Марафон на екваторі. Перевірка цитат Зеленського на черговій пресконференції

Висловлювання президента на марафоні умовно можна поділити на кілька категорій. Перша — чимала кількість висловлювань, які неможливо перевірити за методологією фактчекінгу (на жаль — для фактчекерів і журналістів, на щастя — для президента): коментарі з приводу справи «вагнерівців», непрофесійності розвідника Василя Бурби, звинувачення Ріната Ахметова у веденні «антидержавної діяльності», обговорення розслідування «Української правди» про святкування дня народження Андрія Єрмака.

Друга категорія — фактологічні та здебільшого коректні тези про зовнішню політику. І журналісти, і сам президент уникали маніпуляцій з питань війни та миру, підтримки України західними партнерами. 

Нарешті, найбільш маніпулятивними виявилися коментарі щодо досягнень президентської команди, її кадрової політики та закиди в бік попередньої адміністрації, зокрема висловлювання про діяльність Петра Порошенка.

Досягнення, маніпулятивні та правдиві

Розповідаючи про внутрішньополітичні перетворення, Володимир Зеленський встиг зачепити багато питань, що стоять на порядку денному: вакцинація від COVID-19, розвиток інфраструктури, енергетика, судова реформа, забезпечення військовослужбовців та мирні домовленості на Донбасі. Щоправда, не в усіх питаннях президент зміг назвати коректні показники, а в деяких відкрито зманіпулював.

Українська армія дійсно поступово отримує нову або модернізовану техніку як від українських виробників, так і від міжнародних партнерів. Наприклад, у 2020 році на озброєння прийняли український ракетний комплекс «Нептун», також військові отримують українські модернізовані БТР-4Е та нові реактивні системи залпового вогню «Верба». Прикладом міжнародної допомоги є патрульні катери «Island», отримані від США. Також цього року ударні безпілотники «Байрактари», закуплені раніше у Туреччини, вперше вийшли на бойове чергування. 

Заробітну плату військовим останнього разу піднімали у січні 2019 року. Андрій Таран, попередній міністр оборони (2020-2021), стверджував, що передбачених 131 млрд грн у проекті бюджету Міноборони на 2022 рік буде недостатньо для підвищення зарплати найближчим часом. 

Новий міністр оборони Олексій Резніков після призначення на посаду заявив, що грошове забезпечення армії та вирівнювання рівня зарплат військовослужбовців є пріоритетними питаннями, однак не конкретизував вирішення цих проблем. Трохи пізніше на цій же пресконференції Зеленський повідомив, що незабаром міністр оборони повідомить про нововведення в оплаті військових. Тому поки що не можна прокоментувати, чи справді збільшиться оплата праці військовослужбовців.

Попередній президент Петро Порошенко теж називав зміну судової системи однією з пріоритетних реформ своєї каденції. У 2016 році  Верховна Рада ухвалила закон про судоустрій та статус суддів та конституційні зміни щодо правосуддя для перезавантаження судової гілки влади. У 2017 році завершили відбір до Верховного суду за конкурсною процедурою, розпочали переатестацію суддів. Щоправда, у громадськості були питання і до складу Верховного суду, і до процедури переатестації.  Однак некоректно стверджувати, що ніхто до президентства В. Зеленського та монобільшості в парламенті не намагався реформувати судову систему.

ЄС та США підтримують антикорупційну та судову реформи в Україні, але неодноразово висловлювали незадоволення повільними темпами реформ. Зокрема, у жовтні 2021 року вони висловили розчарування черговою затримкою призначення керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Станом на 26 листопада засідання конкурсної комісії для обрання керівника САП так і не відбулося через неявку кількох членів комісії. 

У САП немає керівника вже більше року. Представники неурядових антикорупційних організацій (Transparency International, «Центр протидії корупціЇ») вважають, що Офіс президента може зривати конкурс, впливаючи на членів комісії, делегованих Верховною Радою. В умовах відсутності постійного керівника САП рішення у справах в підслідності САП ухвалює генеральна прокурорка, тобто посадова особа, яку призначає президент за згодою Верховної Ради.

За ухвалення законопроекту про ВКСС голосували не тільки фракція «Слуга народу» та деякі депутати з груп, але й фракції «Європейська солідарність» і «Голос». Законопроєкт про ВРП також підтримали депутати «Голосу».

Президент, як і на попередній пресконференції в травні 2021 року, уникає прямої відповіді щодо діяльності Олега Татарова, заступника голови Офісу президента. Хоча його діяльність — це теж відповідальність президента, заступник був призначений саме наказом голови держави. Керівник Офісу президента може лише вносити пропозиції щодо призначення чи звільнення своїх заступників.

Олег Татаров був заступником начальника Головного слідчого управління МВС під час подій Революції Гідності. І саме він опікувався затриманнями учасників протесту, а також висував їм ультиматуми. Хоча раніше Зеленський висловлював свою думку щодо нього в інтерв’ю ВВС. Тоді він казав, що «ця конкретна людина нікого не розганяла», а інформацію, що ним невдоволені родини загиблих на Майдані, нібито розповсюджують ЗМІ, пов’язані з Петром Порошенком. 

На початку пандемії COVID-19 в Україні було 12,7 тис. ліжко-місць для хворих на COVID-19. 29 вересня 2021 року прем’єр-міністр повідомив, що для для хворих готово 45 тис. ліжко-місць, а всього передбачено 90 тис. ліжко-місць. Відтоді міністр не оновлював інформацію про кількость готових ліжко-місць та максимальну кількість ліжко-місць.

На сайті Національної служби здоров’я України вказано, що станом на сьогодні в країні готові 65 тис. інфекційних ліжко-місць, тоді як загальна кількість ліжко-місць становить 126,7 тис.

Кількість противників вакцинації суттєво не зменшилася, а початковий показник її противників був меншим. Так, у серпні 2020 року, згідно з опитуванням КМІС, 47% українців готові були безкоштовно щепитися від COVID-19, а 42% відповіли, що не будуть цього робити. Дані опитування «Рейтингу», опубліковані в грудні 2020 року, свідчили, що прибічників та противників безкоштовної вакцинації було 55% та 40% відповідно. Опитування тієї ж організації за січень 2021 року продемонструвало, що це співвідношення змінилося на користь противників: 43% та 52%.

За останніми опитуваннями 2021 року в країні кількість противників щеплення залишається на рівні 40-50% населення. Серпневе опитування Фонду «Демократичних ініціатив» ім. І. Кучеріва та Центру політичної соціології показало, що 56% українців не планують щепитися найближчим часом. У жовтневому дослідженні «Рейтингу» частка неохочих щепитися становила 43%.

За результатами січня-жовтня 2021 року «Укрзалізниця» отримала 113,5 млн грн прибутку. А 2020 рік компанія завершила зі збитками 11,94 млрд грн. Щоправда, до пандемії COVID-19 підприємство теж отримувало прибутки — в 2019 (2,9 млрд грн), 2018 (203,9 млн грн), 2017 (114,5 млн грн), 2016 (303 млн грн) роках. 

Аеропорт «Бориспіль» отримав за січень-вересень 2021 року прибуток 189 млн грн. У 2020 році він був збитковим — втратив 1,48 млрд грн. Проте до пандемії аеропорт також стабільно приносив прибутки. 

Адміністрація морських портів України і до, і під час пандемії була прибутковим підприємством, за 2021 рік доступні дані лише за перші 6 місяців — тоді прибуток становив 944 млн грн.

Отже, маніпулятивно пов’язувати прибутки держпідприємств винятково з політикою президентської команди, зокрема з деолігархізацією.

У жовтні-листопаді 2021 року темпи вакцинації дійсно прискорилися (див. графік) та наблизилися до названих показників.

Відповідно до даних Національної академії наук, Україна вже пройшла в листопаді пік захворюваності та смертності на COVID-19.

Дійсно, 24 листопада місія ОБСЄ повідомила, що з моменту запровадження перемир’я 27 липня 2020 року загинули 66 українських бійців.

Проте попри формальні домовленості про припинення вогню, ОБСЄ регулярно реєструє порушення режиму тиші на Донбасі: з моменту перемир’я спостерігачі зафіксували понад 85 тис. порушень.

У 2020 році населення та промисловість спожили 31 млрд куб. м газу. Водночас державні та приватні компанії видобули 20,2 млрд куб. м. Тобто Україна видобуває близько 65% від своїх загальних потреб. 

Не зовсім зрозуміло, за якими критеріями можна визначити найуспішнішу реформу за останні 50 років. Безумовно, президентська команда зробила внесок у розвиток цієї сфери — унаслідок запровадження програми «Великого будівництва» в Україні стали приділяти більшу увагу інфраструктурі та виділяти більше коштів на її розбудову. Утім, без чітких критеріїв складно порівнювати інфраструктурну реформу з іншими важливими напрямами, як-от медичною, судовою, антикорупційною, земельною реформами.

Війна з «попередниками»

Традиційна тема виступів українських політиків — закиди у бік попередньої влади. Зокрема, кілька висловлювань Володимира Зеленського стосувалися діяльності попереднього голови держави Петра Порошенка. 

Якщо Володимир Зеленський намагався звинуватити попереднього президента в тому, що той набирав популярність, спекулюючи темою жертв під час Революції Гідності, то це маніпуляція: Петро Порошенко брав участь у Євромайдані значно раніше. Той самий момент із «бульдозером» (виступ Порошенка перед протестувальниками) стався 1 грудня 2013 року, тобто задовго до загибелі Небесної Сотні.

Хоча президент формально не звинувачує своїх опонентів, він фактично покладає на них відповідальність за захоплення Росією українських територій. Утім, це занадто спрощене сприйняття. У вересні 2020 року Державне бюро розслідувань опубліковало розслідування про те, як Україна втратила Крим: політики доби Януковича почали підривати боєздатність української армії ще з 2012 року, а наприкінці 2013 – початку 2014 років не вжили заходів для попередження анексії, незважаючи на дані розвідки про підготовку російської операції.

Щодо Донбасу, Петро Порошенко дійсно обіцяв завершити війну у стислі терміни. Як, до речі, обіцяв і Володимир Зеленський перед обранням у президенти. Хоча й це різні обіцянки: Петро Порошенко, говорячи про завершення війни, мав на увазі повернення окупованих територій воєнним шляхом (швидка та ефективна антитерористична операція), тоді як Володимир Зеленський планував укласти мирні домовленості з Росією.

Однак не все вирішує воля президента — майбутнє конфлікту значною мірою залежить від Росії. У випадку Петра Порошенка Росія зірвала плани швидкого завершення війни масованим наступом на Донбасі, а у випадку із Зеленським — очікувала від нового президента капітуляції та не бажала йти на поступки в мирному врегулюванні.

За перші 5 років війни на Донбасі (квітень 2014 – квітень 2019) вдалося звільнити 3233 полонених. Сам Петро Порошенко називав трохи вищу кількість — 3270. За 2,5 роки Зеленського вдалося повернути до України 136 осіб. До речі, у вересні 2019 року під час обміну «35 на 35» Україна віддала Росії Володимира Цемаха, ключового фігуранта у справі про збитий Boeing 777, який міг дати цінні свідчення міжнародному слідству.

Звісно, було би маніпулятивно порівнювати періоди різної тривалості (2014-2019 та 2019-2021) з різною інтенсивністю бойових дій, а, отже, і з різною потенційною кількістю полонених. Водночас не можна стверджувати, що попередня президентська адміністрація не докладала зусиль для визволення українців.

У 2015 році російський суд наклав арешт на власність Липецької кондитерської фабрики в Росії, яка належала Roshen, тим самим унеможливлюючи її продаж. У червні 2017 року фабрика повністю припинила свою діяльність. 

У 2018 році Roshen заявила, що ніколи не реалізувала продукцію на окупованих територіях на Донбасі та в Криму. Компанія припустила, що треті особи могли завезти її продукцію на окуповані території.

Війна з олігархами

Справжньою несподіванкою на пресконференції стали слова президента про те, що Рінат Ахметов може бути залучений до підготовки державного перевороту в Україні 1-2 грудня цього року. Олігарх уже після виступу Зеленського заперечив цю інформацію. Однак висловлювання ні президента, ні бізнесмена неможливо перевірити за методологією фактчекінгу. Для розуміння контексту в цьому та наступному розділах ми розповідаємо, на тлі яких подій лунають подібні заяви.

Президент звинуватив бізнесмена не тільки в антидержавній діяльності, але й у сприянні енергетичній кризі. І при цьому зманіпулював, що нібито держава самостійно, без допомоги приватного сектору, вирішує цю кризу.

Група ДТЕК дійсно забезпечує близько 80% теплової генерації в країні. Станом на 26 листопада лише дві українські ТЕС мали запаси вугілля вище мінімально необхідного рівня — Луганська та Криворізька. Обидві належать ДТЕК.

У Міністерства енергетики є затверджені графіки, скільки в країні має бути запасів вугілля. Наприклад, наприкінці жовтня 2021 року реальні запаси на складах ТЕС і ТЕЦ були в 4,2 рази менше плану. Завдання уряду — попереджувати такі кризові ситуації, в тому числі й через запровадження зрозумілих правил роботи енергетичного ринку та підтримку конкуренції.

Енергетична криза стосується як державних, так і приватних підприємств. За словами Віталія Довгаля, в.о. генерального директора «Центренерго», державні шахти не виконали плани поставки на 30-40%, тому Україна наразі вимушена купувати дороге імпортне вугілля.

Проте ДТЕК також брала участь у закупівлях імпортного вугілля для потреб України. Наприклад, у серпні цього року ДТЕК та «Центренерго» домовилися з американською компанією про постачання 75 тис. т вугілля, яке потім розподілили рівними частинами для державних і приватних підприємств. Крім того, у листопаді компанія зафрахтувала 7 суден, які прибудуть з вугіллям зі США та Колумбії. Саме про ці домовленості й говорив Зеленький — ще 15 листопада він заявляв не про 11, а про 7 суден із вугіллям, що повністю забезпечить Україну до кінця цього року. 20 листопада до України прибуло перше судно, це вугілля призначене для «Центренерго».

Встиг розповісти президент і про свої плани щодо деолігархізації. Однак його тезу про 20% ВВП, якими нібито володіють олігархи, складно перевірити. По-перше, закон про олігархів ще не вступив у силу, тому немає офіційного переліку всіх олігархів. По-друге, виникає проблема визначення прихованих статків олігархів. За розрахунками Світового Банку, у 2017 році чисті активи трьох найбагатших українців перевищували 6% ВВП країни. Втім, варто пам’ятати, що порівнювати багатство, що є активом, з ВВП за певний період (наприклад, рік) може бути не зовсім коректним.

Справа «вагнерівців» та особистість Василя Бурби

Очікувано, що однією з головних тем конференції стала операція із затримання бойовиків із ПВК «Вагнера» та Василь Бурба, колишній начальник Головної управління розвідки Міноборони, який 19 листопада виступив на «Свободі слова» з критикою дій Офісу президента, які призвели до зриву операції.

Володимир Зеленський не тільки розкритикував саму ідею операції, але й негативно оцінив особисті та професійні якості розвідника. Більшість цих коментарів неможливо перевірити через відсутність інформації у відкритих джерелах.

Про причетність Василя Бурби до придушення протестів йшлося у документах, представлених Геннадієм Москалем у 2014 році як плани операції СБУ з розгону Майдану. Ці плани містяться в матеріалах слідства про вбивства на Майдані. Утім, наразі Василь Бурба не є підозрюваним у цій справі.

Висновки. Як пройшов марафон?

Найпоширенішим вердиктом у цій статті стала «Маніпуляція». Почесне друге місце посіла фраза «Без вердикту». Відверто брехливих цитат, які би повністю не відповідали дійсності, вийшло небагато. Однак це необов’язково означає, що президент подає достовірну інформацію.

Уникнути додаткових вердиктів «Неправда» Володимиру Зеленському допомогли, по-перше, обговорювані теми: коректність висловлювань щодо особистості Василя Бурби, справи «вагнерівців», «війни Ахметова проти держави» неможливо перевірити за нашою методологією.

По-друге, на допомогу прийшов формат пресконференції — і журналісти, і президент регулярно порушували регламент виступів, через що вміст «води» у відповідях суттєво збільшився. Крім того, деякі питання журналістів, як-от «Назвіть свої найбільші помилки за час президентства» або «Чому лідери громадської думки та журналісти змінили риторику по відношенню до вас?» дозволяли Володимиру Зеленському уникати фактологічності та починати розлогі «ліричні відступи».