Споживче кредитування: чи є зростання небезпечним?

Загальний обсяг гривневих кредитів населенню у січні – жовтні 2018 збільшився на 43% рік до року — до 131 млрд грн. Це відбулось передусім за рахунок активного кредитування на споживчі цілі, на яке припадає 85% усіх валових кредитів фізичним особам у гривні.

Споживче кредитування набирає обертів навіть попри зростання процентних ставок. Цьому сприяють зростання доходів та покращення споживчих настроїв населення, а також спрощення умов видачі кредитів. Банки надають можливість швидко позичити онлайн чи у торгових точках. При цьому вимоги у порівнянні з іпотекою є дуже поблажливими – щоб купити в розстрочку, приміром, телевізор чи смартфон, не потрібен ані перший внесок, ані довідка про доходи.

Хто кого кредитує

Основними видами продуктів у рамках споживчого кредитування є цільові кредити, для яких використання коштів (придбання побутової техніки, ремонт, тощо) підтверджують товарні чеки чи інші документи, а також нецільові кредити, що передбачають одноразове перерахування коштів на картку/видачу готівки чи використання платіжних карток із кредитним лімітом. Овердрафт з використанням поточних або карткових рахунків є наймасовішим кредитним продуктом для населення за кількістю укладених договорів. Це пояснюється тим, що зазвичай банки вважають за краще мати справу з клієнтами, які вже мають їхню картку, отримують через них зарплату/пенсію чи мають у них депозит.

Населення зацікавлене в таких продуктах, тому що вони дають можливість придбати товари тривалого користування на прийнятних умовах (процентні витрати можуть частково компенсуватись продавцем) або покрити незаплановані витрати до зарплати, користуючись пільговим періодом за карткою. Роздрібні компанії зацікавлені у співпраці з банками, щоб збільшувати обороти, а для самих банків споживче кредитування — високомаржинальний та зрозумілий бізнес.Способи оформлення кредитів диверсифіковані. Сьогодні вони оформлюються у відділеннях, роздрібних мережах та дистанційно (під час придбання товарів в інтернет-магазинах або через заявки на сайтах банків). Суми у кілька десятків тисяч гривень можуть надаватись за наявності лише паспорта та ідентифікаційного коду, більші ліміти вимагають довідку про доходи чи інші специфічні документи. Переважно споживчі кредити видаються на умовах овердрафту або строком до року.

Швидко схвалювати кредитні заявки з невеликими сумами дозволяють скорингові моделі, тобто автоматичні системи оцінки позичальників на основі певних соціально-демографічних характеристик. Параметри скорингових моделей банки визначають на основі накопичених даних про обслуговування кредитів за допомогою математичних методів. Якість скорингу залежить від накопиченого банком досвіду і своєю чергою впливає на розмір кредитного ризику банку.

Споживчі кредити надають більшість діючих банків, при цьому для деяких із них цей продукт є основою бізнес-моделі. Понад дві третини портфелю кредитів на поточні потреби припадає на п’ятірку банків. Номер один за обсягами — державний Приватбанк. Так само п’ять банків забезпечили понад дві третини обсягу нового кредитування за 10 місяців 2018 року. Найбільше нових кредитів видали державні банки та банки з приватним українським капіталом.

Чисті банківські кредити фізичним особам мають невелике значення в українській економіці — лише 3,5% від ВВП. Хоча боргове навантаження населення України залишається одним із найнижчих у Європі, при збереженні темпів зростання споживчого кредитування у перспективі кількох років певні групи домогосподарств можуть виявитись надмірно закредитованими. У 2016-2017 роках компанія GfK Ukraine на замовлення Світового банку проводила дослідження, в рамках якого сегментувала респондентів за ризиком неспроможності погасити кредит (в залежності від співвідношення витрат і доходів) та ризику надмірної закредитованості (в залежності від наявності заборгованості за кредитами та комунальними платежами тощо). В категорію «незахищені» (тобто високі ризики за обома напрямками) потрапило 74% від 2410 респондентів.

Які ризики це створює

Зростанню ризиків сприятиме і розвиток небанківського кредитування. Зокрема прошарок найбільш соціально вразливого населення не відповідає вимогам банків через відсутність стабільних доходів та/або погану кредитну історію. Але вони можуть отримати позику в фінансових компаніях з видачі швидких мікрокредитів. Такі позики надто дорогі, що погіршує фінансове становище таких ненадійних позичальників. Якщо в банках декларовані ефективні ставки за кредитами на споживчі цілі складають 30-140% річних, то в фінансових компаніях можуть перевищувати 600%.

Загальний обсяг кредитів, виданих усіма небанківськими фінансовими установами, у першому півріччі 2018-го зріс на 37% рік до року, до 20,8 млрд грн. Співвідношення нових небанківських та банківських кредитів склало 1:2, але через те, що небанківські кредити є значно коротшими, співвідношення між заборгованістю за ними та банківськими кредитами було лише 1:20. До того ж, небанківські фінансові установи зазвичай кредитують на умовах, що не підпадають під дію Закону «Про споживче кредитування» (зокрема, на строк менше місяця), а це означає меншу захищеність прав позичальників таких установ.

Зростання банківського та небанківського споживчого кредитування вимагає посиленої уваги регулятора, зокрема аналізу впливу на споживчу інфляцію та поточний рахунок платіжного балансу. За оцінками НБУ, оприлюдненими у Звіті про фінансову стабільність, вплив банківського споживчого кредитування на споживчі витрати є незначним. Як видно з графіка 5, чистий приріст портфелю споживчих кредитів (видані мінус погашені) у ІІ кварталі 2018-го становив 1,3% від споживчих витрат. Сукупне боргове навантаження домогосподарств складає 9,1% від річного наявного доходу, що є дуже низьким порівняно з іншими країнами (графік 6).

Таким чином з усіх боків сегмент споживчого кредитування виглядає ледь не ідеальним і приваблює все більше гравців. У чому ж підступ? Один із ризиків лежить на поверхні – зростання конкуренції може призвести до послаблення стандартів видачі кредитів. Кредитний реєстр НБУ не допоможе краще оцінювати позичальників, адже туди не потраплятимуть кредити на поточні потреби, середній розмір яких менше 10 тис. грн. Уже й зараз підходи до оцінки заявників різняться – одні банки орієнтуються на тримачів зарплатних/пенсійних карток, інші готові мати справу з менш надійними клієнтами. В рамках дослідження USAID, проведеного 2017 року, таємні покупці з’ясували, що у 4% випадках візитів до банків та 43% відвідин фінансових установ оцінка кредитоспроможності взагалі не вимагалася. З точки зору ліквідності та прибутковості споживче кредитування є привабливим для банків, адже не вимагає довгострокових ресурсів та дозволяє підтримувати високу чисту процентну маржу. За умов консервативного підходу до кредитування, наявності досвіду роботи в сегменті та якісного скорингу кредитний ризик може бути помірним. Загалом за гривневими кредитами на споживчі цілі частка непрацюючих кредитів складала 23% станом на 1 листопада 2018 року і була нижчою, ніж за іпотечними кредитами (36%), проте вищою, ніж за автокредитами (17%).

Інший ризик криється у взаємопов’язаності банків та фінансових компаній з видачі мікрокредитів. Одним із джерел фондування бізнесу фінансових компаній є кредити банків. Водночас іноді це ті самі банки, які є лідерами за обсягами кредитування. І хоча загалом обсяг кредитування банками фінансових компаній поки є незначним, цей взаємозв’язок не можна ігнорувати.

Нарешті, споживче кредитування несе і макроекономічний ризик. Банки не надають докладну інформацію про цілі використання коштів клієнтами. Тож неможливо визначити, яка частка коштів спрямовується на придбання імпортних товарів. В Україні і без того зростання споживчого імпорту збільшує дефіцит рахунку поточних операцій. І активне споживче кредитування може стати чинником подальшого погіршення ситуації.

Світовий досвід

Зокрема так сталося в Туреччині, де у 2011-2013 роках стрімко зростало роздрібне кредитування (30-50% р/р). Загалом через активне зростання кредитування боргове навантаження населення країни зросло з 4% у 2002 році до 55% річного наявного доходу у 2013-му. Місцеві регулятори вжили низку макропруденційних заходів з обмеження споживчого кредитування (див. таблицю). Дійшло до того, що у грудні 2013-го заборонили оплачувати придбання пального, дорогоцінних металів, мобільних телефонів та ресторанних послуг за допомогою кредитних карт.

І хоча у 2018 році Туреччині не вдалось уникнути кризи платіжного балансу, гальмування споживчого кредитування вберегло банки від кризи масових неплатежів. Хоча частка непрацюючих кредитів, звісно, зросла.

У інших наших сусідів, Росії та Білорусі, населення не є закредитованим, так само, як і в Україні. Але ці країни поступово починають обмежувати споживче кредитування за допомогою макропруденційних заходів. В огляді з фінансової стабільності Національного банку Білорусі стрімке зростання споживчого кредитування (75% р/р у 2017 році) навіть розглядалось як аргумент для активації контрциклічного буферу капіталу (обсяг капіталу, який банк повинен утримувати понад регуляторний мінімум у період кредитної експансії).

Україна поки відстає від сусідів і за рівнем боргового навантаження, і за рівнем проникнення роздрібних кредитів, хоча випереджає їх за рівнем непрацюючих роздрібних кредитів. Але це не означає, що вітчизняному регулятору немає про що турбуватися. Результати опитування банків, наведені у Звіті про фінстабільність, свідчать, що вони рідко належно оцінюють боргове навантаження навіть великих боржників – фізичних осіб (із заборгованістю понад 2 млн грн). Підхід фінустанов до оцінювання кредитного ризику часто формальний і для позичальників із невеликими сумами кредитів. Водночас статистика свідчить, що під час криз рівень непрацюючих споживчих кредитів може зрости на 10–20 відсоткових пунктів. І якщо банки занадто оптимістично оцінюють кредитний ризик, то можуть не сформувати достатнього запасу міцності аби поглинути можливі збитки.

Вітчизняні очікування

У зв’язку зі стрімким зростанням споживчого кредитування виникають ризики, пов’язані зі зростанням боргового навантаження окремих груп населення, послабленням стандартів кредитування, поглибленням дефіциту поточного рахунку платіжного балансу. В сукупності це створює системний ризик тривалої дії і потрапляє в фокус макропруденційної політики НБУ. Водночас можливості центрального банку з гальмування споживчого кредитування без реформи регуляторів фінансових ринків («спліт») доволі обмежені. Приміром, центробанки Росії та Білорусі опікуються також небанківськими фінансовими установами, тому можуть посилити вимоги до всіх типів кредиторів. В Україні ж за нинішніх обставин, якщо НБУ обмежить граничні співвідношення суми обслуговування боргу до доходу позичальника (debt-service-to-income ratio, DSTI) або підвищить ваги ризику для споживчих кредитів, це просто призведе до зупинки кредитування населення банками. В результаті клієнти стануть позичати в слабко регульованому небанківському секторі.

Щоб відстежити і мінімізувати ризики для банків, Національний банк планує окремо аналізувати  портфель споживчих кредитів у наступних стрес-тестах, а також у разі необхідності може переглянути мінімальні значення регуляторних параметрів PD (ймовірність дефолту) та LGD (втрати в разі дефолту), що використовуються для оцінки розміру кредитного ризику. Досвід інших центральних банків показує, що при “перегонах” споживчого кредитування велику роль відіграє роз’яснювальна робота з представниками фінансового ринку, а також ретельне відстежування зв’язків між банками та фінансовими компаніями. Нарешті, з точки зору профілю ризиків та потреб економічного зростання краще стимулювати іпотечне кредитування. Воно в цілому має більш позитивний вплив на економіку, ніж кредитування імпортних телевізорів та смартфонів, що тільки живить дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, що зростає.