Менталітет, Українське Минуле й Вакарчук

Важко будувати соціальну довіру з таким радянським спадком спотворень

Автор:

Важко будувати соціальну довіру з таким радянським спадком спотворень. Але як і з будь-якою іншою патологією, перші кроки вимагають публічного визначення проблеми, усвідомлення її історичних коренів, а потім відкритої відмови від минулого та щирої відданості майбутньому. На щастя, Україна більше не ізольована. Лишилося найважче: кинути виклик моральному занепаду, повстати проти віртуальності, відбудувати майже з нуля українську правову систему.

Святослав Вакарчук, справжній ренесансний діяч України, нещодавно виступив із низкою промов у кількох американських університетах, і відеозаписи його презентацій у Колумбійському та Гарвардському університетах опубліковані на цьому сайті (1, 2).

Сподіваюся, Вакарчук виступить з аналогічними промовами перед українською аудиторією, коли повернеться на Батьківщину після навчання в Єльському університеті. Вони і цікаві, й цінні, оскільки порушують так звані питання широкого бачення, які стосуються слабких місць України та чого вона потребує для подальшого процвітання та розвитку. Вакарчук наводить також конкретні рекомендації щодо децентралізації, підходу до українських олігархів, потреби послабити політичний контроль над телебаченням тощо. Чимало з цих рекомендацій, крім тих, про які йтиметься далі, вже враховано.

З погляду Вакарчука, а також західної літератури, в якій підкреслюється важлива роль соціальної довіри в розвитку зрілих політичних та економічних систем, найбільша вада України – це не минуле чи певний дефект у менталітеті громадян, а радше брак їхньої довіри – до лідерів, одне до одного та до самих себе. Насправді ж у такому аналізі сплутано причини з наслідками, оскільки саме російсько-радянське минуле, насаджене в Україні, а також менталітет, що виник у відповідь і внаслідок того минулого, підірвали формування соціальної довіри й спотворили Україну в багатьох інших аспектах. Неспромога протистояти тому минулому й породженого ним менталітету призводить лише до подальшої деформації.

Задля уникнення плутанини під «менталітетом» я маю на увазі засвоєні припущення й переконання в тому, що являє собою «нормальна» поведінка або з чого складаються «нормальні» соціальні, політичні й економічні відносини та умови – і що, відповідно, вважається прийнятним та/або бажаним та/або здоровим.

Російсько-радянське минуле деформувало Україну в багатьох аспектах. Та, певно, чотирма найважливішими є тривалі наслідки інформаційної та фізичної ізоляції за радянських часів; повний моральний занепад громадської сфери в радянську епоху; віртуальність, тобто проблема «потьомкінських сіл», що вкоренилася у ті часи; а також повне знищення верховенства права радянською державою. Усе перелічене і в індивідуальному, і в колективному порядку глибоко вплинуло на менталітет українців, а також на шляхи, якими Україна силкується розвиватися політично й економічно останню чверть століття після розпаду Радянського Союзу.

Ізоляція, нав’язана радянським тоталітаризмом. Країни Варшавського договору були ізольовані від Заходу. На додачу, Кремль ізолював Радянський Союз від решти країн Варшавського договору. Приміром, незрозуміло, чому на кордоні між Україною та Угорщиною, двома буцімто «братніми» комуністичними державами, коли я перетинав той кордон у 1989 році, стояли ряди високих загороджень із колючим дротом.

Того ж таки року «Бориспіль» – головний аеропорт, що обслуговував мегаполіс із більш як двома мільйонами жителів, використовували лише для нечисленних польотів, і всі вони сполучали Київ з іншими радянськими напрямками. Не було навіть рейсів до Варшави чи Праги. Один робітник зі Львова, який у 1970-х хитрощами вибив собі дозвіл відвідати родичів у Клівленді, був настільки шокований колосальною розбіжністю між тим, що очікував побачити у США, спираючись на радянську інформацію, і побаченим насправді, що посушивши мізки кілька тижнів, вирішив не розповідати про те дружині й донькам, боячись здатися їм несповна розуму.

Яким же був практичний результат такої ізоляції? Наведу лише два приклади. У 1992 році на зустрічі з юристами та інвестиційними банкірами Уолл-стрит перший президент незалежної України продемонстрував цілковите незнання фундаментальних засад економіки. А українські міністри й держслужбовці вищого рангу не були знайомі з основами корпоративного управління, про які на Заході мали елементарне уявлення навіть старшокласники: що таке рада директорів чи попечителів, як її обирають і які її обов’язки; у яких стосунках перебуває рада й головний виконавчий директор, яке коло його повноважень та обов’язків. Звісно, після ранніх 1990-х відбувся величезний прогрес, але хибні уявлення та непорозуміння (пригадайте усі заклики про те, що Україна має рухатися якимось містичним «третім шляхом» розвитку) не зникли донині.

Моральний занепад. У 1985 році Микола Рижков, прем’єр-міністр Горбачова й один з архітекторів перебудови, говорив, що найжахливішою рисою радянського суспільства був його повний моральний занепад: усі давали хабарі, усі брехали одне одному – з високих трибун, зі шпальт газет тощо. Брехуни є в кожному суспільстві, і політики всіх мастей лицемірять при нагоді, але тоталітарний Радянський Союз не знав рівних у посиленій інституціалізації та системному, офіційному схваленні неправди. Такий моральний занепад у громадській сфері закріпив системне хабарництво й корупцію, які так складно викорінити у всіх пострадянських країнах, зокрема, звісно, і в Україні.

Віртуальність. Під час поїздки до Радянської України я почув дві розповіді, які закарбувалися в моїй свідомості. Перша зводилася до таких слів: «Вони вдають, що платять нам, а ми вдаємо, що працюємо». Суть другої: «Щоб зрозуміти бодай щось у Радянському Союзі, слід зрозуміти те, що люди думають одне, говорять друге, а роблять третє». Ця російсько-радянська культура безкінечних «потьомкінських сіл» й удавань лишила невитравний відбиток у менталітеті пострадянського простору, з Україною включно, оскільки політики, схоже, й далі гадають, ніби нормально говорити одне, а робити інше.

Верховенство права. Правова система, яка добре функціонує і метою якої є здійснення правосуддя, себто встановлення справедливості, є неодмінною умовою нормального функціонування сучасного суспільства. Жодна економіка, що прагне стати повноправною ринковою економікою, не може обійтися без верховенства права. Так само без верховенства права не може існувати жодна повноправна демократія. На жаль, Ленін, Троцький та їхні соратники просто зруйнували правову систему, що діяла до Російської революції, а створений ними замінник цієї системи повністю абстрагувався від відправлення правосуддя, яке є наміром і ціллю будь-якої справжньої правової системи, і натомість допомагав режиму контролювати населення й карати його реальних чи уявних ворогів.

Важко створювати й будувати соціальну довіру з таким спадком спотворень. Але як і з будь-якою іншою індивідуальною чи соціальною патологією, перші кроки вимагають публічного визначення проблеми, усвідомлення її історичних коренів, а потім відкритої відмови від минулого та щирої відданості новому майбутньому. На щастя, Україна більше не ізольована. Лишилося найважче: кинути виклик моральному занепаду в громадській сфері; повстати проти віртуальності й відкинути її; відбудувати майже з нуля українську правову систему, щоб та справді слугувала для відправлення правосуддя.

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Мы верим, что у слов есть сила, а идеи имеют определяющее влияние. VoxUkraine объединяет лучших экономистов и помогает им донести идеи до десятков тысяч соотечественников. Контент VoxUkraine бесплатный (и всегда будет бесплатным), мы не продаем рекламу, не занимаемся лоббизмом. Чтобы проводить больше исследований, создавать новые влиятельные проекты и публиковать много качественных статей нам нужны умные люди и деньги. Люди есть! Поддержать VoxUkraine. Вместе мы сделаем больше.


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний