До парламентських виборів залишились лічені дні, а до дня тиші залишаються години. Більшість журналістів, політиків та соціологів зосередились на детальному вивченні передвиборчих рейтингів. Ми ж задались трохи глибшим питанням – що ми знаємо про українських виборців?
Це питання є дуже глибоким та не може бути повністю розкритим в одному блозі. Зазвичай соціологічні дослідження фокусуються на соціально-демографічних параметрах: вік, регіон, стать. Але ми рідко знаємо, чим ще живе український електорат. Ми плануємо зробити низку публікацій, щоб краще відповісти на це питання.
В цій статті ми спростуємо три популярні міфи про українських виборців. Хоч ці міфи доволі різні, їх об’єднує одна спільна риса – шельмування іншого. Тобто не такого, як «я» чи «ми». Мова піде про шельмування інших виборців (не таких, як «ми»), соціальних мереж (не таких, якими користуємось «ми»), а також інше громадянське суспільство (не так залучені).
Спростування цих міфів є важливим, адже вони викривлюють сприйняття українцями один одного. Це в свою чергу заважає вирішувати складні колективні проблеми.
Дисклеймер: В березні 2019 року перед першим туром президентських виборів фірма «Вокс Популі» за підтримки Міжнародного Фонду Відродження провела репрезентативне опитування українців. Було опитано 1200 респондентів, чиї відповіді ми проаналізували за допомогою «Політичного компасу».
Міф перший. Інші виборці
Цей міф доволі популярний в українських соціальних мережах. Українці часто зневажливо ставляться до інших громадян, коли ті підтримують інші партії. Часто одна група виборців вважає, що саме вона підтримує розвиток української економіки (наприклад, підтримують важливі реформи чи вільний ринок). А ось електорат інших кандидатів тягне країну у неправильному напрямку. «Популізм» – популярне звинувачення для інших.
Однак наш «Політичний компас» не підтверджує цю думку. Насправді виборці усіх головних кандидатів у президенти, а також партій (на березень 2019) опинились в одному квадраті на політичному компасі.
Дисклеймер: Політичний компас є продуктом відповідей на 24 питання. Половина з цих питань були про економіку – чи вона має бути регульована державою, чи бути більш вільною. Інша половина питань – про контроль державою особистих прав і свобод. В результаті більшість респондентів опинилась у верхньому-лівому квадраті. Тобто респонденти часто погоджувались, що і економіка, і особисті свободи мають контролюватись державою.
Більшість респондентів, незалежно від їх політичного вибору, опинились у верхньому-лівому квадраті компасу. Що саме означає верхній-лівий квадрат? Відповідь не є простою та однозначною. Люди можуть виступати за посилений державний контроль та обмеження свобод із зовсім різних причин. Головне, що ми хочемо підкреслити цим аналізом – український електорат має більше спільного, ніж здається.
Ті питання, які ми віднесли до «лівої економічної політики», часто використовуються українцями для звинувачення інших в популізмі. Якщо хтось із наших читачів звик ставити знак рівності між «лівою економічною політикою» та «популізмом», тоді варто визнати, що всі виборці (і Зеленського, і Порошенка, і Бойка, і Тимошенко) – популісти.
Графік 1. Респонденти, які сказали, що хочуть голосувати за Зеленського та за «Слугу народу» (перед першим туром президентських виборів, березень 2019).
Графік 2. Респонденти, які сказали, що хочуть голосувати за Порошенка та за «БПП Солідарність» (перед першим туром президентських виборів, березень 2019).
Дисклеймер: Оскільки ми опитували респондентів ще у березні 2019, то ми не задавали питання про «Європейську Солідарність». Цей аналіз не є рейтингом «ЄС» на сьогодні. Мета цього аналізу – показати, що електорат різних партій (якими вони б не називались в конкретний момент часу) на «Політичному компасі» подібний.
Графік 3. Респонденти, які сказали, що хочуть голосувати за Тимошенко та за «ВО Батьківщина» (перед першим туром президентських виборів, березень 2019).
Графік 4. Респонденти, які сказали, що хочуть голосувати за Бойко та за «ОП-За життя (Бойко, Рабінович)» (перед першим туром президентських виборів, березень 2019).
Міф другий. Інші соціальні медіа
Традиційні та нові (соціальні) медіа є важливими інструментами політичної мобілізації. Вони впливають на настрої, смаки, погляди та поведінку людей. Серед українських експертів можна зустріти думку, яку добре і лаконічно сформулював Дмитро Кулеба: «Перемога Зеленського — це перемога Instagram над Facebook».
Тим не менш, наші дані (графіки 5 та 6) показують, що виборці Володимира Зеленського і «Слуги Народу» частіше користувались саме Facebook, а Instagram був на другому місці (мова йде про кількість респондентів, які сказали, що користувались протягом останнього місяця). Те саме можна сказати і про електорат інших політичних сил.
Цікаво, що користувачі «Одноклассників» були найбільш помітні серед електорату не лише Юрія Бойка, але і Юлії Тимошенко. І хоч «Телеграм» не був дуже популярним серед наших респондентів, але серед електорату Петра Порошенка та Юрія Бойка ним користувались трохи частіше, ніж серед електорату Володимира Зеленського.
Тобто структура користування соціальними медіа є складнішою, ніж на перший погляд. Електорат Зеленського дійсно часто користувався Instagram, але дані не демонструють такої величезної переваги, щоб говорити про якусь фундаментальну відмінність від інших виборців.
Графік 5. Відповідь на питання «Якими соцмережами Ви користувалися за останній місяць?» та президентське голосування (1200 респондентів, березень 2019).
Графік 6. Відповідь на питання «Якими соцмережами Ви користувалися за останній місяць?» та голосування за партії (1200 респондентів, березень 2019).
Міф третій. Не таке громадянське суспільство
Бути активним громадянином, який може захистити свої та чужі права, об’єднуватись з іншими, шукати спільну мову, колективно вирішувати складні проблеми – це важливі чесноти для виборця. Виміряти громадянську активність та залученість доволі складно. Існує багато метрик, які часто залежать від контексту. В соціології широке поняття громадянської залученості часто вимірюють як частину соціального капіталу. Якщо говорити простою мовою, то в теорії відсутність соціального капіталу передбачає, що люди мають обмежене оточення, вони не довіряють іншим та неспроможні об’єднуватись заради спільної мети. В нашій анкеті було декілька вимірів соціального капіталу – активність у протестах (чи брали участь в Євромайдані), кількість корисних зв’язків (core network) та довіра до анонімного іншого (general social trust).
За всіма цими метриками (Таблиця 1), окрім участі в Євромайдані, електорат головних політичних сил є дуже подібним. Кількість корисних зв’язків коливається навколо 4-6 людей для кожної групи, а довіра до анонімного іншого коливається навколо 4-5 пунктів за 10-ти бальною шкалою. Виборці різних політиків відрізнялися лише за участю у Євромайдані: 75 відсотків електорату Порошенка сказали, що не брали в ньому участі, тоді як для інших груп цей показник був від 88 до 94. Не можна сказати, що електорат Зеленського, Тимошенко чи Бойко сильно відрізняється за цим параметром.
Таблиця 1. Показники соціального капіталу (1200 респондентів, березень 2019)
| Середня кількість корисних зв’язків, кількість осіб* | Середній пункт на шкалі довіри до анонімного іншого від 0 до 10 | Частка електорату, яка не брала участі у подіях Євромайдану, % | |
| Володимир Зеленський | 4.7 | 4.8 | 87.8 |
| Петро Порошенко | 5.3 | 4.8 | 75.3 |
| Юлія Тимошенко | 4.4 | 5.1 | 93.5 |
| Юрій Бойко | 5.5 | 4.6 | 94.3 |
| Слуга Народу | 4.8 | 4.9 | 87 |
| Опозиційна платформа | 4.8 | 4.5 | 96.2 |
| БПП(ЄС) | 5.1 | 4.8 | 77 |
| Батьківщина | 4.6 | 5.2 | 92.4 |
*В анкеті застосовувалась методика іменного генератору: «Більшість людей обговорюють важливі питання з іншими. Пригадайте, будь ласка, з ким саме ви обговорювали важливі для вас питання за останні шість місяців?»
Дисклеймер: Якщо 75 відсотків не брали участі, це не означає автоматично, що інші 25 брали. До інших 25 відсотків потрапили і ті, хто сказали «важко відповісти», хто допомагав мітингувальникам продуктами, брали участь в інших містах чи селах.
В цілому (окрім трохи більшої участі в акціях, пов’язаних з Євромайданом), ми не побачили якоїсь разючої різниці між соціальним капіталом серед електорату головних політичних сил.
Висновки
І громадяни, й експерти іноді перебувають в полоні міфів та хибних уявлень про наше суспільство. Ці міфи актуалізуються перед виборами. Ми розглянули три такі міфи. Хоча вони різні, їх об’єднує одна спільна риса – шельмування іншого: (1) виборці іншої партії є більшими популістами; (2) виборці іншої партії користуються не такими соціальними мережами; (3) виборці іншої партії не мають соціального капіталу. Наші дані не знайшли підтвердження цим міфам. Навпаки, ми побачили багато схожості серед електорату різних політичних сил.
Звісно, наш аналіз має певні обмеження. Існують і інші способи вимірювати соціальний капітал чи популізм. Також ситуація може змінюватися з часом. Тим не менш, ми навели емпіричні дані, які спростовують ці міфи.
Шельмування інших базується на обмеженому знанні про власне суспільство. Сподіваємося, що нові дані та їх аналіз зможуть пролити більше світла на те, якими є українці насправді, щоб допомогти вирішувати складні колективні проблеми в новому політичному сезоні.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» у межах проекту «Українці на політичному компасі». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
