Економічні причини для зеленої відбудови України

Кожна пропозиція програми відновлення містить термін «зелена відбудова» (наприклад, CEPR, КМУ). Економіка України інтенсивно використовувала викопне паливо. Велика частка енергетичного сектору та важлива для країни металургійна промисловість значною мірою залежали від вугілля. Крім того, системи централізованого теплопостачання, успадковані з радянських часів, залежали від вугілля чи природного газу, що частково імпортувався з росії.

Уся ця інфраструктура зазнала величезної шкоди внаслідок російського нападу. За останніми оцінками, інфраструктурні збитки сягають 105,5 мільярдів доларів США. Поруч із закликом надати Україні потужну підтримку у відновленні пошкоджених та знищених активів, ми стверджуємо, що не потрібно відновлювати довоєнні активи, залежні від викопного палива. Зелена відбудова, в процесі якої старі електростанції чи металургійні заводи замінять об’єкти “зеленої” енергетики, а енергонеефективні будинки – сучасні будівлі з теплоізоляцією, є життєво важливою для інтересів та енергетичної безпеки України в майбутньому.

Довоєнні драйвери озеленення економіки

Ще до війни необхідність декарбонізації для України ставала все більш зрозумілою. Оскільки відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) стає дедалі більше в усьому світі, вартість ВДЕ та технологій, що опосередковано покладаються на відновлювані джерела енергії, продовжує знижуватися порівняно зі старими методами виробництва на основі викопного палива (рис. 1). Дійсно, якщо не брати до уваги проблеми, спричинені притаманною їй волатильністю, капітальні витрати на сонячну енергію вже є нижчими навіть порівняно з енергією виробленою з газу – на додачу до величезної різниці експлуатаційних витрат між безкоштовною сонячною енергією та дорогим газом.

Хоча в деяких сферах (промисловість, судноплавство чи авіація) технології з нульовим рівнем викидів СО2 досі недостатньо розвинені, постійна динаміка вартості у бік зелених технологій триватиме – й пришвидшиться завдяки більшим зусиллям з декарбонізації через нову геополітичну ситуацію (наприклад, план REPowerEU щодо скорочення імпорту викопного палива з росії на 66% до кінця 2022 року та повного припинення залежності до 2027 року).

Декілька дуже витратних аспектів української економіки, заснованої на викопному паливі, давно й добре відомі. Це, зокрема, вуглевидобувна промисловість, а особливо державні вугільні шахти, які мають величезні експлуатаційні збитки, та надзвичайно енергонеефективний фонд громадських та житлових будівель. Плани «справедливого переходу» задля припинення видобутку та соціально відповідального використання вугілля розроблялися ще до повномасштабної війни, а зусилля, спрямовані на підвищення енергоефективності будівель, включали часткову лібералізацію тарифів на газ, Фонд енергоефективності та оголошений Президентом ще один фонд з інвестицій в енергоефективність.

Українська політика з енергоефективності була доволі амбітною: оновлений Національно визначений внесок (NDC), рекомендаційний план зі сприяння досягненню глобальних цілей Паризької угоди, вимагав скорочення викидів парникових газів (ПГ) на 65% у 2030 році порівняно з 1990 р. та досягнення вуглецевої нейтральності до 2060 року. Крім того, членство в Енергетичному співтоваристві означає необхідність впровадження подальших екологічних норм ЄС, як-от Директиви про промислові викиди. А запланований ЄС «Механізм коригування вуглецю на кордоні» (CBAM) запровадить високі тарифи на експорт до ЄС, у ціні якого не враховані викиди CO2.

Значне посилення тиску щодо декарбонізації від початку повномасштабної війни

Війна пройшлася ударними хвилями по світовій економіці. Тоді як західні країни запроваджують санкції проти російської економіки, а росія намагається використовувати залежність європейських країн від російського викопного палива (особливо природного газу) як стратегічний інструмент, ціни та волатильність цін на багато викопних енергоносіїв значно виросли. У контексті поточної геополітичної напруженості економічна залежність від імпортованого викопного палива означає величезний ціновий ризик для будь-якої економіки в порівнянні з енергією з ВДЕ, що несе лише капітальні витрати (див. рис. 2 і 3).

Для України ризик подальшої залежності від викопного палива (див. рис. 4) значно виходить за межі цінових ризиків. Росія була ключовим постачальником викопного палива – особливо вугілля (приблизно ¼ внутрішнього споживання) та нафти (більше 50% імпортувалося прямо чи опосередковано через білоруські НПЗ з росії). Україна імпортує близько 1/3 потреб внутрішнього споживання, а решту виробляє всередині країни. З 2016 року Україна офіційно більше не імпортує газ із росії, а купує його у країн-членів ЄС «реверсом», а ці країни, у свою чергу, купують частину свого газу в росії. Однак більша частина фізичного імпорту газу надходить в Україну через транзит українського газу з росії. Замінити російський імпорт іншими постачальниками було б непростим завданням, особливо у випадку природного газу, який потребує відповідної трубопровідної інфраструктури.

Нарешті, 28 лютого Україна подала заявку на членство в ЄС. Згодом вступ до ЄС означатиме значне посилення вимог щодо екологічної політики. Зокрема, це включатиме впровадження Схеми торгівлі викидами Європейського Союзу (EU-ETS) для великих заводів-забруднювачів, відповідних нормативів (або ETS 2, що розробляється) щодо викидів меншими забруднювачами та цілої низки регулятивних актів, наприклад, стосовно енергоефективності будівель.

Технології та організація зеленої відбудови

У підсумку стає зрозумілим, що зелена відбудова є необхідним чинником для забезпечення стійкості та конкурентоспроможності економіки України в майбутньому. Однак, що саме буде являти собою зелена відбудова та як її організувати? Зелене відновлення має переважно означати заміну зруйнованих або пошкоджених активів, пов’язаних зі старою економікою викопних ресурсів, новими технологічними рішеннями. Можливі кандидати показані на рисунку 5.

Загалом, слід очікувати, що початкові інвестиційні витрати на багато типів зелених технологій будуть вищими  порівняно зі старими технологіями. Зниження економічних затрат здебільшого відбуватиметься протягом життєвого циклу активів, оскільки витрати на енергію або паливо є нижчими в порівнянні зі старими технологіями. І хоча деякі зелені технології явно є економічно привабливішими за старі активи (наприклад, виробництво електроенергії на основі ВДЕ, а не вугілля), деякі технологічні рішення досі знаходяться на більш ранніх та більш дорогих етапах свого циклу розвитку – як-от металургійне виробництво із застосуванням DRI-EAF. Для деяких секторів потрібно буде зробити вибір.

Це породжує певні виклики, які необхідно буде вирішувати при розробці програми зеленої відбудови в Україні: яким технологіям слід віддати перевагу, як організувати технологічний вибір, і як фінансувати початкові вищі витрати на зелені технології? 31 травня проект Low Carbon Ukraine, у співпраці з Ecoaction та Bankwatch, організував круглий стіл з представниками українського громадянського суспільства та лідерів думок у галузі з метою глибшого розгляду цих питань. Результати цього обговорення будуть опубліковані тут найближчим часом. Наразі зрозуміло, що для України зелена відбудова не розкіш, а економічна необхідність.