Врятувати Рядового Фермера: Що Допоможе Розвитку Фермерства в Україні

Малі та середні господарства для розвитку потребують банківського фінансування, тільки в цьому випадку з’являться ширші можливості працевлаштування сільських жителів, придбання господарствами земельних ділянок і розвитку сімейних підприємств, які будуть створювати достатньо доходів для нинішнього і наступних поколінь. Нічого цього не станеться, якщо банківський сектор не стане повноцінним, активним учасником цього процесу.

Як виглядатиме в майбутньому сільська місцевість України? Наслідком незавершених реформ впродовж останнього десятиліття та слабкого банківського сектору стала поява крупних корпоративних виробників, у власності кожного з яких знаходяться до половини мільйона гектарів землі, та слабких малих та середніх ферм, що користуються 500 гектарами або менше, а також до міграції сільської молоді у міста. Нещодавно розпочаті банківські реформи, за умови їх продовження, можуть привести до більш збалансованого розвитку. Малі та середні господарства потребують для розвитку банківське фінансування, а банки зацікавлені у потенційно величезному ринку. Тому реформи повинні заохотити консолідування земельних ділянок, вирішити проблеми із банківськими заставами та знизити процентні ставки. Якщо реформи не відбудуться, а будуть постійно відкладатися, величезні корпоративні господарства безальтернативно пануватимуть в пострадянській сільській місцевості на шкоду України.

Чи є життєздатними сімейні сільські господарства?

Нещодавній розвиток сільського господарства відбувався за рахунок крупних агрохолдингів, що орендують та контролюють величезну площу землі, до 500 тис га. При подібних ґрунтах та чередуванні культур в США не спостерігається таких величезних груп, оскільки переваги масштабу обмежуються можливостями якісного менеджменту. Більшість ферм в США, що виробляють зернові, є сімейними (96%), а середня площа виробництва дорівнює 445 га.

Сімейні ферми в Україні можуть бути життєздатними та цікавлять банківський сектор. Щоб засвідчити це, було підраховано грошовий потік для ферми площею 500 га, використовуючи банківський інструмент, розроблений та перевірений МФК. Також досвідченим агроекономістом, який управляє власною сімейною фермою [1], перевірено та підтверджено фінансову модель. Необхідний рівень робочого капіталу оцінено в 1,6 млн грн на рік, необхідні витрати по оновленню основних засобів – в 4 млн грн за 5-річний період. На основі припущень про вартість кредитів (25% на рік), ферма створює достатньо доходу, щоб покрити витрати на оновлення основних засобів та отримати прибуток 2,5 млн грн на рік [2]. Припускаючи сімейну структуру (2 постійних працівників та 4 помічників), це означає місячний дохід 35 тис грн на кожного члена сім’ї. Це достатньо, щоб заохотити сім’ї в Україні обирати сільське господарство як свою професію, а дітей – залишатись на фермі і не переїжджати у міста.

Іншою перевагою ферм у сімейній власності є те, що робота в секторі є дуже сезонною та змінною. Власник/оператор/родинна робоча сила адаптується до такого робочого середовища. Наймана робоча сила є менш гнучкою. Робота в сільському господарстві вимагає багатьох спеціалізованих вмінь, які можна здобути лише завдяки значному фермерському досвіду. Сімейне управління знаходить та використовує відносну перевагу власної ферми; корпоративний менеджмент – часто ні.

Сімейні ферми не можуть розвиватись без фінансування

Наразі малі та середні українські ферми знаходяться у програшному становищі порівняно із великими виробниками в Україні та інших країнах, що є крупними експортерами агропродукції. Це є наслідком декількох чинників, в т. ч. доступу до конкурентного ринку факторів виробництва, технологічного прогресу, міжнародних ринків та, що найбільш важливо, капіталу. Капітал або недоступний, або доступний за ціною, що в чотири або більше разів перевищує вартість капіталу в інших крупних експортерах сільськогосподарської продукції. Крупні українські виробники, з іншого боку, фінансуються інвесторами з країн із значно нижчими процентними ставками. Ця різниця процентних ставок ставить малі та середні українські ферми у надзвичайно скрутне становище

Крупні виробники використовують фінансову міць для отримання нижчих виробничих витрат, тоді як можливості малих та невеликих фермерів обмежуються нестачею коштів. Крупні виробники отримують послуги висококваліфікованих технічних експертів для прийняття кращих рішень, тоді як малі та середні виробники при прийнятті технічних рішень змушені покладатися на власні ресурси. Крупні виробники покращили умови зберігання продукції, що дозволяє їм використовувати такі фінансові інструменти, як складські розписки (англ. «warehouse receipts») та утримувати якість продуктів для виходу на внутрішні та зовнішні ринки. Малі та середні виробники, як правило, мають лише невеликі склади на фермі, без засобів осушування та аерації, що зменшує ймовірність досягнути кращих цін на товари та отримати доступ на міжнародні ринки.

Численні публікації вказують на те, що банки неохоче кредитують малих виробників і тому застраховують себе від ризиків, підвищуючи процентні ставки та встановлюючи надмірні вимоги до застави. Такі аргументи неправильні. Банки зацікавлені у кредитуванні цього сектора. Банківський сектор готовий та здатний розширятися у сектор малих та середніх виробників, але він обмежений нестачею реформ. Зусилля уряду та донорів щодо розвитку сільської місцевості не матимуть тривалих наслідків, якщо не розглянути умови банківського кредитування малих та середніх сільських господарств.

На рішення банку щодо позики сільському господарству прямо впливають операційні витрати на позику виробнику та витрати, пов’язані із ризиком [3]. Будь-що, що підвищує продуктивність (зменшуючи витрати на робочу силу [4]) або знижує ризик (менша кількість неробочих кредитів) робить кредитування агросектора більш привабливим для менеджменту банків. Будь-який банк, що надає позики агросектору, повинен прийняти стратегічне рішення та передбачити розвиток спеціалізованих знань і вмінь.

Перелік перешкод на шляху забезпечення кредиту на розумних умовах для незалежних, малих виробників починається із відсутності земельних прав, обмежених мораторієм. Земля сільськогосподарського призначення непридатна в якості застави, не є товаром, і відсутні правові можливості використовувати орендовану землю як заставу. Більше того, витрати банків на оцінку та моніторинг позик є надто високими, що зменшує потенціал прибуткових операцій. Справа не в тому, як вважає дехто, що банки не зацікавлені у кредитування сімейних ферм. Радше банки змушені реагувати на наявні бізнес-умови.

Кредитування сільського господарства обмежене високими процентними ставками

Іншою значною проблемою є високі процентні ставки. На високі процентні ставки повинні вплинути реформи, що стосуватимуться всіх видів підприємництва, не лише сільського господарства. Способом вирішення цієї проблеми не є повернення корумпованих схем субсидування кредитних витрат малих фермерів. Таблиця внизу описує реалістичний приклад, що показує накопичення кредитних витрат. Зауважте, що різницю створює не маржа банку.

Дослідження показує, що реальні процентні ставки, до банкрутства позичальника, можуть подвоїтися або потроїтися в країнах із слабкими політичними та правовими системами [5]. Зниження процентних ставок в Україні потребує реформ, що передбачать судову незалежність, забезпечення прав власності, правове забезпечення виконання угод та зниження витрат бізнесу внаслідок корупції. Без них кредитні обмеження позбавлятимуть майбутнього невеликі ферми.

	US	Україна (гіпотетично)
Безризикова процентна ставка (Казначейські облігації або розширена LIBOR)	2.5	2,5
Маржа банку	1,5	2,0
Інфляція поза країною	0	10
Ризик дефолту	0,5	6,0
Політичний та правовий ризик	0	5,0
Всього	4,5	25,5

Незавершені реформи сприятимуть холдингам

Значного субсидованого урядом фінансування агросектора не буде. Що більш важливо, його і не повинно бути. Україна є виробником світового рівня, і фінансовий сектор, як в Україні, так і поза її межами, готовий задовольнити попит. Зміненою роллю влади є створити умови, в яких фінансування сектору приватними банками забезпечить досягнення соціальних та економічних цілей уряду. Вважати інакше було би поверненням до радянського типу мислення. Всі учасники українського агросектора повинні забути про ілюзію прямого фінансування урядом і натомість розглядати ринок агрофінансування та його невикористаний потенціал. Будь-які субсидії уряду є шляхом назад до корупції.

Якщо реформи, вигідні сімейним фермам, не відбудуться або відбуватимуться надто повільно, кращого балансу між сімейними фермами та величезними фермерськими корпораціями не буде досягнуто. Холдинги монопольно зростуть у розмірі та силі. Це не є найкращим рішенням для України.

Щоб забезпечити наявність капіталу за поміркованою вартістю, необхідно продовжувати банківські реформи. У всьому світі немає місця із потужним сільськогосподарським сектором, яке би не мало міцної фінансової системи. Щоб фінансова система добре працювала, влада повинна запровадити відповідне регулювання та державну політику. І навпаки, без відповідної державної політики фінансова система не розвинеться достатньо, щоб надавати необхідний капітал для підтримки виробничого потенціалу України, і залишить малих та середніх українських фермерів неконкурентними у порівнянні з крупними українськими та зарубіжними виробниками.

Реформи, що уможливлять фінансування невеликих ферм (Швидкі переваги)

Впродовж 2015 року Міністерством аграрної політики та продовольства [6] розроблялась, за значної підтримки міжнародних експертів, нова стратегія розвитку. Стратегія передбачає підтримку більш збалансованого розвитку сільського господарства в Україні. Але для запровадження розроблених міністерством заходів, багато із запропонованих реформ повинні отримати підтримку Верховної Ради. Цей процес лише розпочався і відбувається дуже повільно [7].

Реформи в області земельних прав та процентних ставок є надзвичайно важливими. Крім того, з точки зору банкірів, фрагментовані та неконсолідовані виробничі ділянки є серйозною перешкодою для кредитування [8]. Нещодавній проект ЄС вказав на необхідність консолідування сільськогосподарської землі задля покращення “структури ділянок, конфігурації та розміру сільськогосподарських земельних ділянок і забезпечення сталого використання землі [9]“.

Вирощувані зернові можуть слугувати в якості застави завдяки інструменту аграрних розписок (впливає на втрати за кредитами). Навіть не будучи заставою сама по собі, розписка спонукає виробника, що отримує позику, робити платежі за кредитом. Якщо ж цього не зроблено, земельна ділянка, зазначена в аграрній розписці, свідчитиме про проблему та не може бути використана для нової позики. Крім того, кредитор отримує право слідкувати за врожаєм під час дозрівання аж до повернення кредиту. Якщо аграрні розписки здобудуть визнання, вони також можуть служити ефективним механізмом на вторинному фінансовому ринку. Багато зусиль було прикладено міністерством, спільнотою донорів та приватним сектором, щоб запровадити аграрні розписки, але нескінченні затримки сповільнюють прогрес [10].

Більшість недовговічної застави (будівлі, автомобілі, обладнання, майбутній врожай) необхідно застрахувати. Кредитування більш ймовірне, коли вартість застави зміцнена страхуванням. Правові реформи агрострахування розробляються, але далі не втілюються [11]. За відсутності регульованих правом та прозорих систем даних, відсутнє ефективне регулювання агрострахування, і ринок не може нормально розвиватися.

Встановлення однакових умов, наслідком якого стане більш збалансований розвиток та життєздатний сектор малих та середніх господарства, повинне ґрунтуватись на прозорій та довготривалій державній стратегії. Держава повинна ефективно підтримувати малі та середні агропідприємства та відслідковувати їхній розвиток. Це не є програма соціальної підтримки. Малі та середні агропідприємства є як технічно, так і фінансово життєздатними, а з точки зору менеджменту, можливо, навіть більш вигідними. Щоб заохотити розвиток можна, наприклад, надавати малим та середнім господарствам державну землю за угодою про купівлю або оренду. Орендні платежі можуть сплачуватися, наприклад, 20 років, після чого право власності на ділянку перейде до виробника.

Навчання працівників сектора на основі університетів може навчити їх іновативним та ефективним технічним методам, управлінню урожаєм та фінансами, допомогти опанувати нові доступні та безплатні онлайн інформаційні системи, які можуть стати основою для реалістичних та придатних до верифікації грошових потоків, надати контрольну інформацію банківським ризик-менеджерам та полегшити порозуміння між банками та фермерами, що призведе до кращого доступу до фінансів.

Висновки

При втіленні стратегії та проектів розвитку сільськогосподарських виробничо-збутових ланцюжків в Україні необхідним є всеохоплююче бачення, що передбачить рівновагу між крупними фінансовими холдингами та малими і середніми фермами. Більш ніж впродовж десятиліття нестача фінансування обмежувала розвиток малих та середніх сімейних господарств. Стратегічне бачення повинне передбачати можливості працевлаштування сільських жителів і механізми придбання та укрупнення сільськими господарствами земельних ділянок та розвитку сімейних підприємств, що створюватимуть достатньо доходів для теперішнього та наступних поколінь [12]. Нічого з цього не відбудеться, якщо комерційний банківський сектор не стане повноцінним, активним учасником цього процесу.

Використані джерела

[1] Основний автор, разом із своєю командою, протягом 5 років розробляв інструмент оцінки ризиків на основні грошових потоків для банків (CLARA). Агроекономіст-дослідник входив до команди-розробниці CLARA.

[2] Більше подробиць про аналіз ви можете отримати, звернувшись на [email protected].

[3] Reusche, Huijser, Watts, and Kostromytskyi. 2014. The Profit Motive: Encouraging Bank and MFI Lending to Farmers and Agri-Businesses. Summary published in Manual 4, Credit and Insurance, published by the World Bank group. http://indexinsuranceforum.org/publication/credit-and-insurance-manual-4

[4] На практиці операційні витрати можна спрощено поділити на витрати на робочу силу та інші операційні витрати. Витрати на робочу силу – це кількість часу, витраченого працівниками банку під час внутрішнього кредитного процесу на оцінку та контроль позик агросектору. Продуктивність вимірюється середнім часом, що необхідний для завершення повного кредитного процесу та контрольного циклу для трирічної позики.

[5] Jorge Castiblanco and Myles Watts. 2014. Interest Rates and Institutions. Department of Agricultural Economics & Economics, Montana State University

[6] Стратегічна робоча група 3.2 (Доступ до фінансів) надала рекомендації, багато з яких обговорені в цій статті.

[7] Відповіді на запитання на зустрічі Американської торгової палати 4 грудня 2015 року.

[8] Одним із прикладів є витрати банків на перевірку земельних ділянок та історичних врожаїв. Підтвердження цих фактів може потребувати дуже багато часу; брак підтвердження угод про оренду та історію може неприйнятно підвищувати ризик для банку. Іншим прикладом є банківські витрати на оцінку та перевірку грошового потоку. Малі та невеликі агропідприємства не мають жодного або мають дуже мало досвіду роботи із банками і не можуть адекватно описати загальний грошовий потік, який вони отримують від вирощування 4-6 різних зернових культур на площі від 1000 до 3000 га.

[9] Stefan Verbunt. EU Twinning Project: “Assistance in development of an open and transparent agricultural land market in Ukraine.” Проект дійшов висновку, що укрупнення земельних ділянок є передумовою розвитку ринку землі сільськогосподарського призначення та українського агросектору.

[10] Закон про аграрні розписки було підписано Президентом ще 6 листопада 2012 року. Закон було розроблено робочою групою, до якої входили представники МФК, ЄБРР, ФАО, Міністерства аграрної політики та продовольства України та приватного сектору.

[11] Reusche, Gary and IFC Team. 2015 (June) PPP Agri-Insurance Development in Ukraine: main challenges, results, lessons learned, and future directions.

[12] Політика сільськогосподарського розвитку в ЄС є прикладом того, що необхідно для зрівноваження розвитку. Політика ЄС пришвидшує економічний, соціальний та екологічний розвиток сільської місцевості.

[13] Расчеты возможного дохода фермы подготовил агро-экономист Александр Ващук