Велика дискусія на VoxUkraine: Поетапне підвищення пенсійного віку

“Підвищення пенсійного віку абсолютно неприйнятно з соціально-демографічної точки зору, оскільки середня очікувана тривалість життя чоловіків в Україні – лише 66 років”, – вважає Олег Ляшко

Справді, в Україні середня тривалість життя нижча, ніж у більшості розвинених країн. Проте, важливим є не лише абсолютний вік виходу на пенсію, а й середня очікувана тривалість життя на момент такого виходу та пільговий достроковий вихід. Українські жінки посідають одне з найвищих місць у світі за тривалістю життя на пенсії – так, у 2012 році вона складала 23 роки, що, за даними директора Інституту демографії та соціальних досліджень Е. Лібанової, перевищувало їхній середній трудовий стаж. Для чоловіків середня очікувана тривалість життя на момент виходу на пенсію становить 14 років, що співставно з таким показником в інших країнах. Водночас, в Україні майже половина чоловіків виходить на пенсію у 60 років, а решта – в 40, тобто реально середній вік виходу на пенсію – 55 років. Це – одна з причин, чому видатки на пенсійне забезпечення в Україні були одні з найвищих у світі – 16% ВВП у 2013 році, а дефіцит Пенсійного фонду в 2016 році склав 84,9 млрд грн або близько 4% ВВП. При цьому пенсії залишаються низькими.

З економічної точки зору важливо, чи збалансовано доходи і видатки Пенсійного фонду (ПФ). На сьогодні розмір власних надходжень пенсійного фонду складає лише половину його видатків на пенсії, і скоротити дефіцит можна чотирма способами (наочно вплив цих способів можна побачити тут)

• Скороченням кількості тих, хто отримує пенсійні виплати
• Збільшенням кількості платників внесків до ПФ, та підвищенням їхньої платіжної дисципліни
• Збільшенням зборів з працюючих
• Збільшенням розриву між розміром зарплат і пенсій

Підвищення пенсійного віку, а також скасування пільг із раннього виходу на пенсію, поступово скорочують дефіцит ПФ за рахунок перших двох пунктів. Збільшення зборів означає посилення податкового навантаження і суперечить політиці останніх років, коли таке навантаження знижували, в тому числі для стимулювання виходу заробітків із тіні. Збільшення розриву між розміром зарплат і пенсій означатиме зростання відносної бідності, в чому нормальна держава, звичайно, не може бути зацікавлена, не кажучи вже про те, що це може призвести до соціальної напруги.

Отже, із наведених чотирьох способів збалансування пенсійної системи жоден не є популярним. Проте, підвищення пенсійного віку (способи 1 та 2) – це довгострокове рішення проблеми (а також розтягнене у часі) порівняно зі способами (3) та (4), які матимуть лише тимчасовий ефект та негативно вплинуть на економіку та суспільство.

Заклики пана Ляшка щодо необхідності “робити ставку на детінізацію економіки і, зокрема, трудових відносин, подолання безробіття і скорочення еміграції, розвиток вітчизняної промисловості й підприємництва, покращення демографії та підвищення доходів громадян” є правильними.

Але подивимось на реалії. Детінізація економіки потребує комплексу заходів, і навряд чи відбудеться без відновлення довіри до податкових та правозахисних органів, а також судової системи. За прикладом не треба довго ходити. Радикальне, майже двократне зниження ставки Єдиного соціального внеску до 22% у 2016 році не принесло помітних результатів у детінізації зарплат.

Зниження безробіття – питання важливе, але воно не зможе суттєво покращити фінансовий стан ПФ, оскільки рівень безробіття в Україні не надто високий. За даними Держстату на основі методології Міжнародної Організації Праці, рівень безробіття в Україні за січень-вересень 2016 складав 9,2% для населення у віці 15-70 років, що не набагато вище, ніж історичний мінімум, зафіксований у 2007-2008 роках (6,4%), який можна розглядати як нижню межу певного “природного рівня” безробіття за поточних інституційних умов. Скорочення безробіття з 9% до 6.5% скоротить дефіцит ПФУ лише на 3-4% – отже, не вирішить проблему.

Щодо еміграції, то в останні роки вона складала 15-20 тис. осіб на рік, або біля 0,1% робочої сили. Більш того, в Україні останніми роками спостерігається додатне сальдо міграції, тобто сюди приїжджає більше людей, аніж виїжджає. Наявність тимчасової трудової міграції (т.зв. гастрабайтери) є окремим питанням – кількість працюючих за кордоном залежить не лише від проблем із зайнятістю всередині країни, а й від можливостей для заробітку в інших країнах. Трудова міграція властива не лише Україні, а й іншим країнам Східної Європи (Польща, Угорщина, країни Балтії), в яких середня зарплата в рази вища, ніж в Україні, а економіка – набагато більш розвинена. Трудова міграція має як негативні, так і позитивні сторони, наприклад, зниження безробіття та приплив валюти в країну.

Покращення демографії, тобто збільшення народжуваності та скорочення смертності – дуже інерційний процес, на який складно вплинути державною політикою. До того ж, на єдиний наявний інструмент, спрямований на збільшення народжуваності – виплати при народженні дитини, які надаються незалежно від доходу, – витрачається близько 50% бюджету соціальної допомоги, яку мало б бути спрямовано на незахищені верстви населення. Досвід багатьох країн показує, що цей інструмент не є ефективним для реального збільшення народжуваності, а лише зсуває у часі рішення мати дитину, щоб встигнути скористатися пільгами.