Провал мобілізації. Як Порошенко із тріском програв Зеленському

Результати першого туру стали холодним душем для колишнього президента: майже подвійний розрив замість очікуваних 8-10% відставання змусив штаб Порошенка на бігу змінювати стратегію кампанії, заточену під більш зручних суперників. Втім, ні заклики до порозуміння, ні жорстка критика опонента, ні відверто чорний піар не змогли переконати виборців підтримати наявний стан справ у державі. Ця стаття є спробою зрозуміти, що пішло не так із планами на переобрання колишнього Президента.

Кандидат, що об’єднав країну

Маючи на руках результати обох турів на рівні виборчих дільниць, можна побачити, як саме перетікали голоси від кандидатів, що програли у першому турі. Для того, щоб розрахунки були однозначними, потрібно зробити 3 припущення:

1. прихильники Порошенка та Зеленського охочіше підуть голосувати у другому турі , ніж ті, хто обрали решту кандидатів (тобто зменшення явки пояснюється переважно перетіканням голосів від останніх);
2. виборці Порошенка після першого туру переважно продовжують його підтримувати, те саме стосується і Зеленського, тому зростання в основному відбувається за рахунок, перетікання до них голосів  інших кандидатів;
3. на рівні виборчих дільниць перетікання відбуваються пропорційно (інакше кажучи, якщо у другому турі дві третини приросту голосів на дільниці отримав кандидат Зеленський, а третину – кандидат Порошенко, то з 15 голосів кандидата, що програв у першому турі, 10 відійшло першому, а решта 5 – другому).

Як бачимо з візуалізації, більшість виборців усіх без винятку основних кандидатів першого туру вирішила віддати свої голоси Зеленському*.

По-перше, виборці Вілкула та Бойка прийшли на дільниці і масово підтримали Зеленського попри його проєвропейську риторику. Нелюбов до людини, яка, на їхню думку, відповідальна на затягування конфлікту на Донбасі та розрив зв’язків із Росією, виявилася сильнішою, ніж (потенційна) недовіра до кандидата, який поки лише декларує неприйнятні для цієї категорії виборців погляди.

По-друге, виборці, яким імпонують популістські образи Тимошенко та Ляшка, вірогідно, знайшли для себе ще більш свіжу та харизматичну заміну. Принаймні це стосується ¾ цієї категорії електорату, які віддали свої голоси за Зеленського. Показово, що Франківщина, яка у першому турі із невеликим відривом проголосувала за Тимошенко, зрештою дала Зеленському більший приріст, ніж Порошенкові. Що й говорити про Чернігівську область, ключовий регіон для Ляшка, де приріст колишнього президента був майже нульовим.

По-третє, за нового президента віддали голоси більшість виборців кандидатів, які, за спостереженнями соціологів, грали на єдиному електоральному полі із Порошенком – Смешка та Гриценка. Свою роль тут, вочевидь, зіграла і підніжка від лідера Громадянської позиції, який після поразки у першому турі повідомив, що у жодному разі не голосуватиме за діючого Президента, тоді як про Зеленського висловився більш прихильно і навіть відправив до його команди свого представника Івана Апаршина на посаду міністра оборони.

Попри ряд очевидних заслуг, зокрема на міжнародній арені, зараз ми чітко можемо сказати, що саме Петро Порошенко став тим кандидатом, якому вдалося об’єднати країну – проти себе. Як ми побачимо далі, Порошенкові не вдалося не лише забезпечити перетоки до себе від тих кандидатів, що програли у першому турі, а й мобілізувати виборців, які потенційно могли б підтримати його програму, але не прийшли на вибори у першому турі.

Путін нападе

За результатами першого туру Порошенко отримав підтримку переважно на західній Україні, але зрештою переміг лише у двох галицьких областях. Київ, який протягом останніх десяти років голосує в унісон із Галичиною, цього разу показав 50/50 для лідерів перегонів. Чим далі на Схід, тим жалюгіднішим виглядав результат гаранта, за винятком кількох прифронтових дільниць на Донбасі, де він таки переміг.

Ще рік тому Порошенко заявляв, що не програв жодних виборів; але після першого туру стало ясно, що скоро це може змінитися. Для перемоги у другому турі йому потрібно було зробити майже неможливе. З одного боку, максимально мобілізувати «свій» електорат, насамперед більш націоналістично налаштованих жителів західної та центральної України, які за п’ять років встигли розчаруватися у своєму голосі за першого постмайданного президента. З іншого – не дати проросійським виборцям Вілкула та Бойка, які Порошенка не підтримуватимуть за жодних умов, віддати голоси за його опонента.

Політтехнологи кандидата від влади вирішили піти ва-банк і загострили основний посил агітаційної кампанії: альтернативи Порошенкові не існує, бо лише він може протидіяти російській загрозі на міжнародній арені. Апогеєм цієї лінії агітації стали борди із Путіним, на яких виборцям запропонували зробити «вирішальний вибір» між колишнім гарантом та російським диктатором.

Традиційна лякалка Путіним за останні роки встигла добряче набриднути українцям і не змогла підштовхнути визначитися з вибором тих, хто не голосував у першому турі президентських перегонів. З урахуванням зіпсованих бюлетенів, яких у другому турі було дещо більше, явка не лише не зросла, а й скоротилася майже на всій території України за винятком деяких округів у Харківській, Дніпропетровській та Закарпатській областях**.

Показово, що найменш охоче порівняно із першим туром до дільниць ішли виборці північно-західних регіонів, які з ентузіазмом поставилися до створення незалежної православної церкви. Вочевидь, віра також не стала суттєвим мобілізаційним фактором, а всі, для кого отримання томосу було важливим політичним аргументом, зробили свій вибір уже в першому турі.

Готовий до діалогу

Перед першим туром слоган «Армія, мова, віра» чітко продемонстрував орієнтацію кампанії Порошенка на більш консервативний електорат. Це зрозуміло, адже в умовах війни питання безпеки, як особистої, так і державної, стає більш актуальним, і більша частина суспільства схиляється до цінностей виживання на противагу цінностям самовираження. Якби у другий тур вийшов проросійський кандидат Бойко, то за такої стратегії без голосів Криму та окупованої частини Донбасу він став би хлопчиком для биття патріотично налаштованого електорату.

Тим не менше, консервативний посил зазвичай не дуже привабливий для молоді, тому вона на вибори особливо і не ходить. З початку 2000-х виборча активність цієї групи майже постійно знижувалась. Якби суперницею Порошенка у другому турі стала Тимошенко, потуги якої омолодити свій електорат розмовами про 3d принтери та блокчейн викликали в кращому разі стриману посмішку, то великої проблеми б не було. Молодь, як завжди, не знайшовши «свого» серед кандидатів, до дільниць не дійшла би, обмеживши своє право голосу мемасиками та стікерами у соцмережах. Інша справа Зеленський – молодь підтримала його не лише віртуально, але й цілком реальними позначками у бюлетенях. Якби голосували лише виборці молодші за 30 років, то Зеленський переміг би вже у першому турі.

Втім, незадоволених колишнім гарантом виявилося надто багато і серед інших вікових категорій. Його антирейтинг був найвищим серед усіх кандидатів, тоді як Зеленському не довелося навіть пояснювати основних тез своєї кампанії. Перевага колишнього коміка вже у першому турі була настільки значною, що він зумів обійти Порошенка навіть на його рідній Вінничині. І хоча розвертати основний курс кампанії в останній момент було і неможливо, і нелогічно, більшу частину своїх зусиль протягом трьох тижнів між двома турами виборчих перегонів Президент витратив на те, щоб довести свою готовність змінюватися та визнавати помилки.

«Я вас почув» – такими були перші публічні слова Порошенка після поразки у першому турі. Ефектна поява в прямому ефірі «Права на владу», де він зумів вивести із себе опонента, фактично перебуваючи на території ворога, зустріч із провідними громадськими активістами, одноосібна поява на офіційній частині дебатів у студії Суспільного…

Всього цього виявилося недостатньо. Майже по всій території України Порошенко отримав мізерний приріст за рахунок виборців, що не входять до «його» електорату. На біло-блідому тлі, що на нашій карті показує мінімальне зростання підтримки, виділяється лише Галичина, хоча навіть тут Порошенкові вдалося перемогти лише у трьох округах за межами Львівської області.

Тактика голограми

Після першого туру виборів Зеленський-реальний кандидат фактично зник із медіа-простору аж до появи розлогого інтерв’ю РБК, яке журналіст видання Владислав Красінський виграв у настільний теніс, та представлення команди у відверто компліментарній атмосфері студії телеканалу свого бізнес-партнера Коломойського. До того протягом двох з половиною тижнів він спілкувався зі своєю аудиторією виключно через відеозвернення, тоді як на ефірах за «кварталівця» віддувалися його радники. За таку позицію супротивники нарекли образ Зеленського «адаптивною голограмою».

Зрештою, якщо розглядати всі наявні альтернативи, то тактика обмеженої публічної активності для недосвідченого кандидата, який до того ж мав суттєві проблеми із формулюванням свої думки українською, виглядає найбільш оптимальною. Зібравши навколо себе надзвичайно великий протестний електорат, Зеленський міг би просто відштовхнути його частину, озвучивши будь-яку предметну програму дій. Хтось бачив у ньому російськомовного хлопця, який зупинить українізацію та перейменування вулиць, хтось – нову людину, яка здатна більш ефективно рухатися в напрямку Європи та довести до кінця антикорупційні реформи, що перешкоджали плутократичним намірам чинної влади; іншим здавалося, що людина з бізнесу захистить їх від втручання держави, а ще хтось розраховував на пільгові тарифи та підвищення соціальних виплат.

Натомість комфортний відрив після першого туру дозволив досвідченому шоумену задавати темп та правила медіа-протистояння. Гра у відеозвернення автоматично ставила людину з посадою №1 у державі на позицію №2 на останньому етапі виборчої кампанії. Попри всю свою активність, Порошенко постійно змушений був «наздоганяти» свого супротивника. В епопеї зі здачею аналізів та дебатному шоу на стадіоні колишній президент, можливо, виглядав цілком гідно, але мав мало шансів проти людини, яка володіє значно більшим досвідом професійної гри на публіку у прямому, а не політичному сенсі цих слів.

Відтак Зеленському залишалося максимально уникати відкритих протистоянь та не давати скоротити відрив. Це завдання було блискуче перевиконано. На відміну від Порошенка, якому, вочевидь, не вдалося знайти підхід до тих, хто був налаштований до нього вороже чи бодай нейтрально, Зеленський між двома турами рівномірно наростив підтримку по всій Україні, в тому числі на Львівщині, де попри поразку він все ж отримав 15-18% приросту голосів.