Колінда Грабар-Китарович: Уроки Хорватії для України

Колінда Грабар-Китарович: Уроки Хорватії для України

Photo: Євгеній Бородавко
27 Червня 2023
FacebookTwitterTelegram
1748

19 травня 2023 року Колінда Грабар-Китарович, колишня президентка Хорватії (2015-2020 рр.), розповіла про уроки Хорватії для України на Міжнародній конференції «Вперед і вгору: реформування України під час війни», організованої громадською організацією «Вокс Україна» за підтримки Національного фонду на підтримку демократії (NED).

Ми вдячні Вікторії Агаповій за транскрипцію виступу.

Подібності України та Хорватією

Минуле Хорватії багато в чому схоже на сьогодення України. Однак я сподіваюся, що наше майбутнє незабаром буде однаковим, і що Україна скоро буде там, де сьогодні Хорватія. Коли я озираюся на 1990-і роки, я бачу, як багато ми досягли. У наших сусідів у Центральній Європі шлях був дещо легшим, бо у них не було війни. Хорватія пережила низку перехідних процесів: від економіки, країни та суспільства зруйнованих війною до країни, економіки та суспільства мирного часу; від авторитарної системи за часів комунізму до демократичної системи; від централізованої планової економіки до ринкової. Ці процеси мали проходити дуже швидко. Поряд із цим відбувся ще один перехід – від майже заперечення права на існування до повного визнання нашої країни.

Історичний контекст

Коли Хорватія була частиною іншої державної структури, ми зберегли свою державність завдяки тому, що мали свій парламент (який не обирався демократичним шляхом до 1990-х років) та віце-короля, який управляв Хорватією. Робилися спроби поновити незалежність. Багато хто знає про Празьку весну, але мало хто чув про Хорватську весну, яка розгорталася приблизно в той самий час і, на жаль, була придушена комуністичною владою.

На початку 1990-х років, з падінням Берлінського муру, зовнішні обставини стали сприятливими для нашої незалежності. Ми розпочали процес знову. Однак на той час більша частина міжнародного співтовариства вважала, що Югославію слід зберегти єдиною, начебто вона завжди існувала. Югославія справді зіграла роль позаблокової країни під час холодної війни. Але на той час вона вже втратила своє геополітичне значення і зупинити процес самовизначення націй, які існували в якості югославських республік, було неможливо. [Югославська] Конституція 1974 дала всім нам право на самовизначення, включно з відокремленням, проте тодішнє сербське керівництво заявило, що ми втратили право на самовизначення, залишившись в Югославії. Тож ми мали важкі часи після наших перших демократичних виборів. 30 травня 1990 р. до влади прийшов перший Хорватський Сабор – демократично обраний парламент. На той час нас не визнавали на міжнародному рівні. Ми мали боротися за своє право на існування. Однак нам вдалося досягти визнання.

Ми проголосили незалежність 25 червня 1991 року, але міжнародне співтовариство змусило нас запровадити мораторій на незалежність на кілька місяців. Термін дії мораторію минув у жовтні 1991 року. Тим часом повстання частини місцевих сербських громад, підтримане так званою Югославською національною армією, вже розгорнулося та до кінця 1991 року вилилося в повноцінну війну з битвою за Вуковар, що було схоже на битву України за Маріуполь. Вуковар пав, але, по суті, захистив решту країни та зупинив подальшу сербську агресію в Хорватії. Потім, у січні 1992 року, Хорватія нарешті здобула міжнародне визнання. Миротворчу місію ООН було розгорнуто внаслідок безперервних спроб розпочати переговори протягом більшої частини початку 1990-х років. На той час конфлікт у Хорватії перетворився на заморожений із періодичними сутичками, коли на лінії фронту все ще гинули люди. Однак ми були налаштовані не стати ще одним випадком, подібним до Кіпру. Тож ми продовжували говорили міжнародній спільноті, що сповнені рішучості реінтегрувати окуповані території. Під час цього процесу в 1990-х роках ми розбудовували армію, дипломатичну службу та інші державні інститути. Інституційне будівництво в умовах війни є вельми складним процесом. У 1990-х роках окуповані території становили близько 1/4 нашої країни, і ми готувалися їх повернути. Ми почали з невеликих обмежених операцій, а потім у 1995 році провели дві великі операції: «Блискавка» зі звільнення та реінтеграції Західної Славонії та «Буря», в ході якої ми звільнили та реінтегрували найбільшу окуповану територію, яка була широко відомою в усьому світі як Країна. Решту окупованої території (регіон Східна Славонія) було мирно реінтегровано 1998 року.

Про воєнну економіку

Впродовж усіх років війни ми фактично не мали воєнної економіки. Ми йшли перехідним шляхом у напрямку, про який я згадувала на початку, і були неймовірно завзяті й мотивовані. Коли ми проголосили нашу незалежність, ми також заявили, що хочемо приєднатися до НАТО та Європейського Союзу. Більшість людей, особливо в міжнародному співтоваристві, вважали це неможливим. Нашими недоліками були проблеми, з якими ми зіткнулися у 1990-х роках: боротьба за право існування та інституційна розбудова в умовах війни.

Через війну Хорватія практично не отримувала іноземних інвестицій – вони надходили переважно від людей, які довіряли Хорватії з особистих причин, які колись жили тут чи просто хотіли допомогти. Ми також не отримали наявну на той момент допомогу ЄС для країн з перехідною економікою на кшталт програми PHARE, тому що вважалися політично неприйнятними. Число переміщених осіб у Хорватії та біженців від війни в Боснії та Герцеговині в розпал війни в нашій сусідній країні становило близько 1 мільйона осіб, що дорівнює чверті нашого населення. Ми дбали про біженців здебільшого самотужки, розміщуючи їх у будинках, готелях тощо, а не в таборах для біженців. Фінансування цього процесу лягало величезним тягарем на економіку.

Хорватський досвід реінтеграції

Зі звільненням окупованих територій нам потрібно було завершити кілька процесів. Більшу частину території було заміновано, тож ці області довелося розміновувати, щоб люди могли повернутися до роботи на своїй землі, до нормального життя. Процес реінтеграції є дуже непростим з погляду примирення. Там жили люди під час окупації і деякі з них підтримували окупантів або навіть воювали проти Хорватії. Треба було реінтегрувати і тих, хто залишився на звільнених територіях. Примирення дуже нелегкий процес, коли ви маєте повернути людям їхню роботу, пенсії та домівки, навіть якщо вони воювали проти вас. Це те, з чим зіткнеться Україна в процесі реінтеграції окупованих територій. Хорватія може поділитися великим досвідом у галузі передових практик, а також щодо того, що ми не змогли зробити достатньо добре.

Процес приватизації та корупція

До 1991 року ми мали переважно планову економіку, і більшість компаній належала державі. Тож процес приватизації був необхідним, хоча й проводився не найкращим чином. Багато що робилося непрозоро, і в ньому були присутні корупція та кумівство. Економічні стратегії тодішнього політичного керівництва спиралися на старомодні міркування, що «нам просто потрібно кілька сотень сімей чи людей, які б рухали процес уперед». Багато компаній були просто знищені, тому що їх захопили люди, які не мали жодного уявлення про те, як їх розвивати і рухати економіку вперед. Корупція була величезною проблемою, як і війна. Нам довелося мати справу з ними одночасно, особливо в процесі європейської інтеграції.

Розвиток інститутів

Ми продовжували відкривати Хорватію світу, запрошувати інвесторів та створювати умови для безпечних та надійних інвестицій у Хорватію, а також продовжували процес європейської інтеграції, узгоджуючи наше законодавство з acquis Communautaire і, найголовніше, впроваджуючи його. Ми почали розбудувати відповідні інститути, приділяючи велику увагу критеріям, яким ми мали відповідати. Насамперед, копенгагенські політичні критерії стабільних демократичних інститутів, стабільного та неупередженого судочинства тощо. По-друге, економічні критерії повної конверсії та здатності протистояти конкурентному тиску спільного ринку ЄС, який набагато більший за хорватську економіку.

Потім це були прямі критерії побудови інституцій. Це та область, в якій ми могли би досягти більшого, і про що ви маєте пам’ятати протягом усього процесу. Як тільки ви приєднаєтеся до Євросоюзу, ви почнете втрачати багато людей не лише через свободу пересування, оскільки ваші громадяни отримають можливість навчатися та працювати в ЄС, а просто тому, що зі вступом вам доведеться відправити до Брюсселя низку ваших державних службовців. І вони поїдуть до Брюсселя, бо економічні переваги життя в Брюсселі все одно будуть більшими, ніж життя в Україні. Тому вам потрібно переконатися, що після вступу у вас є належна інституційна основа, бо йдеться не лише про гармонізацію законодавства. Ще важливішою є імплементація ухвалених законів. Ви повинні мати належні структури та людей з достатніми знаннями та досвідом, щоб рухати процес уперед. Що далі, то процес стає складнішим. Процес інтеграції Хорватії до ЄС був більш складним та заплутаним, ніж для будь-якої іншої країни до нас. Можливо, на вашому шляху вперед з’являться і додаткові критерії, які стосуватимуться наслідків російської агресії проти України, зокрема примирення та вирішення відкритих питань. Це шлях до стабільності, миру та процвітання не лише для України, а й для всіх її сусідів.

Євроінтеграція

Наприкінці 1990-х років Хорватія вже не була улюбленицею міжнародної спільноти чи ЄС. Багато хто сприймав нас як напівавтократичну державу. [Але слід мати на увазі, що ми були країною, яка щойно вийшла з комунізму і не мала часу на створення вільних інститутів, перш ніж ми мали розпочати боротьбу за своє виживання – країною, якій іноді доводилося діяти проти волі міжнародного співтовариства, щоб вийти з глухого кута окупації та невдалих мирних переговорів.] Однак з 2000 року, зі зміною уряду, Хорватія повністю відкрилася світу, а світ відкрився Хорватії.

Ми були сповнені рішучості подати заявку на членство в ЄС. Нас знеохочували та відмовляли багато з тих, хто казав: «Ви не готові, навіть не намагайтеся цього робити, бо результат не буде позитивним». Однак ми продовжували боротися. Ми так прагнули довести, що хочемо і можемо це зробити, що коли у 2003 році подали заявку та отримали анкету, то заповнили її в рекордно короткі терміни – всього за пару місяців [Україна також заповнила таку анкету в квітні 2022 року – ред.], і зрештою запустили процес незважаючи ні на що і всупереч очікуванням багатьох.

Однак іноді ви стикаєтеся з непередбаченими перешкодами. У нашому випадку кілька разів відкладався початок перемовин. ЄС вимагав від нас повної співпраці з Міжнародним кримінальним трибуналом щодо колишньої Югославії (МТКЮ). Один із обвинувачених із Хорватії був у бігах. Нам сказали, що «доки ви не заарештуєте та не доставите цю особу до суду в Гаазі, що є єдиним сенсом повної співпраці з МТКЮ, ви не розпочнете переговори».

Зрештою процес було врегульовано і 3 жовтня 2005 року ми розпочали переговори. Я була головою державної делегації на переговорах і керувала процесом, доки не пішла з уряду. «Переговори» є досить оманливим терміном, оскільки більша частина процесу полягає у визначенні часових рамок для прийняття та впровадження acquis, і ви обговорюєте дуже невелику кількість питань, як-от винятки або фінансування, яке ви збираєтеся отримати від ЄС (я впевнена, що буде також додаткове фінансування відбудови України). Процес може ускладнюватися незалежними від вас чинниками. Коли ми вели перемовини, acquis мало 32 розділи. Ми представили нашу переговорну позицію щодо першого розділу: йшлося про освіту, яка вже була узгоджена з вимогами ЄС, і тому ми не мали заперечень та заявили, що виконаємо свої зобов’язання до дати вступу; ми не просили жодних винятків чи перехідних періодів тощо. ЄС знадобилося близько шести місяців, щоб узгодити спільну позицію щодо прийняття нашої позиції.

Відповідно, вам потрібно мати людей, які будуть вашими союзниками в цьому процесі, які рухатимуть процес уперед. Вам доведеться займатись політикою. Будь ласка, не соромтеся питати поради та вчитися на чужому досвіді. Для нас було надзвичайно важливо, що наші колеги зі Словаччини, Чехії, Польщі та інших країн поділилися з нами власним досвідом, щоб ми могли уникнути допущених ними помилок та використати їхні найкращі практики. Ми готові працювати з вами і ділитися своїм досвідом, тому що з усіх держав-членів, які наразі приєдналися до Європейського союзу, Хорватія є найближчою і найдосвідченішою в тому, з чим матиме справу Україна.

Поради для України від Хорватії

З цього процесу можна винести багато уроків, і одним із найважливіших є приєднання до ЄС з користю для своєї країни – України. Найкраще не намагатися переконати словами, а продемонструвати, що ви зробили, і зосередитись на Україні та на тому, що потрібно зробити в Україні та для України. Вступ до ЄС, зрештою, спрямований на створення кращого життя для всіх у найкращій Україні, тож використовуйте цей процес у своїх інтересах. Що б ви не робили, завжди пам’ятайте, що ви робите це для себе — не тому, що Брюссель чогось вимагає, а тому, що ви хочете кращого життя для українців: кращих інституцій, більшої прозорості, стабільної та конкурентоспроможної економіки, стабільної правової системи, що бореться проти корупції.

Для України один з найбільших викликів полягає у відновленні такої цілісності та завоюванні довіри міжнародного співтовариства, щоб мати можливість інвестувати у всі процеси реконструкції, відновлення, розмінування, створення нових технологій, нових виробництв тощо – у основу вашої майбутньої економіки.

Завжди пояснюйте процес українським громадянам. Переговори також є просвітницькою та інформаційною кампанією. Вам потрібно не лише утримувати громадян «на борту» для остаточного вступу, а й підготувати їх до того, що вони можуть очікувати від майбутнього членства в ЄС. Як вони можуть використати це для себе. Для деяких зміни та перехід можуть бути приголомшливими, особливо в сільських районах та традиційних галузях, де люди схильні чіплятися за старі методи. Важливо відзначити, що ЄС хоче не зруйнувати традицію, а зберегти її, впроваджуючи нові практики, які шанують здоров’я, безпеку та інші стандарти, а також принципи належного управління.

Моя друга порада: ніколи не приймайте «ні» за відповідь. Не сперечайтеся, а продовжуйте робити те, що хочете. Якби на початку 2000-х ми послухалися колег із ЄС, що ми не були готові подати заявку та розпочати процес, хтозна, чи були б ми членом ЄС навіть сьогодні. Вважаю, що ми встигли на останній поїзд. Сьогодні російська агресія змінила геополітичну ситуацію в ЄС на більш сприятливе середовище для розширення не лише в сенсі боротьби України за приєднання до ЄС, а й для країн Західних Балкан. Не кажіть, що ви готові, а продемонструйте, що ви готові зробити необхідні кроки вперед, і завжди наполягайте на тому, що ваш прогрес супроводжуватиметься відповідними формальними кроками до членства в ЄС.

Моя наступна порада – будь ласка, використовуйте будь-яку допомогу, яку ви можете отримати. Не бійтеся питати поради. Не думайте, що хтось намагається вас занадто «опікати». Просто ми маємо достатньо досвіду і готові ним з вами поділитися.

Нарешті, сподівайтесь на несподіване. Будуть перешкоди, яких ви не передбачали. Тож підійдіть до цього процесу творчо. Ми працюватимемо разом з вами, щоб допомогти вам рухати вперед процес вступу, розвіяти будь-яку втому від розширення, що накопичилася в Європі. У моєму випадку це стосується не лише України, а й мого власного сусідства — країн Західних Балкан, тому що я вірю, що об’єднана Європа забезпечує нам найкращі передумови для сталого миру, безпеки, стабільності та процвітання. Сильний Європейський Союз буде сильнішим гравцем на світовій арені. Зміцнюючи нашу спільну політику та зміцнюючи Союз новими членами, я вірю, що Європейський Союз справді може стати одним з головних акторів на світовій арені, що рухає вперед суспільства та економіки, засновані на правилах. Що він може бути найбільшою територією миру та процвітання в світі.

Я з нетерпінням чекаю моменту, коли ми вітатимемо Україну як повноправного члена ЄС.

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний