Гендер та стійкість: рік пандемії в урбаністичній Україні

Працювати чи не працювати

Пандемічна криза вразила ринки праці багатьох країн, у тому числі України. Політики та громадяни зіткнулися зі складними питаннями: як людям зберегти робочі місця? Хто має більші шанси адаптуватися до нової реальності, працюючи з дому? Чи можливо зберегти якість життя та менше напружуватися через кризу? Іншими словами, що робить українців більш стійкими до кризи? У нашій попередній статті ми досліджували безпосередній вплив епідемії коронавірусу на становище міських українців на ринку праці. Ми використовували дані Gradus-опитування, що проводилося у квітні 2020 року, та виявили, зокрема, що респонденти з більш високим рівнем освіти та ті, хто проживає в Києві, з більшою ймовірністю матимуть можливість працювати з дому. Але респонденти з кращою освітою не завжди були більш захищеними від втрати роботи чи фінансової вразливості. Що змінилося за рік? У цій статті ми використовуємо новіші дані за лютий 2021 року для того, щоб дослідити, як змінилися перспективи на ринку праці для українців, які живуть у містах. 

Стійкість за рік: менші шанси не працювати та страх безробіття

Результати, наведені нами в таблиці 1, свідчать про те, що міські українці адаптувалися до тривалої пандемії в середньостроковій перспективі – можливо, завдяки більш адаптивній карантинній політиці, оскільки масова вакцинація ще не розпочалася в Україні в лютому 2021 року. Зокрема, під час другої хвилі дослідження в лютому 2021 року порівняно з квітнем 2020 року спостерігається менша ймовірність бути непрацевлаштованим (на 14,5% пункта), працювати з дому (на 13,9% пункта), страху втратити роботу (на 6,9% пункта) та фінансової незахищеності (на 10,1% пункта).

А втім, фінансова незахищеність залишається високою – 53,8% респондентів у лютому 2021 року повідомили, що мають заощадження менш ніж на 1 місяць (це незначне покращення порівняно з 56% у квітні 2020 року). Крім того, частка респондентів, яким доводиться економити на купівлі одягу (тобто осіб зі скрутним матеріальним становищем), зросла з 8,9% у квітні 2020 року до 23,4% у лютому 2021 року, що супроводжувалося скороченням частки багатих респондентів з 35,2% до 29,1 %.

Таблиця 1. Зміни становища на ринку праці

Клас прекаріату?

Добра новина — те, що в середньому українці справляються з пандемією. Проте є люди, у яких справи йдуть краще за інших. Які соціально-економічні обставини покращують економічний добробут українців? Ми визначили фактори ризику незайнятості, роботи з дому та наявності невеликих заощаджень під час карантину. Тож які вони?

По-перше, неофіційно працевлаштовані особи та фрілансери мали меншу імовірність працювати під час карантину – на значні 19,6% та 10,8% пунктів. Дослідники вже бачили, що українські міські працівники (наприклад, офіціанти) мають недалекоглядне ставлення до власного правового статусу. Хоча фріланс та цивільно-правові договори здаються вигідними через вищу «чисту» заробітну плату, такі угоди мають недоліки в довгостроковій перспективі, як-от моментальну втрату робочого місця. У цьому сенсі українські міські працівники стикаються з такими ж ризиками, як і багато інших працівників по всьому світу (таких працівників іноді називають «прекаріат»). Українські розробники політик припускали, що офіційне працевлаштування із гнучким графіком та віддалена робота можуть вирішити цю проблему (на відміну від застарілого трудового кодексу). Як ми покажемо надалі в тексті, таке рішення справді має сенс. Працюючи з дому, українські працівниці захищені від кризи на ринку праці.

Ми також виявили, що мають значення як керівна посада, так і галузь. Керівна посада до карантину асоціюється з меншою ймовірністю незайнятості – на 6,7% пунктів. Робота в готелях і ресторанах збільшує ймовірність незайнятості на значні 53,1% відсотків, тоді як працівники сфери ІТ, досліджень та реклами мають менші шанси не працювати, відповідно на 17,1%, 15,3% та 10,0% пунктів.

По-друге, на шанси працювати з дому (це друга змінна після безробіття, яка нас цікавить) також впливає рівень освіти, галузь та сприятливе місце розташування. Респонденти з вищою освітою мають на 10,7% більші шанси працювати з дому. Для респондентів з Києва ймовірність працювати вдома більша на 11,3%. Респонденти, зайняті у виробництві та сфері охорони здоров’я, мають меншу ймовірність працювати з дому на 16,7% і 19,0% пунктів, тоді як працівники сфери освіти мають на 28,7% пунктів більше шансів працювати віддалено.

По-третє, ми бачимо, що літні респонденти мають на 11,6-13,9% пунктів більшу ймовірність заощаджень менш ніж на один місяць порівняно з базовою категорією 18-24 роки. Цей результат суперечить базовій економічній теорії, яка передбачає, що заощадження зростають з віком до виходу на пенсію, проте, можливо, відображає більш високі витрати респондентів старшого віку, які мають забезпечувати всю сім’ю. Вища освіта зменшує ймовірність фінансової незахищеності на 13,1%. Респонденти з поганим матеріальним становищем на 23,6% пунктів імовірніше мають заощадження менше, ніж на один місяць, тоді як у багатих респондентів ймовірність мати такі малі заощадження на 23,3% менша. Порівняно з державним сектором працівники приватного сектора та неурядових організацій також мають заощадження менш ніж на один місяць з ймовірністю меншою на 12,0% та 9,8% (статистична значущість 5%) пунктів. Для респондентів на керівних посадах ймовірність невеликих заощаджень менша на 7,9% пункта. Цікаво, що регіональні особливості та галузь не пов’язані з малими заощадженнями на рівні 1% статистичної значущості.

По-четверте, оскільки страх часто ірраціональний, не дивно, що не так багато коефіцієнтів значущі на рівні 1% для третьої змінної – страху втратити роботу. Заможні респонденти (які можуть дозволити собі дорогі речі, як-от телевізор) на 8,5% пунктів рідше бояться втратити роботу. Особи, які працюють у приватному секторі та проживають у Східному регіоні, бояться втратити робоче місце з імовірністю більшою на 11,9% та 10,6% пунктів.

Жодної гендерної нерівності?

Економісти в розвинених країнах зафіксували значний вплив пандемії на гендерний розрив на ринку праці (Alon et al., 2020). Різні дослідники вживали термін «жіноча рецесія» (shecession) для опису чітко окресленої та різкої тенденції зростання безробіття серед жінок (Alon et al., 2021; Fabrizio, Gomes and Tavares, 2021). Причина цього двояка. По-перше, попередні кризи торкалися певних галузей будівництва та виробництва, де чоловіки були надмірно представлені. На відміну від цього, пандемічна криза COVID-19 торкнулася сфер гостинності та туризму, де жінки історично були присутні у великій кількості. Другою причиною гендерного розриву на ринку праці є те, що багато шкіл закрилися на карантин. Тож більшості батьків довелося самим піклуватися про дітей. Оскільки в більшості країн відповідальність за догляд за дітьми покладена на жінок, ця нерівність у сім’ї обмежує здатність жінок працювати з дому. Спираючись на ці два спостереження, дослідники припускають, що дистанційна робота є вирішальним чинником нової гендерної нерівності під час пандемії (Alon et al., 2021). Українські економісти поділяють ці побоювання та стурбовані з приводу перспектив гендерної нерівності в Україні.              

Позитивним є те, що ми не знаходимо доказів «жіночої рецесії» в даних про міську Україну. Наш статистичний аналіз вказує на відсутність гендерного розриву для ймовірності незайнятості, страху втратити роботу чи заощаджень менш ніж на один місяць. Цей цікавий результат суперечить результатам для розвинених країн, де пандемія часто сильніше вплинула на жінок. З іншого боку, українські респондентки з міст мають більше шансів працювати з дому. Це може бути імовірним поясненням того, чому в Україні немає «жіночої рецесії»- респонденткам в Україні краще вдався перехід до дистанційної роботи порівняно з чоловіками. Ба більше, жінки в містах України працюють з дому з більшою ймовірністю, ніж чоловіки, – на цілих 10% пунктів.

Висновки

Наше дослідження показало, що до лютого 2021 року багато міських українських працівників пристосувалися до нової карантинної реальності, проте фінансова незахищеність залишається високою. Всупереч дослідженням для розвинених країн, українські працівниці почуваються не гірше, ніж чоловіки, з точки зору зайнятості, страху втратити роботу чи фінансової незахищеності. Тоді як у розвинених країнах жінки могли втратити роботу, жінки в українських містах змогли переключитися на роботу з дому. Наші результати підтверджують попередні очікування, що дистанційна робота стає вирішальним фактором, який може пом’якшити гендерну нерівність під час пандемії.              

Водночас наші результати свідчать про те, що криза, ймовірно, посилить інші виміри соціально-економічної нерівності. Розглянувши українські міста, стає зрозуміло, що є частина людей, у яких справи йдуть краще, ніж у інших. Деяким українцям вдалося зберегти роботу, почати працювати  з дому та зберегти впевненість у завтрашньому дні. Ці люди, скоріше за все, були захищені урядовими та державними нормативними актами (вони або працювали в державному секторі, або мали офіційне працевлаштування). Особи, які працювали в приватному секторі як фрілансери чи без офіційних угод, та ті, хто не займали вищих керівних посад, мали більшу ймовірність втратити роботу.

Джерело даних

Ми використовували два Gradus-опитування респондентів з України віком 18-60 років, які проживають у містах з населенням 50 000 і більше. Тобто опитування є репрезентативним лише для міського населення. Перше опитування проводилося 8 квітня 2020 року й містило відповіді 1176 респондентів. Друге опитування проводилося 15 лютого 2021 року. У ньому взяли участь 1002 респонденти. Кількість респондентів у Gradus-панелі змінилася між двома опитуваннями через вибуття та органічний приріст користувачів. Однак 672 (або 51,7%) респонденти, що брали участь у першій хвилі, також з’явилися в другій хвилі, і ми їх використали для міжчасових зіставлень.

Посилання