Повернути людей: що ми можемо запропонувати біженцям та ВПО

Повернути людей: що ми можемо запропонувати біженцям та ВПО

19 Лютого 2024
FacebookTwitterTelegram
10261

Негативні міграційні тенденції спостерігалися в Україні і до повномасштабного вторгнення, а події після 24 лютого 2022 року лише посилили їх. Чи дійсно Україна відчуває сьогодні брак людей? Чи існує запит на повернення біженців? Як це позначається на економіці та які кроки робить держава для реінтеграції тих, хто перемістився?

Поговорили про це у рамках міжнародної конференції «Відбудова України: про людей і для людей», організованої «Вокс Україна» за підтримки The National Endowment for Democracy.

Під час панельної дискусії своїми думками ділилися:

  • Дарина Марчак, перша заступниця Міністра, Міністерство соціальної політики;
  • Kарен Вайтінг, заступниця Представниці Агентства ООН у справах біженців в Україні;
  • Гліб Вишлінський, виконавчий директор, Центр економічної стратегії (ЦЕС);
  • Світлана Сліпченко, керівниця проєкту VoxCheck, ГО «Вокс Україна»;
  • Олександр Явтушенко, голова ради з питань внутрішньо переміщених осіб при Київській обласній державній адміністрації, юрист, правозахисник.

Ми опублікували окремими колонками ключові тези з виступів Карен Вайтінг та Олександра Явтушенка, тому цю публікацію присвячуємо ключовим тезам із виступів інших спікерів.

Біженці та стійкість України

Гліб Вишлінський, виконавчий директор ЦЕС 

На зв’язок між виїздом українців за кордон та економікою можна дивитися з довгострокової та з короткострокової перспективи.

Довгострокова складова – це те, наскільки стійким може бути майбутнє України як держави. Яка економічна модель має бути в Україні для того, щоб вона була стійкою при меншому населенні? Наскільки агресивно ми маємо працювати над збільшенням кількості людей, які проживають в Україні? Це досить складні питання.

Виклик полягає у тому, наскільки ми зможемо утримувати соціальну, транспортну, освітню інфраструктури, адже вони були розраховані на більшу кількість населення? Ще одне питання — скільки населення буде достатньо для того, щоб у разі потреби відповідати на зовнішню агресію? 

Більш короткострокове і просте питання — як забезпечити економічну стійкість, а в найкращому випадку, економічне зростання? Ще більш короткострокова, але зрозуміла ціль — забезпечити достатній обсяг сплачених податків. Нам потрібно мати фінансові ресурси для відповіді на агресію ворога. Це одна з причин, чому досі зберігається обмеження на виїзд чоловіків з України. Адже потрібна критична маса економічної активності і сплати податків для того, щоб країна могла захищатися. Далі постає питання, наскільки економіка може зростати, відповідаючи на існуючий внутрішній та зовнішній попит. Якщо поглянути на співвідношення кількості вакансій та резюме, очевидна нестача працівників у тих секторах, де була нестача і до війни. Насамперед це так звані «сині комірці», тобто промисловість, до якої додалося будівництво. 

Зараз можна говорити про те, що до обмеженого споживання, яке негативно впливає на економічне зростання, додалося ще й обмеження з боку робочої сили. У короткостроковій перспективі менше споживання означає нижчу економічну активність, відповідно нижчий обсяг податків і меншу можливість для уряду стимулювати економіку. Це робить нашу країну менш привабливою для прямих іноземних інвестицій. 

Дякуємо Аліні Круп’яник, помічниці проєкту «Індекс реформ», за транскрибування виступу.

Як Україна планує підтримувати внутрішньо переміщених осіб 

Дарина Марчак, заступниця Міністра соціальної політики

Сьогодні тільки за офіційними даними в Україні нараховується приблизно 4,9 мільйонів осіб, які мають статус внутрішньо переміщених (ВПО). Із них більше мільйона – це люди, які перемістилися вже вдруге. 

Реінтеграція людей дуже важлива для нас. Залежно від того, наскільки ефективною буде державна і місцева політика стосовно внутрішньо переміщених осіб, людина або зможе зрештою позбутися статусу ВПО, або залишатиметься з ним надовго, якщо не назавжди. 

Традиційно соціальна політика в Україні асоціюється з грошовими виплатами, оскільки протягом тридцяти років вона ігнорувала ті інструменти підтримки громадян, які використовуються в усьому світі. Насправді, головне — не виплати. Потрібно, щоб родині чи людині, яка потрапила в складні обставини, хтось підставив плече, скерував, допоміг вийти з важкої ситуації. Ефективна політика стосовно ВПО має допомогти людині вже за кілька років після переміщення бути повністю інтегрованою в нову громаду, подолати стрес від переміщення і просто жити далі.

Як цього досягти? Потрібно декілька ключових речей: перше, у родини має бути житло; друге, у родини має бути джерело власного доходу; третє, родина має бути не стигматизована, до неї не має бути обережного ставлення («не така, як всі»). 

Зараз ми створюємо інструментарій такої допомоги, щоб родини ВПО могли повернутися до самостійного життя. Для цього ми використовуємо найбільш вживаний в усьому світі, але поки що незвичний для нашої країни інструмент — соціальні послуги. Наприклад, коли людині потрібна робота, то фахівець допоможе їй зрозуміти, які потреби в навичках є у конкретній громаді чи регіоні, розкаже про те, як перевчитися, де можна працевлаштуватися. 

Ще один важливий напрямок розвитку для нас — це надання послуг із догляду. Найбільші міста-реципієнти внутрішньо переміщених осіб — це міста-мільйонники: Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків. Для молодих мам, які переїхали туди з окупованих областей, зараз одна з найбільших проблем — непрацюючі дитсадки. Однією з відповідей на цю проблему є послуга «Муніципальна няня», яка передбачає, що держава може оплатити послуги няні для вашої дитини. Інша часта ситуація — це наявність у родині осіб з інвалідністю чи людей похилого віку, за якими має доглядати працездатний член родини. Через це такий доглядальник фактично випадає з ринку праці та втрачає джерело доходу. Тому важливим напрямком для держави є розвиток доглядових послуг. Доглядові послуги для членів родини вкрай важливі не лише з точки зору громад, але і з точки зору ринку праці, адже щороку тисячі родин втрачають можливість долучатися до ринку праці через необхідність доглядати за людьми, які отримали інвалідність внаслідок тяжких хвороб. 

У бюджет на наступний рік ми заклали понад мільярд гривень на розвиток ключових соціальних послуг. Водночас ми вважаємо, що найбільше, що може зробити Міністерство – це спрямувати, допомогти розвиватися місцевим громадам і перефокусувати інструменти підтримки з не дуже ефективних на ефективніші. Ми аналізуємо, на які види соцпідтримки витрачають свої кошти громади, і бачимо, що часто переважають виплати. Замість того, щоб надавати людині той формат підтримки, якої вона потребує. 

Виклики для повернення українців із-за кордону

Дарина Марчак, заступниця Міністра соціальної політики

Такий підхід має застосовуватися не тільки для внутрішньо переміщених осіб. Аналогічна проблема виникає й у зв’язку з поверненням людей з-за кордону. Зважаючи на те, що негативні міграційні тенденції та критична демографічна ситуація спостерігалися і до 24 лютого 2022 року, потрібно говорити про повернення усіх закордонних українців. 

Серед причин поганої демографії, по перше, дуже низька народжуваність. У 2021 році коефіцієнт народжуваності на одну жінку становив 1,16 при тому, що для відтворення населення він має бути 2,2. Тобто вже до повномасштабної війни народжуваність в України була удвічі меншою, ніж необхідно, щоб населення країни не скорочувалось. Другий фактор – це передчасна смертність. В Україні передчасна смертність (смертність від обставин, яких можна було уникнути: ДТП, серцево-судові захворювання, травмування на виробництві через ігнорування умов безпеки праці та інше) особливо серед чоловіків працездатного віку до війни була в рази вища, ніж у сусідніх країнах, зокрема в Польщі. Ці два фактори, які у нас були вже давно, дуже сильно посилилися внаслідок війни. 

Для того, щоб людина повернулася з-за кордону, вона має знати, де вона буде жити, де буде працювати, хто доглядатиме за маленькими дітьми чи за членами родини, які потребують такого догляду. Побудова цілісного підходу, розвиток спроможності з надання соціальних послуг у громадах – це наш фокус. До того ж, соціальні послуги — це не лише гроші на якісь установи, це також гроші на розвиток малого та середнього бізнесу в кожній громаді. Через розвиток соціальних послуг та  створення попиту на них ми можемо створювати робочі місця на місцевому рівні.

Також існує питання соціальної згуртованості. Це означає, що в нас поки що немає суспільного консенсусу про те, як ми як суспільство ставимося до людей, які виїхали. Хтось говорить, нам потрібно, щоб вони поверталися, хтось, що ні, оскільки вони не пережили з нами те, що пережила країна за цей період часу. Сприйняття різного досвіду й толерантності до нього має бути одним із питань для суспільного обговорення. Бо інакше воно може стати перепоною для повернення громадян. 

Наративи російської пропаганди, які пов’язані з внутрішньо переміщеними особами і біженцями 

Світлана Сліпченко, керівниця проєкту VoxCheck у ГО «Вокс Україна»

Існують деякі соціальні установки, деякі фактори (страхи, стереотипи, переконання), які стримують людей від повернення. Росія, знаючи ці фактори, через свою дезінформацію намагається їх поглибити і зіграти на наших емоціях. Особливо на емоції страху, коли це страх за власне життя і життя своєї родини.

Якщо говорити про тему ВПО і біженців у контексті дезінформації, то варто пам’ятати, що росія спрямовує свою дезінформацію як на переселенців, так і на приймаючі громади, як на біженців, так і на приймаючі країни. 

Для внутрішніх переселенців росія систематично поширювала маніпулятивні тези про приймаючі громади, якими найчастіше росія представляє захід України. Хоча є відкрита інформація про те, що найбільше внутрішньо переміщених осіб у Києві, Дніпрі, Запоріжжі, Харкові. Захід України, звісно, теж приймає переселенців, але росія використовує саме цей образ, розповідаючи, що на заході України переселенців нібито ніхто не чекає, що тамтешня влада їм не допоможе, а місцеве населення — самі нацисти. Російська пропаганда намагається збудувати в головах людей альтернативну реальність, що місцеве населення нібито буде ненавидіти переселенців лише за те, що вони говорять російською мовою або загалом за те, що вони приїхали зі сходу чи півдня України. 

Натомість у приймаючих громадах росія просуває маніпулятивні тези про те, що переселенці можуть відібрати у місцевих робочі місця, місця у школах, університетах, дитсадочках, про те, що переселенці можуть нібито занести небезпечні захворювання і взагалі про те, що краще спрямовувати кошти громад на потреби місцевого населення. 

Ці тези росія не вигадала у 2022 чи 2023 році. Всі ці стереотипи циркулюють ще з 2014 року. Росія просто підкріплює їх новими ідеями чи ситуаціями. Беручи одну-дві новини стосовно переселенців, росія роздмухує їх до такого масштабу, нібито це масове явище, і таким чином залякує обидві сторони — і ВПО, і приймаючі громади. 

Стосовно біженців ситуація аналогічна. Росія таргетує тих, хто вже є біженцями або приймає рішення про це, а також населення приймаючих країн. У другому випадку  найбільш популярні тези про те, що влада буде витрачати кошти на біженців, а не на потреби громадян країни, про те, що біженці нібито займуть робочі місця. Напевно, найбільш абсурдний наратив — це те, що українські біженці занесуть до Європи нацизм. Не обійшлося і без «масового поширення небезпечних інфекційних захворювань». У таких повідомленнях  можна побачити і маніпуляції статистикою, і роздмухування поодиноких випадків до величезного масштабу. 

Біженців натомість залякують тим, що у приймаючих країнах їм не допоможуть, що умови життя там ледве не рівня концтабору, що існують різноманітні форми трудової експлуатації та що у біженців можуть забрати дітей, щоб передати їх європейським родинам. Такими емоційними повідомленнями росія атакує саме жінок. Адже це чутлива категорія і, звісно, найбільша категорія серед біженців. Тож росія підбирає повідомлення так, щоб зачепити емоції цієї цільової групи. 

Оскільки у Польщі багато українців, пропагандисти таргетували фейки стосовно біженців саме на неї. З усього масиву дезінформації на цю тему  на Польщу припадає 85%. Тобто росія цілеспрямовано атакує цю країну для того, щоб підірвати підтримку наших громадян там. 

Загальна мета такої дезінформаційної активності росії зрозуміла: спровокувати і посилити емоції гніву один на одного, емоції страху, ненависті, тобто різноманітні негативні емоції. Проте кінцева мета такого розбурхування емоцій — підірвати нашу єдність, підтримку один одного, знизити підтримку, яку ми отримуємо від наших іноземних партнерів.  

Наративи, які спрямовані на те, щоб налякати українців та змусити їх не повертатися додому

Світлана Сліпченко, керівниця проєкту VoxCheck у ГО «Вокс Україна»

Перш за все це наративи, пов’язані із тим, що в України нібито немає майбутнього, що українцям нібито немає куди повертатися, що Україна не здатна перемогти й буде розділена між росією та Польщею. Це загальні наративи, які росія спрямовує на українців, щоб їх деморалізувати, але вони можуть справляти негативний вплив і на біженців. 

Не можна не згадати і певну кількість наративів стосовно реформ. Нібито реформи, які ми впроваджуємо для вступу в ЄС і НАТО, ведуть ледве не до знищення населення. З іншого боку є й наративи про те, що Україна нібито ніколи не вступить до ЄС та НАТО. Тут завжди виникає логічне запитання, чому у росії є наративи, які суперечать один одному. Логіка в тому, що якщо запустити тисячі неправдивих повідомлень, то у певний момент люди почнуть їм вірити або як мінімум сумніватися, що «не все так однозначно». З іншого боку, це тестування різних цільових груп: якщо для одних не спрацювало, то для інших спрацює. Російська дезінформація діє масою, кількістю фейків, а не їхньою якістю.  

Проте російська пропаганда своїх цілей не досягає. Що потрібно, щоб вона і надалі їх не досягала? По-перше, важлива комунікація держави. Вона має бути якомога сильнішою для того, щоб внутрішньо переміщені особи не піддавалися залякуванням російської пропаганди, а знали, що є низка державних програм допомоги, які спрямовані на те, щоб люди могли комфортно інтегруватися у громади, але згодом повертатися додому вже на етапі відбудови. По-друге, важливе продовження роботи таких фактчекінгових проєктів, як Воксчек та багатьох інших, які функціонують в Україні. Адже ми наводимо дані та цифри, які вже є хорошим захистом нашої аудиторії від впливу ворожої пропаганди. Нарешті, важлива робота та підтримка журналістів, які допомагають поширювати інформацію як фактчекінгових проектів, так і держави. 

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний