Оподаткування Привабливих Людей: Сучасні Виклики та Перспективи Впровадження

У деяких країнах світу впроваджено так званий «податок на красу» – оподаткування косметичних і пластичних операцій. Разом зі збільшенням доходів бюджету, такий податок має ще й іншу мету – знизити кількість операцій, які роблять неповнолітні.

Здавалося, що в сучасному світі податкові системи вже давно вичерпали себе й практично неможливо віднайти об’єкти оподаткування, з яких податки не справляються. В умовах зростання потреб у фінансуванні соціальних послуг, посилення боргового навантаження на економіку та збільшення бюджетного дефіциту постійно робляться спроби максимально розширити податкову базу. Останнім трендом в оподаткуванні є впровадження доволі спірного щодо порядку обчислення й механізму сплати податку на косметичні операції.

У пошуках компромісного рішення «що оподатковувати?» думки учених розділилися: найгарніших людей, тобто ту вигоду, яку вони отримують від своєї привабливості, чи медичні операції, що роблять їх гарними. В першому випадку аргументом є те, що привабливіші жінки в середньому заробляють на 11% (а чоловіки на 15%) більше, ніж їхні колеги [1]. Тому впровадження додаткового податку на гарних людей є своєрідною платою за можливість таких осіб працювати на високооплачуваній роботі, швидко просуватися по кар’єрних сходинках або мати інші привілеї.

Головною проблемою справляння так званого «податку на красу» буде неможливість будь-яким способом виміряти рівень привабливості та провести розрахунки податкових зобов’язань. Краса – достатньо суб’єктивне явище, і загальних критеріїв визначення привабливості людини порівняно з іншими не існує. У різні часи ці критерії змінювалися. Зокрема, нині еталоном жіночої краси є худа, висока постать із вузькими стегнами, довгими ногами та великими грудьми [2].

Зважаючи на неможливість розрахунку ставок податку, ідея оподаткування гарних людей перетворилася на ідею стягувати податок з косметичних операцій. Серед перших країн, де вона активно впроваджувалася, були США. За підрахунками американських експертів, щороку на такі операції витрачається більше 11 млрд. дол. [3] і сплата 10% від їх вартості гіпотетично дасть змогу додатково збільшити доходи бюджету більш ніж на 1 млрд. дол. Зважаючи на популярність операцій зі збільшення грудей, використання ботоксу для розгладжування зморщок, зміни форми носа, ліпосакції тощо, обсяг податкових надходжень зростатиме (рис. 1).

Про це свідчить збільшення кількості пластичних і косметичних операцій із 1,8 млн. в 1997 р. до 10,1 млн. у 2012 р. Якщо ж розглянути структуру за віковим складом, понад 4 млн. американців віком 35–50 років, або 43% у цій групі, користувалися послугами пластичних хірургів. У США вони належать до середнього прошарку суспільства, що володіє певним набором вартісного майна (автомобілем або декількома транспортними засобами, обладнаним сучасною технікою житлом) і має можливість купувати послуги, що не є необхідними, в тому числі у сферах пластичної хірургії та косметології.

Зрештою, чи не найбільше дороговартісних пластичних та косметичних операцій роблять кіноактори, зірки шоу-бізнесу й інші публічні особи, для яких їхній зовнішній вигляд є основою заробітку. В такому сенсі «податок на красу» відповідатиме принципам соціальної справедливості. Хоча в деяких випадках його сплата може стати стримуючим фактором проведення потенційно небезпечної для здоров’я операції, наприклад, зі збільшення грудей за допомогою силіконових імплантатів (так, у США із 24 тис. дівчат підліткового віку, які користувалися послугами пластичних хірургів, більше 2 тис. зробили даний вид операції [4]).

Незважаючи на те, що серед загальної кількості осіб, котрим у 2012 р. зробили пластичні операції, лише 1% становлять підлітки віком до 18 років [3], це вважається досить великим показником. В силу психологічних чинників свої рішення вони приймають під впливом засобів масової інформації, останніх трендів у галузі моди, молодіжної субкультури. Тому диференціація податкових ставок може в певній мірі фінансово «відмовити» від операцій осіб, які знаходяться у перехідному від дитинства до юності віці, якщо попит на операції є еластичним по ціні.

Разом із тим, надмірне податкове навантаження на пацієнтів пластичних хірургів вплине на рішення й інших осіб, яким за медичними показниками такі операції робити не варто чи не рекомендується. До них належать особи, які мають психологічну залежність від пластичних операцій, виконували їх неодноразово, прагнуть сформувати ідеальну фігуру, незважаючи на невідповідність генетичим особливостям тілобудови. Щоправда, оподаткування не повинне стосуватися реконструктивних пластичних операцій (за переліком, визначеним Міністерством охорони здоров’я України), які дають змогу людині бути повноцінним членом суспільства.

На відміну від даного виду операцій, естетичні пластичні операції спрямовані на поліпшення зовнішності людини, на те, щоб зробити її більш привабливою. Незважаючи на розвинений медичний ринок та великий обсяг фінансування, США не є лідером серед пластичних і косметичних операцій в розрахунку на 1000 осіб (рис. 2). У 2012 р. значно більшу їх кількість робили в Південній Кореї, включаючи операції так званим «медичним туристам». Тому в цій східноазійській країні широка база оподаткування стала чи не найголовнішим мотивом впровадження «податку на красу».

У 2014 р. уряд Південної Кореї впровадив 10% непрямий податок на послуги в сферах пластичної хірургії та косметології [6]. Його запровадження не приведе до зменшення кількості дорослих осіб, котрі прагнуть вдосконалити чи змінити свою зовнішність. Поряд із високою якістю пластичних і непластичних косметичних операцій привабливість спеціалізованих клінік у Південній Кореї зумовлена цілим спектром додаткових послуг (проживання в готелі, авіапереліт тощо). Сьогодні індустрія медичного туризму в цій країні приносить до бюджету доходи в обсязі більше 450 млн. дол. США [5].

Захоплення пластичними операціями в Україні, де щороку їх роблять понад 200 тис. [7], обумовлює доцільність впровадження аналогічного податку. Він передбачатиме оподаткування хірургічних і нехірургічних втручань, що призводять до зміни обличчя та тіла, як-от розгладжування зморщок, підтяжка обличчя, збільшення грудей, ліпосакція. Якщо вони не є необхідністю, спричиненою травмами, вродженими дефектами чи невдалими попередніми операціями, й особа здатна оплатити їхню високу вартість, вона буде зобов’язана сплатити податок.

Загалом, проведене дослідження дало змогу зробити такі висновки щодо необхідності впровадження в Україні «податку на красу»:

1. Сучасні податкові системи змінюються дуже динамічно під впливом різних інновацій суспільного життя, тому оподаткування косметичних операцій є кроком вперед у їх розвитку та відповідає новим тенденціям оподаткуваня.
2. Податок на косметичні операції слід віднести до переліку місцевих податків і зборів, завдяки чому органи місцевого самоврядування отримають право не тільки його впроваджувати, а й встановлювати податкові ставки та надавати пільги за цим податком.
3. У механізмі справляння цього податку доцільно передбачити зарахування не менше 70% до спеціального фонду місцевих бюджетів, що забезпечить цільове фінансування вітчизняної системи охорони здоров’я, яка перебуває в критичному стані та потребує додаткових вливань.
4. Впровадження в Україні податку на косметичні операції має великі перспективи. Накладаючи його на прошарок суспільства, здатного виконати податкові зобов’язання з фінансових та морально-етичних міркувань, й використовуючи методи непрямого контролю, уникнути його буде практично неможливо.

Примітки