Політика США щодо України за президентства Обами

На початку цього року я розпочав блог, метою якого є спроба передбачити основні події в пострадянському просторі, в тому числі, звичайно, в Україні – і увага зосереджується на передбаченні мною потенційних подій, а не бажаних. Це також є темою мого сьогоднішнього виступу: Я збираюся говорити про те, як я бачу політику США щодо України у роки президентства Обами, саме те, що трапиться, а не те, як на мою думку повинно було б бути.

Спочатку я зосереджу свою увагу на внутрішньому розвитку США, тому що внутрішньополітичні чинники неминуче впливають на зовнішню політику президента. Потім я звернуся до політики США щодо України, починаючи з деяких загальних питань, а далі зверну увагу на особливі аспекти, показані на першому слайді.

Листопад 2014, вибори до Конгресу

На мій погляд, основне стратегічне завдання Барака Обами полягає в налагодженні економіки США. Хоча відновлення після Великої рецесії 2008-2009 років було повільним і болючим, в цілому президент досяг успіху, хоча й із значною допомогою експансіоністської грошово-кредитної політики Федеральної резервної системи.

Актуальною проблемою для президента, однак, є те, що Велика рецесія була дуже гострою та болючою, а відновлення вимагає важкої виснажливої роботи​​. Більше того, хоча рівень безробіття впевнено знижується і на сьогодні становить менше 6%, рівень зайнятості все ще залишається низьким за історичними мірками, зарплати не підвищуються, і основна маса з доходів від відновлення дістається багатим. В результаті, багатства і дохід для багатьох і, ймовірно, більшості виборців є нижчим, ніж до того, як Обама вступив на посаду. Таким чином, у відповідь на відоме питання, яке Рональд Рейган запитав багато років тому, “Вам живеться краще, ніж чотири роки тому?” більшість виборців скажуть “ні”. Американці також почуваються більш невпевнено через те, що нещодавно стали свідками найгіршого спаду після Другої Світової війни. Тому й не дивно, що рейтинги президента низькі – відповідно до останніх опитувань Rasmussen, 47% потенційних виборців США схвалюють його роботу. Ці цифри для демократів, які балотуються цього року погіршує ще те, що тільки 23% рішуче схвалюють, в той час як 40% активно не підтримують роботу президента.

Очевидно, що низькі рейтинги Обами допоможуть республіканцям на майбутніх виборах до Конгресу. Республіканці, безумовно, збережуть контроль над Нижньою Палатою конгресу і, досить імовірно, додадуть кілька місць до їхньої теперішньої більшості, хоча і не так багато. Проте це не матиме великого значення політично, тому що республіканці вже займають більшість місць в палаті. Більше значення має те, що цілком можливою є втрата демократами контролю над Сенатом. Он-лайн сервіси для ставок на минулому тижні показали, що республіканці є 70%- ми фаворитами в здобутті контролю над Сенатом в листопаді. Ймовірність нічиї є в межах 10%, що, на практиці означало б виграш для демократів, бо віце-президент розв’язує нічию, а ймовірність абсолютної демократичної більшості становить близько 20%. Згідно зі слайдом 2, якщо не трапиться нічого неочікуваного, то республіканці можуть вибороти 51 місце, а можливо й більше.

Я думаю, що це в основному голосування в знак протесту. Тобто, більшість американців незадоволені станом країни і, перш за все, слабкою економікою. Останнім часом вони також отримують багато поганих новин з-за кордону, зокрема, про розвиток Ісламської Держави та епідемію лихоманки Ебола. Американські президенти, як і будь-які інші лідери, як правило, отримують визнання, коли справи йдуть добре, незалежно від того, чи заслуговують вони його, але вони також беруть на себе вину, коли справи йдуть погано, знову незважаючи чи це з їхньої вини чи ні.

У будь-якому разі, досить імовірно, що республіканці контролюватимуть сенат під час останніх двох років президентства Обами. Проте, я не думаю, що в політичному плані це матиме велику різницю. Сенат має правило, яке на практиці означає, що важливе законодавство потребує принаймні 60 голосів, щоб пройти голосування. Республіканці сенату мали більше 40 голосів, необхідних для накладання вето на законодавство, так як демократи втратили 60 місць більшості в 2009 році. Вони також були дуже дисциплінованими, через декількох сенаторів-республіканців, що «порушували порядок», і які також були причиною багатьох безвихідних ситуацій у Вашингтоні в останні роки. Контроль Сенату означатиме, що республіканці зможуть легше блокувати кадрові призначення Білого дому, зокрема, призначення суддів, і це збільшить їх здатність чинити тиск на президента політично. Але демократи збережуть право на блокування – вони будуть мати більше 40 місць, що потрібні аби заблокувати законодавство, якщо вони забажають. І Обама також матиме своє право вето.

В результаті, після майбутніх виборів Сполучені Штати опиняться в більш-менш такому ж політичному становищі, яке було за ранніх років президенства Обами – розділений уряд, з демократами і особливо республіканцями, які вважають, що будуть покарані виборцями, якщо підуть на компроміс з опозицією. Проте є надія, що маючи більше політичної сили, республіканці також будуть з більшою готовністю йти на компроміс, а це означає, що є принаймні шанс побачити якісь важливі законодавчі досягнення, перш ніж Обама покине свій пост.

Так само і контрольований республіканцями Сенат матиме певний вплив на зовнішню політику, але я підозрюю, не дуже значний. З’явиться деякий додатковий політичний тиск на президента, аби той був більш наполегливим на міжнародній арені, зокрема, у використанні військової сили. Але я сумніваюся, що республіканці збираються бути дуже наполегливими в цьому питанні, тому що зараз є більше республіканців, ніж раніше, які сумніваються в активності американської зовнішньої політики, і тому що американська громадськість стає все більш скептичною.

Проте Республіканський сенат, ймовірно, матиме ефективний вплив на Обаму, даючи йому можливість сфокусуватися на зовнішній політиці, де він матиме свободу дій впродовж залишку свого терміну.

Як я говорив раніше, американська громадськість стурбована міжнародним середовищем, і багато хто погоджується з республіканською критикою президента, і деякою демократичною критикою, щодо слабкої і «безвідповідальної» зовнішньої політики президента. Але громадськість також має тенденцію підтримувати обережність і прагматизм Обами щодо деяких речей, в тому числі його небажання використовувати силу – ця частина політики президента зазвичай схвалюється людьми, проте не її результат.

Громадський скептицизм щодо активності американської зовнішньої політики було відзначено в нещодавньому дослідженні Чиказької Ради в Глобальній Політиці. Як показано на слайді 3, відсоток американців, які вважають, що США повинні взяти “активну участь” у світових питаннях, скоротився з 71% після 11 вересня до 58% в 2014 році.

Слайд 3: Американська громадськість підтримка зовнішньополітичних дій, по роках

Слайд 4 показує, що підтримка війни в Афганістані також різко зменшилася з 2007 року, і особливо серед республіканців – з 85% у 2007 році до 35% сьогодні.

Підтримка війни в Іраку також знизилася, як показано на слайді 5, і знову найбільш різко серед республіканців.

Крім того, громадськість все більш скептично ставиться до необхідності збільшення видатків на оборону – в 2002 році, 44% вважали, що Сполучені Штати повинні витрачати більше коштів на оборону, і тільки 15% казали, що слід витрачати менше; сьогодні 25% на користь збільшення витрат, 28% на користь їх зменшення. Існує також думка, що Сполучені Штати мають більше військових витрат як відсоток від ВВП, ніж їх союзники по НАТО, і що Європа має брати більше участі в розділі тягаря, що в більшості випадків їй не було притаманним через теперішній економічний стан.

І, нарешті, наступний слайд показує, що республіканці в даний час більш “ізоляційні”, ніж демократи – 40% до 35%, які хочуть, щоб США “залишились поза світовими справами” – і що незалежні особи (що не входять до жодної з партії) ще більше за ізоляцію (48%). Ці цифри, безсумнівно, були б інші, якби представник республіканців був у Білому домі, але я підозрюю, що вони не значно змінилися б. Американці в цілому, в тому числі республіканці, більш скептично ставляться до ефективності військової інтервенції і «національного будівництва», до довгих і дуже дорогих кампаній в Афганістані та Іраку, ніж раніше.

Американські економічні перспективи в 2015 і 2016 роках

Для Обами, немає нічого важливішого для його політичного капіталу, і зрештою важливішого для його спадщини в якості Президента, ніж економіка. Новини були обнадійливими. Після нелегкого першого кварталу, економіка значно підскочила в другому кварталі, і більшість прогнозів передбачають ріст економіки приблизно на 3%, або трохи краще в 2015 і 2016 роках. Прогнози росту складені ФРС, які, ймовірно, більш песимістичні, ніж середньостатистичні, показані в наведеному нижче слайді.

Це поліпшення економічних показників настає занадто пізно, щоб хоч якось допомогти демократам в листопаді, бо існує, як правило, затримка в шість місяців або близько того, перш ніж значні зміни економічних показників матимуть вплив на громадську думку. Але зростання на 3% або більше протягом наступних двох років буде вкрай корисним для демократів в набагато важливіших виборах, запланованих на 2016 рік, про які я розповім пізніше.

Дуже ймовірно, що ці прогнози виявляться хибними – було зроблено ряд невдалих спроб за останні роки. Також існує значний ризик, можливо, навіть більший, ніж зазвичай, – відомі невідомі, а також звичайні невідомі невідомі. Існує серйозна стурбованість, наприклад, про те, що буде відбуватися, коли ФРС почне скорочення, яке очікується, якщо економіка продовжуватиме демонструвати ефективність влітку або восени наступного року.

Однією з можливостей є те, що підвищення процентних ставок буде мати несподівано сильний вплив на приборкання “тваринних настроїв” після Великої рецесії. Інша можливість полягає в тому, що міжнародні інвестори, які шукають вигоди – і безпеки – будуть сторонитись  утвореного ринкового боргу, і, можливо, європейського боргу, і в свою чергу скуповуватимуть казначейські облігації США, інші борги США, американську нерухомість та інші активи в США, вплив яких буде стимулювати ріст долара, придушить експорт, дефляції імпорту, а також створить нові дуті активи в домашніх умовах.

У довгостроковій перспективі, прорив гарячих грошей в США не може вважатись позитивом, але я підозрюю, в короткостроковій перспективі це допоможе відновленню. Це призведе до затримки  скорочення ФРС і триматиме відновлення в дії, принаймні до 2016 року, яке в результаті допоможе демократам як партії в Білому домі більше, ніж республіканцям.

Існує ще одне відоме невідоме, а саме стан світової економіки в цілому та Європи зокрема. Зростання в Китаї сповільнюється, і Японія, здається, повертається до своєї рутини з низьким ростом. Але, на мій погляд, найбільш гострою геополітичною проблемою Сполучених Штатів, ймовірно, є криза росту в Європі, і загроза того, що криза захопить весь європейський проект.

Тоді як США відновлюється поступово і уривками з 2009 року, Європа, по суті, лишається на колишньому рівні. Загальна продуктивність в деяких основних країнах ЄС ще не відновилась до рівня 2008 року. Проте, найважливішим в політичному плані є поступове виснаження Європи і  спірна проблема безробіття, яка, як показано на слайді 10, дійсно критична. Безробіття в ЄС в цілому становить трохи більше 10%. Але те, що робить питання зайнятості таким спірним в політичному плані – це те, що вона не рівномірно розподілена по країнах. Безробіття в Греції складає 27%, в ​​той час як в Іспанії показник становить 24%. У Німеччині, навпаки, вона становить близько 5%, хоча ця цифра маскує “часткове безробіття” – тобто, у Німеччині набагато більше робочих працюють неповний робочий день без всіх переваг і гарантій збереження робочих місць, як це зазвичай було. Крім того, як показано на наступному слайді, економічне зростання Німеччини буксує.

Не дивно, що ми спостерігаємо швидке зростання євро-скептичних партій у всьому регіоні, в тому числі в Німеччині, і анти-системних партій на крайніх зліва і особливо крайніх правих. Один невдалий вплив політичних наслідків економічного застою підвищує протистояння з Трансатлантичним торгово-інвестиційним партнерством (TTIП), незважаючи на те, що TTIП могло б допомогти зростанню в Європі.

Тим не менше, більшість прогнозистів думають, що економіка США вирішить ці проблеми, особливо враховуючи енергетичну революцію в Сполучених Штатах.

Президентські вибори та вибори в Конгрес в 2016

Якщо зростання дійсно виявляться на 3% або вище в 2015 і 2016 роках, демократи будуть в набагато кращому становищі на виборах в 2016 році. Це буде неминучим, якщо рівень безробіття знизиться до 5,2% або 5,3% до листопада 2016 року, за прогнозом ФРС, і якщо середній дохід і заробітна плата почнуть покращуватись.

Проте, два роки це дуже довго в американській політиці, таким чином, будь-які передбачення, зроблені зараз про вибори в листопаді 2016 повинні бути прийняті з великою недовірою. Але лінія ставок – яка я підозрюю, є кращим провісником результатів виборів, ніж “експерти” політичного прогнозування – показує, що Хілларі Клінтон приблизно в 60% є фаворитом. Жодному іншому кандидату не дається більше, ніж 1/10 шансу виграти. Враховуючи невеликий шанс, що будь-який інший кандидат, крім Хілларі Клінтон може виграти демократичну номінацію, а потім загальні вибори, лінія ставок становить трохи більше 60%, що демократична переможе в 2016 році.

Якщо це так, демократи, швидше за все, повернуть Сенат, частково через так званий президентський «ефект доміно», а також й тому, що електоральний цикл набагато вигідніший для демократів в 2016, ніж у 2014 році. Цього року, 25 місць серед демократів і 8 місць республіканців оспорюються. З 2016 року, можна очікувати, що ці цифри будуть цілком протилежні, як показано на наступному слайді. Демократи матимуть близько 10 місць і республіканці 24, як показано на наступному слайді.

Існує також шанс, особливо якщо економіка покращиться, що демократи переможуть Білий Дім в 2016 році, який додасть новий президентський демократичний вид політичної відкритості, яку Обама мав у перші роки свого президентства. І навпаки, президентська перемога республіканців в 2016 році досить вірогідно може дати республіканцям контроль над усіма трьома гілками – президентством, Сенатом, і Білим Домом – саме тому так багато буде поставлено на карту в 2016 році.

Політика США щодо України: Деякі загальні аспекти

Тепер зосередимось на політиці США щодо України зокрема. Дозвольте мені почати з чотирьох спільних аспектів.

По-перше, якщо республіканці візьмуть під контроль Сенат після виборів у листопаді, на Обаму буде здійснений більший тиск, щоб посилити жорсткість щодо росіян і допомогти Україні, включаючи значний тиск щодо забезпечення України смертоносною зброєю. Проте, через суспільний скептицизм щодо зовнішньої політичної активності, ризик прийняття є відносно високим, і через те, що в даний час існує велика фракційність в Республіканській партії, це є відносно “ізоляціоністським.” Я не очікую, що тиск буде значним, і я сумніваюся, що його буде достатньо, щоб змусити Президента вжити заходів, які він за інших умов не вжив би, хіба що при крайній необхідності.

Щоб зрозуміти чому, подивіться на наступний слайд, який є результатом дослідження CCGA, яке я обговорював раніше.

Це показує громадську підтримку військової акції в США: спершу були односторонні військові дії, потім – військові дії з санкціями Ради Безпеки ООН і наостанок –  військові дії в рамках коаліції. Як ви бачите, підтримка гуманітарної інтервенції – перші два рядки – досить велика. Підтримка застосування сили, щоб зупинити Іран від придбання ядерної зброї також велика. Дещо менша підтримка використання сили для забезпечення поставок нафти. Найменше підтримують ведення військових дій, якщо б Росія вторглася в країни Балтики, які, як ви знаєте, є членами НАТО. Насправді, я підозрюю, що більшість американців не знають, що країни Балтики є нашими союзниками з НАТО, і у разі нападу на них, ми юридично зобов’язані, більш-менш, захистити їх, відповідно до статті 5 договору НАТО,  і що у цих невеличких держав, які межують з Росією, надзвичайно вразливі у військовому плані. Наостанок, зверніть увагу, що тільки 30% американців підтримують надання військової допомоги Україні у випадку вторгнення Росії на решту країни.

Я не кажу, що США не надасть військову допомогу, якщо Росія нападе на Прибалтику, або у випадку повномасштабного вторгнення в Україну. Насправді, я впевнений, що Сполучені Штати  відреагували б на напад на країни Балтії (хоча незрозуміло як вони б це зробили, на скільки жорстко, і я не впевнений, щодо інших ключових держав-​​членів НАТО, зокрема Німеччини, чи буде вона приймати у цьому участь). Якби Росія відкрито вторглась в Україну, і особливо, якщо б вторгнення затягнулось надовго, я впевнений, що Сполучені Штати надали б військову допомогу Україні, у тому числі надали б смертоносну зброю. Скоріше, справа в тім, що є ще багато внутрішніх обмежень на більш жорсту реакцію на кризу в Україні, що і включає в себе обмеження на більш сильну військову зброю.

По-третє, американці, як правило, знають, що Росія є набагато потужнішою у військовому відношенні, ніж Україна, і що Україна знаходиться в умовах економічної кризи, і що країна була дуже корумпованою і регулюється з моменту здобуття незалежності не найкращим чином. Я вважаю, що вони припускають, що це не буде легко і дешево – допомогти країні протистояти Росії, відновити економіку, і підвищити ефективність управління. Крім того, більшість американців дуже мало знають про Україну, і дуже мало хто з них емоційно прив’язаний до неї (на відміну від, наприклад, Ізраїлю). У квітні 2014 року під час опитування (ви можете знайти це на блозі The Washington Post’s Monkey Cage), тільки 16% опитуваних змогли знайти Україну на політичній карті світу.

По-четверте, – і я думаю, українцям слід це брати до уваги, – є багато дуже серйозних, і в деяких випадках актуальних, зовнішньополітичних проблем, які стоять перед США, проблеми, які вимагають уваги Президента і які конкурують за увагу у засобах масової інформації з інформацією про конфлікт в Україноі. Ірак, Сирія, Іран, ISIS, Китай, криза пов’язана з валютою євро, збільшення Євроскептицизму, і на даний момент вірус Еболи – це основні проблеми для американських політиків, урядовців, і громадськості.

Тепер я перейду нарешті до конкретних дій американської політики по відношенню до України.

Статус Криму і України

Я не думаю, що є якийсь шанс, що західні уряди, в тому числі США, визнають легітимність приєднання Криму Росією чи незалежність самопроголошених “Донецької Народної Республіки”, “Луганськ Народної Республіки” або “Новоросії”. Приєднання Криму, на мій погляд, буде особливо серйозною довгостроковою перешкодою для справжнього покращення відносин між Сполученими Штатами і Росією. Я думаю, що це займе багато часу перш ніж ми побачимо Росію в якості “партнера” ​​США, НАТО чи ЄС, не кажучи вже про “союзника”.

Економічні санкції по відношенню до Росії

Я думаю, що основна кількість санкцій, яка була введена по відношенню до Росії, не зміниться в найближчому майбутньому. Західні уряди зайняли позицію, що санкції будуть “переглядатися” якщо, і тільки якщо, Росія змінить свою поведінку, і, зокрема, якщо вона повністю реалізує умови Мінського протоколу 5 вересня. Що, втім, вкрай малоймовірно.

Є принаймні два ключові положення Протоколу, що Росія  навряд чи зможе виконати. Положенням 4 вимагається  “забезпечити постійний моніторинг українсько-російського кордону та перевірку з боку ОБСЄ із створенням зон безпеки в прикордонних регіонах України та Російської Федерації”. Положенням 10 вимагається вилучення “незаконних збройних груп, військової техніки, а також винищувачів і найманців з України» (вимога, яку було підтверджено в подальшому меморандумі від 19 вересня).

Я думаю, мала ймовірність того, що Росія дозволить ОБСЄ встановити та контролювати справжню “зону безпеки” вздовж російсько-українського кордону – тобто, той, який не повністю відкритий для проходу військової техніки та нерегулярно і, в разі необхідності, регулярно для військ з Росії на Україну. Я думаю, що ще менш імовірно, що ми побачимо вилучення “незаконних збройних формувань, військової техніки, а також бійців і найманців з України”. Це в свою чергу означає, що для західних урядів буде дуже важко з політичної точки зору скасувати санкції, навіть якщо вони захочуть.

У випадку США, я не вірю, що адміністрація Обами скасує санкції, в цілому або частково, навіть якщо вони будуть мати можливість це зробити. Проте, якщо республіканці візьмуть під контроль Сенат, скасування санкцій стане ще менш ймовірним. Важливо пам’ятати, що санкції були б накладені на Росію лише за факт окупації і приєднанні Криму та їх було б дуже важко скасувати, навіть якби не було ніякої війни в Донбасі. Ініціювання війна з боку Росії в Східній Україні тільки прискорили цей процес. Навіть якщо Росія дотримається Мінського протоколу повністю (що малоймовірно, але припускається такий варіант), факт приєднання Криму залишиться.

Коротше кажучи, я думаю, що додаткові санкції, неважливо чи ситуація загостриться, чи  буде повне вторгнення, більш імовірні, ніж їх скасування.

Економічна допомога Україні

Політично це буде важко для адміністрації Обами забезпечити значну економічну допомогу Україні. Економіка США як і раніше слабка, і більшість американців відчувають, що допомога з боку інших держав невелика. Крім того, республіканці, як правило, схвалюють військову допомогу – і з помітно меншим ентузіазмом говорять про економічну допомоги. Контрольований республіканцями Сенат не змінить нічого суттєво в цьому відношенні.

Відповідно, я очікую більшого, ніж те, що ми вже на сьогоднішній день маємо по відношенню до України з боку американської невійськової допомоги. Ймовірно, буде збільшено фінансування USAID в Україні; Вашингтон сприятиме новому пакету міжнародної допомоги; він продовжуватиме підтримувати умовну багатосторонню допомогу через МВФ; можливо, погодиться гарантувати деякі кредити МВФ; і це допоможе передивитись систему виплату боргу або його полегшення.

Ця допомога є дуже важливою для України, оскільки без цього економіка країни зазнає краху. Проте, важливим моментом є те, що допомога з Вашингтона, ЄС, інших західних держав, МВФ і Світового банку не допоможе запобігти принаймні кільком рокам економічних труднощів для України. В довгостроковій перспективі, найважливішим фактором, що визначить, чи Україна вийде на економічний рівень Польщі і решти країн Європи, чи зазнає краху, стануть економічні і політичні реформи. Так було у 1992 році, так є і сьогодні. Витрати на “перехідний період” будуть великими, і цілком ймовірно, що українці вважатимуть зовнішньою допомогу з боку Америки та Європи недостатньою.

Вступ до ЄС

Адміністрація Обами, безумовно, підтримує процес вступу України в ЄС. Проте, Вашингтон не може бути занадто жорстким, намагаючись вплинути на ЄС на внутрішньому рівні – це зовсім непродуктивно. Отже, підтримка Вашингтона тут, ймовірно, не матиме великого значення. Але судячи з того, як справи йдуть зараз, я думаю, що керівництво ЄС у будь-якому разі відноситься серйозно щодо підписання Угоди про асоціацію, а втручання Росії на якомусь етапі прискорило процес прийняття Україну як члена ЄС. Проте це займе трохи часу. Це займе більше часу, якщо зусилля України щодо реформування будуть марними, або якщо євроскептики стануть політично більш прискіпливими. Якщо реформи в Україні проваляться, або якщо європейський проект дійсно призупиниться, цього ніколи не відбудеться.

Нелетальна військова допомога Україні

Я впевнений, що теперішня прихильність Сполучених Штатів надати нелетальне військове обладнання та військову підготовку Україні триватиме, і програма нелетальної допомоги, ймовірно, збільшиться за рахунок підтримки обох партій в Конгресі. Це включає в себе, зокрема, допомогу із забезпеченням безпечного зв’язку та розвідувальних безпілотних літальних апаратів.

Проте, адміністрація, ймовірно, буде обережною, щоб не перетнути провокаційну межу – тобто, вона буде обережною, щоб не спровокувати з боку Росії збільшення військового тиск на Україну або інші країни. Вона також буде побоюватися наступних кроків, маючи приклад  адміністрації в Грузії, де військова допомога в Тбілісі, можливо, заохотила президента Грузії Саакашвілі вжити заходів, які сприяли російському вторгненню в 2008 році.

Я очікую того ж від американської допомоги Україні. Звичайно, я не знаю, яка допомога це була, але я підозрюю, що це була значна допомога і буде такою і надалі. Проблема полягає в тому, що американські спецслужби будуть турбуватися про вторгнення російських спецслужб в Україну, таким чином, вони будуть обережні щодо потенційних угод відносно громадян або національних активів.

Смертоносна військова допомога Україні

Я думаю, що республіканські досягнення в майбутніх виборах, призведуть до збільшення політичного тиску на Адміністрацію, щоб забезпечити “смертоносну” військову допомогу Україні, зокрема, «захисного» обладнання, такого як протитанкові та зенітні озброєння. У Вашингтоні вже є багато тих, хто це підтримує, в тому числі демократів, які за це виступають.

Проте, я також вважаю, що Адміністрація Обами буде чинити опір цьому тиску, принаймні, поки не буде достатньо впевненою, що Україна може краще захистити себе від російського вторгнення. Знову ж, причина в тому, що вона не хоче перетнути лінію провокації.

На мій погляд, якщо правляча еліта США була б такою цинічною, як більшість росіян, які, схоже, думають, що це так і є, і якщо б справді був намір принизити ​​Росію, послабити її, розпалити “кольорову революцію”, і побачити її розпад, – то навмисно б спровокувало повномасштабну війну між Україною і Росією. Одним із способів зробити так було б різко збільшити військову допомогу Києву, в тому числі надати всіх форм «смертоносної» допомоги. Зокрема, забезпечила б Київ зброєю, яка найкраще підтримує партизанський опір іноземної інтервенції.

Якщо Росія тоді б вторглася і спробувала зайняти велику частину України, конфлікт був би вкрай руйнівним, але я також дуже впевнений, що Росія, в кінцевому підсумку, програла б цю війну. Оскільки американці сьогодні добре знають, що вторгнення, окупація, і умиротворення чужої країни вкрай складно і дорого здіснити. Україна дуже велика країна, з дуже багатьма міськими районами, що є ідеальним для партизанського опору. Є дуже багато українців, які б люто опиралися іноземному вторгненню й окупації. Справді, я підозрюю, що українці боротимуться настільки тяжко, щоб захистити Україну, наскільки росіяни будуть битися, щоб захистити Росію. Я також підозрюю, що російська публіка швидко прийме рішення, що вторгнення, окупація, і умиротворення України були вартими осудження і надзвичайно дорогими, що дозволило б значно збільшити ймовірність того, що країна буде, насправді, випробувати щось схоже на “кольорову революцію”.

Здебільшого, однак, американська політична еліта не є такою цинічною. Також вона дуже не любить ризики, щоб вірити, що це було б гарною ідеєю. Адміністрація Обами, зокрема, не має і найменшого бажання спровокувати повномасштабну війну між Росією і Україною. Частково, причина в тому, що він вважає, як і більшість американців, що результат буде гуманітарною катастрофою. Крім того, немає сумніву у тому, що Росія матиме перевагу на полі бою, принаймні спочатку, а отже є ризик, що війна вийде з-під контролю і призведе до прямого військового конфлікту з НАТО. Існує ризик, що відповідь Росії буде обмежена встановленням наземного коридору до Криму, який є набагато менш амбіційним військовим об’єктом, ніж намагатися зайняти велику частину східної чи південної України, не кажучи вже про що-небудь на захід від Дніпра.

І, нарешті, існує ще більший ризик для Заходу, що якщо вони зайдуть надто далеко в Україну, це може спровокувати Росію до нападу на країни, де НАТО є найбільш уразливим, тобто в країнах Балтії. Істотною проблемою для Заходу з самого початку цього конфлікту стало те, що Росія не тільки має велику перевагу сил уздовж її кордонів, а також має стратегічний ядерний арсенал, який може знищити Сполучені Штати і Європу, а також тисячі тактичної і тактично-ядерної зброї. Незважаючи на те, що Сполучені Штати одні, і навіть більше, що США разом зі своїми західними союзниками, затьмарюють Росію як в економічній, так і в традиційній військовій силі, тим не менш зрозуміло, що Захід міг би витіснити Росію з території, яку вона захопила у військовому відношенні. Якби це було просто питанням звичайної жорсткої сили, і якби Захід дійсно вчинив такі зусилля, це в кінцевому підсумку здобуло б перемогу, але тільки величезною ціною. Але ризик в тому, що, замість того, щоб прийняти звичайну поразку, Росія йтиме вгору по сходах ескалації і буде вдаватися до тактичної ядерної зброї.

Факт в тому, що хоча вони члени НАТО, республіки Прибалтики – це дуже малі країни з дуже невеликим населенням, які також межують з Росією (Литва з Калінінградом, хоч той і не є материком Росії). Вони також, принаймні зараз, не мають майже ніякої здатності захищати себе – Україна, для порівняння, є значно потужнішим військовим опонентом для Москви. Існує в даний час дуже мало зон розташування ракетних цілей НАТО в прибалтійських республіках, у вигляді ротаційної авіації і військово-морської присутності, але ніяких реальних наземних військ. Плануючі органи НАТО та Адміністрація Обами, відповідно повинні розглянути можливість того, що Росія вторгнеться в прибалтійські республіки, або, можливо, тільки в Латвію і Естонію, а потім наважитися, щоб члени НАТО спробували витіснити війська, знаючи, що оголошена позиція Росії є те, що вона вдаватиметься до ядерної зброї, якщо відчуває потребу в ній. Це, загалом, найважливіша причина, чому військова напруженість між НАТО і Росією настільки небезпечна (хоча є й інші причини). І це також пояснює, чому адміністрація Обами збирається бути дуже обережною, щоб не перетнути лінію провокації.

Вступ до НАТО

Ці ж обмеження і ризики також пояснюють, чому Вашингтон ще менш ймовірно підштовхує Україну до вступу в НАТО – тепер ясно, що “червона межа” Росії є вступ до НАТО України та Грузії. Але є принаймні дві додаткові причини, які треба згадати, обидва з яких є законними.

По-перше, виникає питання про те, яка країна, яка буде вступати до НАТО. Враховуючи, що Захід прагне до територіальної цілісності України, вступ України в НАТО означатиме, що Крим і Донбас буде частиною території, яку члени НАТО повинні колективно захищати. Якщо Україна послалася на статтю 5, решта НАТО буде юридично зобов’язаною надати Україні необхідну допомогу, щоб відновити суверенітет України, що означає, що НАТО має вв’язатись у війну з ядерною наддержавою і другою найпотужнішою військовою силою. Тобто зовсім не те, що країни НАТО готові зобити, зі зрозумілих причин.

По-друге, НАТО є договірним союзом демократичних держав, і приймання нового члена вимагає внесення поправки в Закон про створення НАТО. Це в свою чергу означає, що кожен член НАТО має погодитися, і ратифікувати приєднання нових членів. Я не думаю, що є якийсь шанс, що Угорщина, Італія, Болгарія, або в цьому відношенні Німеччина і Франція погодилися б, і ратифікували б членство для України в нинішніх умовах. Насправді, я серйозно сумніваюся, що Сенат США, незалежно від результату в наступному місяці, ратифікує вступ України в НАТО – договірні поправки вимагають схвалення більшістю в 2/3 голосів в Сенаті.

 Зменшення військової напруженості з Росією

Я думаю, що велика історія в найближчі два роки відбудеться між США і Росією у військовій сфері. Я вважаю, що військова напруженість з Росією в різних аренах – в Україні, звичайно, але і в інших місцях вздовж західних кордонів Росії, а також, в Балтійському і Чорному морях, в Арктиці, на Далекому Сході, і можливо в інших місцях – є дуже небезпечною, і існує значний ризик, що вона може призвести до військового зіткнення, одне, з яких може в свою чергу перерости в катастрофу.

Відповідно, я думаю, що в якийсь момент ми побачимо, що обидві сторони вирішить, що краще домовитися, щоб зменшити цю напруженість, як Захід і Радянський Союз вирішили, що вони повинні спробувати знизити напруженість в результаті Карибської кризи. Кінцевим результатом була розрядка, договір контролю над озброєннями, і Гельсінські угоди 1975 року. Якщо пощастить, Сполучені Штати і їхні союзники по НАТО прийдуть до згоди з Росією через нові правила в політичних і особливо військових аренах, які спричинять дуже ймовірну геополітичну боротьбу дешевшими і менш небезпечними способами. Я думаю, що Адміністрація Обами так само це розуміє, і якщо справи в Україні чи де-інде не погіршаться, то, ймовірно, це сприятиме спокійному діалогу з Москвою протягом наступних двох років, щоб побачити, чи Москва сприйнятлива до, наприклад, дискусії про нові Звичайні Збройні Сили в угоді Європи. Я взагалі то не впевнений, що Москва буде реагувати сприятливо, але могла б.