Новий макропрогноз: зростання ВВП на 4,6% в наступному році є реалістичним

Кабмін прогнозує зростання ВВП у наступному році на 4,6% за інфляції 7,3% і також уповільнення зростання ВВП на 4,3% у 2022 році. Розмір мінімальної зарплати в наступному році прогнозується на рівні 6250 грн. У новому подкасті програми «Що з економікою?» на Громадському радіо з головою департаменту макроекономічних досліджень ICU Сергієм Ніколайчуком та заступницею директора Центру економічної стратегії Марією Репко обговорили, чи є досяжними такі показники, на чому вони грунтуються, як відбувається макропрогнозування і навіщо воно взагалі потрібно державі. Спілкувався директор з комунікацій Центру економічної стратегії Андрій Федотов.

Сергію, перше питання до Вас. Наскільки новий прогноз, на Ваш погляд, такий, на який можна спиратися і можна очікувати, що будуть такі показники в наступному році? І взагалі, навіщо макропрогнозування необхідно державі?

Сергій Ніколайчук: Багато питань, давайте розпочнемо з першого, щодо реалістичності цього прогнозу. Цей прогноз достатньо суттєво відрізняється від прогнозів інших організацій, які займаються макроекономічним прогнозуванням, і від прогнозу Національного банку, і приватних організацій. Ключова його відмінність полягає в тому, що в цьому прогнозі Кабмін вже заклав достатньо різкі підвищення мінімальної заробітної плати до 6000 грн з 1 січня наступного року і до 6500 з 1 липня. Це достатньо вагомий фактор макроекономічного прогнозу. Передусім він відбивається на тому, що в прогнозі Кабміну набагато вищі темпи зростання заробітних плат, і це, відповідно, має наслідки для прогнозу інфляції: наразі у Кабміну 7,3% на наступний рік, тоді як зараз консенсусні прогнози близькі до 5%, до цілі Національного банку. Останній, до речі, підвищив свій прогноз по інфляції до 5,5% на наступний рік за тиждень до прогнозу Кабміну.

А чому така велика різниця? Чим можна це пояснити?

Сергій Ніколайчук:  Рішення про підвищення мінімальної заробітної плати було достатньо неочікуваним, про нього оголосив Президент і Кабмін місяць-півтора тому, але не було ніякого іншого підтвердження чому. Інші організації поки що не врахували цей факт про таке підвищення у своїх прогнозах. Навіть Національний банк, який опублікував свій прогноз за тиждень до Кабміну. Підвищення в середньому на 30% мінімальної заробітної плати в наступному році є достатньо суттєвим. Це підвищення вище ніж очікуване зростання номінального ВВП, інших номінальних параметрів. І це змінює ландшафт для макропрогнозистів для наступного року.

Що взагалі значить цей макропрогноз? Як він використовується далі державою? Що від нього залежить?

Сергій Ніколайчук: Якщо ми говоримо про державу, то макроекономічний прогноз є основою для розробки бюджету. В нас до вересня Кабмін має підготувати і подати у Верховну Раду перший проєкт державного бюджету. Відповідно, цей бюджет має міститися на макроекономічному прогнозі, оскільки розрахунок тих же доходів бюджету базується на макроекономічному прогнозі.

Маріє, а які твої враження від цього макропрогнозу і які твої основні думки?

Марія Репко: По-перше, ми розуміємо, що цей рік буде посткризовим. Прогноз базується на припущенні, що другої хвилі жорсткого карантину не буде, і що економіка почне відновлюватись. Ми вже зараз бачимо, що роздрібна торгівля відновилася майже до докризового рівня, особливо це стосується продуктів харчування. Бачимо, що люди почали набагато більше пересуватися у порівнянні з найбільш кризовим квітнем та травнем. Відновилися банківські операції. Через карантин 2020 рік буде роком низької бази, коли не робили інвестицій, не наймали нових співробітників, заморозили нові проєкти і вичікували, що буде далі. Якщо нової хвилі віруса ми не побачимо і якщо нового жорсткого карантину не буде введено ані в Україні, ані ніде в світі, то буде суттєвий відкладений попит і на споживчі товари, і на інвестиційні товари, і в принципі відбудеться пожвавлення економіки. Всі ті проєкти, що відкладали у 2020 році, можуть бути розпочаті у 2021. Крім того, суттєвим фактором буде те, що Європа та США зробили велику грошову емісію, і ці кошти теж підуть на ринки, у тому числі на ринки, що розвиваються. А виробництво європейські країни та американські можуть переносити з Китаю в тому числі в наш регіон. Тобто якщо не буде вірусу, цей рік дійсно буде роком відновлення для України.

Тобто можна очікувати, що таке зростання на більше ніж 4% в наступному році є реалістичним?

Марія Репко: В принципі, так. Я вважаю, що 4% зростання це цифра, до якої в нас нема претензій, це реалістична цифра. Також реалістичні цифри прогнозів по зростанню експорту та імпорту. Імпорт зростатиме через великий відкладений попит, а експорт не так сильно постраждав навіть у 2020 році. Але я абсолютно згодна з Сергієм, що найбільше запитання до цього прогнозу це рівень мінімальної заробітної плати. Справа в тому, що Кабмін ще не прийняв рішення про її підвищення. Зараз законом буде проголосовано підвищення мінімальної зарплати до 5000 грн на 2020 рік із вересня. А рівень зарплати у 2021 році ще нормативно не визначено. Саме тому в урядовому прогнозі зростання мінімальної зарплати закладене, а в прогнозах інших макроекономістів, в тому чисті Нацбанка, не закладено. Справа в тому, що таке зростання мінімалки, по-перше, підвищить інфляцію, по-друге, підвищить споживчий попит, бо у людей буде більше грошей щоб купувати товари, в тому числі імпортні. Але воно дуже знизить мотивацію компанії до інвестування, і це не закладено в урядових прогнозах. Справа в тому, що через мінімальну зарплату зростають податки. Через зростання мінімальної зарплати підприємства будуть змушені платити підвищений ЄСВ, малий та середній бізнес також отримають збільшені податки. Самі по собі збільшені зарплати це також витрати підприємств. Тобто ті кошти, які могли бути спрямовані на інвестиції, на відкладені інвестиції, що 2020 року не були здійснені, ці кошти будуть спрямовані на проїдання, по суті. На зарплати, на споживання, на проїдання. І інвестиції ми можемо в тому обсязі, як хотілося б, не побачити. Це проблема цього прогнозу.

У цьому прогнозі закладено значно більше зростання інфляції, ніж інфляційне таргетування, яке було до цього. Останні місяці дуже активна дискусія щодо того, чи зміниться політика Національного банку. За цим прогнозом, за Вашими особистими спостереженнями, яку співпрацю між Урядом і Національним банком, яку взаємодію ви очікуєте? Як буде реагувати Національний банк на стрімке зростання інфляції, на ті показники, які закладені зараз у макропрогнозі?

Сергій Ніколайчук: Дякую за запитання. Воно дійсно дуже цікаве і хвилює зараз усіх, тому що якщо ми подивимось на попередній досвід макроекономічних прогнозів Уряду, то попередні декілька років Уряд традиційно закладав вищу інфляцію, з чим не міг погодитись Національний банк, який був змушений для того щоб боротися з інфляцією, з вищими інфляційними очікуваннями підвищенням своєї процентної ставки, проведенням достатньо жорсткої монетарної політики. Це призводило до того, що в нас номінальні показники економіки виявлялись меншими, ніж закладав Уряд і в Уряда виникали проблеми з бюджетом. Те що ми маємо зараз – це продовження цієї історії. Знову ж таки, Уряд закладає інфляцію, яка перевищує цілі Національного банку. В теорії, якщо б Національний банк продовжував ту політику, яку він проводив останні декілька років, то вже на наступному засіданні можна було б очікувати підвищення процентної ставки Національного банку як реакцію і на такий прогноз, і на очікування підвищення мінімальної заробітної плати. Тоді у Національного банку були б всі можливості провести інфляцію до цілі 5%. Але виникає питання, чи буде за нового керівництва Національного банку продовжуватись така достатньо агресивна політика, чи Національний банк погодиться з таким прогнозом Уряду і візьме більший час на те, щоб привести інфляцію до цілі. Відповідно до прогнозу, наступні 2 роки інфляція знаходиметься вище цільового горизонту і знизиться до 5% тільки у 2023 році. Відверто, у мене зараз немає відповіді на це питання. Я думаю, що нема ні в кого. Але я думаю, що за одне, два, три наступні засідання Національного банку, ми зможемо побачити, наскільки агресивною залишилась його функція реакції.

Марія Репко: Я би хотіла тут ще згадати, що тут лише очікування, насправді, які Національний банк, зараз не стільки Національний банк, скільки депутати їх формують, коли кажуть про гривню о 29, гривню по 30. Це таке пророцтво, яке здійснюється само собою. Я вже знаю компанію імпортерів, які вже зараз переглядають ціни на свої продукти в Україні у відповідності до нових курсових очікувань. Тобто це не є щось економічно обґрунтоване, це просто наслідок таких вербальних інтервенцій. Мені здається, що інфляцію можуть також розігнати такі курсові очікування та зміна імпортних цін. Мені здається, що це важливо, і про це потрібно і згадувати, і говорити набагато більш обережно, аніж це зараз роблять можновладці.

Сергію, коли Кабінет міністрів опублікував свій макропрогноз, вони також рахували зменшення ВВП при різних курсах гривні. Наприклад в своєму прес-релізі вони говорили про те, що при курсі 27 гривень за долар в 2021 році на 0,5 процентних пунктів, а при курсі 27 гривень за долар – на 0,2 процентних пункти. Чи можна так прямо перекладати курс гривні на втрати для економіки і наскільки взагалі така подача інформації є правильною на Ваш погляд?

Сергій Ніколайчук: Дякую за питання. Економісти дуже часто роблять різні сценарії, закладають ті чи інші припущення, і, відповідно, оцінюють наслідки для інших макроекономічних параметрів. Тому я думаю, що та оцінка, яку робили в Міністерстві економіки має право на життя. Але що стосується реакції економіки на зміни обмінного курсу, дуже важливим є те, що призводить до цієї зміни обмінного курсу. Наприклад, якщо ми говоримо про зміну обмінного курсу, яка спричинена зростанням продуктивності в економіці, це буде один сценарій з одними наслідками для ВВП. Умовно кажучи, якщо в 2021 році збільшиться врожайність пшениці і в нас через це буде більший ВВП і міцніший обмінний курс – це один сценарій. Інший сценарій – це той, наприклад, про який говорила Марія. У випадку, якщо зміна обмінного курс спричинена певними заявами можновладців і змінами портфельних уподобань різних економічних агентів, коли вони просто починають частину своїх заощаджень, своїх портфелів переводити з національної валюти в іноземну валюту, то в такому випадку вплив може бути абсолютно інший. У такому випадку, з одного боку, підвищується конкурентоспроможність українських компаній, порівняно з іноземцями, з іншого боку, через зростання такої невизначеності зростає вартість обслуговування українських боргів як суверенних, так і корпоративних.

З точки зору звичайного українця, до чого потрібно готуватися? До зростання зарплати? До зростання цін? До девальвації гривні? Яка буде економічна ситуація вже восени або на початку наступного року?

Марія Репко: Якщо виходити з урядового макропрогнозу, то готуватися потрібно і до того, і до того, і до того. Якщо збільшать зарплати, то зростатимуть ціни. Якщо казатимуть про гривню по 29, то всі орієнтуватимуться на те, що гривня буде по 29, і, відповідно, такі очікування і закладати. Ринок має таку властивість, що такі сильні очікування впливають на сам ринковий курс. Але макроекономічних підстав дуже сильно хвилюватися, якщо ми виходимо з того, що коронавірус нас не наздожене знову, немає. По-перше, економіка досить непогано пережила цю кризу і карантин, відновлення вже відбувається, його вже видно на таких випереджальних індикаторах. Це споживання електроенергії, це відвідування торговельних центрів і так далі. По-друге, є зростання ціни на основний наш експортний продукт. Це залізна руда. Ціни зростаючі, ціни високі. І банківська система після очищення 2014-2015 років, після того, як дуже багато банків впало, ті, що залишились, залишились сильнішими. У них менше проблемних портфелів, менше ризиків на балансі, і вони дуже непогано пережили цю кризу. Тому суттєвої волатильності, за умови, що не буде нового карантину, суттєвих проблем не має бути. Ми очікуємо, що буде відновлення. І люди отримають нову роботу і підвищені зарплати, і економіка видихне більш вільно. Але якщо макроекономічна політика буде не оптимальною, то ризики є. Найсильніший ризик – це те, що будуть проводити політику, яка викличе нову кризу. Можна подивитися на Турцію, як Ердоган поводиться з монетарною політикою, що відбувається зараз з курсом ліри, їх національної валюти, і з процентними ставками. Якщо у нас, наприклад, буде інфляція висока, це вигідно для Уряду, бо він просто збере більше податків з людей. Якщо збільшаться ціни, то буде вищий ПДВ і так далі. А витрати в нього залишаться тими самими, які і були. Але ані для людей, ані для компаній висока інфляція такої вигоди не принесе. Вона знецінює заощадження, вона зменшує реальний дохід і купівельну спроможність. Тому тут небезпека існує і з боку власне політики влади, і зараз вона для мене особисто не є дуже передбачуваною, я не знаю, чого очікувати.

Я нагадаю, що передача «Що з економікою» виходить спільно з VoxUkraine, і Сергій в травні цього року писав гарну статтю для VoxUkraine про глобальні тренди низької інфляції і зміни структури економіки через пандемію. Як ви вважаєте, наскільки між собою корелюють очікування Кабміну щодо високої інфляції і глобальні тренди низької інфляції? Наскільки можливе завищення очікування інфляції? І як глобальна криза дає певні орієнтири, що потрібно робити з точки зору глобальної ситуації? 

Сергій Ніколайчук: ДІйсно, я писав статтю на дуже популярну в той час тему, і зараз вона залишається достатньо актуальною. Це поточна криза, наскільки вона є дефляційною, наскільки вона є інфляційною. Питання полягає в тому, що різке скорочення попиту призводить до низькоінфялційного середовища, але враховуючи ті масштабні заходи з підтримання економіки насамперед в розвинутих країнах з боку фіскальних органів влади, з боку центральних банків, то у багатьох експертів почало з’являтися занепокоєння, що це може призвести до високої інфляції. Але ключовий висновок моєї статті у травні полягав у тому, що скоріш за все на найближчий рік-два превалюватимуть дефляційні тенденції, інфляція залишатиметься низькою у світі. У світі інфляція, особливо в розвинутих країнах, залишається дуже низькою, незважаючи на всі ці стимули. Крім того, інфляція суттєво знизилася і в країнах, що розвиваються. Ця криза дуже відрізняється за цим аспектом порівняно з попередніми епізодами, коли центральні банки в країнах, що розвиваються, замість того, щоб надавати стимули економіці, мали боротися з девольваційним трендом і підвищенням інфляції. Дуже схожу картинку ми зараз спостерігаємо і в Україні. Інфляція сьогодні залишається дуже низькою. Вона підвищилася в червні до 2,4%, ще в травні вона взагалі була 1,9% – найнижчий рівень з 2013 року. Щодо того, що відбуватиметься далі, в Україні ми можемо піти своїм шляхом цього разу, як і достатньо часто до цього. І таке зростання соціальних стандартів, яке зараз закладає Уряд, говорить про те, що інфляція може пришвидшитися, і Україна знову може стати одним зі світових лідерів по рівню інфляції. Чому я очікував, що у світі найближчі рік-два інфляція не буде високою? Тому що незважаючи на значні стимули з боку центральних банків, вони все-таки залишаються прибічниками низької інфляції. Якщо їх стимули призведуть до прискорення інфляційних процесів, центральні банки будуть достатньо швидко ці стимули повертати назад. Чи буде це робити Національний банк? Чи зможе він швидко розгорнути свою політику і перейти від циклу зниження процентної ставки до її підвищення в умовах, коли почнуть зростати інфляційні та девальваційни ризики? Для мене це поки що залишається відкритим питанням.

Маріє, як прогнози зростання економіки на 4% вплинуть на зростання кожного окремого бізнесу? З урахуванням великого падіння, особливо в окремий секторах, які найбільше були вражені кризою, наскільки в них є ресурси для того, щоб в середньому зростати на 4%? Чи це зростання буде нерівне? Які сектори не зможуть відновитися, незважаючи на такий загальний позитивний тренд?

Марія Репко: Це середня температура по лікарні, тому що ми навіть зараз бачимо, що відновлення у роздрібній торгівлі , у споживчому секторі відбувається дуже високими темпами, комунальні послуги взагалі не падали, як і телеком послуги, а авіаційні перевезення досі на дні. Але я хотіла би додати до питання про глобальні тренди. Зараз в Україні мало хто про це говорить, але на мій погляд, це дуже важливо. В Європі емісія буде десь 750 млрд євро. Це приблизно у 7 разів більше ніж річний український ВВП. Це величезні кошти. Крім того буде переорієнтація пересування виробництва з Китаю. Будуть переміщувати великі компанії, виробники будуть переміщувати підприємства, які вбудовані в їх ланцюжки вартості. Україні зараз дуже потрібно бути разом із глобальним світом, тому що якщо Україна залишиться ізольованою, локалізованою і осторонь цих процесів, то ця хвиля потоків капіталу пройде повз. А в Україні всередині капіталу такого немає, йому нема де взятися. Це буде найбільшою проблемою. Якщо Україна відкриється до світу, якщо вона залучатиме іноземні інвестиції, якщо вона братиме участь у тендерах в Європі, як нещодавно наш виробник трамваїв виграв тендер на постачання трамваїв до Європейської країни, якщо Україна скористається цими можливостями, тоді навіть може бути таке, що зростання буде більшими, ніж очікувалося. Якщо ж не скористається, буде як всі роки незалежності робилася локалізація, захист вітчизняного виробника, захист від непродуктивного відтоку капіталу через валютні обмеження, то Україна не зможе застрибнути в цей світовий потяг. Це ще більше нас ізолює і відкине назад.

Сергію, можливо у Вас є коментар щодо відкритості української економіки, зростання інвестицій в наступному році? Як ви вважаєте, яке воно буде?

Сергій Ніколайчук: Я тут скоріш погоджуюся з Марією. Зараз для України, як і для багатьох держав із ринком, що розвиваються, відкривається достатньо багато можливостей у зв’язку з тим, що буде відбуватися певна локалізація виробництва, і я схиляюсь до думки, що ця локалізація буде в межах певних континентів. Тобто замкнений цикл на європейському континенті, на американському континенті. Звичайно, це створює багато можливостей для України, враховуючи низьку вартість робочої сили. Але щоб реалізувати ці можливості треба, по-перше, не робити макроекономічних, структурних помилок і, по-друге, вирішувати ті проблеми, про які давно уже всі говорять: про покращення судової системи, про захист власності і так далі. Ці проблеми нікуди не пішли, і вони на жаль можуть стати на заваді припливу інвестицій в Українську економіку, для яких зараз насправді відкривається велике вікно можливостей. 

Маріє, які основні, на Ваш погляд, першочергові дії важливо зробити, щоб Україна не пропустила цей потяг, встигла отримати інвестиції і увагу з точки зору макроекономічної допомоги?

Марія Репко: Справа в тому, що таких фруктів, що низько висять, майже не залишилось. Тут важливо просто системно, наполегливо, крок за кроком, день за днем працювати над двома ключовими речами. Перший ключовий момент – це макроекономічна стабільність. Тобто не треба стрибати від зростання на 10% до падіння на 15%. Краще щоб економіка зростала на 3%, 4%, 5% на рік, але щоб це було стабільно, щоби не виникало якихось бульбашок, які потім будуть лопатися і ховати під собою половину банківської системи. Не треба гнатися за чимось нездійсненним. Треба просто наполегливо день від дня працювати, утримувати стабільний бюджетний дефіцит на низькому рівні. Так, краще щоб це був профіцит, щоб ми розраховувалися по боргах, утримувати адекватну монетарну політику і утримувати ризик банківської системи в межах: не давати банкам дуже багато кредитувати ризикованих позичальників. Друге – це зростання продуктивності. В Україні воно можливе тільки через залучення інвестицій капіталу, бо українська економіка дуже мало має капіталу і інвестицій. Звідси і погана продуктивність. Це вирішується через бізнес-клімат, через клімат в правовій системі, і також через такі питання, які можна вирішити тільки на центральному-місцевому рівні, як дозволи на будівництво і тому подібне. З усім цим треба наполегливо працювати від дня до дня, це тільки важка праця і якоїсь чарівної палички я тут не бачу.