустимо, інакше до такого шантажу можуть вдатися не лише інші ядерні держави, а й ті, що жадають ними стати. Будь-які прогнози перебігу подій мають ураховувати, що російська економіка менша за канадську. ВВП Канади у 2020 і 2021 роках був приблизно на 10% більшим, незважаючи на те, що за кількістю населення Канада менша за росію на три чверті. До повномасштабного вторгнення росія була одним із трьох найбільших виробників нафти (після США і Саудівської Аравії). Геополітичні важелі впливу росії походять здебільшого з двох джерел: величезні запаси вуглеводнів (газу і нафти) та ядерний арсенал.

Досвід України є серйозним уроком для всіх, хто прагне обмежити розповсюдження зброї масового знищення. Після розпаду Совєцького Союзу Україні дістався третій за величиною запас ядерної зброї у світі. У 1994 році Україна, росія, Велика Британія і США підписали Будапештський меморандум. В обмін на гарантії суверенітету і територіальних кордонів Україна відмовилася від ядерної зброї. Серед іншого, дипломати тоді просували аргумент, що така відмова буцімто зробить світ більш стабільним. Але тепер ми бачимо, що російсько-українська війна може дати державам, які володіють або прагнуть володіти ядерною зброєю (Північна Корея, Іран), переконливий сигнал, що ця зброя збільшує геополітичний вплив, і що відмовлятися від неї безглуздо.

Запобігти російському вторгненню в Україну, якій росія неодноразово заважала «повернутися на Захід», Захід не зміг. Тепер у нього є шанс виробити стратегію, яка стримуватиме, а не заохочуватиме ядерний шантаж. Саме тому, що ядерна війна немислима, ми маємо ретельно продумати таку стратегію. Поступка перед ядерною загрозою підтвердить ефективність ядерної зброї як знаряддя шантажу та збільшить стимули для її набуття. Поки що стратегія Заходу була виваженою і послідовною. Хоча ми наразі достеменно не знаємо, яким чином Захід інформує росію про свою відповідь на використання нею тактичної ядерної (або хімічної чи біологічної) зброї. Можливо, так і треба, і такі сигнали, справді, мають бути до певної міри непрозорими.

Але принаймні один меседж мусить бути однозначним: Захід продовжить підтримувати Україну наперекір ядерному залякуванню. Вагання на цьому шляху сигналізує іншим, що шантаж діє; непохитність сигналізує, що ні.

На перший погляд, вплив російського вторгнення на проблему глобального потепління може бути лише периферійним. З одного боку, в Європі зросте використання вугілля на заміну природному газу. Вугілля залишає приблизно вдвічі більший вуглецевий слід, ніж газ, тож це було б очевидним кроком назад. З іншого боку, протягом кількох тижнів після початку вторгнення ЄС зобов’язався прискорити програми декарбонізації. Але справжня глобальна проблема полягає не стільки в декарбонізації розвинутих економік, скільки у складності цього процесу для країн, що розвиваються [3].

Зобов’язання європейців не відновлювати імпорт природного газу з росії створює потужний стимул для прискорення інновацій у декарбонізації. Справа не просто в упровадженні наявних низьковуглецевих технологій чи навіть постійному зниженні їхньої вартості. Потрібними є радикальні нововведення, які будуть доступними в країнах, що розвиваються, і докорінно змінять їхні економіки. Інстинктивна відмова Європи від російських нафти й газу коштувала дорого, але це рішення було правильним, і його варто підтримувати. Це додатково стимулюватиме інновації у сфері декарбонізації.

Авторитарні сили набирали обертів протягом більше десяти років, тоді як демократія в багатьох країнах здавала позиції. Постійна підтримка України – військова, економічна, гуманітарна – це історична можливість не лише зупинити згортання демократичних цінностей, а й стимулювати їхній розвиток. Порушення цього зобов’язання перед Україною стимулювало б автократів і диктаторів досягати мерзенних цілей будь-якими засобами, включно з воєнними злочинами.

[1] Бажання українців звільнитися від москви сягає принаймні Вольтера. У своїй книзі «Історії Карла XII», опублікованій у 1731 році, він стверджує, що “Україна завжди прагнула бути вільною”.

[2] Економічні санкції також постійно посилюються, але історія показує, що переконати диктаторів у безперспективності їхньої поведінки самі лише санкції не зможуть

[3] За оцінками, щоб підвищити стандарти життя в цих країнах до західних, світовий ВВП і глобальне споживання енергії потрібно потроїти.

Список літератури

Freedom House (2022), Freedom in the World 2022: The Global Expansion of Authoritarian Rule

Ця публікація входить до збірки есе, створеної за ініціативи НБУ. У ній відомі економісти, політологи та історики – визнані світом експерти – на волонтерських засадах діляться своїми думками та аргументами про те, чому, допомагаючи Україні, ви допомагаєте всьому світу. Повну збірку есе можна прочитати за посиланням 

#допомогаУкраїні_допомогасвіту

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний