Електронна Петиція По-Українські: Реалії та Перспективи

Аналізуючи петиції, бачимо, що суспільство цікавлять питання депутатської недоторканості, зняття депутатського мандату, особистого голосування народних депутатів, можливості відкликання будь-якої вибраної особи. Не менш важливим є й проблема корупції та хабарництва, законодавчого затвердження права громадян на захист, гарантування вкладів.

Нещодавно в Україні запрацювала система електронних петицій, що ознаменувала собою нову віху у відносинах влади і суспільства. Відтепер, громадяни вправі звертатись до влади через мережу Інтернет, а влада зобов’язана їх почути. Звичайно, є одне але. Щоб вас почули, ви маєте здобути підтримку інших громадян, яких, в свою чергу, повинно бути не менше як 25 тисяч.

Визначення понять. Електронна петиція це … Законодавство України під електронною петицією розуміє «особливу форму колективного звернення громадян до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування» [3]. На перший погляд, Закон відмежовує електронну петицію від інших видів звернень, зазначаючи, що це «особлива форма колективного звернення». Що такого особливого в електронній петиції? Так, це інноваційна форма комунікації між владою і громадянами, нова форма політичної участі, один з дієвих інструментів прямої демократії, що впевненим поступом завойовує цивілізований світ. Очевидно, що е-петиція – це прогресивний, покращений варіант знаної давно традиційної петиції. Але, у законодавстві України немає визначення петиції. Поза тим, Закон України «Про звернення громадян» розрізняє пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги [2]. Чим є електронна петиція? Особливою формою колективної пропозиції, клопотання чи скарги? Заяви, клопотання і скарги мають одну основну мету – захист прав і законних інтересів громадян. І тільки за допомогою пропозиції громадяни беруть участь у здійсненні влади [1]. Більшість науковців погоджується, що петиція, (а на наш погляд і е-петиція) як колективне звернення має на меті вирішення найважливіших питань життєдіяльності держави та суспільства і є формою участі громадян в управлінні державними справами [1], [4]. З огляду на це, в основі електронної петиції повинна лежати пропозиція – рекомендація, порада чи думка з приводу суспільно-політичного життя.  

Сервіс електронних петицій в дії. Президент відповідає. Петро Порошенко дав старт електронним петиціям в Україні, коли на його офіційному ресурсі запрацював сервіс електронних петицій, доступний за постійною адресою: petition.president.gov.ua. Поточними результатами є тисячі поданих електронних петицій, 8 е-петицій отримали відповідь Президента, а 7 перебувають на розгляді.

Секрет успіху системи електронних петицій в Україні. Запровадження системи електронних петицій в Україні є важливим кроком на шляху побудови відкритого суспільства й держави для громадян. Успішна реалізація цією ініціативи залежить від багатьох факторів: політичної волі керівництва держави, позаяк е-петиції не повинні функціонувати задля популізму, мовляв «влада – відкрита», і ми «почуємо кожного»; розуміння фундаментальної мети функціонування сервісу не лише владою, а й громадянами, адже е-петиція – це не спосіб розваги або троллінгу державних органів, а дійсно важливий інструмент громадського впливу, а тому, реєструючи петицію, слід зважити на неписане правило «і собі, і людям». В умовах боротьби за владу, е-петиції можуть стати інструментом тиску на владу не лише з боку  громадськості, а й політичних опонентів, здатних забезпечити необхідну кількість підписів. Е-петиції не повинні перетворитись на деструктивну політичну технологію.

Не менш важливими є суто технологічні і організаційні фактори. Сервіс «електронні петиції» повинен бути легким в навігації й гнучким щодо запитів користувачів. Так, вже у перший день функціонування президентського ресурсу з’явилися петиції, що містять пропозиції щодо вдосконалення ресурсу, зокрема: «Зробити розділи по секторам», «Зробити відмітку «Вами вже підписано», «Об’єднувати схожі петиції в одну», «Впорядкування електронну систему петицій (навігація)», «Додати можливість голосувати проти петицій (віднімати по одному голосу), «Вдосконалити сервіс «Електронні петиції», «Коментарі до петицій». Президентський сервіс дійсно потребує впорядкування, адже поки що елементарно відсутні статистичні дані щодо кількості петицій, питання запитувачів (FAQ) та й групування по сферах вбачається доцільним.  

Організаційні фактори це, перш за все, процес подання е-петиції – підготовка петиції з розміщенням на ресурсі, розгляд петиції, і, власне, результат.  Найскладнішим у питаннях подання е-петиції є складання її змісту та вибір адресата. Так, Change.org проаналізувавши великий масив е-петицій, які були успішні в реалізації, наводить ряд спільних рис, які можуть стати в нагоді про подачі петиції. Зокрема, йдеться про вибір конкретної, специфічної цілі, яка не повинна бути загальною чи абстрактною .

Якість тексту е-петиції, її заголовку є дійсно вагомим чинником її успішної реалізації. Заголовок з граматичними та лексичними помилками може стати причиною ігнорування е-петиції з боку підписантів. Так, на сайті Президента України у перший день існування цього сервісу була зареєстроване звернення з проханням видаляти петиції у яких більше п’яти граматичних або лексичних помилок або зміст яких доведений до абсурду. Заголовок петиції не повинен складатись з одного слова, як наприклад «Образование».

Текст е-петиції може стати запорукою її успіху або ж причиною провалу. Так, аналізуємо петицію «Ввести, запретить». Відзначимо досить інтригуючу назву, переходимо до розгорнутого змісту, і бачимо, що петиція є «само-виключною», оскільки містить не одне, а 5 звернень: про службу в армії, про смертну кару, про цензуру на телебаченні, про оренду землі, про пам’ятки історії. Уявимо, що більшість підтримує 4 пункти з п’яти, але проти одного з них, відтак навряд чи ця петиція отримає достатню кількість підписів.

Щодо складання тексту петиції, цікавим є досвід Австралії. Попри те, що в країні поки що недоступна електронна система петицій, в нагоді стане  її досвід функціонування системи традиційних петицій. Так, автори петицій мають змогу надіслати чорновий варіант петиції на розгляд до Секретаріату Петиційної Комісії для того, щоб перевірити чи петиції відповідають формальним вимогам, ще до збору підписів [6]. Зрозуміло, що кількість електронних петицій, зважаючи на об’єктивні причини, у будь-якій країні буде незрівнянно більшою поряд з традиційними петиціями. А відтак потрібно було б утримувати цілу «армію чиновників», що розглядали б чорнові варіанти е-петицій. Але, дещо підкоригувати умови так званої премодореції – не завадило б.  

Згідно Закону форми для е-петицій будуть розміщені на офіційних ресурсах органів державної влади. Чому б не створити інтерактивний ресурс, наприклад StatePetition.gov.ua, який би містив усі необхідні посилання на сервіси е-петицій усіх органів державної влади та місцевого самоврядування, статистику й інформацію.

Електронні петиції: зарубіжний досвід або звідки черпали натхнення. Очевидно, що готуючи підґрунтя для запровадження системи е-петицій в Україні, законодавці та громадські діячі черпали натхнення головно з досвіду США, Великобританії, Німеччини. А ідейним натхненником став Барак Обама з своїм президентським ресурсом “We the People”, що почав своє функціонування у  вересні 2011 з 5 тис. необхідних підписів, й двічі «піднімав ставки» – до 25 тис. у жовтні 2011 р, та рекордних 100 тис. у 2013 р. Творці ресурсу просто не очікували такого сплеску активності. Так, дописувач The Atlantic М. Гарбер наводить дані, що за останні два місяці 2012 року на сайті було зареєстровано понад 70 тис. петицій. Внаслідок такого зростання  у 2013 році необхідну для офіційного реагування кількість підписів було збільшено до 100 тис., зібраних протягом 30 днів. У Великобританії та Німеччині кількість підписів, необхідних для розгляду є теж чималою – 100 та 50 тис. відповідно [5].

Україна є значно лояльнішою й ставить вимогу у всього лише 25 тис. підписів. Багато це чи мало – покаже час. Але, вже сьогодні відповідальним особам, що забезпечують функціонування президентського сервісу е-петицій потрібно переглянути    умови перевірки тексту петиції, й загалом постійно працювати над удосконаленням ресурсу. Але, й це навряд забезпечить нас від лавини абсурдних петицій, як от у Великобританії, коли підтримку у 600 тис. підписів отримала петиція 12-річного хлопчика, який просив дозволити продаж індійських слонів в зоомагазинах. Передбачаємо, що в Україні, як і в США журналісти будуть складати рейтинги найсмішніших, найабсурдніших петицій.

У підсумку. Електронні петиції – це не тільки пряма демократія в дії, а й своєрідний зріз громадської думки. Аналізуючи петиції, що отримали більше ніж 25 тис. підписів, бачимо, що суспільство цікавлять питання депутатської недоторканості, зняття депутатського мандату, особистого голосування народних депутатів, можливості відкликання будь-якої вибраної особи. Не менш важливим є й проблема корупції та хабарництва, законодавчого затвердження права громадян на захист, гарантування вкладів. Активність громадян, які створюють і підписують е-петиції, свідчить про готовність суспільства виходити на новий рівень взаємодії з владою.

Щиро сподіваємось, що незважаючи на певні недоліки, електронні петиції в Україні стануть інструментом реального впливу громадян на владу, здатним створити якісно нові форми участі громадян.

Література