Чим COVID-19 може допомогти демократії?

Викликана пандемією коронавірусу криза підкреслила нездатність популістів ефективно боротися із реальними проблемами. Як наслідок, в суспільствах різних країн можна спостерігати все більший попит на експертні знання, за допомогою яких можна не тільки зберегти більше життів, але й захистити майбутнє демократії. 

За останні десять років популістські рухи охопили майже весь світ. У деяких країнах популісти знаходяться в опозиції, а десь вони стали владою і (несвідомо чи навмисно) розхитують інститути, на яких тримається демократія. Криза, спричинена глобальною пандемією COVID-19, застала популістів на керівних посадах в таких країнах як США, Великобританія, Бразилія, Мексика, Італія, Угорщина, Росія, Білорусь та ін. Ми тут також не пасемо задніх. Нас навіть часто наводять як красномовний приклад глобальної гегемонії популістів: країна, в якій вибори виграв комік-шоумен (для порівняння – Трампа називають лише шоуменом). Однак для всіх таких керівників COVID-19 виявився справжнім стрес-тестом.

Проблема долає популізм

До початку пандемії і на ранніх її стадіях популісти при владі діяли більш-менш однаково, так само, як і популісти в опозиції, – традиційно зневажаючи експертів, інституції й правду. Це пояснюється самим їх підходом до комунікації, в якому популісти, не шукаючи справжнього діалогу або дискусії, заповнюють інформаційний простір своїми (не завжди правдивими) повідомленнями та контролюють таким чином порядок денний суспільства. 

Цим пояснюється безпідставний демонстративний оптимізм окремих популістських лідерів, таких як Джонсон або Трамп, а також авторитарних диктаторів, таких як Лукашенко або Путін, які на ранніх стадіях пандемії невдало намагалися втримати контроль над порядком денним у звичний спосіб. Популістська формула «прості рішення для складних проблем» мала різні прояви – від «м’якого карантину» Джонсона до «тракторотерапії» Лукашенка.  Проте вже зараз можемо констатувати, що, незважаючи на різний вміст здорового глузду в кожному із варіантів, усі вони однаково були зволіканням із вжиттям розумних і адекватних заходів для вирівнювання кривої захворюваності, яке багатьом коштувало життів. 

Редактор видання The Conversation Стівен Хан зазначив, що деякі популістські лідери в цей період вдалися до безпідставного самозаспокоєння у формі підтверджувального упередження. У більшості випадків це були повідомлення про те, що небезпека COVID-19 перебільшена, або що якась країна може бути менш вразливою до вірусу. 

Так, в той час як Президент США дозволяв собі ризиковані порівняння коронавірусу з грипом або ідеї щодо «дезінфікуючих ін’єкцій», Президент Бразилії прямо називав вірус «нічим іншим як маленьким грипом» та «медіа-трюком». З іншого боку, як влучно зазначає професор політології Бруно Лучано у своїй статті, це може пояснюватися не тільки перспективами економічних втрат через запровадження обмежень, але й тим, що запровадити їх рекомендували традиційні ідеологічні супротивники популістів – «еліти», наукове співтовариство, міжнародні організації та експертні інституції. 

Популісти в усьому світі тримаються на невігластві та «простих відповідях на складні питання», які протиставляються «складним підходам від незрозумілих експертів» (читай — «незрозумілим відповідям на складні питання»). В цій зростаючій антипатії до складності і незрозумілості як до особистого ворога переважно й криється успіх популізму. А тому будь-які рекомендації, що надходять від ворога, мають бути відхилені. 

Проте, коли така відмова означає ігнорування проблеми та відмову від практично правильних і розумних заходів її подолання, неефективне управління має негативні наслідки, які знижують суспільну підтримку влади. Популізм добре спрацьовував у «добрі часи», але, як пише британський письменник Ендрю Скотт для Politico,  коли виникає справді критична ситуація, популісти з їхньою політикою задобрювання натовпу викривають себе як погано підготовлених для боротьби з катастрофою.

В результаті, популістам при владі стало важче втримувати інформаційну ініціативу за допомогою традиційних для них інструментів  – коронавірус неможливо просто ігнорувати чи «закидати» фейками. Втім, дослідники зареєстрували значне зростання кількості фейкових новин у період пандемії. Загалом вони були пов’язані саме з COVID-19 (наприклад, хибні уявлення про засоби захисту та способи поширення вірусу) та були, по суті, єдиною доступною (але неефективною) реакцією популістської технології на проблему, яка загрожує великій кількості життів. 

Старі популістські способи перестали спрацьовувати як політично-ефективні, коли реальність підкріпилася COVID-19, а суспільство прикуте до щоденного лічильника померлих та новин щодо вжиття владою адекватних заходів.  Дивовижне перетворення у Великобританії описує The Economist: після того як Джонсон приборкав власний коронавірус і зворушливо подякував за порятунок працівникам системи охорони здоров’я, радикальні прихильники Брекзіту «зникли з радарів», а більш помірковані перетворилися на центристів. 

Експерти долають проблему

Популістські рухи, які знаходяться в опозиції, як і раніше, критикують владу — здебільшого за пізнє реагування чи бездіяльність. Але сьогодні, коли ціною помилок популістів при владі є життя, COVID-19 працює як антидот проти їхньої політики неправди та ігнорування експертів.

Як відзначає Деніел Лінскер у The Forbes, страх смерті змушує людей шукати відповіді у експертів та спеціалістів, а самоізоляція надала на це час. Пандемія зберігає в собі здатність дисциплінувати не тільки в питаннях індивідуальної фізичної гігієни, але й інформаційної. Це може стосуватися керівників країн, політиків та суспільства в цілому. Професорка порівняльної політології Дафна Халікіопулу відзначає: популісти, які працюють з емоційною складовою, втратять свою привабливість, оскільки в умовах пандемії виборці радше віддадуть перевагу компетентності та експертній думці. А директор програми дослідження суспільства, культури і політики Університету Джонса Хопкінса Ерік Лангенбахер вважає, що протестне голосування за популістські партії – це розкіш, яку виборці не зможуть собі дозволити у кризових обставинах. 

І хоча всіх популістів споріднює зневага до експертів та експертних знань, у тих із них, кто знаходиться при владі, зараз є стимули зробити винятки з цього правила. Особливо коли це стосується ухвалення практичних рішень у кризовий період, коли помилки можуть значно швидше вплинути на рейтинг. До категорії таких лідерів можна віднести і Президента України Зеленського, уряд якого зміг вчасно прийняти в цілому адекватні обмежувальні заходи. А також Бориса Джонсона, який визнав свої помилки й продемонстрував здатність у разі необхідності вживати заходів, що можуть нашкодити економіці. 

На прикладах цих лідерів можна побачити, як одночасно з ними змінюються їхні уряди, – від радикального популізму до поміркованості в поглядах та зважених позицій (принаймні поки що, принаймні щодо коронавірусу). Таким чином за оптимістичного сценарію пандемія в наших політичних реаліях може стати тонізуючим фактором, здатним створити запит на експертне правління – адже саме воно необхідне, коли ми дійсно хочемо вирішити проблему, а не «забазікувати» її. 

Як повідомляє Euronews, останні опитування показують, що популярність правлячих партій Великобританії, Німеччини, Італії та Франції зросла під час карантинних обмежень. Згідно з травневим опитуванням групи Рейтинг, популярність президента України Зеленського також тримається на високому рівні – рейтинг довіри 57%, а на «виборах сьогодні» за нього віддали б свій голос 39,3% опитаних. 

Натомість підтримка популістських партій Італії, Іспанії, Німеччини та Франції за даними Europe Elects знизилася. Аналогічний тренд наводить The Economist: підтримка лідерів Франції, Німеччини, Канади, Великобританії зростає, а рейтинги популістських лідерів Мексики, Бразилії та США падають. Рейтинг довіри до президента Росії у травні опустився до 25%, хоча ще в січні він був 35%. З вищенаведених даних можна побачити, що криза стала випробуванням для популістів як при владі, так і в опозиції. 

Однак, одна з найбільш показових битв відбудеться на американській арені у листопаді цього року на виборах президента США. Як пише Washington Post, одним із головних парадоксів «пандемії Трампа» є те, що надсилаючи повідомлення, що суперечать науці, він одночасно посилає на смерть велику частину своїх виборців. Поведінка Трампа дає зрозуміти, що він не налаштований відступати від своїх популістських прийомів (наприклад, перенесення відповідальності та звинувачення в бік ВООЗ та Китаю),  а останні опитування, проведені Kaiser Family Foundation, показують, що для 50% виборців ефективність боротьби влади з коронавірусом буде дуже важливою на виборах, в той час як 72% виборців зазначили, що для них це принаймні матиме значення. 

У світлі цих даних особливо помітно, що нещодавно доктор Ентоні Фаучі, головний інфекціоніст США, випередив за рейтингом довіри самого Трампа. У питаннях протидії коронавірусу експерту довіряють 56%, в той час як порадам президента США – лише 34% (згідно з іншим опитуванням про схвалення/несхвалення заходів протидії коровірусу від Quinnipiac University National Poll, доктору Фаучі довіряли 78% опитаних, тоді як президенту Трампу – 46%). Зазначимо, що рейтинг довіри головному санітарному лікарю України Віктору Ляшку також є рекордно високим для нашої медичної галузі та становить 41%. 

Майже в кожній країні, яку зачепила пандемія, виник запит на медичну експертизу та, якщо пощастило, з’явився експерт з високим рейтингом довіри, а інколи й званням «рятівника нації». У США це доктор Фаучі, в Україні – Віктор Ляшко, в Італії – доктор Массімо Галлі, в Греції це професор Сотіріос Цодрас, в Німеччині – доктор Крістіан Дростен, в Іспанії – доктор Фернандо Сімон, у Великобританії – професор Ніл Фергюсон. Ці експерти досі залишаються (окрім Фергюсона, який подав у відставку) уособленням запиту різних суспільств на правду та здоровий глузд (принаймні щодо питань коронавірусу). 

Як це може допомогти демократії

За різними прогнозами, пандемія триватиме до року, а, може, й більше. А тому цей «тонізуючий ефект» з певною ймовірністю може стати тією самою славетною можливістю, яку, як подейкують, приховує будь-яка криза. Запит на експертизу, якщо він дійсно буде тривалим і стійким, може привести до такої політичної конкуренції, в якій партії муситимуть дійсно вносити експертні та інноваційні пропозиції з розв’язання головних практичних проблем суспільства. А оскільки під час пандемії вони будуть виникати постійно, це може завести механізм шумпетерівської конкуренції, який здатен створювати таких політичних лідерів як, наприклад, Франклін Рузвельт або Маргарет Тетчер. Обидві постаті вирізнялись новаторськими і не завжди популярними підходами до вирішення головних проблем свого часу. 

Колишній кандидат у президенти та міністр фінансів Чілі Андрес Веласко у своїй статті для Project Syndicate також бачить в корона-кризі «здоровий побічний продукт у вигляді відновлення поваги до експертів». Втім, автор зазначає, що хоча коронавірус є смертельним та нещадним, сам по собі він не здатен згладити «криву популістської інфекції». І здебільшого від нас самих буде залежати, чи посилить пандемія довіру до експертів та інституцій, або ж, навпаки, ще більше закріпить популістів із їхньою риторикою спрощення, ворожнечі та задобрювання. 

Щойно небезпека для життя і криза почнуть минати, запит на експертів може досить швидко заміститися прийнятними та простими гаслами популістів – тому вікно можливостей обмежене в часі. Але це вдалий момент для побудови ефективного механізму комунікації влади з суспільством, для підтримки існуючих та розвитку довіри до нових інституцій, для просвітництва та залучення громадян до процесу ухвалення рішень, сприяння процесу самовизначення та, як мінімум, для попередження нових випадків «Нових Санжар». 

Принаймні створення чогось на кшталт Healthy Democracy: 2020 Oregon Citizen Assembly on COVID-19 Recovery вже було б непоганим кроком. Йдеться про інституціоналізовану у штаті Орегон (США) модель комунікації (апробовану, до речі, вже у Фінляндії та Швейцарії), в якій випадково обрані жителі штату під час оплачуваного тривалого обговорення з експертами, держслужбовцями та політиками питань, які були поставлені керівництвом штату та представниками громадськості, надають, у цьому випадку, офіційні рекомендації штату щодо виходу з карантину, способів подолання кризи та планів на майбутнє. 

Вищезгадана модель, згідно зі звітом University College London, була обрана однією з девяти найбільш ефективних для вдосконалення якості інформації та політичного дискурсу в суспільстві. Цей досвід також відповідає висновку професорки історії Гарвардського університету Джилл Лепор у статті для The New Yorker: «парадокс демократії полягає в тому, що найкращий спосіб її захистити – це атакувати її, вимагаючи більше, дискутуючи та критикуючи». 

Отже, подібні кроки із залучення громадян до дискусії з експертами та процесу прийняття рішень сприяли б розвитку правосвідомості та довіри у суспільстві в цілому. І, можливо, саме таких комунікаційних ініціатив не вистачає для того щоб,  знаходячись під впливом пандемії та збройної агресії, українське суспільство змогло остаточно трансформувати свою внутрішню соціальну логіку, яка вже близько 30 років балансує між двома типами суспільних порядків: феодальним, в якому поширене рентоутворення і кумівство, та відкритого доступу, в якому здатні існувати верховенство права, вільний ринок та справжня незалежність інституцій. 

Адже тепер ми ще раз переконуємося, що тільки дійсно безособові та безстрокові інститути, описані в праці Д. Норта, Дж. Волліса, Б. Вайнґеста «Насильство та суспільні порядки», здатні ефективно адаптуватися, переживати кризи та зміну партій при владі, давати поштовх ефективній конкуренції за посади та уможливити забезпечення громадських благ та послуг, притаманних демократіям.