Європейський банк реконструкції і розвитку провів масштабне дослідження Transition Report 2016-2017, в якому дуже детально вивчив, як перехід до ринкової економіки в різних країнах позначився на більшості жителів: їхньому добробуті, рівні задоволеності життям і навіть зрості. Представляти дослідження в Україні приїхав головний економіст ЄБРР Сергій Гурієв. VoxUkraine записав його лекцію, яка проходила 23 листопада в Київській школі економіки
Це перший “Перехід для всіх: рівні можливості у нерівному світі” (Transition for all: Equal opportunities in an unequal world), що розглядає питання нерівності та інклюзивності. Раніше ми завжди розглядали середні показники країни, такі як ВВП або інвестиції, іноді секторальні показники. Але як ви знаєте, питання нерівності та інклюзивності стали актуальними та важливими не лише в тих країнах, в яких працює ЄБРР, але й на Заході. Дехто пов’язує зростання популізму в деяких західних країнах із тим, що останні 20 років економічного зростання та реформ, глобалізації та технологічного прогресу покращили життя лише частини населення. Ті, хто відчули себе обділеними, проголосували за популістів. Саме тому ми вирішили написати про нерівність та інклюзивність. Іншою причиною є те, що, на жаль, наші країни були першопрохідцями у зростанні популізму.
Основним питанням, яке ми розглядаємо, є те, як перехід до ринку вплинув на окремих людей, а не на країни загалом. Спочатку ми розглядаємо динаміку доходів. Також ми аналізуємо не тільки суб’єктивне відчуття задоволення від життя, але й об’єктивні показники добробуту. Ми розглядаємо нерівність можливостей та фінансову інклюзивність. Все ж таки ми є банком і для нас важдиво забезпечувати людей фінансовими послугами. Цей набір даних є унікальним. Опитування проводиться втретє. Вперше – у 2006 році, вдруге – у 2010 році.
Я бачу в аудиторії багатьох викладачів та студентів, тож закликаю вас використовувати ці дані. Їх дуже багато, цього разу дослідження проводилося у більшій кількості країн (34). Ми вивчили 29 посткомуністичних країн, а також п’ять країн без комуністичного минулого, таких як Німеччина, Італія, Греція та Кіпр. Ми також повторили його в тих же місцях, де проводили опитування у 2010 році. Тому ви можете порівняти зміни поглядів та рівня життя у тих країнах, які ми обстежуємо вже втретє. Ми опитали близько 51 тисячі домогосподарств.
Звіт має чотири розділи. Я постараюсь представити принаймні три. У першому йдеться про нерівність та зміни доходів різних частин населення. Другий розповідає про вплив переходу до ринку в останні 25-27 років на суб’єктивний та об’єктивний добробут людей. У третьому розглядається нерівність можливостей в регіоні, а в четвертому йдеться про фінансову інклюзивність.
Доходи людей та зростання популізму у світі
Розглянемо деякі дані Звіту. Перші числа, не дуже оптимістичні, але дуже важливі, ми отримали у відповідь на наступне запитання. Ми запитали про те, доходи скількох людей, починаючи з 1989 року, від початку переходу, зростали швидше, ніж доходи населення багатих країн. У якої частини населення принаймні частково скоротився розрив із доходами жителів багатих країн? Відповіді показали, що лише у меншості. На жаль, у наших країнах, які загалом показали добрі результати, пересічний мешканець не відчув зникнення або навіть скорочення розриву із багатими країнами. Багатство також дуже сильно сконцентроване серед багатіїв. Наш регіон є унікальним в тому, що в ньому більшість надзвичайно багатих людей заробили свої статки у секторі корисних копалин та сировинних товарів.
Я почну із графіка, що походить не із нашого регіону. Це так званий “графік-слон” Мілановича (Графік 1.1 – Нумерація графіків подана як у Звіті ЄБРР).
На ньому ви бачите “слона” із хоботом в точці С і головою в точці А. Що означає цей “слон”? Він розповідає вам точну історію браку інклюзивності в світовому зростанні доходів. По-перше, погляньмо на світовий розподіл доходів, скажімо, на топ-1% населення, або на медіанного мешканця, або на найбідніших. І задаймо питання: яким був темп зростання доходів за 20 років, від 1988 до 2008, у цьому сегменті світового розподілу доходів? Ви бачите, що становище топ-1% населення світу покращилось. Доходи найбідніших 10% також зростали, меншими від середніх темпів у світі, але все ж зростали.
Середній клас світу виграв найбільше. Це середній та вищий клас Китаю та Індії. Вони отримали величезні переваги від зростання. Справді, коли ми дивимось на бідні країни загалом, ми розуміємо, чому спостерігається таке велике падіння бідності у світі. Зараз вона на рівні 10% населення світу, тоді як на початку 80-их бідних було близько 40%. Але ми також бачимо, що нижні частини середнього класу на Заході (біля пункту В на графіку) не покращили свого стану. Реальні доходи цих людей практично не виросли. Тому не дивно, що багато людей з цього сегменту світового розподілу доходів підтримують популістичних політиків та відкидають нинішню систему.
Зміни доходів в регіоні
Якою є форма графіку для нашого регіону? Вона відрізняється, але все ще трохи схожа на слона (Графік 1.9 нижче). Ми також бачимо людей на самій вершині: вони мають найкращу освіту, більш здатні виграти від ринкової економіки. На жаль, в деяких країнах ці люди також мають кращі зв’язки. Люди у нижній частині – це жителі дуже бідних країн. Звісно, закон умовної конвергенції стверджує, що якщо ви живете у дуже бідній країні, наприклад, в Центральній Азії, вам легше рости. Тому не дивно, що країни Центральної Азії зростають швидше, ніж країни Центральної Європи. Швидкість підвищення доходів цих людей є вищою за середню.
Ми також маємо середину, яка зростає дещо повільніше. Якщо ми подивимось на цього “слона” на початку реформ та наприкінці реформ, ми побачимо, що в перші роки переходу доходи майже всіх (крім топ-5%) знижувались. Якщо повернутись до середини 1990-х і запитати, скільки людей в нашому регіоні виграли від перших років реформи, відповідь буде – найбагатші 5%. Так відбувається не завжди. Такі графіки, скажімо, для Бразилії та Чилі, виглядають інакше. Можна отримати графік, за яким бідне населення виграло за багатих. Але в нашому випадку все навпаки.
Графік 1.3 є типовим для країни з нашого регіону, Росії, в якій топ-10% населення виграло найбільше. Інші також виграли, але менше, тоді як доходи найбідніших 10% знизились. Те ж саме відбувалось в перші роки реформ. За останні 20 років розподіл доходів практично не змінився. Графік для США виглядав би схожим чином. На сайті “Звіту про перехідний процес” ви можете побачити такий графік для будь-якої країни світу.
Але це типовий графік, який показує нам, що Росія дала загалом непогані результати – 70% росту за 27 років. Проте це зростання насправді нічого не говорить нам про нижні 80%. Тому якщо ви запитаєте в Росії: “Добре, ВВП в середньому зріс на 70%. То скільки з вас отримали ці 70% росту в свої кишені?”. Відповідь буде – топ-20%. Нижні 80% не побачили цього зростання.
Українська “катастрофа”
Як я і обіцяв, наступний графік більш гнітючий. Це графік про ситуацію в Україні.
Він лякає, чи не так? Не видно аж такого зростання нерівності, але всі повідомляють про падіння доходів. Цей графік показує, що в Україні складно знайти тих, чиї доходи тепер вищі, ніж на початку переходу до ринку. В Україні є дуже багаті люди, але вони не потрапили до нашого дослідження домогосподарств. Я говоритиму про них пізніше. Це гнітючий графік, але варто сказати, що графік для Росії є більш типовим для нашого регіону, ніж графік для України.
Ми розглянули всі країни – і ось підсумок того, що відбувалось (Графік 1.12).
Червоним проілюстровані ті респонденти, доходи яких зростали повільніше за середній показник, а жовтим ті, чиї доходи зростали швидше середнього. В Україні, “вище середнього”, на жаль, не означає зростання, оскільки середній показник – це все ще падіння доходу. Якщо ви запитаєте, хто в середньому найбільше виграв внаслідок цих реформ, в більшості країн це буде топ-20-30%.
Цей графік лякає. Але є ще страшніший (Графік 1.13). Він про гонку за розвиненими країнами. Тут ми маємо три кольори. Зелений означає, що ваш дохід зростає швидше, ніж в середньому у країнах “Великої сімки” (G7). Жовтий, навпаки, означає повільніше за G7 зростання. Червоний про те, що доходи взагалі не зростали, а падали. І саме це відбувалось в Україні. Всі сегменти населення звітують про падіння. В деяких країнах ситуація описується лише жовтим та червоним, в інших трьома кольорами. Боснія та Герцеговина є типовою країною, в якій люди на вершині розподілу скорочують відставання, доходи середнього класу ростуть, але не наздоганяють G7, а доходи людей внизу розподілу взагалі падають.
Графік 1.12
У Росії доходи падали у найбідніших 10%. Коли йдеться про топ-40% в Росії, вони скорочують розрив. Cередні 50% ростуть, але повільнішими темпами, ніж у багатих країнах. Є також бідніші країни, в яких всі або майже всі покращили свої доходи і скоротили розрив. Виділяються Білорусь та Польща. Ці країни починали із приблизно такими ж доходами на душу населення, як Україна – і все ж в цих країнах майже всі скоротили розрив із багатими країнами. Є також нові країни нашої діяльності, в яких всі усунули відставання від багатих країн
Нерівність залишається дуже важливою темою. Люди вважають, що нерівність зростала в останні п’ять років. Якщо ви подивитесь на графік [Мілановича] для України, він показує, що в Україні за 1996-2016 роки нерівність, найімовірніше, зменшилась. За останні 20 років не змінилась і нерівність в Росії. Але якщо ви запитаєте людей, чи вони вважають, що нерівність в останні п’ять років стала меншою, більшість у всіх країнах скаже, що вона зросла (Графік 1.15). Горизонтальна вісь позначає зміну офіційного коефіцієнта Джині. У країнах ліворуч коефіцієнт Джині знизився.
У країнах праворуч офіційні показники нерівності зросли. Ми бачимо, що половина країн розташовані зліва, а інші половина справа, проте всі є над горизонтальною віссю – і в будь-якому випадку, згідно з офіційними даними, зростання нерівності було дуже незначним. Проте люди все ще вважають, що нерівність останнім часом зростала.
Це можна пояснити тим, що офіційні дані (як і наше дослідження) не охоплює дуже багатого або дуже бідного населення. Проте люди бачать бездомних на вулицях та мільярдерів на телеекранах – і розуміють, що нерівність може насправді бути вищою, ніж за статистикою.
Історія про мільярдерів
Сині стовпчики (Графік 1.17) позначають відношення частки багатства мільярдерів в нашому регіоні до частки регіону у світовому ВВП. Таким чином, якщо стовпчик вище 100%, в регіоні непропорційно багато надзвичайно багатих людей. Єдиними двома регіонами більше 100% є розвинуті регіони та наш регіон. Всі інші країни, що розвиваються, генерують менше мільярдерів, ніж дозволяє їхня частка в світовій економіці. Це не трапилось відразу. У 2002 році ми все ще значно відставали. Але цей графік не настільки страшний, як наступний (Графік 1.18).
Графік 1.18
Отже, питання в тому, де багаті заробили свої статки. У всіх регіонах важливою є фінансова сфера, але частка природних ресурсів та сировинних товарів в нашому регіоні є вищою, ніж в інших, а частка роздрібної торгівлі та виробництва значно менша. Більшість багатства в нашому регіоні створена завдяки природнім ресурсам та сировинним товарам. Значною мірою, саме Росія та Україна відповідальні за це.
Чому це унікально? У всьому світі є експортери природних ресурсів включно із США. США тепер виробляють стільки ж нафти та газу, як Росія, і стільки ж нафти, як Саудівська Аравія. Однак очевидно, що іншим країнам вдається вилучати надприбутки за допомогою податків.
Що з цього слідує? Звіт містить набагато детальні рекомендації щодо дій. Необхідно виокремити три проблеми. Першою є бідність. Більшість наших країн мають середні доходи. Оскільки ми зараз в Україні, зосередимось на інших двох викликах: нерівності та концентрації багатства на вершині. Це різні речі. На нерівність можна впливати в два способи. Перерозподіл, який спрямований на зменшення нерівності доходів, та передрозподіл, який спрямований на нерівність можливостей. Пізніше я покажу дещо про нерівність можливостей в регіоні.
Інша проблема – це концентрація багатства на вершині. Чому вона важлива? Якщо відсутні сильні державні інститути, існує ризик того, що надзвичайно багаті впливатимуть на ЗМІ та політику. Вони змінюватимуть правила гри на свою користь, таким чином стаючи ще багатшими і ще краще захищаючи свої статки. Це піднімає питання справедливості. Спостерігаючи за надмірним впливом багатіїв, люди думають, що нерівність надто висока. Вони також вважають, що дуже багаті люди, що отримали свої статки у секторі природних ресурсів, не заслужили на них. Таким чином, вони підтримують податок на спадок та ренти. Я і Франціс Маліж (керуючий директор ЄБРР у країнах Східної Європи та Кавказу) буваємо у Франції. Там триває напружена дискусія після того, як Томас Пікеті зауважив, що податки на багатство мають бути набагато вищі. Він не підтримує податок на спадок, оскільки вважає, що він не є практичним. Багатії мають такий вплив, що зможуть обійти ці податки. Звісно, якби не це, економісти підтримали би податок на спадок, оскільки він справедливий та не спотворює економічні процеси.
Вплив переходу до ринку на добробут
Розглянемо те, як перехід вплинув на добробут. Раніше я показав вам порівняння теперішніх доходів та доходами у 1989 році. Я бачу багатьох молодих людей в аудиторії, тож дозвольте мені пояснити. Тоді було важливим не лише те, скільки рублів ти отримував. Питання було більше в тому, чи ти міг якось використати ті рублі. Всі отримували більш-менш однакову зарплату. Проте деякі люди мали кращі зв’язки і могли купити, наприклад, ковбасу, тоді як інші мали гірші зв’язки і могли купити лише салат із морської капусти.
Ось чому ми розглядаємо інші показники. Ми дивимось на фізичний ріст людей і на суб’єктивну оцінку добробуту або задоволення життям. Чому ми звертаємо увагу на зріст? В економіці розвитку відомо, що якщо ви виростаєте в складніших умовах, ваш зріст в дорослому віці менший. І саме зараз ті люди, які пережили перехід тоді, коли їм було 0, 1 або 2 роки (критичний період для визначення зросту у дорослому віці), є вже дорослими.
Люди, народжені в ранні 90-і або в середині 90-х в Україні, вже достатньо дорослі, тож їхній ріст перестав змінюватись. Ми можемо виміряти його і перевірити, чи перші роки реформ мали вплив на ріст у дорослому віці. На жаль, виявилось, що ці люди на один сантиметр нижчі, ніж люди, що були народжені раніше або пізніше (Графік 2.3). Хоча може видатись, що це не так вже й багато, насправді це величезний вплив. Уявіть собі, ріст тих, хто ріс у зоні конфлікту або громадянської війни, також нижчий на один сантиметр. Тому ранні роки переходу були дуже болючими.
Графіки, які я вам показав раніше, засвідчують, що доходи знизились для всіх. А ці графіки віддзеркалюють реальні страждання, які ми досі можемо бачити в нижчому рості людей, народжених в ті часи. Це трохи нагадує палеонтологічні дослідження, але тут ми говоримо про живих людей.
Варто сказати, що ці люди є щасливими. З економіки розвитку відомо, що люди нижчого росту іноді отримують гіршу освіту, гіршу роботу та нижчі доходи. Однак кращий доступ до економічних можливостей та краща освіта компенсували ці проблеми. Виявляється, що попри нижчий зріст, ці люди не є нещасливими.
Наступний графік (Графік 2.2) показує хороші новини. Розрив у задоволенні життям нарешті зник, оскільки перехідним країнам вдалось наздогнати інші країни у цьому вимірі.
Графік 2.2
Подивимось, що сталось, використовуючи цей графік. Горизонтальна вісь показує доходи, ВВП на особу (за ПКС, логарифмічна шкала). Це все середні показники по країнах (пізніше я розповім про нерівність). Вертикальна вісь показує відсоток людей, що погоджуються із твердженням “Я задоволений або дуже задоволений життям”. Ви бачите три нетипові випадки з Центральної Азії. В цих країнах, відповідаючи на запитання типу “Ви погоджуєтесь?”, люди завжди кажуть: “Так, ми погоджуємось”.
Розглянемо дві лінії трендів. Нижня показує посткомуністичні країни (крім трьох Центральноазійських країн) у 2010 році, а вища – у 2016 році. Отже, лінія піднялась доверху, оскільки посткомуністичні країни зросли [за цим показником] за період 2010-2016. За останні 6 років наші країни стали більш щасливими, навіть враховуючи вплив доходів.
Якщо ми порівняємо тренд для перехідних країн із трендом для західних країн чи інших неперехідних країн, ми побачимо, що перехідні країни були незвично нещасливими, враховуючи їхні доходи. Ви бачите, що у 2010 році Італія була вже нещасливою і тому показана на тренді. Але решта країн Заходу (Франція, Німеччина, Швеція, Сполучене Королівство) залишались вище тренду. В опитуванні за 2016 рік ми не досліджували Великобританію, Францію, Швецію. Ми повторно дослідили Німеччину та Італію, і крім того, Грецію, Кіпр та Туреччину. Ви бачите, що Німеччина опустилась і тепер є більш-менш на лінії тренду. Всі інші неперехідні країни нижче лінії тренду.
Отже, раніше, враховуючи доходи, жителі перехідних країн завжди були менш задоволеними своїм життям. Я робив дослідження на цю тему і показав, що це пов’язано із макроекономічною волатильністю у 1990-і, зниженням якості та доступом до суспільних благ порівняно із очікуваннями на основі комуністичного минулого, вищою нерівністю тощо.
Доступ до освіти також був важливим, а саме той факт, що старші покоління розуміли, що їхній людський капітал складно використовувати в ринкових умовах. Молодші покоління, що пішли у школу за ринкових умов, насправді побачили, що їхня освіта краще працювала в ринкових реаліях. Я не кажу, що стара освіта була доброю чи поганою, я лише маю на увазі, що вона не відповідала новим умовам.
Коли ми досліджували це питання раніше, ми передбачали, що “перехідний розрив щастя” рано чи пізно зникне. У 2016 році ми нарешті можемо сказати, що це сталось. Зрівняння рівня задоволення життям відбулось.
Тепер повернемось до росту дорослих. У всіх країнах, особливо з середнім рівнем доходів, кожен рік збільшення ВВП призводить до вищого зросту людей (Графік 2.4).
Графік 2.4
Тепер розглянемо Графік 2.3. Горизонтальна вісь показує не рік народження, а різницю між роком народження та роком переходу до ринку.
Графік 2.3
Припустимо, що перехід почався тоді, коли відбулась лібералізація цін. Середній зріст людей, що були народжені за 30 років до початку перехідного процесу, дорівнював 169 см. Далі ми бачимо, як молоді люди ставали все вищими, доки ми не доходимо до тих, хто народився за 2 чи 3 роки до початку переходу. Це люди, що виросли під час переходу. Потім ми бачимо велике падіння. І лише після цього періоду молодші люди повернулись на лінію тренду.
Ми можемо відокремити вплив віку, оскільки переходи відбувались в різні роки в різні країни. Ми також врахували інші фактори. Наприклад, ми запитали, чи можна пояснити зниження зросту падінням ВВП. Справді, вплив ВВП у перші роки життя позитивний та значущий, тому чим більшим було падіння в роки переходу, тим більшим був негативний вплив на зріст. Але вплив народження в роки переходу також є значущим, хоча і меншим. Таким чином, лише частина впливу пояснюється економічними чинниками, оскільки виглядає так, що соціальний стрес також впливав на зріст.
Ця дискусія стосується середніх показників, у цьому випадку висоти середньої людини, що народилась і росла під час переходу. Як я вже казав, ми встановили, що народження під час переходу коштувало вам 1 см росту. Що якщо ми запитаємо: “Які частини населення постраждали найбільше?”. Виявилось, що вплив залежить від того, в якій сім’ї ви народились (Графік 2.7).
Наприклад, якщо ми поділимо вибірку за освітою батьків, ми побачимо, що менш освічені сім’ї постраждали більше. Тому якщо ви зростали в менш освіченій сім’ї, у вас була більша ймовірність потрапити під удар перехідного шоку. Більше того, якщо ви виросли в сім’ї, в якій матір мала вищу освіту, вплив переходу на вас був практично відсутній.
Графік 2.7
Як я і обіцяв вам, ми можемо також запитати, чи люди, народжені під час переходу, є нещасливими (Таблиця 2.4), чи у них нижчі шанси знайти роботу, чи нижчі доходи тощо. Ми не знайшли жодної різниці у тому, що стосується доходів, зайнятості чи сімейного стану. Ми бачимо, що ці люди мають більше освіти. Причина в тому, що у наших країнах, чим молодшими ви є, тим більше освіти ви отримуєте. Це сталось внаслідок дерегуляції освітньої системи та зростання можливостей отримати освіту. Таким чином, освітою можна пояснити лише частину вищого задоволення життям, але не весь цей показник.
Ймовірно, доступ до економічних можливостей також важливий.
Групи, народжені після переходу, вже досягли максимального зросту, але все ще вчаться. Ми повернемось до вивчення їхнього соціально-економічного становища через декілька років.
Графік 2.4
Рівність можливостей
Як економісти, ми вважаємо, що нерівність загалом може бути доброю або поганою, але погоджуємось, що нерівність можливостей є поганою. Ми погоджуємось з тим, що незалежно від того, де і в якій сім’ї ви народжені, ви повинні мати доступ до однакових професійних можливостей та освіти.
Як політичні економісти, ми вважаємо, що якщо у країна є висока нерівність можливостей, більшість вважатиме це несправедливим і голосуватиме проти системи. Реформи, що не забезпечують рівність можливостей, можуть не бути стійкими. Їх можуть скасувати. Це ще одна причина, чому ми вважаємо, що нерівність можливостей є поганою.
Як економісти, ми також знаємо, що внаслідок нерівності можливостей дехто не може реалізувати свій повний потенціал, що є соціально неефективним. Таким чином, якщо талановита людина народжена у бідній сім’ї і тому не може отримати відповідної освіти та побудувати відповідну кар’єру, це неефективно для суспільства загалом.
На жаль, як у країнах нашої діяльності, так і на Заході, стать, раса, походження, місце народження – часто мають вплив [на можливості]. Тут ми використовуємо методологію, яка є тепер досить звичною, за якої ми розкладаємо нерівність на чинники, на які можна впливати, і на чинники, на які не можна вплинути.
Розглянемо нерівність доходів, наприклад, коефіцієнт Джині. Ми запитуємо, яку частину коефіцієнту можна пояснити тим, що частина населення – це жінки або представники етнічних меншин, виходці з сільської місцевості або народжені в багатих сім’ях тощо. Таким чином, ми розглядаємо чинники, на які не можна вплинути. Не можна вибрати батьків і в більшості випадків не можна змінити стать. Не можна змінити расу. Ці чинники показують нерівність можливостей. Ви бачите, що нерівність можливостей та нерівність результатів (в цьому випадку, доходів) пов’язані між собою (Графік 3.3.). Немає країн, в яких є висока нерівність можливостей та низька нерівність доходів.
Причина дуже проста. Якщо є нерівність можливостей, люди, що народжені за несприятливих умов, не можуть побудувати добру кар’єру і, як наслідок, матимуть низькі доходи.
Графік 3.3
Графік показує, що нерівність можливостей є нижчою, ніж нерівність загалом. Отже, частину нерівності можна пояснити чинниками, які залежать від вас, тоді як частина нерівності доходів залежить від чинників, які не можна змінити, таких як стать, раса, місце народження і т. д. Чи це означає, що нерівність можливостей набагато нижча, ніж нерівність доходів? У цьому випадку – так. В деяких країнах, 20% нерівності доходів можна пояснити нерівністю можливостей, тоді як в інших – 50%.
Графік 3.4
Це розклад нерівності можливостей на різні чинники в різних країнах (Графік 3.4.). Серед цих чинників є освіта батьків, їхнє членство в комуністичній партії, що в нашому випадку означає належність до еліти. Також тут стать, місце народження (сільська або міська місцевість), етнічне походження тощо. Наприклад, ми бачимо, що у Німеччині нерівність можливостей є низькою. В більшості країн нашої діяльності нерівність можливостей досить висока. Наприклад, в Україні характеристики батьків пояснюють майже все. Далі йдуть стать та місце народження.
Ми також розглядаємо інші результати, такі як доступ до роботи та освіти. Ми встановили, що нерівність можливостей у цьому вимірі є досить високою. Цікаво, що жінки у нашому регіоні мають такий же або майже такий же рівень освіти, як чоловіки. А освіта, як правило, призводить до вищих доходів. Наприклад, вища освіта підвищує доходи на 31%, що є нормальним показником. Ми спостерігаємо схожі тенденції на Заході. В США, цей показник дорівнював би 40-50%, в деяких країнах Заходу – 30%. Ми також бачимо, що попри ідентичний рівень освіти, жінки заробляють приблизно на 20-25% менше, ніж чоловіки.
Ми також провели регресійний аналіз підтримки ринкових реформ та демократії. Ми встановили, що люди, які заробляють менше, більш схильні відкидати ринкові реформи та демократичні зміни. Частину цього ефекту можна пояснити нерівністю можливостей.
Висновки
Реформи підвищили нерівність в більшості країн, в яких ми працюємо. Від них виграли дуже бідне та дуже багате населення, але не середні групи, принаймні не настільки. Лише меншості реформи допомогли вийти на рівень багатих країн. Це суттєва кількість представників меншості, але все-таки не більшість. Ми також побачили, що ранні роки реформ були досить болючими. Але розрив у задоволенні життям нарешті зник. Люди, що живуть в перехідних країнах, тепер настільки ж щасливі або нещасливі, як люди зі схожими доходами в інших країнах. Частково це сталось тому, що люди на Заході стали менш задоволеними. Але люди в перехідних країнах стали більш задоволеними. Коли ми досліджували цю проблему 10-15 років тому, ми думали, що це трапиться швидше. Однак криза 2010 року вдарила по нашому регіону більше, ніж по Заходу, що затримало зрівняння у почутті задоволення життям. Зараз ситуація нарешті зрівнялась. Можна сказати, що реформи принесли результат.
З цього випливають певні рекомендації щодо того, як розробляти реформи і як думати про інклюзивність. Вони можуть бути дуже корисними для політиків Заходу, що міркують над пенсійними реформами та реформами ринку праці тощо, навіть попри те, що ці реформи не є настільки болючими, як перехід від комунізму до ринкової економіки. Проте ці реформи теж були би болючими.
Деякі реформатори можуть сказати, що в короткостроковому періоді, багато людей відчує біль, але в довгостроковій перспективі задоволення життям повернеться. Досвід наших країн показує, що в короткостроковому періоді люди страждали, а потім з’явились позитивні результати. Проте в деяких країнах, початковий біль привів до влади популістичних політиків, які стверджували, що реформи слід розвернути. В деяких випадках, цим політикам вдалось зруйнувати демократичні інститути, якими недосконалими вони б не були. Демократичним силам не вдається повернутись до влади, оскільки політична система не є конкурентною. Тому зі сценарієм “спочатку біль, потім результати” є певні труднощі.
Це означає, що при розробці реформ слід завжди пам’ятати про максимальний і якомога ширший розподіл виграшів від реформи вже від самого початку змін. Необхідно допомагати найбільш вразливим людям. Наш аналіз показує, що найбільше від змін страждають люди з гіршою освітою та меншими доходами. Їх необхідно захищати – і тоді вони підтримуватимуть реформи.
Джерела: Відео виступу і Дослідження ЄБРР за 2016 рік
Лекцію записали Тарас Галайда, (Київський національний університет будівництва та архітектури), Катерина Кошлан (Український католицький університет), Юлія Лебединська (Український католицький університет), Максим Вишнянчин (Львівський національний університет ім. І. Франка). Редагували Олена Шкарпова, редактор VoxCheck, та Ростислав Аверчук, запрошений редактор VoxUkraine.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний