Політолог-міжнародник Максим Яковлєв у своїй книжці «Теорії змов. Як (не) стати конспірологом» досліджує найрізноманітніші теорії змов та пояснює, як конспірологи бачать світ і за допомогою яких інструментів вони складають свої змовницькі мозаїки.
Цілком практичне питання: кому, чим і як шкодить конспірологічний світогляд? Якщо ви сидите вдома на диванчику і щиро вірите в те, що Всесвітом правлять люті рептилоїди у змові з масонами, всі народні невдоволення на нашій пласкій Землі проплатив Сорос, а Нуланд особисто вручила кожному майданівцю по печиву, щоб через шість років допомогти Біллу Ґейтсу чипувати всіх на світі, то, окрім питання, нащо ви досі читаєте цю книжку, ніщо не мало б непокоїти (майже). Мої студенти підтвердять, що я регулярно повторюю своє духовне кредо: я вважаю, що кожен і кожна має право на своїх уявних друзів, я поважаю право спілкуватися з ними, однак приватно, без втягування сторонніх осіб у ці полілоги. Людство за свою історію навигадувало багато різних богів, божків, потойбічних сутностей і посейбічних істот— є з кого обирати уявних друзів. Якщо віра в них, а спілкування і поготів, дозволяють комусь бути добрішою, спокійнішою, людянішою істотою— будь ласка, маєте на це право. Якщо ж якась група навіжених збирається ділитися своєю психоделічною вірою, різними переживаннями і шаленими планами з цього приводу з друзяками-однодумцями десь у соцмережах— це також їхнє право. Потребу в спілкуванні з подібними до себе розуміють усі притомні люди і в жодному разі не засуджують. Звісно, є ті, хто активно агітує людей кинути конспірологічні переконання, і вони теж мають право на свої хрестові походи, але якщо подивитися на це глобально, то особливої проблеми немає, поки віра в щось конспірологічне не втілюється у шкідливих конкретних діях. Коли нещеплені діти помирають через конспірологічне мислення батьків— маємо проблему. Так само маємо проблему, коли від конспірологічного запаморочення свідомості починаються «воєнні спецоперації», які не можна називати війною, і гинуть тисячі мирних жителів сусідньої країни; коли через загострення масового синдрому імперської величі диктатор у бункері від довголітнього правління кріпосними остаточно втрачає зв’язок з реальністю і йому скрізь ввижаються вороги.
На півдні Африки живе народ, самоназву якого українською передати неможливо, бо в нас нема так званих кліків— специфічних цокотливих і свистячих звуків, яких достатньо в мові понад восьмимільйонного народу кóса. Мабуть, найвідоміший його представник— це Нельсон Мандела (1918–2013)— правозахисник, юрист, політик, восьмий президент Південно-Африканської Республіки, лауреат Нобелівської премії миру 1993 р. В історії цього народу, серед численних трагедій, сталася й одна вкрай драматична, яка наочно показує, що сліпа віра в невідомо що, помножена на відчай народу й недолуге керівництво, призводить до десятків тисяч смертей. У середині ХІХ ст. жила собі дівчинка Нонгкавусе (не забуваймо, що українською нам не збагнути, як її звали насправді), якій було орієнтовно (не жартую: з цього питання джерела плутані) 15 років. Весною 1856 р. вона зі своєю подружкою Номбадою пішла до річки— чи то ганяти птахів з посівів, чи то набрати води— джерела різняться. Якщо вірити тому, що дівчата розповідали потім, саме там, на березі річки, Нонгкавусе зустріла духів своїх предків, які повідали їй напрочуд кривавий рецепт протидії білошкірим прибульцям: убити всю худобу та знищити посіви— і, що примітно, свою худобу і свої посіви4. За задумом, після цього духи предків зметуть у море білих колоністів і нададуть народові коса ще кращої худоби і ще більших врожаїв. Рішення цього своєрідного «духовного радбезу» дівчинка повідомила своєму дядькові, той— верховному вождеві (їхні імена вже не наводжу, зокрема і через названі мовні причини, і тому, що про цю історію написано дуже багато всього, доступного у відкритих джерелах). Той наказав виконувати пророцтво. Спробуймо вгадати: скільки голів великої рогатої худоби духи предків повернули людям за винищені від 300 до 400 тисяч (!) тварин? Слід зауважити, що худоба хворіла, історики пишуть про якусь пошесть, занесену худобою білих колоністів до Південної Африки, однак так чи інакше, внаслідок убивства худоби та знищення посівів, населення провінції Каффрарії, яке населяли переважно коса, зменшилося з 105 тисяч до менше як 27 тисяч— деякі джерела пишуть про щонайменше 40 тисяч жертв голоду, такого страшного, що задокументовані навіть випадки канібалізму. Пророцтва Нонгкавусе не збулися (а там мав бути кривавий місяць, воскресіння мертвих та інші цікавинки), і самі місцеві передали дівчину колоніальній адміністрації, та кинула її за ґрати, а після звільнення ця пророчиця (іронічно, але саме так її вид діяльності позначений на вікіпедії) доживала своє на фермі.
«Видається, ніби кожен, хто знає цю історію, розповідає її так чи інакше з якоюсь політичною метою»,— пише американський соціолог Адам Ешфорт у статті 1991 р. «Убивство худоби народом коса і політика пам’яті». Він має рацію в тому, що особливо з позицій сучасності ця історія набуває різних нюансів у межах нових інтерпретаційних рамок, однак й уроки, які ми можемо з неї здобути, свідчать про те, що раціональна організація суспільно-політичного життя має більше запобіжників від необдуманих рішень, ніж віра у щось відірване від реальності, що допомогло б у боротьбі проти ворогів та забезпечило процвітання своєму народові. У статті 1987 р., присвяченій ключовим віруванням (англ. beliefs), що були в основі цієї неймовірної за масштабами трагедії коса, Дж. Б. Пейрес писав: «Приголомшливі масштаби та, здавалося б, незбагненність забою худоби породили такі самі фантастичні пояснення, як і сам рух. Губернатор Ґрей та колоніальна історіографія звинувачували у вбивстві худоби вождів коса, бачачи в цьому змову (англ. conspiracy) з метою розпалювання війни. Більшість представників народу коса сьогодні вбачає у вбивстві худоби змову (англ. plot) Ґрея, що хотів обдурити їхнього простого предка». Як видно з цієї цитати, трагічні події народу коса справді обросли конспірологічними інтерпретаціями, які не вщухають і по наші дні. Окрім очевидної причини— пошуку винних у вбивстві худоби і загибелі багатьох людей,— відновлення історичної правди про ті далекі події також дозволить нам краще розуміти, чому це в принципі можливо, і що в наші часи розгулу популізму і популярності теорій змови вкаже шлях до ефективної протидії чинникам, які ведуть до суспільної паніки і невідворотних жертв.
Уривок опубліковано у межах партнерства «Вокс Україна» з видавництвом «Віхола» у напрямку популяризації читання книг українських видавництв.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
