Чи потрібна плата за приєднану потужність до газорозподільної мережі

Скандальне рішення НКРЕКП про запровадження тарифу на розподіл газу (абонплати) вкотре продемонструвало відсутність в Україні академічної школи енергетичного регулювання. Цей досвід накопичувався в США більше 200 років, майже сто років у Великобританії, активно розвивається система державного регулювання монополій енергетичних ринків в Європі, Австралії, Новій Зеландії, країнах Азії та Африки. Український досвід державного регулювання природних монополій та ринків енергетичних ресурсів формується не на засадах теорії економічного регулювання та глибокого вивчення передових практик, а, на жаль, шляхом проб та помилок, що негативно впливає на всіх учасників монопольних ринків – споживачів, бізнеси та державу.

Спробуємо коротко описати проблему із запровадженням абонентської плати за розподіл та транспортування газу та бачення її розв’язання. 28 березня 2017 року НКРЕКП встановила тарифи на розподіл та транспортування газу для облгазів України. Комісія керувалася при прийнятті цього рішення своєю Постановою від 25.02.2016 №236, якою затвердила Методику визначення розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу. В результаті цього рішення близько принаймні 25% споживачів газу (Вовк Д., «Свобода слова»), а за іншими оцінками – до половини, отримали загальне підвищення плати. Це стосується в першу чергу споживачів із невеликими обсягами споживання і тих, які використовують газ для приготування їжі або мають газові колонки.

На простому прикладі покажемо зміну нарахування плати за газ для споживача без лічильника після впровадження абонплати. Сім’я із трьох осіб, що використовує газ лише для приготування їжі і не має лічильника газу, до введення абонплати платила в місяць за 13,2 м3 (норматив споживання 4,4 м3/особу/місяць) по ціні 6,87 грн./м3, тобто 90,6 грн. Після введення абонплати ця сім’я (наприклад споживач ПАТ «Вінницягаз») має заплатити 120,3 грн. – із них 41,13 грн. (0,02285 грн./м3/год) абонплата і 79,2 грн. (6,0 грн./м3) спожитий газ. Крім зростання плати в абсолютному значенні споживач отримав майже 40% місячного платежу у вигляді постійних витрат, незалежних від споживання. Споживачі з лічильниками для приготування їжі витрачають зазвичай до 3м3/міс/особу, і сім’я сплачуватиме при запроваджені абонплати до 50% від загальної вартості газу як фіксований платіж. Тобто, після введення плати за розподіл цей споживач повинен буде заплатити майже половину коштів свого сьогоднішнього місячного споживання не використавши жодного кубу газу, бо абонплата нараховується навіть за відсутності споживання.

Цей приклад також показує, що споживач, який має великі обсяги споживання (від 2500 м3 на рік та типорозміру лічильника від G6) виграє від запровадження постійної і змінної складової ціни газу, оскільки при постійній платі за приєднану потужність він має потенціал зменшити свій загальний рахунок – адже на кожному фактично спожитому кубі газу він може економити 87 коп./м3.

Для облгазів запровадження постійної плати за розподіл газу є гарантією отримання запланованих доходів і усунення ризику їх недоотримання через зменшення обсягів продажу газу.

При зміні структури тарифів з єдиної (або одноставочної) на складену, умовою виокремлення із загальної ціни ресурсу платежів та ставок має бути незмінність загальної планової виручки монополіста та справедливість розподілу ризиків діяльності між споживачами та бізнесами. У випадку запровадження абонплати ми стали свідками збільшення нарахувань для принаймні 25% споживачів (а за окремими розрахунками – 50%) та збільшення виручки монополістів, за деякими оцінками, майже на 4 млрд грн.

Складні системи ціноутворення на енергетичні ресурси, що передбачають широкий набір ставок і платежів, орієнтовані на встановлення оптимальної ціни в умовах регулювання природних монополій, яка б наближувалася до цін, що мали б сформуватись у конкурентному середовищі . Споживачу надається можливість:

• Бачити, за що він платить
• Впливати на розмір платежу
• Отримувати ціну, що найбільше відповідає доставці послуги до його приміщення

Плата за розподіл у вигляді постійного платежу має право на існування як така, що відкриває можливості для лібералізації ринку постачальників, яких зможе обирати споживач, маючи власний доступ до розподільчої мережі. Фіксований розмір плати за послугу розподілу має для цього економічне обґрунтування тим, що в діяльності з розподілу газу є переважно постійні витрати, які не залежать від обсягів споживання.

Споживач не повинен платити за них у кожному кубі спожитого ресурсу. Проте, виокремлення плати за розподіл газу[1]із загальної єдиної ціни газу буде прийняте суспільством лише за умови перегляду діючої методики для забезпечення відповідності відшкодування витрат монополістів (облгазів) групами споживачів із різними технічними характеристиками приєднання до мереж. Публічність перегляду методики є ключовим елементом регуляторного процесу.

Аналіз міжнародного досвіду регулювання тарифів на розподіл газу дозволяє сформулювати декілька суттєвих зауважень до чинної методики:

• Витрати на встановлення лічильників газу для побутових споживачів треба зробити окремим платежем, вилучивши їх із абонплати. Адже практично усі, хто проживає не в багатоквартирних будинках (це майже 46% домогосподарств) і усі комерційні споживачі заплатили за їх встановлення самостійно. При виділенні цих витрат в окремий платіж всі зрозуміють, що облгази не встановлюють лічильники «за свій рахунок», а ми за це платимо, і навіть не бачимо, скільки. Якщо виділити цей платіж в окремий (приміром, на одного споживача), то побачимо реальну ціну лічильників і зменшимо шахрайство операторів при їх придбанні. Нарахування за лічильник має бути адресне, лише тим, хто самостійно не оплачував придбання та встановлення лічильника. Надання права споживачу придбавати самостійно лічильник із заданими параметрами також стимулюватиме монополіста не завищувати власну ціну встановлення.
• Виробничо – технологічні втрати газу є змінними, вони є різними в опалювальний і неопалювальний період, а відтак, такими, що мають залежність від споживання і тисків, які мають підтримуватися на газопроводах різних діаметрів. Відтак, вони є різними для різних споживачів, і тому мають бути виключені із абонплати. Плату за технологічні витрати газу, як правило, нараховують щомісячно додатково до обсягу фактично спожитого газу. Наприклад, у Ірландії цей платіж (англ. Shrinkage gas charge) визначається у відсотках від обсягу спожитого газу, розраховується в актуальних цінах на газ на момент виставлення плати. Виділення цього платежу сприяє прозорості в обліку газу від його виробництва до споживання. Оплата технологічних витрат в м3 є зрозумілим показником порівняно з його включенням до плати за потужність. Відстеження показника технологічних втрат через щомісячне нарахування дозволяє запроваджувати плани дій орієнтованих на зменшення цього показника в системах. У прийнятій НКРЕКП абонплаті виробничо-технологічні витрати становлять від 40% повної собівартості, що є надзвичайно високим показником для його включення до складу плати за потужність.
• Абонплата має визначатися за кожною виділеною групою споживачів окремо (наприклад, групою є споживачі з одним типорозміром лічильника). Прямі витрати, пов’язані з обслуговуванням інфраструктури, оплатою праці і т.ін., виділяються окремо, а за визначеними регулятором базами розподілу мають бути розподілені непрямі витрати діяльності. Формування витрат діяльності за групами абонентів дозволяє приймати рішення про доцільність або недоцільність виділення постійної плати, як-от плата за потужність. Приміром, у Новій Зеландії компанія Powerco не нараховує плату за потужність споживачам, обладнаних лічильниками типорозміру до G06 та мають споживання до 15 ГДж/рік (див. тут). Таке рішення було прийнято через складність адміністрування такої плати для цих споживачів, які споживають лише 5% обсягів, але їх кількість становить майже 20%. Оскільки методика НКРЕКП не містить аналізу витрат за групами споживачів, не був проведений аналіз доцільності запровадження плати за потужність для споживачів із низьким споживанням, що і призвело до незадоволення в суспільстві.
• Тимчасово неактивний споживач газу повинен мати право не платити за розподіл газу повністю або частково, якщо така неактивність приводить до зменшення сервісних фіксованих витрат постачальника. В Україні це питання надто актуально для сільської місцевості, де люди, будучи підключеними до мереж, не споживають газ і використовують інші джерела енергії, такі як дрова тощо.

В структурі постійних витрат на здійснення розподілу є частина витрат, пов’язаних з обслуговуванням інфраструктури, а частина – із сервісним обслуговуванням споживачів. Для споживачів із різним обсягом споживання співвідношення є різним. Тому, як мінімум, із плати за потужність мають бути вилучені витрати на сервіс, якого при тривалому неспоживані немає.

Окрім вищезазначених методологічних питань, із розрахунків необхідно вилучити більше 766 млн.грн. на компенсацію збитків від втрати доходів облгазів за три попередні роки (2014-2016). Плановий період для визначені тарифу на розподіл відповідно до прийнятої методики – один рік, включення до однорічного бюджету втрат трьох років є необґрунтованим рішенням з точки зору доступності послуг для споживача і можливостей державного бюджету зі сплати субсидій.

І нарешті, регулятор, не розуміючи суті переходу від єдиних цін/тарифів, що діють в опалювальний сезон, до тарифів для нарахування протягом року, встановив термін запровадження абонплати 1 квітня (2017р.). Теоретично змінювати тариф з єдиного, що нараховується протягом опалювального сезону, на тариф, що буде застосовуватися протягом всього року як постійний платіж, для споживачів, що використовують газ для опалення, можна не раніше середини серпня (при опалювальному сезоні 15 жовтня-15 квітня), Окільки споживачі в опалювальний сезон заплатили наперед частину постійних витрат, які будуть в період між сезонами, тобто в період, коли плата за газ для потреб опалення не нараховується. З січня по квітень такі споживачі покривають витрати з квітня до середини серпня, а з жовтня по грудень – частину витрат середини серпня до середини жовтня. Споживачі, які використовували газ для потреб опалення, за єдиними по своїй структурі тарифами в цьому опалювальному сезоні (15 жовтня – 1 квітня 2017 р.) вже заплати за розподіл газу до кінця липня.

Отже, пропонуємо змінити методику визначення тарифу на розподіл газу таким чином:

• Витрати на встановлення, обслуговування та біллінг за лічильниками газу для споживачів треба зробити окремим платежем, вилучивши із абонплати (цей платіж не нараховувати споживачам, що тимчасово не є активними).
• Виробничо – технологічні втрати газу слід виключити із абонплати та нараховувати окремим платежем при виставленні плати за газ як товар (якщо споживання відсутнє, то платіж не нараховується).
• Абонплата має визначатися у вигляді постійного платежу за кожною виділеною групою споживачів окремо (наприклад, групою є споживачі з одним типорозміром лічильника), розрахована відповідно до методики, встановленої регулятором та визначених баз розподілу витрат діяльності операторів.
• Вилучити із розрахунку компенсацію втрати доходів облгазів за три попередні роки.

Україні потрібна школа економічного регулювання енергетичних компаній для формування професії регуляторів та спеціалістів в енергетичних компаніях, які зможуть фахово дискутувати в підготовці регуляторних актів та впроваджувати їх у своїй діяльності.

Примітки: