Черговий гість подкасту «Відбудова» – Ольга Кошарна, кандидатка хімічних наук, співзасновниця ГО «Антикризовий експертний ядерний центр України». Ми поспілкувалися з експерткою про те, як вплинули російські обстріли на роботу АЕС, наскільки реальними є аварії на станціях та які перспективи наступної зими.
Про безпекові загрози для атомних станцій
«Класичні» блекаути пов’язані з ударами по трансформаторних станціях. Звісно, така загроза зберігається, і вона зростає з наближенням осінньо-зимового періоду.
Одразу після перших масованих ударів по енергосистемі у листопаді 2022 року незалежні експерти та представники «Енергоатому» розробили систему підготовки до подібних ракетних обстрілів. До розробки цього плану долучилися й працівники ГУР, адже, наприклад, своєчасне розпізнавання злетів стратегічної авіації ЗС РФ створює «вікно» для того, щоб провести додаткові безпекові заходи.
Ключові тези подкасту зібрав Максим Йовенко, асистент проєкту «Індекс реформ»
Звісно, обстріли все одно можуть пошкодити трансформаторні системи при працюючих енергоблоках. Теоретично це може призвести й до витоків радіоактивних речовин, але сучасні системи захисту автоматизовані так, щоб зупиняти роботу енергоблоків у критичних випадках.
Але таке убезпечення АЕС від аварій має й свою ціну. За чинним законодавством не можна просто так вимикати й вмикати енергоблоки. Аби знову вивести їх на потужність, всі системи мають бути перевірені, що також займає багато часу.
Про ризики для ЗАЕС
Найбільш небезпечний період для ЗАЕС був у серпні 2022 року, коли одночасно працювали 5 та 6 енергоблоки.
На початку повномасштабного вторгення, коли влада ще контроювала персонал станції, група незалежних експертів казала, що енергоблоки мають бути переведені в режим «холодної зупинки».
Термін «холодна зупинка» означає, що температура теплоносія в реакторі знижена до рівня, наближеного до температури навколишнього середовища. У цьому стані тепловиділення реактора мінімальне, що дозволяє безпечно контролювати й охолоджувати систему без ризику перегріву.
Хоча реактор енергоблоку під час холодної зупинки зупинений, інші системи атомної електростанції, такі як охолодження, циркуляція води та електропостачання, можуть продовжувати працювати для підтримання безпеки і стабільного стану блоку.
Однак, Міністр енергетики наголосив, що Україна є енергетичним хабом Європи та має продовжувати експортувати електроенергію (що й справді мало місце). Таку ж позицію зайняв і «Енергоатом».
На щастя, обійшлося без катастрофи. З кінця 2022 року всі 6 енергоблоків все ж були переведені в стан холодної зупинки. Попри це, навіть якщо ЗАЕС і не виробляє електроенергію, вона все одно продовжує працювати задля підтримки внутрішніх потреб на кшталт насосів та систем безпеки. А її роботу забезпечувала об’єднана енергосистема через дві лінії електропередач (одна на підконтрольній, інша на окупованій території).
Коли відбуваються масовані обстріли енергоінфраструктури, системи безпеки ЗАЕС переходять на дизельні генератори, котрі, як і будь-яка інша техніка, можуть вийти з ладу.
Робота систем на дизель-генераторах створює особливі ризики, адже вони є критично важливими резервними джерелами енергії для безпеки АЕС. І хоча вони рідко виходять із ладу, їхня надійність є вирішальним фактором у забезпеченні безпеки станції в екстремальних умовах. Вихід із ладу цих генераторів дійсно створює ризики, але це не має бути приводом для паніки: існують додаткові системи контролю, а також протоколи дій для мінімізації таких загроз.
Які перспективи наступної зими
Щоб підготуватися до зимового періоду, для АЕС важливо раз на рік завантажувати свіже ядерне паливо і вивантажувати відпрацьоване. Це дозволяє атомці працювати на повну потужність у холодні сезони, і саме з цим були частково пов’язані цьогорічні літні відключення.
Найголовніше, за повідомленнями Укргідроенерго 45% потужностей гідроелектростанцій (які забезпечують маневрені потужності, – прим. ред.) також пошкоджено. І невідомо, скільки з них можна відновити до осені, адже ця інформація засекречена. В будь-якому разі треба готуватися до найгіршого. Якщо 4 години на добу буде світло, то це можна вважати за щастя.
Про сьогодення та майбутнє атомної енергетики в України
Війна робить неможливим будь-яке сутнісне довгострокове планування. Розробка енергетичної стратегії вимагає реалістичних прогнозів економічної та демографічної ситуації в країні. Наразі ж майбутнє вкрите туманом війни. Саме тому великі проєкти, котрі вимагають значних капіталовкладень, є недоцільними.
Йдеться, наприклад, про підтримку Міністерством енергетики планів «Енергоатому» встановити нові реактори на Хмельницькій АЕС. Практика показує, що в розвинених країнах розробка подібних проєктів може займати десятиліття. І мова не тільки безпосередньо про інженерні роботи, а й про значний обсяг необхідної бюрократії. Мають бути створені такі правові механізми, які б дозволили регулятору одночасно ефективно експлуатувати АЕС, поводитись із відходами й навіть взаємодіяти з медичними закладами, що використовують іонізуюче випромінювання.
Саме тому мрії уряду реалізувати минулорічну Енергетичну стратегію до 2050 року під час війни не є проявом ефективного державного менеджменту.
Чого ж варто прагнути українській енергетиці?
Державній політиці у сфері енергетики варто більше фокусуватися на тактичних планах щодо цієї та найближчих зим. У цьому сенсі хорошою практикою є децентралізована генерація та співпраця з місцевими громадами, щоб створювати «енергонезалежні острови» (подібне вже реалізується в Хмельницькому, Тернополі та Житомирі).
В умовах кризи атомної генерації її замінниками можуть бути газотурбінні/-поршневі установки для місцевих теплокомуненерго, а також використання доступного в регіонах палива – торфу, біогазу, соломи, вугілля.
Якщо й говорити про більш довгострокові плани на атомку, то краще поки спостерігати за інноваціями в реакторних технологіях за кордоном, такими як «малі» та «середні» реактори.
Головна їхня перевага в тому, що вони більш маневрені (тобто краще здатні змінювати рівень потужності для адаптації до коливань у попиті на електроенергію, – прим. ред.). У світі наразі існує до 80 таких проєктів. Серед найвідоміших – натрієві реактори розробки компанії Біла Гейтса (TerraPower sodium fast reactor) та державна програма Канади з розробки трьох малих модульних реакторів (small modular reactors – SMR), перший із яких має ввійти в експлуатацію в 2026 році.
Однак, як сказано вище, конкретні плани на подібні новинки в атомці точно не мають реалізовуватися в країні у стані війни.
Фото: depositphotos.com/ua/
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
