Ядерна Зброя в Криму – Чергова Провокація чи Реальна Загроза

“Росія має, відповідно до міжнародного права, всі підстави розпоряджатися своїм легітимним ядерним арсеналом у відповідності зі своїми інтересами і у відповідності зі своїми міжнародно-правовими зобов’язаннями», – заявив міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров

Автори:

Каріна Гордієнко

Росія має, відповідно до міжнародного права, всі підстави розпоряджатися своїм легітимним ядерним арсеналом у відповідності зі своїми інтересами і у відповідності зі своїми міжнародно-правовими зобов’язаннями», – заявив міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров у грудні 2014 року. Резонансна заява не лише в черговий раз підкреслює порушення даних Росією зобов’язань, але й створює пряму загрозу для безпеки України, Європи і світу в цілому. Поріг взаємних поступок та рівень довіри між Росією та Заходом невпинно знижується, що потенційно перетворює Україну на епіцентр протистояння ядерних держав.

У березні 2014 року Російська Федерація окупувала територію Автономної Республіки Крим та місто Севастополь, грубо порушивши норми міжнародного права (Статут ООН, Будапештський меморандум 1994 року, Гельсінський заключний акт 1975 року) та двосторонні домовленості з Україною. «Тепер Крим став частиною держави, яка відповідно до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї володіє такою зброєю. Росія має, відповідно до міжнародного права, всі підстави розпоряджатися своїм легітимним ядерним арсеналом у відповідності зі своїми інтересами і у відповідності зі своїми міжнародно-правовими зобов’язаннями»[1], – заявив міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров у грудні того ж року.  Резонансна заява не лише в черговий раз підкреслює порушення даних Росією зобов’язань, але й створює пряму загрозу для безпеки України, Європи і світу в цілому. Поріг взаємних поступок та рівень довіри між Росією та Заходом невпинно знижується, що потенційно перетворює Україну на епіцентр протистояння ядерних держав. Загроза посилюється не лише своїми кардинальними масштабами та руйнівним потенціалом, але й високим ступенем вірогідності, адже зовнішні гарантії безпеки, надані Україні міжнародним співтовариством, виявили себе недієвими. Україна за класикою політичного реалізму не має права голосу у грі великих та амбіційних, однак, вироблення адекватної стратегії реагування є вирішальним для її виживання.

Стаття отримала третє місце в січневому раунді конкурсу MindSketch від порталу VoxUkraine

Суть та динаміка розвитку загрози 

Росія має другий у світі ядерний потенціал: приблизно 14 тис. зарядів, із них 1,5–1,6 тис. стратегічні[2]. Програма переозброєння Росії започаткована у 2011 році передбачає повне оновлення стратегічного ядерного арсеналу до 2020 року.  Америка також береться за модернізацію тактичної ядерної зброї в Європі та власної стратегічної ядерної зброї, відмовляється від планів роззброєння. Небезпека явища коріниться у тому, що законодавством Росії передбачена можливість застосування ядерної зброї проти неядерних держав. Окрім того, на початку 2014 р. з’явилася інформація про масштабні випробування РФ нової балістичної ракети РС–26 «Рубєж», що дає підстави говорити про порушення Росією чинного Договору про ліквідацію ракет середньої й малої дальності 1987 р[3]. Це означає, що територія України виявляться уразливою в контексті можливості локального застосування проти неї російської ядерної зброї. 11 листопада 2014 року головнокомандуючий силами НАТО в Європі генерал Філіп Брідлав заявив, що  Росія перекидає до окупованого нею Криму засоби доставки ядерної зброї[4]. Невідомо чи є в Криму на сьогодні російська ядерна зброя, але вірогідність її появи там надзвичайно велика. Загроза перебуває у латентній фазі стані свого становлення, коли існує усвідомлений конфлікт інтересів, але він не набрав прояву реальних дій. Динаміка розвитку загрози буде визначатися: перебігом подій на Сході України та перебігом міжнародних переговорів по врегулюванню ситуації, ефективністю проведення реформ в Україні,  темпами наближеності України до НАТО, внутрішньою політичною та економічною ситуацією в Росії, динамікою розвитку взаємин між Росією та Заходом, політикою санкцій та їхнім ефектом.

Причини загрози:

1) намагання РФ переглянути основні засади сучасно міжнародного порядку (Характер ревізіонізму вперше було проявлено у  зовнішньополітичній концепції РФ  2000 року, коли було відмічено, що Росія домагатиметься формування багатополярної системи міжнародних відносин. Концепція зовнішньої політики 2013 року прямо вказує на реідеологізацію як основний тренд сучасних міжнародних відносин);

2) намагання РФ найкращим чином реалізувати свої імперські амбіції під прикриттям національних та безпекових інтереси, зміцнити стратегічні та переговорні позиції;

3) назрівання економічної та соціальної кризи в РФ, що змушує вдаватися до асиметричних дій;

4) слабкість та недосконалість загальноєвропейської системи безпеки та режимів міжнародних гарантій безпеки, що робить можливою агресивну поведінку РФ;

5) слабкість системи безпеки і оборони України, слабкість переговорних позицій та ресурсів країни, відсутність сильних союзників.

Наслідки загрози:

1) виникнення реальної можливості прямого локального застосування ядерної зброї проти України з території Криму, посилення стратегічних позицій Росії в Криму, розширення можливостей проведення диверсійних операцій з території півострову;

2) відновлення територіальної цілісності та повернення до закріплених у міжнародному праві кордонів України виявиться неможливим для досягнення на довгострокову перспективу;

3) виникнення можливості для маніпуляції Україною та країнами Заходу з боку Росії, послаблення переговорних позицій України, створення перешкод для реалізації цивілізаційного європейського вибору українського народу;

4) створення передумов для дестабілізації ситуації в усьому регіоні, тотальної мілітаризації, виникнення дилеми безпеки, гонки озброєнь та повернення до доктрин “стримування” та “взаємного гарантованого знищення” часів холодної війни.

Cтратегія

Стратегія національної безпеки 2012 року, Закон про основи національної безпеки 2003 року, Конституція України та Воєнна доктрина України в редакції 2012 року не відображають загрозу розміщення Російської ядерної зброї в Криму та потребують негайного оновлення у відповідності до сучасних міжнародних реалій. Разом з тим, деякі положення Стратегії національної безпеки 2012 року містять передумови розвитку даної загрози. Зокрема, у якості зовнішніх загроз безпеці України були визначені: загострення конкуренції між світовими центрами впливу, застосування сили або погрози силою у міжнародних відносинах всупереч загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, спроби держав розв’язувати проблеми за рахунок інших держав; криза існуючої та невизначеність засад нової системи міжнародної безпеки, розмивання системи міжнародних угод у галузі стратегічної стабільності, послаблення ролі міжнародних безпекових інститутів, що у комплексі з недосконалою системою міжнародного права уможливлює безкарне застосування сили на міжнародній арені для реалізації власних інтересів[5]. Стратегія НБУ 2012 орієнтувалася на хибну модель забезпечення національної безпеки, бо визначивши загрози не запропонувала ефективних механізмів протидії цим загрозам. Ситуація ускладнювалася відсутністю політичної волі до захисту національних інтересів України серед вищого політичного керівництв у період президентства Януковича та політичною кризою, що розгорнулася в країні одразу після початку Революції гідності 2014 року. Сьогодні Президентом України поставлено завдання опрацювати нову редакцію Стратегії національної безпеки і оборони, Воєнної доктрини України, Державної програми розвитку Збройних Сил України та Державної програми розвитку озброєння та військової техніки[6]. Загроза розміщення ядерної зброї РФ в Криму та механізми її подолання мають знайти місце в даних документах.

Мета: мінімізація загроз державному суверенітету та відновлення територіальної цілісності України в межах, загально визнаних міжнародним співтовариством, недопущення розміщення ядерної зброї Російської Федерації на території Кримського півострова як такого, що безпосередньо загрожує національній безпеці України, порушує безпекові гарантії України як держави, що добровільно відмовилася від ядерної зброї та засадничі принципи міжнародного права.

Завдання:

1) Докорінне реформування оборонного сектору та сектору безпеки у відповідності зі стандартами країн ЄС та НАТО, підвищення рівня оперативної сумісності української армії з арміями країн-членів даних організацій, відмова від позаблокового статусу;

2) Підняття питання про формування ефективної системи міжнародних гарантій національної безпеки та універсального договору про гарантії безпеки неядерним державам, що має містити чіткий перелік обов’язків країн-гарантів та санкцій у випадку його порушення;

3) Формування мережі особливих партнерств у сфері безпеки та оборони  з окремими державами та міжнародними без пековими організаціями;

4) Створення дієвої системи моніторингу за подіями на Кримському півострові та на кордоні з РФ із залученням іноземних спостерігачів та спостерігачів від міжнародних організацій.

Жодна безпекова модель на сьогодні не здатна повністю задовольнити безпекові потреби України та забезпечити ефективну відсіч агресору: надто складним є вузол протиріч та реалії безпекового середовища України. Разом з тим, модель європейської та євроатлантичної інтеграції посилена встановленням особливих стосунків зі США видається найбільш адекватною. Використання ядерної зброї як інструмента зовнішньої політики завжди невіддільно пов’язано з концепціями стримування та демонстрації сили. Оскільки Україна не здатна самостійно стримувати Росію, єдиним шляхом подолати асиметрію виступає пошук надійних союзників або участь в механізмах колективної безпеки. Першими крокам на цьому шляху є успішне проведення реформ та наближення безпекового та оборонного комплексів України до західних стандартів.

Примітки

[1] Лавров заявив, що Москва має право розміщувати ядерну зброю в Криму. – http://www.pravda.com.ua/news/2014/12/15/7052095/

[2] Ракетна реінкарнація. Чи потрібно Україні повертати ядерний статус. – http://tyzhden.ua/Politics/107226

[3] Аналітична доповідь Національного інституту стратегічних досліджень до позачергового Послання Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє та зовнішнє становище України у сфері національної безпеки”, 2014. – http://www.niss.gov.ua/articles/1673/

[4] Росія транспортує до окупованого Криму засоби доставки ядерної зброї – НАТО. – http://www.5.ua/Okupazia-Krimu/rosiia-transportuie-do-okupovanoho-krymu-zasoby-dostavky-iadernoi-zbroi-nato-61813.html

[5] Стратегія національної безпеки України 2012. – http://www.president.gov.ua/ru/documents/14823.html

[6] Нова стратегія національної безпеки і оборони України // Інформаційно-аналітичний центр РНБО, 1/11/2014. – http://mediarnbo.org/2014/11/01/%D0%B2-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96-%D0%B1%D1%83%D0%B4%D0%B5-%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0-%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D1%96%D1%8F-%D0%BD%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0/

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Мы верим, что у слов есть сила, а идеи имеют определяющее влияние. VoxUkraine объединяет лучших экономистов и помогает им донести идеи до десятков тысяч соотечественников. Контент VoxUkraine бесплатный (и всегда будет бесплатным), мы не продаем рекламу, не занимаемся лоббизмом. Чтобы проводить больше исследований, создавать новые влиятельные проекты и публиковать много качественных статей нам нужны умные люди и деньги. Люди есть! Поддержать VoxUkraine. Вместе мы сделаем больше.


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний